Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №338/1579/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 338/1579/25

Провадження № 33/4808/227/26

Категорія ст.124 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Куценко О. О.

Суддя-доповідач Шигірт Ф.С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі судді Шигірта Ф.С., з участю Симанишин та її захисника Сенича В.І., потерпілого ОСОБА_1 та його представника Любчика С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Любчика С.Р., на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2026 року відносно ОСОБА_3 , –

в с т а н о в и в:

Вказаною постановою відносно ОСОБА_3 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст.124 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Суд визнав її невинуватою у вчиненні правопорушення за таких обставин.

23 листопада 2025 року о 18 год. 15 хв. на дорозі Н-09 Мукачево-Львів 283 км. 850 м. ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки "Renault Megane", д.н.з. НОМЕР_1 , при виїзді на нерегульоване перехрестя з другорядної дороги, не надала переваги у русі автомобілю марки "Toyota RAV4" д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , який рухався по головні дорозі. Внаслідок чого відбулось зіткнення автомобілем марки "Toyota RAV4". В результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушила п.16.11 ПДР порушення дій водія чиє ТЗ рухається по другорядній на перехресті нерівнозначних доріг. Відповідальність передбачена ст.124 КУпАП.

В апеляційній скарзі представника потерпілого Любчик С.Р. вказує на те, що постанова суду є незаконна та необґрунтована, винесена без всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин події. Стверджує, що суд першої інстанції не дотримався норм матеріального і процесуального права та зробив помилковий висновок щодо відстані, яку проїхав автомобіль «Renault Megane» від початку перехрестя до місця зіткнення. Суд зазначив цю відстань як 48,7 м, проте апелянт наголошує, що ця відстань є невірною та значно більшою за фактичну. Справа в тому, що поліцейський проводив заміри від пішохідного переходу («зебри»), який розташований до перехрестя. Адвокат сам складав схему цього перехрестя і зафіксував, що відстань від дорожньої розмітки 1.14.1 («зебра») до правого краю другорядної дороги становить 16 м. Отже, віднімаючи цю відстань із загальних замірів, отримуємо, що від перехрестя до місця зіткнення автомобіль «Renault Megane» подолав не більше ніж 32,7 м. Суд ці розрахунки безпідставно проігнорував. Апелянт також вважає, що суд неправомірно надав перевагу поясненням самої ОСОБА_3 та її свідка (чоловіка) ОСОБА_4 , які є прямо зацікавленими особами у вирішенні цієї справи. Натомість пояснення потерпілого ОСОБА_2 були трактовані судом виключно крізь призму того, що він перевищив швидкість на ділянці з обмеженням 50 км/год, і нібито через це водійка не могла своєчасно його виявити перед виїздом із другорядної дороги. Апелянт категорично не погоджується з цим висновком, вказуючи на визначення «дорожньої обстановки» в ПДР. Ділянка головної дороги на місці події є прямою з великою видимістю. Представник потерпілого надав суду відеодоказ, який підтверджує, що водійка «Renault» могла побачити світло фар автомобіля «Toyota» на відстані щонайменше 594,8 м. За таких умов твердження водійки та свідка про те, що вони взагалі не бачили фар наближення іншого авто, є абсолютно неспроможними. Суд першої інстанції вказав, що обов`язок водія дати дорогу поширюється лише на момент виконання маневру виїзду на головну дорогу, а після завершення повороту водій стає рівноправним учасником руху. Апелянт стверджує, що таке трактування є хибним. Вимога «дати дорогу» є абсолютною з моменту об`єктивної можливості виявити транспортний засіб, який рухається по головній дорозі. Той факт, що ОСОБА_3 встигла фізично виїхати на смугу головної дороги і проїхати невелику відстань до моменту удару в задню частину автомобіля, не скасовує того, що вона своїм виїздом створила небезпеку для водія автомобіля «Toyota», який мав беззаперечну перевагу в русі. Завершення маневру не знімає вини, якщо сам маневр змусив іншого водія екстрено гальмувати чи змінювати траєкторію. Відтак, водійка не була достатньо уважною, не простежила за зміною дорожньої обстановки та порушила вимоги п.16.11 ПДР України, що і стало прямою причиною ДТП.

Просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_3 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.

Потерпілий ОСОБА_1 та його представник Любчик С.Р. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Симанишин та її захисник Сенич В.І. заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.ст.245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов?язаний повно, всебічно та об`єктивно з?ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_3 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, за обставин, наведених в протоколі, суд першої інстанції дійшов правильних висновків.

Апеляційні доводи представника потерпілого про винуватість ОСОБА_3 в ДТПне є переконливими і спростовуються матеріалами, які містяться у справі.

Суд належним чином дослідив усі обставини справи та обґрунтовано визнав ОСОБА_3 невинуватою у вчиненому правопорушенні. При цьому суд на підтвердження її невинуватості послався на докази, які містяться в матеріалах справи, які є узгодженими між собою та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають.

Наведені апелянтом доводи не спростовують висновку суду, оскільки з них неможливо зробити висновки щодо винуватості ОСОБА_3 .

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд здійснив безпосереднє дослідження доказів, на які посилається як сторона захисту, так і потерпіла сторона, з метою всебічної, повної та об`єктивної перевірки обставин дорожньо-транспортної пригоди.

Як убачається з матеріалів справи, зіткнення транспортних засобів відбулося після того, як автомобіль «Renault Megane» під керуванням ОСОБА_3 завершив виїзд на головну дорогу та проїхав відстань достатню для його виявлення водієм автомобіля "Toyota RAV4" д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 , а також зменшення ним швидкості до допустимої та уникнення зіткнення.

Як пояснила апеляційному суду ОСОБА_3 вона нещодавно отримала посвідчення водія, а тому водить автомобіль повільно та обережно. Виїхавши на головну дорогу, вона плавно набирала швидкість до 20 км/год., коли відбувся удар в задню частину.

ОСОБА_2 підтвердив ці показання та стверджував, що Симанишин виїхала на його траєкторію руху та стала рухатись дуже повільно, а тому він швидко її наздогнав та не встиг загальмувати. При цьому, він відволікся на світло фар зустрічного автомобіля та екстреного гальмування не застосовував, бо розраховував на пришвидшення «Renault Megane» під керуванням ОСОБА_3 . Також він зазначив що бачив знаки які обмежують швидкість 50 км/год, проте зменшив швидкість лише до 70 км/год.

Зазначені обставини вказують, що ОСОБА_3 не порушила вимог ПДР виконуючі виїзд на головну дорогу.

Так, за розрахунками апелянта, зіткнення сталося на відстані від перехрестя яка дорівнює 32,7 метри.

Момент виникнення небезпеки для водія ОСОБА_2 стався, коли він мав реальну можливість побачити початок маневру ОСОБА_3 .

Початок маневру мав місце на другорядній дорозі, тобто водій ОСОБА_3 проїхала від 0 км/год до 20 км/год близько 35 метрів.

Враховуючи, що за таких даних середнє прискорення автомобіля під керуванням ОСОБА_3 дорівнює 0,44 м/с, відстань у 35 метрів вона проїхала за 12,6 секунд.

Якщо врахувати показання ОСОБА_2 , що він рухався зі швидкістю 70 км/год, його автомобіль знаходився на відстані більш ніж 200 метрів до перехрестя.

Апеляційний суд приходить до висновків, що такої відстані достатньо для розумного усвідомлення водієм ОСОБА_3 безпечності її виїзду на головну дорогу. Зазначена відстань в десять разів перебільшує середній гальмівний шлях легкового автомобіля від допустимої швидкості 50 км/год, що діє на даній ділянці дороги.

За таких обставин, не має вирішального значення, чи бачила водій Симанишин світло фар автомобіля під керуванням ОСОБА_5 , оскільки його знаходження на значній відстані від перехрестя, давало їй правомірну впевненість в безпечності її маневру.

При цьому, апеляційний суд не погоджується із апеляційними доводами, що обов`язок надати дорогу зберігається незалежно від завершення маневру. Відповідно до п.16.11 ПДР України водій, який рухається по другорядній дорозі, зобов`язаний надати дорогу транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі. Водночас, для висновків про порушення зазначеної норми права, необхідним є встановлення не лише формальної наявності на головній дорозі інших транспортних засобів, а й їх відстань до перехрестя, яка не дозволяє водію з другорядної дороги безпечно виконати виїзд на головну дорогу.

Посилання апелянта на висновок інженерно-транспортного дослідження також не спростовують правильності висновків місцевого суду, оскільки такий висновок не має наперед встановленої сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що експертні висновки ґрунтувалися на вихідних даних про швидкість руху автомобіля «Toyota RAV4» у межах 90–100 км/год, однак належним чином не враховували встановлене на ділянці дороги обмеження швидкості до 50 км/год та вплив дотримання такого обмеження на можливість уникнення зіткнення. При цьому об`єктивних технічних даних щодо точної швидкості руху автомобіля «Toyota RAV4» матеріали справи не містять.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2026 року щодо ОСОБА_3 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ф.С. Шигірт