Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №183/3672/21 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/3672/21

№ 2/183/1400/26

26 травня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання – Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи - ОСОБА_5 , в інтересах якої діє представник – ОСОБА_6 , про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року позивачі звернулися до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_7 , після смерті якого у якості правонаступників відповідача залучені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

У позовній заяві, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачі просили стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь позивачки ОСОБА_1 борг за договором позики у сумі 1500 доларів США та три відсотки річних від простроченої суми, у розмірі 3 долара США; на користь позивача ОСОБА_2 борг за договором позики у сумі 1500 доларів США та три відсотки річних від простроченої суми, у розмірі 3 долара США.

В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що 10 січня 2021 року позивачі надали у борг ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 3000 доларів США строком до 10 травня 2021 року. Після настання строку повернення позики, позичальник не виконав свої зобов`язання за договором, а тому на підставі ст.625 ЦК України позивачами нараховано 3 відсотки річних за період з 11.05.2021 по 02.06.2021 на суму 6 доларів США. Після смерті ОСОБА_7 його спадкоємцями є відповідачі, які у спірних правовідносинах є правонаступниками позичальника та зобов`язані задовольнити вимоги позивачів. У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за договором позики, позивачі просять стягнути заборгованість зі спадкоємців ОСОБА_7 у солідарному порядку.

Ухвалою судді від 11 червня 2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

Первісний відповідач ОСОБА_7 , не погоджуючись із позовом подав відзив на позов у якому просив у позові відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції вказав, що 10 січня 2021 року до нього прийшов його знайомий ОСОБА_8 разом з трьома незнайомими особами. На той момент у відповідача були зламані обидві ноги, тому він не зміг вигнати цих осіб. Вказані особи, серед яких був ОСОБА_2 розповідали про борги його знайомого ОСОБА_9 , вимагаючи від ОСОБА_7 повернення цих боргів. Під психологічних тиском з боку чотирьох осіб він змушений був написати розписку про отримання 3000 доларів США, проте грошові кошти йому ніхто не надавав. З цього приводу він звертався до правоохоронний органів. Разом з відзивом подав клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

29 листопада 2021 року ухвалою суду призначено почеркознавчу експертизу документа та зупинено провадження у справі.

23 лютого 2022 року провадження у справі поновлено у зв`язку з тим, що з Дніпропетровського науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру МВС України надійшов висновок експерта № СЕ-19/104-22/1658-ПЧ від 14 лютого 2022 року.

16 травня 2022 року провадження у справі зупинено у зв`язку із перебуванням відповідача ОСОБА_7 у складі Збройних Сил України.

31 березня 2025 року провадження у справі поновлено на підставі того, що до суду надійшла заява ОСОБА_3 , у якій повідомляє, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Ухвалою суду від 17.06.2025 залучено до участі у справі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - в якості правонаступників відповідача ОСОБА_7 .

08.12.2025 залучено до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 законним представником неповнолітньої третьої особи.

У судовому засіданні представник позивачів – адвокат Волок Ю.В. позов підтримала, просила стягнути заборгованість за договором позики, посилаючись на обставини, викладені в уточненій редакції позовної заяви.

Представник відповідача ОСОБА_4 – адвокат Каракай В.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що батько відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 написав розписку про отримання коштів під тиском, а фактично позику не отримував. Крім того, неповнолітня ОСОБА_10 , донька ОСОБА_7 , також є спадкоємцем після смерті останнього, та як спадкоємець має обов`язки щодо задоволення вимог кредиторів.

Інші учасники справи у судове засідання повторно не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами докази, встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

10 січня 2021 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як позикодавцями з однієї сторони, та ОСОБА_7 , як позичальником, з другої сторони, укладено договір позики грошових коштів, що підтверджується розпискою (а.с.60).

У розписці зазначено, що ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в борг на особисті потреби 3000 доларів США та зобов`язується їх повернути за першою вимогою, кошти отримав строком на 4 місяці (120 днів), з 10.01.2021 по 10.05.2021.

Також у розписці позичальник ОСОБА_7 зазначив, що на нього не чинився психологічний, моральний чи фізичний тиск.

Розписку підписали позивачі, позичальник ОСОБА_7 , а також ще троє осіб: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 .

Відомості про виконання позичальником ОСОБА_7 зобов`язань щодо повернення суми позики у строки, передбачені договором, матеріали справи не містять.

Крім того, позивачами надано суду оригінал розписки, наявність у позикодавця оригіналу боргового документа свідчить про невиконання позичальником зобов`язань.

До правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню такі норми права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У цій справі ні первісний відповідач, ні його правонаступники, не довели, що між позивачами та ОСОБА_7 були наявні інші правовідносини, тому суд виходить з того, що між сторонами виникли правовідносини позики.

Крім того, факт здійснення на позичальника ОСОБА_7 тиску психологічного чи фізичного характеру, належними та допустимими доказами не підтверджено.

Доказів того, що фактично зазначені у розписці грошові кошти не було передано, у матеріалах справи відсутні. Так само відсутні докази того, що після написання розписки ОСОБА_7 звертався до правоохоронних органів з приводу написання розписки під тиском.

Так, за клопотанням первісного відповідача у даній справі призначено експертизу, на вирішення якої поставлено питання: «Чи перебував ОСОБА_7 , який виконав рукописний текст розписки від 10 січня 2021 року про отримання 3000 доларів США, у незвичайному стані?».

У висновку експерта від 14.02.2022 зазначено про неможливість встановити чи перебував ОСОБА_7 у незвичайному стані під час написання розписки. У дослідницькій частині висновку зазначено, що встановлені під час дослідження ознаки не є діагностичними, які б свідчили про дію на процес письма зовнішніх і внутрішніх «збиваючих» факторів, а є нормою письмово-рухомої навички письма ОСОБА_7 . Однак, відсутність діагностичного комплексу ознак ще не є підставою для висновку про те, що на процес письма не діяли якісь незвичні умови, тому що наявність діагностичних ознак і ступінь їх прояву залежить від індивідуальних особливостей особи: ступеня розвитку письмово-рухомої навички, ступеня дії незвичних факторів і стійкості до дії цих факторів.

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046,1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов`язується повернути позику.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 463/5955/18, провадження № 61-1913св21.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів (постанови Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 686/2873/16-ц, провадження № 61-32918св18, від 14 липня 2021 року у справі № 750/2316/19, провадження № 61-20751св19).

При цьому, у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов`язком наступного повернення.

Розписка щодо передання грошових коштів може бути визнана договором позики у тому разі, коли вона буде містити умови не лише про отримання грошових коштів, але й про умови/строки щодо їх повернення.

Наявність таких умов дає підстави стверджувати, що у позичальника за договором позики виникло зобов`язання щодо її повернення відповідно до умов договору та вимог закону, та боржник (позичальник) зобов`язаний виконати свій обов`язок щодо повернення позики, а кредитор (позикодавець) - прийняти виконання особисто, або на умовах, встановлених договором.

Отже, оцінити належним чином зміст правовідносин сторін, що виникають на підставі договору позики, укладеному у вигляді розписки, можливо після оцінки сукупності всіх наведених умов.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 753/10208/20, провадження № 61-17384св21.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц, а також Верховний Суд у постановах від 05 квітня 2022 року у справі № 265/2448/19, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17, від 08 червня 2022 року у справі № 369/13872/18.

Зі змісту, складеної ОСОБА_7 10 січня 2021 року розписки про отримання від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 3000 доларів США, вбачається, що вона містить умови про те, що кошти отримані саме у борг із зобов`язанням їх повернення у строк до 10.05.2021.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.

Як встановлено судом, позичальник порушив грошове зобов`язання, яке мало бути виконане в строк до 10.05.2021, а відтак на суму боргу підлягають нарахуванню три проценти річних.

У суду не виникає сумніву щодо правильності розрахунку 3% річних від простроченої суми, наведеного позивачем у позові, а тому стягненню підлягає заявлена позивачем сума.

Оскільки позивачі надали ОСОБА_7 обумовлену договором суму грошових коштів, а позичальник зобов`язання з її повернення не виконав, суд вбачає наявність підстав для захисту прав позикодавців у судовому порядку.

Щодо кола спадкоємців та їх обов`язку відповідати за боргами спадкодавця, суд виходить з наступного.

Позичальник ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після його смерті Другою самарівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №40/2025, номер у спадковому реєстрі 73797358.

Як установлено із матеріалів спадкової справи, із заявами про прийняття спадщини звернулися матір померлого - ОСОБА_3 , син померлого - ОСОБА_4 , син померлого - ОСОБА_5 .

09.04.2025 до нотаріуса надійшли претензії кредиторів - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_13 .

У спадковій справі також наявна претензія кредитора ОСОБА_13 . Як вбачається зі змісту ухвали суду у справі №183/6343/20 на майно ОСОБА_7 - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_2 накладено арешт з метою забезпечення позову ОСОБА_13 . Рішенням суду від 26.04.2021 в цій справі з ОСОБА_7 стягнуто на користь ОСОБА_13 заборгованість у сумі 463848 грн. та три відсотки річних у сумі 10407 грн.

Крім того, судом установлено, що на час відкриття спадщини ОСОБА_7 мав неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

03 березня 2015 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповідав ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в рівних частках кожному квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

07 листопада 2019 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті заповідав доньці ОСОБА_5 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1245 ЦК України, частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Відповідно до ч.2 ст.1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Як установлено у ч.ч.1,2 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1297 ЦК України (в редакції на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 ) спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що саме по собі не звернення спадкоємця, який прийняв спадщину, до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Оскільки після смерті боржника зобов`язання з повернення позики входять до складу спадщини, то умови договору щодо строків повернення боргу не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

За змістом наведених норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання у спадщину жодного майна у особи відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора спадкодавця.

Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов`язку сплатити заборгованість боржника узгоджується зі змістом статті 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Вказані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов`язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно в межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника, у разі його смерті, за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника.

Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов`язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв`язку з виконанням зобов`язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.

Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 552/4892/19, від 09 листопада 2022 року в справі № 295/15702/20, від 27 лютого 2023 року в справі № 572/1497/22.

Верховний Суд у постановах від 18 вересня 2019 року в справі № 640/6274/16, від 22 листопада 2023 року в справі № 296/10420/21 звертав увагу, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Отже, при вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

З матеріалів спадкової справи установлено, що позивачі подали нотаріусу претензію кредитора 09.04.2025, оскільки дізналися про смерть боржника з ухвали суду від 31.03.2025 про поновлення провадження у справі.

Судом установлено, що ОСОБА_5 є спадкоємцем ОСОБА_7 за заповітом, а в частці майна, що не охоплено заповітом - є спадкоємцем першої черги.

Крім того, спадкоємцями першої черги у частці, що не охоплена заповітом є чотири особи - відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та третя особа - ОСОБА_5

Відомості про увесь обсяг спадкового майна, а також його вартість у матеріалах справи відсутні, сторонами не подані.

В силу принципу диспозитивності суд позбавлений можливості самостійно збирати докази у справі.

Згідно принципу змагальності цивільного процесу, закріпленого у статтях 12, 81 ЦПК України, за яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, - доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 правом на подання відзиву не скористалися, у судові засідання не з`являлися, доказів того, що вартість успадкованого ними майна менша за суму боргу, суду не надали. Інтереси відповідача ОСОБА_4 під час розгляду представляв адвокат, який, заперечуючи проти позову, також не скористався правом на подання доказів щодо обсягу та вартості успадкованого майна.

У зв`язку з неподанням сторонами доказів щодо обсягу та вартості спадкового майна, а також відсутністю відомостей про це у копії спадкової справи, судом перевірено відповідну інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з`ясовано вартість майна за загальнодоступними даними з Фонду державного майна.

За відомостями, наявними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_7 належало таке майно:

- 1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 - оціночна вартість 628821.47 квартири, а 1/2 частина - 312386 грн.

- квартира за адресою: АДРЕСА_1 - оціночна вартість 890991.89 грн.

- АДРЕСА_2 , - оціночна вартість об`єкта оцінки 986465.60 грн.

Оскільки позивач вимог до доньки спадкодавця ОСОБА_5 не пред`явив, суд, керуючись принципом диспозитивності, встановленим ст.13 ЦПК України, не розглядає питання про стягнення боргу з останньої за зобов`язаннями спадкодавця в межах частки успадкованого нею майна.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є спадкоємцями лише по 1/4 частці такого майна: 1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 ; квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі ст. 1282 ЦК України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідають за боргами спадкодавця виключно в межах вартості отриманого майна.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Положення ст.1282 ЦК України, не передбачають солідарного обов`язку спадкоємців щодо задоволення вимог кредитора.

Судом встановлено, що загальна вартість спадкового майна ОСОБА_7 становить 2 189 843,49 грн.

З урахуванням наявних у справі заповітів та правил спадкування за законам, ОСОБА_5 успадкувала майно загальною вартістю 1 215 704,79 грн, що становить 55,52% від усієї спадкової маси. Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 успадкували за законом по 1/4 частці від неохопленого заповітом майна (1/2 частина квартири за адресою: АДРЕСА_3 ; квартира за адресою: АДРЕСА_2 ), що в грошовому еквіваленті становить по 324 712,90 грн для кожного, або по 14,83% від загальної вартості спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Оскільки позивач не заявив позовних вимог до спадкоємиці ОСОБА_5 , суд, керуючись принципом диспозитивності, відмовляє у стягненні тієї частини заборгованості, яка пропорційно припадає на її частку у спадщині та складає 55,52% від загальної суми боргу.

Натомість, позовні вимоги до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню в межах їхньої пропорційної відповідальності — по 14,83% від загальної суми боргу з кожного, що становить по 445,79 доларів США. Оскільки вартість отриманого кожним із відповідачів майна перевищує розмір заборгованості, що підлягає стягненню, вимоги кредитора в цій частині є обґрунтованими.

Враховуючи наявність у спадкодавця інших кредиторів, суми, які підлягають стягненню з відповідачів слід обмежити вартістю успадкованого майна.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з наявною в матеріалах справи квитанцією позивачем ОСОБА_2 було сплачено судовий збір за подання цього позову 908 грн (т.1а.с.3).

Позивачами заявлено позовні вимоги на суму 3003 доларів США, з яких задоволено вимоги на суму 1337 доларів США 37 центів, тому з відповідачів підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 1937,92 грн (по 134,79 грн з кожного), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.12,81,141,247,263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 :

- на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 222 долари США 89 центів, але в межах вартості отриманого у спадщину майна;

- на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 222 долари США 89 центів, але в межах вартості отриманого у спадщину майна.

Стягнути з ОСОБА_4 :

- на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 222 долари США 89 центів, але в межах вартості отриманого у спадщину майна;

- на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 222 долари США 89 центів, але в межах вартості отриманого у спадщину майна.

Стягнути з ОСОБА_5 :

- на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 222 долари США 89 центів, але в межах вартості отриманого у спадщину майна;

- на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 222 долари США 89 центів, але в межах вартості отриманого у спадщину майна.

В задоволенні іншої частини позовних вимог — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 134,79 грн з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_4 ;

позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_4 ;

відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_5 ;

відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_5 , реєстраційний РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ;

третя особа - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ;

третя особа - ОСОБА_6 (законний представник неповнолітньої третьої особи), РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_6 .

Повне судове рішення складено і підписано 26 травня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.