Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №465/6302/22 — Франківський районний суд м. Львова

465/6302/22

2/465/408/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

07.05.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Величка О.В.,

з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася в суд із позовною заявою до відповідача про усунення перешкод в користуванні майном.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є дочкою позивача ОСОБА_1 . 02.10.2005 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За час спільного проживання в шлюбі дочка позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбали квартиру АДРЕСА_1 . За договором купівлі-продажу № 4512 від 22.08.2018 року вищевказана спірна квартира була оформлена на ім`я ОСОБА_2 та зареєстрована приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Тетяною Ярославівною.

Постановою Львівського апеляційного суду від 29.09.2021 року визнано, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Також визначено, що розмір частки у праві спільної сумісної власності в квартирі АДРЕСА_1 , що залишилась як спадок після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові, складає 1/2 частки квартири.

Визначено за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті дочки ОСОБА_3 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.11.2021 року зареєстровано за ОСОБА_1 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .

15.11.2021 року ОСОБА_1 зареєструвалась у даній квартирі та 29.10.2021 року видано технічний паспорт на вищевказану квартиру. Загальна площа квартири становить 64,1 кв.м., житлова площа - 38,4 кв.м. Квартира складається із двох житлових кімнат та кухні. Також наявна комора в підвалі площею 1,5 кв.м.

На даний час ОСОБА_1 має намір проживати в квартирі АДРЕСА_1 .

10.08.2022 року ОСОБА_2 було направлено лист з проханням усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом передачі дублікату ключів та надання вільного доступу до квартири. Крім того, відповідачу було запропоновано викупити 1/6 частку квартири, що належить позивачу.

Позивач мала намір врегулювати спір в досудовому порядку. ОСОБА_5 неодноразово телефонувала відповідачу і просила надати доступ до житла, повернути речі її покійної дочки, компенсувати витрати або викупити частку у спірному майні.

Однак, жодної відповіді не отримано. ОСОБА_4 уникає відповіді на повідомлення та листи, ігнорує неодноразові прохання позивача надати доступ до спірного житла, чинить їй перешкоди в користуванні спірною квартирою, оскільки змінив замки та взагалі не допускає її до квартири, що свідчить і підтверджує той факт, що відповідач перешкоджає позивачу у вільному доступі до належної їй квартири, заперечує проти її проживання в ній, не бажає надати їй ключі від вхідних дверей і забезпечити можливість користуватися своєю часткою в нерухомості.

Позивач як співвласник житлової квартири має намір нести обов`язок по утриманню житла та сплаті необхідних платежів, хоча позивач придбала самостійно у спірне житло меблі та фінансово сприяла у здійсненні поточного ремонту при купівлі житла. Позивач допомагала своїй дочці та відповідачу фінансово у купівлі даної квартири.

Вважає, що порушене право позивача підлягає відновленню в судовому порядку, у зв`язку з чим просить зобов`язати відповідача не чинити перешкоди позивачу в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 та шляхом зобов`язання відповідача передати ключі від квартири.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 06.02.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Відповідно до ухвали Франківського районного суду м. Львова від 09.10.2025 року підготовче провадження в цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, заявили клопотання про розгляд справи у відсутності сторони позивача, позовні вимоги просять задоволити, щодо ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідач у судові засідання не з`явився, про час і місце їх проведень неодноразово повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзиву, а також будь-яких клопотань на адресу суду не направляв.

Згідно з відомостями з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України у Львівській області зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є: АДРЕСА_2 . За цією адресою відповідачу неодноразово надсилалася судові повістки про виклик до суду, однак, такі повернуті на адресу суду із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою". Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. З урахуванням наведеного та беручи до уваги положення п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому, відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою представника позивача, вважає за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленого про судове засідання відповідача з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

У відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що постановою Львівського апеляційного суду від 29.09.2021 року у справі №465/341/19 рішення Франківського районного суду м. Львова від 23.03.2021 року скасовано та ухвалено нову постанову, відповідно до якої визнано квартиру АДРЕСА_1 такою, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю – ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Цією ж постановою, яка набрала законної сили, визначено, що розмір частки у праві спільної сумісної власності в квартирі АДРЕСА_1 , що залишилася як спадок після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові, складає 1/2 частки квартири. Також визначено за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частки в порядку спадкування за законом після смерті дочки ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.11.2021 року № 283498150, ОСОБА_1 є власником 1/6 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстрація права власності на частку квартири здійснена Управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради на підставі вищевказаної постанови Львівського апеляційного суду від 29.09.2021 року у справі №465/341/19.

Відповідно до відмітки на арк.13 паспорта громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_1 , остання з 15.11.2021 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно наданого технічного паспорта, складеного 29.10.2021 року та зареєстрованого 31.10.2021 року ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", загальна площа квартири за адресою: АДРЕСА_2 , становить 64,1 кв.м., житлова площа - 38,4 кв.м. Квартира складається із двох житлових кімнат та кухні, до квартири належить комора в підвалі площею 1,5 кв.м.

Позивач в особі свого представника - адвоката Левицької О.І. двічі зверталася до відповідача ОСОБА_2 із заявами від 10.02.2022 року та 10.08.2022 року, в яких вказувала про свій намір проживати у квартирі АДРЕСА_1 , вимагала надати їй дублікат ключів від вказаного помешкання для доступу до такого, а також пропонувала викупити за правом першочергової купівлі співвласником 1/6 частку спірної квартири. Відповідно до наданих стороною позивача поштових повідомлень вказані заяви отримані відповідачем засобами поштового зв`язку 12.02.2022 року та 19.08.2022 року. Проте, жодної відповіді відповідачем ОСОБА_2 на вказані заяви позивача не було надано, як і не відбулось будь-якого реагування на такі заяви в інший спосіб. Наведене свідчить про те, що між позивачем та відповідачем дійсно існує спір щодо створення відповідачем перешкод для позивача у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , співвласником якої вона є.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997, яка згідно зі ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.319 ЦК України власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно зі ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Статтею 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно із ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати будь-яких усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Такий висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року в справі № 643/180/17.

Крім того, як роз`яснено в пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення ст.391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень ст.ст.391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому, суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (ст.ст.57-59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач ОСОБА_1 є співвласницею квартири АДРЕСА_1 . Спір між сторонами виник з приводу користування квартирою, співвласниками якої є позивач та відповідач ОСОБА_2 .

Сторона позивача, аргументуючи обґрунтованість поданого позову, покликається на те, що ОСОБА_1 є законним співвласником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з тим, що відповідач не допускає позивача до вказаної квартири, поміняв замки до вхідних дверей, ОСОБА_6 не може користуватись даною квартирою, співвласником якої вона є. Відповідач відзиву на позовну заяву не подавав, свою позицію щодо заявленого позову суду не висловив, доводів позивача, викладених у позовній заяві, не спростував.

Надаючи оцінку аргументам сторони позивача, суд вважає аргументи позивача належним чином обґрунтованими та мотивованими.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 року у справі № 759/23652/19 (провадження № 61-10953св21) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про вселення в квартиру з огляду на те, що саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом та заперечення відповідача проти його задоволення свідчить про наявність таких перешкод.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановивши, що позивач є співвласником спірного майна (квартири), котра володіє належною часткою на законній підставі згідно судового рішення, а діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується її право власності і законного володіння, суд дійшов переконання, що позовні вимоги є обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, у зв`язку із задоволенням позову документально підтверджені судові витрати позивача, а саме сплачений судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном – задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 та шляхом зобов`язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від вказаної квартири.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Суддя Величко О.В.