Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №718/919/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 р. м. Чернівці

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду Давній В. П., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , - адвоката Гінгуляка Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 на постанову судді Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2026 року, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований в АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2 400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень 00 коп. з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років, дев`ять місяців і двадцять вісім днів без оплатного вилучення транспортного засобу, на підставі ч. 3 ст. 30 КУпАП.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Згідно постанови районного суду та протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 622727, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 24 березня 2026 р. о 09 год. 25 хв., в с. Оршівці на автодорозі Н-10, 204 км. повторно протягом року керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.1(а) Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

На вказану постанову особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження по справі у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Вважає, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм процесуального та матеріального права, при цьому суд не надав належної оцінки

ЄУНСС: 718/919/26 Головуючий у І інстанції: Скорейко В. В.

Номер провадження: 33/822/218/26 Головуючий суддя: Давній В. П.

наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до дослідження та оцінки доказів по справі, що потягло за собою необґрунтоване судове рішення. Суд не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи.

Стверджує, що під час події, яка відбулася 24 березня 2026 року, він діяв у стані крайньої необхідності та був змушений керувати транспортним засобом, оскільки йому зателефонував батько, який є інсулінозалежною особою, та попросив привезти ліки для пониження рівню цукру в крові.

Вказує, що його батько не зміг додзвонитися до лікарні, а оскільки іншого водія знайти не вдалося, він вирішив самостійно доставити необхідні ліки, з метою недопущення впадання батька в інсулінову кому.

Окрім цього, апелює, що нічого не повідомив працівнику поліції про ситуацію з батьком, оскільки вважав що це ніяк не вплине на ситуацію, що склалась. В судове засідання апеляційного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , не з`явився, хоча належним чином був повідомленим про дату, час і місце судового засідання, тому, враховуючи вимоги, передбачені ст. 294 КУпАП, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , – адвоката Гінгуляка Ю. В., який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підставі наведених у ній, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.

Згідно приписів ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Вимогами статей 245, 251, 252, 280 КУпАП встановлено, що суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Аналіз матеріалів даного провадження свідчить, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про винуватість ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 126 КУпАП України, не дотримався належним чином зазначених вимог закону.

Як на доказ винуватості ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, суд першої інстанції посилався на: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 622727 від 24 березня 2026 року (а. с. 1); довідку про отримання (неотримання) особою посвідчення водія (а. с. 5); довідку про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення (а. с. 6); постанову серії ЕНА № 6887867 від 22.03.2026 р. за ч. 4 ст. 126 КУпАП (а. с. 7); копію постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12.12.2025 р. з ЄДРСР, за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а. с. 9); відеозаписи з бодікамери поліцейських (а. с. 13).

Перевіривши вказані докази, апеляційний суд приходить до висновку, що вони не є належними, допустимими, достовірними та такими, які узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і які свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, виходячи із наступного.

Пунктом 2.1 «а» ПДР України передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до п. 2.4 «а» ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1, зокрема посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Частина 5 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч. 2 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (ч. 3 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч. 4 ст. 126 КУпАП).

В матеріалах справи наявна довідка про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, видана Управлінням патрульної поліції в Чернівецькій області, якою підтверджується факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Також повторність вчинення адміністративного правопорушення підтверджується доданою до вищевказаної довідки постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6887867, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 гривень за те, що він 22.03.2026 року керував т.з., будучи позбавленим права керування Шевченківським районним судом м. Чернівці (ЄУН 727/13105/25 від 12.12.2025 р.) строком на 1 рік.

При цьому, як з матеріалів справи так і з самої апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що останньому було відомо про складання щодо нього протоколу за ч. 4 ст. 126 КУпАП, проте, за словами апелянта, він не мав часу та можливості оскаржити його.

В свою чергу, долучений до матеріалів справи відеозапис надає суду можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, оскільки містить фіксацію реальних даних. Цей доказ підтверджує факт керування ОСОБА_1 автомобілем у день та час події, що ним не заперечувалось і під час складення адміністративних матеріалів.

Водночас, посилання апелянта на перебування в стані крайньої необхідності під час вчинення адміністративного правопорушення заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності не підлягає адміністративній відповідальності.

Згідно зі ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Крайню необхідність можна визнати правомірною лише за наявності наступних обставин (ознак): небезпеку не може бути усунуто іншим шляхом, окрім як заподіянням шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від фактичних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинно бути покладено як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

ОСОБА_1 посилався у поданій апеляційній скарзі, на те, що порушення ним ПДР України було зумовлене необхідністю терміново доставити ліки його батьку, який є інсулінозалежною особою.

Дана позиція ОСОБА_1 підтверджується і тим, що місцем зупинення транспортного засобу був стаціонарний пост в с. Оршівці, що свідчить про те, що останній розумів наслідки його зупинення та відповідальність, яку він понесе, однак він перебував у стані крайньої необхідності та пішов свідомо на такий ризик, оскільки єдиним засобом допомоги його батькові була швидка доставка потрібних лікарських засобів.

Захисником Гінгуляком Ю. В. під час судового засідання, на підтвердження позиції щодо перебування ОСОБА_1 у стані крайньої необхідності, було надано відповідні медичні документи, з яких убачається, що батько ОСОБА_1 дійсно страждає на цукровий діабет ІІ типу та потребує постійного введення інсуліну, а тому на момент події існувала нагальна потреба у негайному забезпеченні його лікарським засобом. Несвоєчасне введення ліків могло створити реальну загрозу його життю та здоров`ю.

Окрім цього, матеріали справи містять виписки із медичної карти батька ОСОБА_2 , які підтверджують наявність у нього цукрового діабету ІІ типу, що свідчить про його хронічний характер та обґрунтовує доводи апелянта щодо терміновості доставлення ліків (а. с. 24-30).

До того ж, суд апеляційної інстанції бере до уваги аналогічного змісту пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які доповнюють та конкретизують позицію апелянта, зокрема щодо того, що батько апелянта через неможливість додзвонитися до медичної установи звернувся саме до сина з проханням терміново доставити інсулін, оскільки останній перебував неподалік, а свідок ОСОБА_3 в подальшому фактично доставив шприц-ручку за місцем перебування батька апелянта, який ввів собі ліки в його присутності.

У постанові від 21 грудня 2018 року, в справі № 686/5225/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Дослідивши обставини цієї справи, суд доходить до висновку про те, що у даному випадку ОСОБА_1 , намагаючись допомогти своєму батьку, діяв у стані крайньої необхідності, оскільки надання батьку допомоги було невідкладним, отже вчинене ним порушення є менш значним, ніж відвернена шкода.

Пунктом 4 частини першої статті 247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

З огляду на вище наведене та сукупність зібраних у справі доказів, суд апеляційної інстанції вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення необхідно закрити, у зв`язку із вчиненням ОСОБА_1 дії в стані крайньої необхідності.

Апеляційна скарга апелянта не містить будь-яких нових обставин, не врахованих судом першої інстанції при розгляді даної справи. Правових підстав прийняти інше процесуальне рішення за вищевказаних обставин адміністративного провадження, неможливо.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , – задовольнити.

Постанову Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП, - скасувати, а провадження у справі закрити, на підставі п. 4 ст. 247 КУпАП, за обставин вчинення дії в стані крайньої необхідності..

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя

Чернівецького апеляційного суду В. П. Давній