Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №172/2319/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4559/26 Справа № 172/2319/25 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу №172/2319/25 за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» - Дворської Альони Русланівни на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2026 року,ухвалене у складі судді Битяка І.Г., -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до Васильківського районного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову, зазначає, що 08 квітня 2019 року ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між нею та банком. Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Акцепт пропозиції на укладення угоди отримано відповідачем, про що свідчить його власноручний підпис.

Вказує, що 08 квітня 2019 року між банком та відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства України було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії із наступними основними умовами: тип кредиту – кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; мета кредиту – для особистих потреб; ліміт кредитної лінії – у розмірі до 200000,00 грн.; процентна ставка – 26 % річних; тип процентної ставки – фіксована; тип картки – MasterCard Debit World; порядок повернення кредиту – щомісячно, не менше ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн.

Зазначає, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 186 610,97 грн., з яких: 130 953,51 грн. – прострочене тіло кредиту, 55 434,97 грн. – відсотки за користування кредитом, 222,49 грн. – овердрафт.

У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача на користь АТ «Сенс Банк» вказану заборгованість та суму сплаченого судового збору.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2026 року у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду представник АТ «Сенс Банк» — Дворська А.Р. подала апеляційну скаргу, в якій вважаєйого незаконним, оскільки рішення ґрунтується на неналежних доказах.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції помилково здійснено висновок, що позивачем не було доведено та на підтверджено належними та допустимими доказами наявність у відповідачки заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Звертає увагу, що між Банком та відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства України було укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Тобто, це форма кредитування, при якій в межах встановленого ліміту клієнт отримує кредитні кошти частинами (траншами). За потреби клієнт може багаторазово використовувати та погашати кредит в межах встановленого ліміту. Плата за кредит нараховується на фактичний залишок заборгованості.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач підтвердив, що між сторонами був укладений кредитний договір, який є чинним, підтвердив, що отримав кошти, користувався коштами та не повернув їх, договір не розривав, підтвердив наявність заборгованості.

Натомість, заперечуючи суму заборгованості, не надав жодних доказів на спростування заявлених позовних вимог, що є його процесуальним обов`язком.

Зауважує, що судом першої інстанції не враховано, що твердження відповідача, про те, що вона не користувалась карткою з 2022 року спростовуються наданою випискою по рахунку, з якої вбачається періодичне поповнення карткового рахунку відповідачкою в 2022 року, зокрема, 02 липня 2022 року, 19 серпня 2022 року, 30 серпня 2022 року та здійснення нею покупок, а також те, що відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження вказаних нею обставин.

Звертає увагу, щожоден наданий позивачем доказ, не був спростований відповідачем. Сторонам були надані рівні процесуальні можливості. Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ Сенс Банк, не довів відсутність заборгованості, що не було враховано судом першої інстанції.

Вважає, що доведення відсутності заборгованості – процесуальний обов`язок відповідача. Відповідач не спростовував заборгованість, пред`явленні позовні вимоги і не оскаржував відповідний договір. Матеріали справи не містять доказів спростування наданого позивачем розміру заборгованості. Окрім того, факт отримання кредитних коштів та користування ними відповідачем не заперечувався.

Підкреслює, що особистим підписом позичальника підтверджено факт укладення договору, отримання коштів та користування ними, а також їх неповернення.

Звертає увагу, що суд першої інстанції встановив, що договірні відносини наявні, договір був укладений, позичальник зазначений договір зобов`язувався виконувати, отримав в користування грошові кошти та користувався ними на власний розсуд, проте не повернув.

Проте, суд першої інстанції не врахував, що позичальник погодився виконувати умови договору, зокрема, Договору про банківське обслуговування, отримав примірники, про що свідчить його особистий підпис. Зазначеним Договором було передбачено право Банку на стягнення простроченого тіла, відсотків, овердрафту. Позивачем були надані належні докази наявності заборгованості, в тому числі, первинні бухгалтерські документи. Таким чином, заборгованість відповідачем у встановленому законом порядку також не була спростована. Доказів, які б спростовували розмір заборгованості за кредитним договором, відповідач суду не надавав, власного розрахунку заборгованості не наведено.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що випискою по особовому рахунку підтверджується надання відповідачу кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії (встановлення ліміту), а також часткова сплата ним коштів за кредитним договором, користування відповідачем кредитними коштами, а також визнання відповідачем укладення ним договору та отримання ним коштів, їх не повернення, факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості - є визнанням боргу відповідачем.

Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що долучена до позовної заяви виписка з рахунку відповідача, яка містять відомості про рух коштів по банківських рахунках відповідача, записи про операції, здійснені протягом операційного дня, свідчать про отримання кредитних коштів відповідачем (шляхом встановлення ліміту), користування ними, а тому є належним та допустимими доказом, які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та видачу коштів в користування.

Зазначає, що суд першої інстанції також не врахував, що зазначення відповідачем, що вона не визнає позовні вимоги, оскільки не користувалась картою та грошима після 2022 року так як втратила кредитну карту, не звільняє її від виконання зобов`язань та обов`язку повернути кошти та спростовується матеріалами справи, а зазначені нею обставини не підтверджені належними доказами.

Зауважує, що судом першої інстанції здійснено помилковий висновок про недоведеність позовних вимог, відсутність належних та допустимих доказів заборгованості відповідачки, та в результаті відмову у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2026 року у справі №172/2319/25 - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, здійснити перерозподіл судових витрат.

Апеляційну скаргу просив розглянути за відсутності представника апелянта.

Відповідач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечувала проти доводів скарги, просила її відхилити.

Позивач в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Судом встановлено, що 08 квітня 2019 року ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між нею та банком. Акцепт пропозиції на укладення угоди отримано відповідачем, про що свідчить його власноручний підпис.

Вказує, що 08 квітня 2019 року між банком та відповідачем, з дотриманням приписів чинного законодавства України, було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії із наступними основними умовами: тип кредиту – кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; мета кредиту – для особистих потреб; ліміт кредитної лінії – у розмірі до 200000,00 грн.; процентна ставка – 26% річних; тип процентної ставки – фіксована; тип картки – MasterCard Debit World; порядок повернення кредиту – щомісячно, не менше ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн.

Після цього, як вбачається з довідки по рахунку, відбувались списання комісії, погашення кредиту (розстрочка) та погашення процентів за рахунок овердрафту. Далі кредитний ліміт збільшувався за рахунок нарахувань на основну суму боргу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами, наявності у відповідача заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 08 квітня 2019 року у розмірі 186 610,97 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У справі, що переглядається, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що між позичальником та Банком був укладений кредитний договір, а також, що Кредитодавець свої зобов`язання виконав повністю та надав позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, доданого позивачем до матеріалів справи, станом на 24 червня 2025 року загальна сума боргу становить 186 610,97 грн., з яких: 130 953,51 грн. – прострочене тіло кредиту, 55 434,97 грн. – відсотки за користування кредитом, 222,49 грн. – овердрафт.

В той же час, з вказаного розрахунку вбачається, що відповідач перестала користуватись кредитними коштами після 08 лютого 2022 року, а прострочена заборгованість за тілом кредиту станом на 08 серпня 2022 року зазначена у розмірі 2 105,88 грн.

Згідно з випискою за рахунком по договору, укладеному з ОСОБА_1 , 16 січня 2021 року без погодження з позичальником було збільшено кредитний ліміт по картці до 76 700 грн., 24 лютого 2022 року було зменшено кредитний ліміт до 52 195,81 грн., 14 березня 2022 року – зменшено до 51 900,00 грн., 08 квітня 2022 року – зменшено до 50 200,00 грн.

Як вбачається з виписки по рахунку, надалі відбувалися списання комісії, погашення кредиту (розстрочка) та погашення процентів за рахунок овердрафту. Далі кредитний ліміт збільшувався за рахунок нарахувань на основну суму боргу, що не є користуванням відповідачем кредитними коштами у розумінні умов договору.

Колегія суддів зазначає, що у спорах про стягнення кредитної заборгованості, кредитор повинен довести виконання ним своїх обов?язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У справі, що переглядається, позивач не довів належними та допустимими доказами прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань. У свою чергу відповідач заперечувала наявність заборгованості та факт неналежного виконання зобов`язань перед банком, у тому числі заперечувала проти розміру заборгованості, заявленої до стягнення.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з чим і погоджується колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач, користувалась карткою з 2022 року, оскільки з наданої виписки по рахунку вбачається періодичне поповнення карткового рахунку в 2022 року, та здійснення покупок, не приймаються колегією суддів з підстав, що викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано, що позичальник підписав та уклав договір, за умовами якого погодився, оскільки, як було встановлено судом першої інстанції, факт укладання, отримання кредитних коштів та користування ними відповідачем не заперечувався.

Інші доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів, оскільки зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» - Дворської Альони Русланівни -залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2026 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 25.05.2026

Головуючий суддя О.В. Агєєв