Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №462/906/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/906/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

25 травня 2026 року Залізничний районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді Колодяжного С.Ю.

з участю секретаря судового засідання Обертас Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна,

встановив:

ОСОБА_3 через свого представника 05.02.2026 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , який був накладений постановою державного виконавця ВДВС Залізничного районного управління юстиції, вх.3656 від 26.10.2001 року (номер запису про обтяження 44366828); зняти заборону на нерухоме майно, а саме, квартиру АДРЕСА_1 , накладену на підставі повідомлення приватного нотаріуса Сухової О.І. номер 6934 від 24.12.1998 року, вх.2168 (номер запису про обтяження 44366788).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 05.12.2025 року (№462/5465/25). Позивач, маючи намір належно оформити спадщину на майно, яке залишилося після смерті його бабусі, дізнався, що квартира АДРЕСА_1 обтяжена арештами, а саме: арештом за номером 44366828, який накладено на підставі постанови державного виконався Залізничного ВДВС від 26.10.2001 з примусового виконання виконавчого листа №2/1214/2001, та арештом за номером 44366788, накладеним на підставі повідомлення приватного нотаріуса Сухової О.І. від 24.12.1998 року. З отриманої від Залізничного ВДВС у м.Львові ЗМУ МЮ відповіді вбачається, що виконавче провадження №2/1214/2001 завершено та знищено у зв?язку із закінченням строку зберігання. Щодо обтяження №44366788, внесеного до реєстру на підставі повідомлення приватного нотаріуса Сухової О.І. від 24.12.1998 року, вказує на те, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27.04.2001 року у справі №2-1214/2001 визнано недійсними договір позики, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 24.12.1998 року на суму 9300 грн., а також договір застави квартири АДРЕСА_1 , укладений між цими ж сторонами того ж дня, скасовано виконавчий напис №4222 від 21.07.1999 року, вчинений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Суховою О.І. щодо звернення стягнення на зазначене нерухоме майно.З огляду на визнання недійсними договорів, що були підставою для виникнення обтяження, заборона на нерухоме майно, внесена на підставі договору застави, є безпідставною та підлягає скасуванню. Відтак, він змушений звернутись до суду з вимогою зняття арешту із вищевказаної квартири, у зв`язку з неможливістю реалізувати свої права співвласника та спадкоємця майна щодо вільного розпорядження майном та реєстрації права власності на таке майно.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 06.03.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу встановлено п?ятнадцятиденний строк з дня вручення такої ухвали для подання відзиву на позовну заяву із викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову.

23.04.2026 року в порядку ст.200 ЦПК України судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 22.05.2026 року позивач не з`явився, хоча про дату, час і місце проведення такого був повідомлений належним чином, при цьому представник позивача подав заяву, в якій просить розглядати справу за його відсутності за наявними у справі доказами, що є його правом, передбаченим ч.3 ст.211 ЦПК України.

Відповідач, яка належним чином була повідомлена про час, день та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, відзиву, заяви про розгляд справи за її відсутності не подала, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Третя особа - Залізничний ВДВС у місті Львові ЛМУ МЮ України, будучи належним чином повідомленим про час, день та місце розгляду справи, не направив в судове засідання свого уповноваженого представника, про причини неявки такого суд не повідомив, не надав письмових пояснень на позовну заяву.

За таких обставин, відповідно до ст.280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої ст.4 ЦПК України, частини першої ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи наступне.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 05.12.2025 року у справі №462/5465/25 позов ОСОБА_5 та ОСОБА_3 задоволено, визнано за ОСОБА_5 право власності на квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано за ОСОБА_3 право власності на квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11-13).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно даних довідки №426164290 від 09.05.2025 року щодо інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , проте постановою Залізничного ВДВС районного управління юстиції 26.10.2001 року та повідомлення приватного нотаріуса Сухової О.І. від 24.12.1998 року було накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_4 (а.с.14)

Також встановлено, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Залізничного управління юстиції Гнатишина І.С. від 16.10.2001 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , з примусового виконання виконавчого листа №2/1214/2001, виданого 07.06.2001 року Залізничним районним судом м.Львова про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 9300 грн. (а.с.10).

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 27.04.2001 року у справі №2-1214/2001 позов ОСОБА_4 задоволено, визнано недійсним договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , укладений 24.12.1998 року на суму 9300 грн. позики; визнано недійсним Договір застави квартири АДРЕСА_1 на суму 9300 грн, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 24.12.1998 року за № 6934; скасовано виконавчий напис №4222 від 21.07.1999 року, вчинений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Суховою О.І. про звернення стягнення на заставлену квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9).

З відповіді Залізничного ВДВС у місті Львові ЛМУ МЮ України №3762 від 16.01.2026 року вбачається, що надати інформацію щодо виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2/1214/2001 неможливо, у зв`язку із закінченням строку зберігання завершеного виконавчого провадження, а строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу ДВС, становить три роки. Окрім цього, Залізничний ВДВС у м.Львові ЛМУ МЮ зазначив, що у Відділі відсутні правові підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено чіткий перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а також послався на те, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду(а.с.7).

Згідно з ч.4 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Права власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 р. Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи безперешкодно користуватись своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1, 2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Частиною четвертою ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, частиною п`ятою цієї статті встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Судом встановлено, що арешт та заборона, накладені на майно, порушують право співвласника та спадкоємця цього майна, а саме позивача у даній справі, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Враховуючи, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 27.04.2001 року визнано недійсними договори, що були підставою для виникнення обтяження на квартиру АДРЕСА_1 , а також приймаючи до уваги те, що позивач на підставі рішення Залізничного районного суду м.Львова від 05.12.2025 року є співвласником вказаної квартири, однак в позасудовому порядку скасувати арешт він не може, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на те, що позивач просив усі судові витрати залишити за ним, суд, виходячи з принципу диспозитивності, закріпленого ст.13 ЦПК України, вважає за можливе не стягувати при задоволення позову з відповідача судові витрати.

Керуючись ст.3, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 280, 282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити.

Зняти арешт з нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 , який був накладений постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Залізничного районного управління юстиції у м.Львові Гнатишином І.С. від 26.10.2001 року на підставі виконавчого листа №2/1214/2001, виданого 07.06.2001 року Залізничним районним судом м.Львова (номер запису про обтяження 44366828).

Зняти заборону на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 , накладену на підставі повідомлення приватного нотаріуса Сухової О.І. №6934 від 24.12.1998 року, вх.2168 (номер запису про обтяження 44366788).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем та третьою особою в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення.

Позивач і третя особа, яким повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 ;

третя особа – Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,ЄДРПОУ 35009206, місцезнаходження: м.Львів, вул.Городоцька, 299.

Текст рішення складено 25.05.2026 року.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: С.Ю. Колодяжний