Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №189/3070/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/267/26 Справа № 189/3070/24 Головуючий у першій інстанції: Місюра К. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2024 року ТОВ «ФК «Паріс» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 11.09.2019 року між АТ «РВС Банк» та ОСОБА_1 було підписано заяву-договір № 1032599 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції Акціонерного товариства «РВС БАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. За умовами заяви відповідачеві було надано споживчий кредит шляхом перерахування на картковий рахунок у сумі 30 769,23 грн., строк дії кредиту 24 місяці, процентна ставка, 18,00 % річних, тип ставки фіксована, разова комісія при видачі кредиту - 2,5 % від суми наданого кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту: 3% від суми наданого кредиту. В день підписання Заяви-договору № 1032599 від 11.09.2019 року відповідач отримав платіжну картку. Грошові кошти у сумі 30 769,23 гривень були зараховані на картковий рахунок клієнта, що підтверджується випискою по особовому рахунку та меморіальним ордером. 28.04.2020 року між АТ «РВС БАНК» та ТОВ «ФК «ПАРІС» було укладено договір про відступлення права вимоги. До теперішнього часу боржник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав. У за`язку з чим станом на 08.10.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 33443,83 грн., що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту — 27511,92 грн., суми прострочених платежів по процентам 1769,59 грн., суми прострочених платежів по комісії - 3692,32 грн., за пенею - 470,00 грн. За прострочення грошового зобов`язання позивачем нараховано 1831,59 грн. 3% річних за користування грошовими коштами за період з 28.04.2020 — по 23.02.2022року, а також 5725,49 грн. інфляційний витрат за період з 28.04.2020 року по 23.02.2022 року. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість у загальному розмірі 41000,91 грн.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ПАРІС», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 41000,91грн, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 11.09.2019 року між ОСОБА_1 та АТ «РВС БАНК» було підписано заяву-договір №1032599 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції Акціонерного товариства «РВС БАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. За умовами заяви відповідачеві було надано споживчий кредит шляхом перерахування на картковий рахунок у сумі 30769,23 грн., строк дії кредиту 24 місяці, процентна ставка - 18% річних, тип ставки фіксована, разова комісія при видачі кредиту - 2,5 % від суми наданого кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту - 3% від суми наданого кредиту (а.с. 8 зворот).

28.04.2020 року між АТ «РВС БАНК» та ТОВ «ФК «ПАРІС» було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого до ТОВ «ФК «ПАРІС» перейшло право вимоги за кредитним договором №1032599 від 11.09.2019 року, що також підтверджується копією Реєстру договорів, права вимоги за яким відступаються (додаток №1 до вказаного договору) та копією акту прийому передачі прав і документів від 28.04.2020 (а.с.12-14, 15-21, 27).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором від 11.09.2019 року, станом на 09.12.2024 року позивачем нарахована заборгованість у розмірі 41000,91 грн., а саме 27511,92 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1769,59 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 3692,32 грн - заборгованість за комісією, 470,00 грн.- заборгованість за пенею, інфляційні витрати - 5725,49 грн, 3% річних - 1831,59 грн (а.с.47-51).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення ОСОБА_1 кредитного договору 11.09.2019 року №1032599 та отримання за його умовами грошових коштів у сумі 30769,23 грн, що підтверджується меморіальними ордерами (а.с. 23) та не спростовано відповідачем, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача тіла кредиту в розмірі 27 511,92 грн та відсотків за користування кредитом у розмірі 1769,59 грн.

Зазначена вище заборгованість підтверджується наданими позивачем випискою з особового рахунку та детальним розрахунком заборгованості, який складений у зручній табличній формі, арифметично правильний та не спростований відповідачем. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалось банком у межах погодженої сторонами відсоткової ставки, тобто у межах 18,0% річних та у межах строку кредитування (а.с. 48-50).

Щодо вирішення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією, суд зазначає наступне.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.

Кредитним договором встановлено разову комісію при видачі кредиту в розмірі 2,5% від суми наданого кредиту у розмірі 769,23 грн. та щомісячна комісія за супроводження кредиту в розмірі 3% від суми наданого кредиту 923,08 грн.

При цьому, з аналізу змісту зазначених пунктів договору вбачається, що сплату відповідної комісії кредитодавець покладає на позичальника, попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь фінансової установи.

Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

Колегія звертає увагу, що в кредитному договорі №1032599 від 11.09.2019 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Відповідного обґрунтування (з наданням доказів)наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору в позовній заяві не наведено.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору №1032599 від 11.09.2019 року та Графіку платежів щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно, апеляційний суд дійшов висновку, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами, про обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 769,23 грн та щомісячну комісію за супроводження кредиту в розмірі 3% від суми наданого кредиту 923,08 грн. є нікчемними.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21, а також у постанові від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

На підставі викладеного колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією в сумі 3 692,32 грн.

Крім того, Умови Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, які розміщенні на сайті банку, відсутні у матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містить його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11.09.2019 року, шляхом підписання заяви-договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді неустойку у вигляді пені, яка встановлена у розмірі 10,00 грн за кожен день.

За таких обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за пенею в сумі 470,00 грн.

Долучена до позовної заяви копія “паспорту споживчого кредиту” від 11.09.2019 року, не приймається до уваги судом та не може вважатись складовою кредитного договору, форма такого документу носить інформаційний характер та не є складовою кредитного договору (а.с. 9). У вказаному вище “паспорті споживчого кредиту” від 11.09.2019 року вказано, зокрема, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту (а.с. 9 зворот).

Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.

Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Судом встановлено, що кредитні кошти за умовами кредитного договору видані на строк 24 місяці з датою остаточного погашення кредиту - 11.09.2021 р.

У зв`язку з викладеним, наявні підставі для стягнення за період з 11.09.2021 р. по 22.02.2022 року включно 3% річних у сумі 397,11 грн та інфляційних нарахувань в сумі 1923,68 грн.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: Сума санкцій = С x 3 x Д : 365 (366) : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Таким чином, 3% річних з 11.09.2021 до 22.02.2022 року включно на суму заборгованості за тілом кредиту (27511,92 грн) та відсотками (1769,59 грн) становить (29281,51 x 3 % x 165 : 365 : 100) 397,11 грн.

Розрахунок заборгованості з урахуванням індексу інфляції здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період IIc (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.06569602.

Таким чином інфляційне збільшення за період з 11.09.2021 по 22.02.2022 включно становить: 29281,51 x 1.06569602 - 29281,51 = 1923,68 грн.

Щодо поданої відповідачем до місцевого суду заяви про застосування строків позовної давності (а.с. 61) колегія зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор протягом усього часу вправі заявити в суді вимоги про повернення тієї частини боргу, що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Встановлено, що даний позов пред`явлений до суду 17 грудня 2024 року, що стверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 1).

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року.

Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30 червня 2023 року.

Отже, беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Крім того, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023) встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною слід вважати позовну давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.

Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупиненим на строк дії воєнного стану в Україні.

Отже виходячи з вищенаведених положень закону, враховуючи укладення кредитного договору 11.09.2019 зі строком кредитування по 11.09.2021, позовна давність у даному випадку не пропущена.

За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви та апеляційної скарги (2422,40 грн + 3633,60 грн = 6056,00 грн), пропорційно задоволеним позовним вимогам (6056,00 грн х 31602,3 грн : 41000,91 грн) в сумі 4667,79 грн. (а.с. 41, 71, 80).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс»– задовольнити частково.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (код ЄДРПОУ 38962392) за кредитним договором №1032599 від 11.09.2019 заборгованість за тілом кредиту в розмірі 27511,92 грн, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 1769,59 грн, 3% річних у розмірі 397,11 грн, інфляційні нарахування у розмірі 1923,68 грн, а всього 31602 (тридцять одна тисяча шістсот дві) грн 30 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (код ЄДРПОУ 38962392) судові витрати у розмірі 4667 (чотири тисячі шістсот шістдесят сім) грн 79 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26 травня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова