Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №501/4847/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 18.05.2026

Справа № 501/4847/25

2/501/214/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області в складі:

головуючої судді – Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання – Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ОСОБА_1

до

відповідача: ОСОБА_2

предмет та підстави позову: про припинення права на частку в нерухомому майні шляхом виплати грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

ОСОБА_1 31.10.2025 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку в нерухомому майні шляхом виплати грошової компенсації, згідно якого просить суд (а.с.2-5, 52-53):

- припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 1/6 частку будівлі майстерні, загальною площею 33,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/6 частку будівлі майстерні загальною площею 33,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості 1/6 частки будівлі майстерні, загальною площею 33,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі 54 333,00 грн.

Позов мотивований тим, що згідно свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І.М. 09.01.2020, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу належить частка у праві спільної сумісної власності на майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на частку складається з будівлі майстерні, загальною площею 33,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 937517051108, що належала померлому на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області, що набрало чинності від 08.02.2016, номер запису про право власності: 14782949.

Приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І.М. 09.01.2020 після смерті ОСОБА_3 позивачу видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку будівлі майстерні.

Відповідачу ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину від 09.01.2020 належить 1/6 частка будівлі.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки №21 від 09.02.2021, укладеного між Територіальною громадою в особі Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , на підставі рішення Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 30.03.2021 №42/47-VIII передано в оренду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0072 га (кадастровий номер 5110800000:02:007:005) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Позивач вказує в позові, що вона є фізичною особою підприємцем, сплачує податки, здійснює поточні ремонтні роботи приміщення майстерні, відповідачка не сплачує податки, не користується приміщенням майстерні, не займається нею.

Позивачка пропонувала відповідачу придбати її незначну частку у будівлі майстерні за договірною ціною, однак сторони не досягли згоди, на підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач 24.02.2026 надав до суду відзив на позов (а.с.98-100), просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що:

- частка є незначною і не може бути виділена в натурі (це відповідає дійсності);

- річ є неподільною;

- спільне користування та володіння майном є можливим;

- припинення права на частку у спільному майні надасть шкоди відповідачу, вона бажає володіти своєю часткою з метою розвитку свого особистого бізнесу;

- з нею ніхто не вів перемовин щодо пропозицій, про які вказує позивач у позові;

- відповідач добропорядно сплачує податки встановлені Державою для орендаторів, тощо.

Позивач 01.04.2026 надав до суду відповідь на відзив, просить суд задовольнити позов.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 27.10.2025 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.38).

Ухвалою суду від 12.11.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с.43-44).

Ухвалою суду від 28.01.2026 прийнято заяву позивача про уточнення (збільшення) позовних вимог, долучено до матеріалів справи докази (а.с.85-86).

Ухвалою суду від 03.03.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.120).

Сторони були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, однак до суду не з`явились, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І.М. 09.01.2020, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.33), позивачу належить частка у праві спільної сумісної власності на майно за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6-7).

Право власності на частку складається з будівлі майстерні, загальною площею 33,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 937517051108, що належала померлому на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 08.02.2026 (а.с.34, 35-37), номер запису про право власності: 14782949 (а.с.10).

Приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Перчеклій І.М. 09.01.2020 після смерті ОСОБА_3 позивачу видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку будівлі майстерні (а.с.8-9).

Відповідачу ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину від 09.01.2020 належить 1/6 частка будівлі.

Відповідно до копії договору оренди земельної ділянки №21 від 09.02.2021, укладеного між Територіальною громадою в особі Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , на підставі рішення Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 30.03.2021 №42/47-VIII передано в оренду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0072 га (кадастровий номер 5110800000:02:007:005) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с.18-22, 23, 24-26).

Позивач є фізичною особою підприємцем (а.с.28).

Між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» укладено договір на постачання електричної енергії на підставі заяви-приєднання (а.с.29-32).

Згідно висновку експерта №1092/2025 від 05.12.2025 (а.с.55-71):

- виділити 1/6 частку будівлі-майстерні за адресою: АДРЕСА_1 в самостійний об`єкт нерухомого майна не вбачається можливим;

- ринкова вартість будівлі-майстерні за адресою: АДРЕСА_1 складає 326 000,00 грн.;

- ринкова вартість 1/6 частки будівлі-майстерні за адресою: АДРЕСА_1 складає 54 333,00 грн.

Згідно акту від 26.07.2025, складеного членами Гаражного кооперативу «Лада», в будівлі-майстерні за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не сплачує податки, не користується приміщенням, тощо (а.с.72).

ОСОБА_1 , як фізична особа підприємець, перебуває на обліку в податковій та в податкових деклараціях за період з 2022 по 2024 вказано обсяги доходу за звітній період (а.с.73), сплачує податки, що підтверджується податковими повідомленнями -рішеннями (а.с.74-75), квитанціями, платіжними документами (а.с.76-80), листом ГУ ДПС в Одеській області від 01.12.2025 щодо сплати ОСОБА_1 податків з 10.07.2019 по 27.11.2025 (а.с.88-89).

ОСОБА_2 сплачувала податки, як фізична особа-підприємець (а.с.101-116).

ІV. Оцінка Суду.

За змістом ч.1 та 7 ст.41 Конституції України, ч.1 та 5 ст.319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.4 ст.41 Конституції України, ч.1 ст.321 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч.2 ст.356 ЦК України).

Співвласникам належать право володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Зазначені правомочності співвласники об`єкта права спільної часткової власності відповідно до ч.1 ст.358 ЦК України повинні здійснювати за взаємною згодою.

Співвласнику надається право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності. Однією з правових форм такого розпорядження є право співвласника на виділ у натурі частки із спільного майна.

Згідно ст.ст.21, 41 Конституції України, ст.ст.319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Згідно до ст.1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Тлумачення ч.3 ст.358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст.364 цього Кодексу (ч.3 ст.370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абз.1 і 2 ч.2 ст.364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч.2 ст.183 ЦК України).

Порядок вирішення спорів співвласників у разі не досягнення домовленості щодо спільного майна, зокрема, передбачено статтею 365 ЦК України, яка визначає припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

За положеннями даної норми матеріального права за позовом інших співвласників право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

У даній справі позивач просила припинити право власності відповідача на 1/6 частку спірного нерухомого майна на підставі статті 365 ЦК України, стягнувши з неї вартість такої частки, та визнати за нею право власності на вказану частку зазначеного нерухомого майна, посилаючись на те, що частка відповідачки у спільному майні є незначною, виділ такої частки у натурі є неможливий, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам, оскільки спірне майно не використовується для проживання сторін, а є майстернею, тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі №908/1754/17 (провадження №12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в ст.365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена п.4 ч.1 ст.365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Також згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.11.2021 року у справі №754/16751/18 (провадження №61-10039св21), аналіз положень ст.365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 року у справі №125/2157/19 (провадження №14-40цс21) вказано, що «право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (ч.1 ст.365 ЦК України)».

Вирішуючи питання про застосування положень ст.365 ЦК України до спірних правовідносин, суд ураховує в порядку ч.4 ст.263 ЦПК України вказані висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а також те, що спірна будівля-майстерні за адресою: АДРЕСА_1 є неподільною; що не спростовано відповідачем.

При цьому суд ураховує, що спірний об`єкт нерухомості не використовується сторонами для проживання, а є майстернею, докази того, що відповідач використовує вказану майстерню в матеріалах справи відсутні. Також, відповідачем не надано доказів перешкоджання позивачем у користуванні спірним нерухомим майном, тощо.

Тож суд доходить висновку, що таке припинення права спільної сумісної власності на спірну майстерню із виплатою відповідачеві компенсації за його частку не завдасть істотної шкоди його інтересам, і тому застосовує до спірних правовідносин положення ст.365 ЦК України.

Водночас суд відхиляє заперечення відповідача щодо виплати йому грошової компенсації за частину спірної майстерні, обґрунтовані непорушністю права власності, адже ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод допускає втручання у право приватної власності на підставі і в порядку, встановлених законом, і таким законом є ст.365 ЦК України.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку в нерухомому майні шляхом виплати грошової компенсації– задовольнити повністю.

Припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 1/6 частку будівлі майстерні, загальною площею 33,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/6 частку будівлі майстернізагальною площею 33,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості 1/6 частки будівлі майстерні, загальною площею 33,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі 54 333,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

суду Одеської області М.І.Петрюченко