Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №490/7664/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/765/2026 Справа № 490/7664/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Могила Д.І., за участі позивача та його представника адвоката Кучерявої Т.Ю., представника органу опіки та піклування Ворона Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини ,-

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, в якому просив визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_1 за місцем реєстрації батька. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) до досягнення дитиною повноліття.

В обгрунтування позову посилається на те, що на початку повномасштабного вторгнення рф на територію України мати разом з дитиною перебували в окупації, у травні 2022 року їм вдалось виїхати до батьків позивача у Полтавську область, там же донька відвідувала школу. Згодом, влаштовуючи своє особисте життя, Відповідачка разом з донькою у вересні 2023 року переїхали до с. Озери Кіровоградської області, там зареєструвались як внутрішньо-переміщені особи, В цей період донька не мала належного догляду, виховання, не жила за режимом, що притаманний дитині її віку, мати не приділяла належної уваги навчанню ОСОБА_3 (посеред навчального року мати зривала дитину з однієї школи і переводила в іншу), що не сприяло успіхам у навчанні. Відповідачка не слідкувала за станом здоров`я доньки, мати зловживає алкогольними напоями, не має постійної роботи, протягом довгих періодів - взагалі не працює, наразі вона співмешкає з чоловіком, який перебував у місцях несвободи, у побуті він поводить себе агресивно, донька зізналась батькові, що боїться його. Відповідачка систематично змінює місця роботи, не затримується на жодній роботі, оскільки не сумлінно виконує свої посадові обов`язки, часто не виходить на роботу, часто приходить на роботу у нетверезому стані, в колективі тримається грубо, повагою серед колег не користується, що підтверджується характеристиками КЗ "Павлівський ліцей "Грант" від 02.01.2024 № 2, ТОВ "Подорожник" від 04.01.2024. Батько систематично в добровільному порядку сплачував відповідачці аліменти на утримання дитини, постійно приїздив бачитись з донькою, дарував їй гаджети, планшети, ноутбук, ювелірні прикраси, але ці речі швидко зникали з поля зору доньки - мати весь час посилалась на різні причини: загубилось, зламалось тощо. 24.08.2024 року позивач одружився вдруге, він разом з дружиною і її донькою від першого шлюбу проживають в м. Миколаїв, позивач несе службу в ЗСУ неподалік від міста. У місцях навчання доньки керівництво закладу скаржилось на погану поведінку дитини, на безпричинні пропуски занять, безвідповідальність матері, повне ігнорування нею прохань вчителів звернути увагу на успішність доньки, просили батька вжити заходів.

У 2024 році донька попросила батька забрати її до себе жити на постійній основі, позивач уже почав організовувати простір для неї, підшукувати навчальний заклад тощо, але після тижня спільного проживання з батьком мати маніпулятивним чином забрала доньку назад до м. Світловодськ. В липні 2025 року за проханням доньки батько знову забрав її до себе, оскільки ОСОБА_3 поскаржилась на те, що боїться співмешканця своєї матері, не хоче проживати в тій родині. Позивач забрав доньку до себе, стан її здоров`я був незадовільний (були виявлені дерматологічні захворювання, педикульоз та ін).

На момент звернення до суду з цим позовом позивач уже завершив організацію побуту доньки - в квартирі вона має власний простір, ліжко, стіл, приладдя для навчання, необхідні гаджети для навчання та дозвілля. Донька знайшла спільну мову з донькою дружини позивача. Батько забрав документи зі школи в м. Світловодськ, донька уже є ученицею 6-А класу Миколаївського ліцею № 2 Миколаївської міської ради, відвідує гурток бальних танців в клубі "Sky energy", укладена декларація з лікарем-педіатром в КНП ММР "ЦПМСД № 4", де законним представником є батько, позивач з донькою пройшли медичний огляд для вступу у школу тощо.

Позивач має постійну роботу - ще з 2013 року є військовослужбовцем, наразі несе службу в ЗСУ за контрактом, займає посаду т.в.о. командира транспортного батальйону В/ч НОМЕР_2 , не планує і не має на меті звільнення зі служби. Позивач має достатній та стабільний матеріальний дохід у вигляді заробітної плати, про що свідчить довідки форми ОК-5, його дружина також працює, бюджет родини здатен забезпечити двох дітей, надати їм належний рівень розвитку, забезпечити базовими потребами, організувати дозвілля, відпочинок, додаткові позашкільні спортивні гуртки тощо.

Батько дитини має природне бажання жити зі своєю дитиною однією сім`єю, виховувати її, матеріально забезпечувати всім необхідним, донька є очікуваною дитиною в житті позивача. Батько має повне право брати участь у вихованні, утриманні та догляді за своєю дитиною, він дуже хвилюється за доньку, за її емоційний стан, бажає, щоб дитина мала повноцінні умови для розвитку, зростання, належний стан для життєдіяльності та навчання тощо. Батько має всі умови для цього: за місцем проживання і реєстрації, за місцем роботи характеризується позитивно, з сусідами підтримує нормальні відносини; не зловживає алкогольними напоями та наркотичними речовинами, не веде антисоціальний спосіб життя, не підтримує відносин з особами подібного способу життя; у квартирі створені всі належні умови для зростання і розвитку дитини; має постійний дохід, отримує заробітну плату; слідкує за станом здоров`я доньки, у відносинах "батько-дитина" добре налагоджений психологічний контакт.

Ухвалою суду від 18.09.2026 року відкрито підготовче провадження по справі та витребувано від Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради висновок щодо доцільності визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за його місцем реєстрації.

Розпорядженням №45 від 03.02.2026 року призначено повторний автоматизований розподіл справи згідно з наказом голови Центрального районного суду м.Миколаєва №4-0с/тр від 22 січня 2026 року про відрахування зі штату суду судді Черенкової Н.П.

15.01.2026 року на адресу суду надійшов висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком.

09.02.2026 року справа передана судді Гуденко О.А.

Ухвалою суду від 11.02.2026 року справу прийнято до провадження судді Гуденко О.А.

Ухвалою суду від 03.04.2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги позову в повному обсязі з викладених в ньому підстав. зазначає, що забрав доньку влітку 2025 року, коли дізнався про умови її життя. пред цим він, звісно, узгодив це питання з новою дружиною, у якої також є донька від першого шщлюбу, наразі вони всі разом проживають в двокімнатній квартирі. Він повністю забезпечує доньку всім необхідним, забезпечує її розвиток, у них дружна родина і він дуже бажає, щоб ОСОБА_3 проживала разом з ним.

Представник позивача підтримав позов , просила про його задоволення з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, повідомлялася судом належним чином, відзив на позов не надала.

Представник органу опіки та піклування в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та наданий висновок.

Під час судового розгляду відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини на виконання права дитини бути заслуханою з питань, що її торкаються, реалізуючи приписи статті 171 Сімейного кодексу України (далі СК) судом була заслухана думка дитини.

Зокрема, малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснила, що вона проживала до літа 2025 року з матір`ю та її новим другом дядею ОСОБА_5 . Мати часто була в стані алкогольного сп`яніння, а дядько ОСОБА_5 дуже погано до неї ставився, постійно лаявся, кричав. Мати обіцяла покинути ОСОБА_5 , але так нічого і не вдіяла. Вона не могла дочекатися літніх канікул , щоб поїхати до бабусі. Там вона все розповіла бабусі, та подзвонила батькові і також розповіла йому про життя доньки Батько одразу приїхав, вона все йому розповіла, попросилася жити у нього, на що він погодився і забрав її в свою сім`ю. Наразі вона проживає з батьком, його новою дружиною ОСОБА_6 , з якою у неї добрі дуже стосунки, вони разом займаються хатніми справами, вона вчить її пекти та готувати. Також вона порозумілася з донькою мачухи, живуть вони доволі дружно. З матір`ю вона спілкується часто телефоном, але до матері в гості вона не їздила і не має такого бажання.

Їй дуже комфортно проживати з батьком, вона в Миколаєві ходить в школу, на спортивну секцію, цілком всім задоволена і до матері повертатися не бажає.

Вислухавши пояснення сторін, з`ясувавши думку дитини ОСОБА_3 , розглянувши матеріали справи та первіривши викладені обставини наявними доказами, суд приходить до наступного.

Статтями 12,81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.

При вирішенні таких спорів судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - і якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини - підлягають врахуванню інтереси батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, § 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

01.02.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб. У шлюбі народилась спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 15.08.2025

Шлюб між сторонами був розірваний згідно рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.12.2022 року № 490/4085/22.

24.08.2024 року позивач одружився вдруге з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , він разом з дружиною і її донькою від першого шлюбу проживають в м. Миколаїв, позивач несе службу в ЗСУ неподалік від міста, має позитивні харатеристики за місцем проходження служби, також стабільний та достатній дохід для утримання дитини.

Позивач до липня 2025 року включно сплачував відповдіачці аліменти на утримання дитини в добровільному порядку в розмірі по 8000 грн щомісячно

Матеріалами справи підтверджується, що батько опікується лікуванням та навчанням доньки, уклав Декларацію з лікарем -педіатром в м.Миколаєві 06.08.2025 року

ОСОБА_3 з 01.09.2025 року навчається в Миколаївському ліцеї № 2 ММР.

Позивач орендує двокімнатну квартиру в м.Миколдлаєві , загальною площею 60 кв.м.

Відповідачка за попередніми місцями роботи мала негативні характеристики.

Згідно висновку від 13.01.2026 року виконкому Миколаївської міської ради як органу опіки та піклування : доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком. З висновку вбачається, що батько створив належні умови проживання для дитини, його дружина ОСОБА_1 не проти проживання дитини з ними. Мати на засідання комісії не з`явилася , написала пояснення, що через територіальну віддаленість та фінансові труднощі просить проводити засідання без її присутності, не має заперечень щодо проживання дитини з батьком.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статті 161 СК України якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати їх малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини.

Згідно з пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, яка в силу положень статті 9Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин 2, 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", статті 161СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин, відповідної сімейної ситуації в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).

При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.

Відповідно ч. 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Отже, думка дитини при вирішенні спорів між батьками даної категорії має важливе значення для суду . в даному випадку ОСОБА_3 , 2014 року народження, під час судового зхасідання в присутності представника органу опіки та піклування висловила цілком усвідомлену та чітко висловлену позицію щодо її бажання проживати саме разом з батьком, а не з матір`ю.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Підсумовуючи викладене, врахорвуючи бажання самої дитини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків. Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.

Суд наголошує, що батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку батьківської опіки щодо дитини, зокрема спільної батьківської опіки, про що неодноразово вказував Верховний Суд (зокрема, постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачки аліментів на утримання доньки.

Стаття 141 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом ст.180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Стаття 182 СК України передбачає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч.1 ст.183 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

За своєю суттю аліменти це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначеннямв інтересах дитини. Отже,статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину,є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначеннямв інтересах дитини.

Виходячи з рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини , враховуючи що відповідачка є особою працездатного віку, інших утриманців не має, отже може виконувати обов"язок по утриманні своєї дитини.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

За змістом ст.ст. 181, 182 СК України, п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3, по своїй правовій природі аліментні зобов`язання є періодичними платежами та підлягають сплаті щомісяця.

Таким чином, виходячи з наданих суду доказів та встановлених обставин, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, а саме стягненню з відповілачки аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду у і до повноліття дитини, оскільки вказаний розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, відповідає інтересам сторін та інтересам неповнолітньої дитини, а також не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути суму судового збору, який підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом.

Щодо витрат на правоу допомогу.

10 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 820/479/18, дійшов висновку про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У іншій постанові у справі № 922/3812/19 від 09 грудня 2021 року Верховний Суд зробив висновок, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 від 07 листопада 2019 року та у справі № 922/2685/19 від 08 квітня 2020 року, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Надаючи оцінку витратам по окремим позиціям у звіті про надання правової допомоги суд звертає у вагу на наступне.

25.08.2025 року між Адвокатським об`єднанням "Гроно Легал" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання професійної правничої допомоги , відповідно до п. 2 якого розмір гонорару складає 15 000 грн. Відповідно до наданої квитанції до прибуткового касового ордера від 25.08.2025 року позивач сплатив на користь АО "гроно Легал" 15 000 грн за вказаним договром.

Враховуючи обсяг наданих до суду доказів та участь представника лише в одному судовому засіданні, суд приходить до висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу є не співрозмірними зі складністю справи, витраченим адвокатом часом та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд приходить до висновку що заява про компенсацію судових витрат підлягає задоволенню частково на суму 10 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 280-289 ЦПК України, суд,-

Ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за місцем реєстрації батька.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 вересня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 26.05.2026 року

Суддя О.А. Гуденко