Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №175/16987/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 175/16987/24

Провадження № 22-ц/801/815/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокуСправа № 175/16987/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Голоти Л.О., Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня 2026 року, ухвалене суддею Горбатюком В.В., повне рішення складено 21 січня 2026 року, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості,

встановив:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі – ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором №2603182 від 12 квітня 2021 року у загальному розмірі 43 736,97 грн.

В обґрунтування позову ТОВ «Діджи Фінанс» зазначило, що 12 квітня 2021 року ОСОБА_1 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі – ТОВ «Мілоан») подала заявку на отримання кредиту №2603182. ТОВ «Мілоан» відповідачу направлено електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору. Відповідачу було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 15 000 гривень.

13 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відтак позивач набув право вимоги до відповідача. Сума заборгованості становить 43 736,97 грн, з яких: 12 123 грн – заборгованість за тілом кредиту; 29 963,97 грн – заборгованість за відсотками; 1 650 грн – заборгованість за комісійними винагородами.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №2603182 від 12 квітня 2021 року у розмірі 42 086 (сорок дві тисячі вісімдесят шість) гривень 97 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 2 331,07 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

У скарзі зазначає, що як встановлено судом першої інстанції, кредитний договір №2603182 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено 12 квітня 2021 року строком на 15 днів, тобто до 12 квітня 2021 року. Водночас, у рішенні суду зазначено, що іншими умовами договору передбачено строк кредитування 29 днів, з 06 квітня 2021 року по 05 травня 2021 року, що фактично суперечить змісту позовної заяви та істотним умовам договору. У матеріалах справи фактично містяться два різні підходи до визначення строку кредитування та розміру процентів. Стягнута судом сума заборгованості в розмірі 42 086 грн неспівмірна із розміром основного зобов`язання. Відповідно до ч. 4, 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процента ставка не може перевищувати 1% на день, отже застосування ставки 5% на день у п`ять разів перевищує гранично допустимий законом розмір. У рішення встановлено, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, тобто жодних погашень основної суми кредиту або відсотків не здійснювала, відповідно вся сума, яка підлягала поверненню, мала включати первісну суму кредиту в розмірі 15 000 грн, тоді як у розрахунку позивача заборгованість за тілом кредиту визначена у розмірі 12 123 грн. Анкета-заява та кредитний договір №2603182 не містять підписів сторін, у тому числі підпису відповідача. Суд не встановив і не перевірив належним чином факт ідентифікації відповідача в системі ТОВ «Мілоан». Строк позовної давності за даним зобов`язанням сплив 27 квітня 2024 року.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «Діджи Фінанс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Також просить стягнути витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 4 000 гривень.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 12 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №2603182, за умовами якого кредитодавець зобов`язався на умовах визначених цим договором на строк, визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі та на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

У п.1.2, 1.3 договору зазначено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 15 000 гривень.

Кредит надається строком на 15 днів з 12 квітня 2021 року (строк кредитування).

Відповідно до п. 1.4 договору, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 27 квітня 2021 року.

Пункт 1.5 договору визначає, що загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 4 462,50 грн в грошовому виразі. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 19 462,50 грн.

Комісія за надання кредиту становить 1 650,00 грн, яка нараховується за ставкою 11.00 відсотків від суми кредиту одноразово (п.1.5.1 договору).

Пунктом 1.5.2 договору визначено, що проценти за користування кредитом становлять 2 812,50 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6 договору).

У п.2.1 зазначено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Пунктом 2.3 договору визначено умови щодо пролонгації строку кредитування (а.с.33-36).

Додатками до вказаного договору є: Графік платежів (Додаток №1), Паспорт споживчого кредиту №2603182 (Додаток №2) (а.с 37-38).

Анкета-заява на кредит №2603182 від 12 квітня 2021 року містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачем ОСОБА_1 у ТОВ «Мілоан» (а.с. 13).

Факт надання ОСОБА_1 коштів за вказаним договором у розмірі 15000 гривень підтверджується платіжним дорученням №43680605 від 12 квітня 2021 року (а.с.41).

Також факт зарахування 12 квітня 2021 року на картковий рахунок ОСОБА_1 коштів у розмірі 15 000 грн підтверджується випискою за договором №б/н від 12 квітня 2021 року – 20 квітня 2021 року, складеною 12 травня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» та наданою банком на запит суду першої інстанції 27 травня 2025 року (а.с.132-133).

13 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №07Т, за яким ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 43 736,97 грн: 12 123 грн - заборгованість за тілом кредиту; 29 963,97 грн - заборгованість за процентами; 1 650 грн - заборгованість за комісією (а.с.16, 23).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача за вказаним договором становить 43 736,97 грн: 12 123 грн - заборгованість за тілом кредиту; 29 963,97 грн - заборгованість за процентами; 1 650 грн - заборгованість за комісією.

Оскільки відповідач не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, ТОВ «Діджи Фінанс», як новий кредитор, звернулося до суду з даними позовом про стягнення заборгованості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до положень частини 1 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитних договорів у відповідності до їх умов та вимог законодавства.

З положень ч. 13 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України слідує, що обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру заборгованості покладається на позивача, а відповідач, у разі заперечень щодо обставин, викладених у позові, повинен спростувати наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та її розмір.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи дійшов до висновку, що позивач належним чином довів існування договірних відносин між відповідачем та первісним кредитором, факт отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором, здійснення відповідачем дій з метою погашення заборгованості та ініціювання пролонгації договору та можливості правомірно користуватися кредитними коштами, а відтак вважав, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12 123 грн та в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами у розмірі 29 963,97 грн підлягають задоволенню.

Натомість, заборгованість за комісією в сумі 1 650 грн не підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача підлягає стягненню заборгованість по кредитному договору у загальній сумі 42 086,97 грн.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з урахуванням обставин даної справи та ґрунтуються на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про те, що анкета-заява та кредитний договір №2603182 не містять підписів сторін, у тому числі її підпису. Суд не встановив і не перевірив належним чином факт ідентифікації відповідача в системі ТОВ «Мілоан».

Матеріалами справи підтверджено, що 12 квітня 2021 року ОСОБА_1 на сайті ТОВ «Мілоан» заповнила заяву на отримання кредиту. Алгоритм її дій (послідовність) зазначений в самій анкеті-заяві на кредит №2603182 (а.с.13).

У розділі 6 договору про споживчий кредит №2603182 зазначено, що він укладається в електронній формі і прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (а.с.33-36).

У анкеті-заяві, кредитному договорі та додатках до нього зазначена особиста інформація позичальника, яка вноситься ним безпосередньо під час заповнення та відправлення заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанас» зазначає про те, що одноразовий ідентифікатор, як і лог підпису первісного кредитора (логи (лог-файли) - містять інформацію про роботу сервера і зберігають в собі певні дії користувача або програми), зафіксовано у кредитному договорі, переданому первісним кредитором позивачу у pdf.форматі, проте є зашифрованим, а тому при стандартному завантаженні на пристрій чи під час друку не відображається. Для підтвердження наявності одноразового ідентифікатора у кредитному договорі, необхідно завантажити файл договору на пристрій та відкрити його за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення для перегляду PDF-документів, зокрема, «Adobe Reader», саме за допомогою такого програмного забезпечення можливо переглянути одноразовий ідентифікатор. У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладанні договору про споживчий кредит №2603182 від 12 квітня 2021 року.

До відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанас» на підтвердження факту підписання ОСОБА_1 кредитного договору одноразовим ідентифікатором додало першу сторінку договору про споживчий кредит №2603182, у якому зверху у лівій частині вказано: «Підписано Бондаренко В.В. одноразовим ідентифікатором W14333. Час: 12.04.2021 14:25», у правій частині: «Підписано Вініченко О.В., ТОВ «Мілоан». Час: 12.04.2021 14:24».

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, апеляційний суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №761/24136/15-ц (провадження № 61-20393св21), згідно з якого судом касаційної інстанції було зазначено, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що поданий заявником під час апеляційного провадження доказ, не подавався до суду першої інстанції і який під час апеляційного розгляду може бути прийнятий лише у виняткових випадках, оскільки він не є новим доказом у розумінні статті 367 ЦПК України, а лише підтверджує раніше подані докази, які містяться у матеріалах справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 14 червня 2022 року розглянув справу № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21) та дійшов висновку, що: «… Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачкою та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивачки, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі...».

Відтак, факт укладення договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі доводиться матеріалами справи.

Також апеляційний суд бере до уваги, що на виконання умов укладеного договору, ОСОБА_1 у день укладення договору було перераховано кошти в сумі 15 000 гривень (а.с.133).

З огляду на надання відповідачу грошових коштів, апеляційний суд вважає, що договір про надання споживчого кредиту укладений відповідачем, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його часткового виконання сторонами (постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі справа №926/2308/19).

Також ОСОБА_1 вказує, що як встановлено судом першої інстанції, кредитний договір №2603182 між нею та ТОВ «Мілоан» було укладено 12 квітня 2021 року строком на 15 днів. Водночас, у рішенні суду зазначено, що іншими умовами договору передбачено строк кредитування 29 днів, з 06 квітня 2021 року по 05 травня 2021 року, що фактично суперечить змісту позовної заяви та істотним умовам договору. Тобто у матеріалах справи фактично містяться два різні підходи до визначення строку кредитування та розміру процентів.

Вказані доводи відхиляються апеляційним судом, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення суду слідує, що суд першої інстанції фактично допустився описки, вказавши, що за умовами п. 1.3 та 1.4 договору кредит надається строком на 29 днів з 06 квітня 2021 року, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 05 травня 2021 року, яка може бути усунута у визначеному ст. 269 ЦПК України порядку.

Тоді як за обставинами даної справи кредит наданий стоком на 15 днів з 12 квітня 2021 року до 27 квітня 2021 року.

При цьому судом першої інстанції зазначено, що нарахування процентів кредитор здійснював за кожен день прострочення з 13 квітня 2021 року по 17 липня 2021 року. Відповідач здійснював часткові оплати за кредитним договором, а також періодично ініціював пролонгацію договору, можливість здійснення якої сторони погодили у п. 2.3 кредитного договору.

Проценти первісний кредитор нараховував у розмірі, що встановлений у п.1.5.2 договору (1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом) та у п. 1.6 договору (5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом). Застосування вказаних процентних ставок кредитором відповідає погодженим умовам договору у випадку його пролонгації, а саме п. 2.3.1.1 та п. 2.3.1.2.

ОСОБА_1 не спростувала висновок суду першої інстанції щодо того, що в даному випадку відбулася пролонгація строку кредитування, у зв`язку з чим проценти нараховувалися в межах погодженого сторонами строку.

Скаржник вважає, що стягнута судом сума заборгованості в розмірі 42 086 грн неспівмірна із розміром основного зобов`язання, однак, у даній справі вирішується питання про стягнення заборгованості за кредитним договором, до складу якої входить заборгованість за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом.

Верховий Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі №582/202/22 зазначив, що умови договорів про сплату відсотків за користування кредитами є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки оспорювані пункти договорів про розміри відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін (договори укладені в електронній формі, про умови договорів позивач була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилась виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами). Кредитний договір укладений на визначений термін, за якими позивач повинен сплатити проценти, що є платою за користування кредитом.

Процентна ставка прямо передбачена умовами кредитного договору, який ОСОБА_1 добровільно підписала, що свідчить про те, що вона визнавала умови договору, як прийнятні.

Безпідставним є посилання на ч. 4, 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких денна процента ставка не може перевищувати 1% на день, оскільки статтю 8 доповнено частинами четвертою та п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Обмеження денної процентної ставки до 1% за споживчими кредитами набуло чинності 24 грудня 2023 року, тоді як в даному випадку заборгованість стягується за 2021 рік.

Як вказує ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, у рішенні суду встановлено, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, тобто жодних погашень основної суми кредиту або відсотків не здійснювала, відповідно вся сума, яка підлягала поверненню, мала включати первісну суму кредиту в розмірі 15 000 грн, тоді як у розрахунку позивача заборгованість за тлом кредиту визначена у розмірі 12 123 грн.

Вказані твердження не відповідають дійсності, оскільки як встановив суд першої інстанції, відповідач здійснював часткові оплати за кредитним договором.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком ОСОБА_1 , як позичальника, чого зроблено останньою при розгляді даної справи не було.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу пропуску ТОВ «Діджи Фінанс» строку позовної давності, то вони не заслуговують на увагу.

Так, Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч. 1 ст. 261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Тобто строки, передбачені статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність) продовжено на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Кредитний договір №2603182 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено 12 квітня 2021 року.

13 вересня 2021 року ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору відступлення прав вимоги №07Т набуло право вимоги, в тому числі за вказаним кредитним договором.

З даним позовом до суду ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося 27 квітня 2024 року.

При цьому, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.

Апеляційний суд, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України) вважає, що загальний строк позовної давності в три роки по вимозі про стягнення заборгованості продовжено та позивачем не пропущено при зверненні до суду із даним позовом.

Отже, доводи апеляційної скарги за своїм змістом не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу за написання та подачу відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 4 000 грн, понесені при апеляційному перегляді справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем було надано:

- договір №42649746-АБ про надання правової допомоги від 05 січня 2026 року;

- додаткову угоду №2603182 від 24 березня 2026 року до договору про надання правової допомоги №42649746-АБ від 05 січня 2026 року;

- акт №2603182 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 24 березня 2026 року;

- детальний опис робіт (наданих послуг) від 24 березня 2026 року;

- рахунок на оплату №141 від 24 березня 2026 року.

У ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині шостій вказаної статті зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, беручи до уваги, що ТОВ «Діджи Фінанс» готувало позовну заяву до суду, а відтак необхідності в аналізі чинного законодавства та обставин спірних правовідносин не було (про що вказано в детальному описі робіт), апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2 000 гривень.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 січня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді Л.О. Голота

О.С. Панасюк