Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №450/1828/26 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/1828/26 Провадження № 2/450/1935/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Мусієвського В. Є.

при секретарі Расяк С.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників судового розгляду в приміщенні суду м. Пустомити цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

Представник позивача через систему «Електронний Суд» звернулась з позовом, у якому просила стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №1447-0867, укладеним між ОСОБА_1 та ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» 13.09.2024 року, у розмірі 78544,43 грн., що складається з 21409,55 грн. заборгованості за тілом кредиту, 54194,88 грн. заборгованості за процентами, 2940 грн. заборгованості по штрафам.

Мотивувала позовні вимоги тим, що 13.09.2024 року між ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (navse.in.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТзОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1447-0867. Згідно умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту 29500 грн.; строк кредитування 300 днів; базовий період 14 день; комісія за видачу кредиту 20% від суми кредитування; знижена відсоткова ставка 0,9% в день; стандартна відсоткова ставка 1% в день. Вказала, що ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного договору, однак, відповідач порушила взяті на себе зобов`язання, не повернула кредитні кошти позивачу в повному обсязі, а також не виконала всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем навіть після спливу строку, встановленого в договорі. Враховуючи наведене, просила позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 16.04.2026 року відкрито провадження у справі, а розгляд такої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

27.04.2026 року відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а у випадку обґрунтованості таких, відмовити у стягненні з неї штрафу в сумі 2940 грн., не покладати в основу рішення неперевірений внутрішній розрахунок позивача без витребування та дослідження повного алгоритму формування боргу, витребувати у позивача оригінали електронних доказів укладення договору № 1447-0867, технічних журналів (логів) реєстрації, авторизації, BankID, генерації, відправлення, доставки та введення одноразового ідентифікатора A1307, підтвердження направлення паспорта споживчого кредиту та конкретної редакції правил, з якими нібито ознайомилась відповідач, належного незалежного підтвердження банку або платіжної системи щодо належності картки № НОМЕР_1 саме відповідачу станом на 13.09.2024 року, повного покрокового розрахунку заборгованості за кожним платежем із окремим розподілом: тіло / проценти / комісії / штрафи, пояснень алгоритму застосування ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» до всіх здійснених платежів, усіх документів, які були подані суду, але не були направлені відповідачу, оцінити документи, які не були належно направлені відповідачу, критично та з урахуванням вимог ЦПК України. Вказала, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами ані укладення електронного договору саме з нею, ані належного перерахування кредитних коштів саме їй, ані правильності і законності заявленого розрахунку заборгованості. Подані позивачем матеріали складаються з паперових роздруківок, внутрішньої довідки про перерахування коштів, внутрішнього розрахунку та загального опису роботи його інформаційної системи без подання повного первинного електронного і банківського доказового ланцюга. Крім того, позивачем порушено процесуальний обов`язок направити їй повний комплект документів, поданих до суду, що порушує принцип змагальності та її право на належне ознайомлення з усіма матеріалами, на які покликається позивач як на підставу позову. Зазначила, що заявлена до стягнення сума штрафу в розмірі 2940 грн. є незаконною, оскільки у період дії воєнного стану і в передбачений законом строк після його припинення позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання. Позивач просить стягнути 21409,55 грн. тіла кредиту, 54194,88 грн. процентів та 2940 грн. штрафів, однак із наданих матеріалів вбачається, що при сумі кредиту 29500 грн. вона сплатила 28480,24 грн., однакТзОВ «Укр Кредит Фінанс» зарахувало на погашення тіла кредиту лише 8090,45 грн., а решту відніс на проценти, комісії та штрафи. Окрім наведеного, позивач зобов`язаний довести, що вся заявлена до стягнення сума процентів сформована виключно в межах погодженого строку кредитування. Просила розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

Ухвалою від 04.05.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та витребування доказів.

05.05.2026 року представником позивача Богдановою В.С. подано додаткові письмові пояснення у справі, згідно мотивів яких повідомила, що ідентифікація відповідача під час укладення кредитного договору відбулась за допомогою системи BankID. Відповідачем самостійно вказано банківську картку, на яку перераховано кредитні кошти. ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою та не володіє первинними документами, що містять банківську таємницю, а саме випискою про рух коштів по рахунку. Відповідачем було внесено платежі на погашення заборгованості у загальному розмірі 28480,24 грн., з яких 13999,79 грн. враховано на погашення процентів за користування кредитними коштами, 5900 грн. враховано на погашення одноразової комісії за видачу кредитних коштів, 490 грн. враховано на погашення штрафу та 8090,45 грн. враховано на основний борг. Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань перед позивачем, відповідач здійснила часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1447-0867 від 13.09.2024 року, шляхом здійснення платежів зазначених у розрахунку заборгованості за кредитним договором, що є додатком до позовної заяви. Сплачуючи кредит, відповідач вчинила конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для неї певні цивільні права та обов`язки, частину з яких було реалізовано. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.12.2020 року по справі №127/23910/14-ц. З огляду на викладене вище, просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

08.05.2026 року відповідачем ОСОБА_1 подано заяву, у якій просила звернути увагу на внутрішні суперечності, взаємовиключні твердження та доказові дефекти в додаткових поясненнях позивача від 05.05.2026 року. Оцінити критично додаткові пояснення позивача та подані до них документи, зокрема «Моніторинг дій користувача» і копію договору LiqPay, як такі, що не усувають недоліків позову та не доводять заявлені вимоги належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами. Не вважати доведеними твердження позивача щодо використання системи BankID НБУ, належності картки саме їй, сталої та несуперечливої моделі істотних умов договору, достатності поданого «Моніторингу дій користувача» як доказу укладення договору. Мотивувала заяву тим, що додаткові пояснення позивача та подані разом із ними документи містять взаємовиключні твердження щодо істотних умов одного й того самого договору, не підтверджені належним доказом посилання на BankID, підміняють первинні технічні докази односторонньою зведеною таблицею, не усувають головного доказового недоліку відсутності незалежного підтвердження належності картки саме їй, а подані LiqPay-договори лише підтверджують загальну інфраструктуру взаємодії позивача з банком.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог частини 2 статті 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1, 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Судом встановлено, що 13.09.2024 року між ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1447-0867, шляхом підписання електронним підписом у виді одноразових ідентифікаторів НОМЕР_2 , НОМЕР_3 такого, додатку № 2 до нього, правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих послуг), паспорту споживчого кредиту та додатку до нього, внаслідок чого відповідач отримала кошти на задоволення особистих потреб у виді встановленого кредитного ліміту в розмірі 29500 грн. на строк 300 днів зі сплатою комісії за видачу кредиту у розмірі 20% від суми кредитування, 0,9% в день за зниженою відсотковою ставкою та 1% в день за стандартною відсотковою ставкою.

Щодо покликань відповідача про неналежність їй одноразового електронного ідентифікатора, то такі не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, зокрема монiторингом дiй користувача в інформацiйно-телекомунiкацiйнiй системi, який є належним і допустимим доказом, оскільки в кредитному договорі №1447-0867 вказано номер телефону НОМЕР_4 , на який 13.09.2024 року о 17 год. 08 хв. 47 сек. відправлено одноразовий електронний ідентифікатор. Вказаний номер телефону зазначено відповідачем в якості особистого при заповненні персональних даних у відзиві на позовну заяву.

З огляду на викладене, в суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо укладення кредитного договору №1447-0867 від 13.09.2024 року саме відповідачем ОСОБА_1 та отримання нею грошових коштів в сумі 29500 грн. за таким.

Так, позивач здійснив перерахування коштів відповідачу 13.09.2024 року у розмірі 29500 грн. відповідно до умов кредитного договору, що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту №1447-0867 від 13.09.2024 року та долученою квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» № 2517435966 від 13.09.2024 року.

Таким чином, судом встановлено, що позивач повністю виконав свої зобов`язання за електронним кредитним договором №1447-0867 від 13.09.2024 року.

Покликання відповідача ОСОБА_1 в частині відсутності доказів на підтвердження належності їй банківської картки, на яку були скеровані кредитні кошти, суд не бере до уваги, оскільки при укладенні кредитного договору №1447-0867 від 13.09.2024 року ОСОБА_1 самостійно вказала номер банківського рахунку, на який остання бажала ініціювати переказ грошових коштів.

Окрім наведеного, заперечуючи належність їй згаданої вище банківської картки, ОСОБА_1 не надає виписки з АТ КБ «ПриватБанк» для підтвердження власних покликань.

Із розрахунку заборгованості за договором №1447-0867 від 13.09.2024 року вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 18.03.2026 року становить 78544,43 грн., що складається з 21409,55 грн. заборгованості за тілом кредиту, 54194,88 грн. заборгованості за процентами, 2940 грн. заборгованості по штрафам.

Однак, суд не може в повній мірі погодитися з наданим позивачем розрахунком заборгованості, виходячи з наступного.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання не виконані з вини відповідача.

За статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В силу вимог статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України установлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, нарахована представником позивача заборгованість за кредитним договором №1447-0867від 13.09.2024 року по штрафам в сумі 2940 грн. не підлягатиме стягненню з відповідача на користь ТзОВ «Укр Кредит Фінанс».

Окрім наведеного, відповідачем ОСОБА_1 сплачено в якості погашення заборгованості за штрафами 490 грн. (3430 грн. - 2940 грн.), які не підлягають стягненню, а відтак, вказану вище суму слід врахувати в якості погашення заборгованості за відсотками, які становитимуть 53704,88 грн. (54194,88 грн. - 490 грн.).

Таким чином, заборгованість за кредитним договором №1447-0867, укладеним між ОСОБА_1 та ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» 13.09.2024 року, становить 75114,43 грн., що складається з 21409,55 грн. заборгованості за тілом кредиту та 53704,88 грн. заборгованості за процентами.

Слід також звернути увагу на те, що сплачуючи грошові кошти в якості погашення заборгованості, відповідач ОСОБА_1 фактично визнала наявність у неї зобов`язання за кредитним договором №1447-0867 від 13.09.2024 року, що відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 23.12.2020 року по справі №127/23910/14-ц.

Щодо покликань відповідача в частині відсутності правильного і законного розрахунку заборгованості, слід вказати, що такий складений у відповідності до умов кредитного договору №1447-0867 від 13.09.2024 року та перевірений судом, а тому є належним та допустимим доказом в межах розгляду даної справи.

Натомість, ОСОБА_1 , заперечуючи правильність нарахувань за кредитним договором №1447-0867 від 13.09.2024 року, не надає суду власний контррозрахунок, для підтвердження власних покликань та спростування розрахунку позивача.

До подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.10.2023 року в справі № 308/3956/15-ц.

Окрім наведеного, покликання відповідача щодо порушення позивачем процесуального обов`язку направити їй повний комплект документів, поданих до суду, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки позовна заява із долученими додатками сформована в системі "Електронний Суд", примірник якої з додатками скеровано у електронний кабінет відповідача ОСОБА_1 . Крім цього, усі долучені до матеріалів позову документи відображені у системі "Електронний Суд", безперешкодний доступ до яких має відповідач ОСОБА_1 .

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що пункт 1 статті 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, хоча і наголошує, що ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент, таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що аргументи, якими представник позивача мотивувала позовні вимоги, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому такі слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1447-0867від 13.09.2024 року в розмірі 75114,43 грн., що складається з 21409,55 грн. заборгованості за тілом кредиту та 53704,88 грн. заборгованості за процентами.

За статтею 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 279 ЦПК України, статтями 3, 13, 16, 526, 527, 530, 599, 610-612, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за електронним кредитним договором №1447-0867 від 13.09.2024 року в розмірі 75114,43 грн., що складається з 21409,55 грн. заборгованості за тілом кредиту та 53704,88 грн. заборгованості за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мусієвський В.Є.