Вирок від 10 травня 2026 р. у справі №333/522/26 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/522/26

Провадження № 1-кп/333/577/26

ВИРОК

Іменем України

11 травня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретарів судового засідання ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

представника потерпілої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у смт. Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області, громадянина України, освіта вища, одруженого, працює головним спеціалістом відділу державного екологічного нагляду (контролю) тваринного світу та біоресурсів управління державного екологічного нагляду (контролю) біоресурсів Запорізької області – державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Південного округу (Запорізька та Херсонська області) Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), зареєстрований за адресою: Запорізька область, Запорізький район, смт. Кушугум, вул. Партизанська, буд.10а, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді головного спеціаліста відділу державного екологічного нагляду (контролю) тваринного світу та біоресурсів управління державного екологічного нагляду (контролю) біоресурсів Запорізької області - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Південного округу (Запорізька та Херсонські області) Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) та являючись службовою особою працівником правоохоронного органу, 23 січня 2025 року, приблизно о 17 годині 50 хвилин, в темну пору доби, керуючи автомобілем «ВАЗ 211440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ввімкненим ближнім світлом фар, здійснював рух по проїзній частині вул. Чумаченка у м. Запоріжжі, з боку вул. Північно-Кільцевої в напрямку вул. Олімпійської, зі швидкістю не менше 60,6 км/год., що перевищує дозволену швидкість руху в населеному пункті.

В цей же час, по нерегульованому пішохідному переходу, освітленому вуличними ліхтарями, позначеному дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра» та інформаційно-вказівним знаком 5.38.1 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху, в районі буд. 18 по вул. Чумаченка у м. Запоріжжі, зліва направо по ходу руху автомобіля «ВАЗ 211440», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_8 , проїзну частину вул. Чумаченка перетинали пішоходи ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Під час руху, в районі будинку 18 по вул. Чумаченка у м. Запоріжжі, водій ОСОБА_8 , діючи зі злочинною недбалістю, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішоходів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 та технічну можливість уникнути наїзду на них, заходів до зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу, а в разі потреби його зупинки, не вжив, дорогу вказаними пішоходам, для яких була створена небезпека, не надав, та скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , які знаходилися на нерегульованому пішохідному переході.

Своїми діями водій ОСОБА_8 порушив вимоги п.п. 12.4., 12.9.б, 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, чинних на момент ДТП, відповідно до яких:

- п. 12.4.: у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.;

- п. 12.9.б.: водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7;

- п. 18.1.: водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Порушення водієм ОСОБА_8 вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження від яких ІНФОРМАЦІЯ_4 о 06-00 годині помер в лікувальному закладі.

Смерть ОСОБА_9 настала від поєднаної травми голови та кінцівок, котра супроводжувалася переломом кісток склепіння та основи черепу, крововиливами під оболонки, у речовину головного мозку, переломами кісток правої гомілки. Травма ускладнилася у своєму перебігу гострим енцефалітом, гнійним менінгітом, набряком головного мозку, фібринозно-гнійною пневмонією, фібринозно-гнійним плевритом, порушенням діяльності нервової, дихальної, серцево-судинної систем з розвитком поліорганної недостатності, котра у даному випадку стала безпосередньою причиною смерті.

Суд вважає вказане обвинувачення доведеним та кваліфікує дії ОСОБА_8 як скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Під час судового розгляду ОСОБА_8 визнав вину повністю у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і пояснив, що йому зрозуміло обвинувачення, права, передбачені КПК України, він погоджується із обставинами, зазначеними в обвинувальному акті, із зібраними у кримінальному провадженні доказами, як достовірними, належними і допустимими, знає про міру та вид покарання, передбаченими КК України за вказаний злочин і його заява про винуватість не є результатом якихось погроз або обіцянок.

Дійсно, 23 січня 2025 року, приблизно о 17 годині 50 хвилин, він керував автомобілем «ВАЗ 211440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить його батькові, та здійснював рух по проїзній частині вул. Чумаченка у м. Запоріжжі. Швидкість керованого ним транспортного засобу складала, приблизно 60 км/год.

Їхав він з включеними фарами ближнього світла, з лікарні, де провідував свого батька, який хворіє онкологічним захворюванням. На той час він був тверезим, але через хворобу батька перебував у стресовому та подавленому стані.

Під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, що освітлювався вуличними ліхтарями, він помітив двох людей, які його переходили. Він відразу застосував екстрене гальмування, але свій керований ним автомобіль не зміг повністю зупинитися відбувся наїзд на пішоходів. Контакт відбувся правою стороною автомобіля.

Він відразу вийшов з машини, то попрохав людей, які знаходилися поряд викликати «швидку» допомогу, а сам викликав поліцію.

Причиною дорожньо-транспортної пригоди вважає свою неуважність: він не знизив швидкість перед пішохідним переходом та пізно замітив людей, що його переходили.

Щиро розкаюється у скоєному, він просив неодноразово просив вибачення у потерпілої ОСОБА_5 , допомагав потерпілому ОСОБА_10 , коли останній перебував ще у лікарні та повністю відшкодував завдану моральну шкоду потерпілій. Він дуже важко морально переживає цю надзвичайну подію. Для себе зробив позитивні висновки щодо більш уважного керування автомобілем та перебування за кермом лише у належному психологічному стані.

По своїй роботі він часто їздить на своїй машині, так як його зоною обслуговування є Запорізька та Херсонські області. Він на роботі має бути мобільним, так як постійно здійснює рейди по виявленню порушників використання лісів та законодавства по охороні об`єктів тваринного світу. Тобто фактично належне виконання його функціональних обов`язків залежить від наявності можливості керувати транспортним засобом. На роботі є службовий транспорт – «Нива», але їй вже 20 років, тому дуже часто перебуває на ремонті і цим автомобілем користується не тільки він один, а й інші працівники.

Потерпіла ОСОБА_5 направила заяву, в якій зазначила, що не має претензій до ОСОБА_8 , який їй відшкодував моральну шкоду у сумі 200 000 грн. і вони уклали з обвинуваченим мирову з приводу вирішення цивільного позову.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_8 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, при обставинах, викладених в обвинувальному акті, потерпіла ОСОБА_5 не має жодних претензій до обвинуваченого і фактично вирішений цивільний позов, шляхом укладання мирової угоди, приймаючи до уваги, що прокурор, потерпіла і обвинувачений фактично не оспорювали обставини, встановлені органом досудового розслідування, учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, суд учасникам кримінального провадження роз`яснив положення ч.3 ст.349 КПК України, так як прокурор запропонувала саме у такому порядку досліджувати докази по даному кримінальному провадженню.

Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються.

Надані ОСОБА_8 показання, на думку суду, послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин скоєного кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, оскільки вони достатньо вагомі (переконливі), чіткі (точні), узгоджені між собою (без суперечностей), а тому достовірні і відповідають критеріям якості доказів, встановленим п.150 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» та п.57 рішення ЄСПЛ у справі «Яременко проти України».

Суд також дослідив матеріали судових інженерно-транспортної та медичної експертиз, а також матеріали, що характеризують ОСОБА_8 як особистість і стосуються речових доказів.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставить у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_8 , на думку суду, є щире каяття, що підтверджується його поведінкою під час досудового розслідування та судового розгляду, а також відшкодування шкоди потерпілій у повному обсязі.

Обставин, обтяжуючі покарання ОСОБА_8 , судом не встановлено.

Частина 2 статті 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

При призначенні покарання ОСОБА_8 суд враховує ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення (тяжкий необережний злочин); його суспільну небезпечність; вік та здоров`я обвинуваченого (на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває); характеризуючі особистість обвинуваченого обставини – раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрацію, одружений, має на утриманні двох непрацездатних батьків та малолітню доньку, офіційно працює та позитивно характеризується з місця роботи; позицію потерпілої щодо призначення обвинуваченому мінімального покарання, не пов`язаного з позбавленням волі; факту повного відшкодування шкоди потерпілій та відсутності будь-яких претензій з боку потерпілої.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Враховуючи особистість обвинуваченого, конкретні обставини кримінального провадження, наявність пом`якшуючої та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд вважає, що ОСОБА_8 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі.

З урахуванням вимог ст.75 КК України, суд дійшов до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та звільнення його від покарання з випробуванням. При цьому, суд враховує, що ОСОБА_8 позитивно характеризується з місця роботи, по цьому кримінальному провадженню не порушував своїх процесуальних обов`язків як учасник судового процесу, на цей час на утриманні має непрацездатних батьків, виховує неповнолітню доньку ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та проживає за постійною адресою.

Суд вважає, що після скоєння необережного злочину ОСОБА_8 зробив для себе відповідні висновки на краще, у т.ч. щодо керування транспортними засобами, повністю відшкодував шкоду потерпілій, допомагає ЗСУ (перерахував грошову суму у розмірі 100 000 грн.).

За таких обставин вважаю, що ОСОБА_8 на теперішній час соціально адаптований та зробив для себе відповідні позитивні висновки щодо своєї подальшої поведінки.

При вирішенні питання про призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує, що санкція ч.2 ст.286 КК України має альтернативу і передбачає дискреційні повноваження суду щодо призначення/непризначення такого додаткового виду покарання як позбавлення права керувати транспортними засобами.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 до скоєння злочину не притягався до адміністративної, кримінальної відповідальності за правопорушення, пов`язані з порушенням ПДР.

Згідно функціональних обов`язків ОСОБА_8 постійно приймає участь у проведенні рейдів, певних перевірок на закріпленій території, а саме: Запорізькій та Херсонських областях. Тобто фактично для здійснення своїх функціональних обов`язків обвинуваченому необхідно мати право на керування транспортним засобом і позбавлення такого права суттєво вплине на реалізації своїх повноважень як державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, у ОСОБА_8 на утриманні перебувають батьки похилого віку, у т.ч. батько, який хворіє на онкологічну хворобу. Зазначений факт свідчить про те, що обвинувачений для лікування батька та регулярного його транспортування з цим, повинен мати можливість керувати транспортним засобом.

Альтернативних можливостей (залучення інших осіб для керування транспортним засобом) за вказаних вище обставинах, під час судового розгляду встановлено не було, тому суд вважає за можливе не застосовувати до ОСОБА_8 таке додаткове покарання як позбавлення права керування транспортними засобами.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

12.02.2026 року потерпіла пред`явила позов про відшкодування моральної шкоди на суму 300 000 грн.

У подальшому, 20.02.2026 року потерпіла ОСОБА_5 до суду надала заяву, в якій зазначила, що вони з обвинуваченим уклали мирову угоду щодо вирішення цивільного позову, ОСОБА_8 виплатив їй 200 000 грн. і жодних претензій вона до останнього, не має. На підтвердження своєї позиції потерпіла надала суду ОСОБА_11 угоду від 16.02.2026 року, яку прохала затвердити.

Частиною 5 ст.128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Враховуючи, що укладення мирової угоди по цивільному позову не передбачено вимогами КПК України, суд застосовує норми ЦПК України.

Згідно з вимогами ст.207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Мирова угода – це укладена в цивільному процесі угода між сторонами у справі і затверджена судом про умови припинення спору, на підставі взаємних уступок – відмови позивача від частини своїх вимог або їх зміни, визнання відповідачем зміненого позову чи зменшення розміру позивних вимог.

В даному випадку, Мировою угодою передбачено, що потерпіла ОСОБА_5 погодилася на зменшення суми моральної шкоди, сторони домовилися, що остаточна сума відшкодування складає 200 000 грн.

16.02.2026 року ОСОБА_8 сплатив потерпілій ОСОБА_12 грошову суму у розмірі 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В даному випадку умови Мирової угоди не порушують прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб; сторони повідомлені про наслідки затвердження мирової угоди, вони їм роз`яснені та зрозумілі.

За таких обставин суд вважає за можливим затвердити умови Мирової угоди від 16.02.2026 року.

Процесуальні витрати згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні складають 10 123 грн. 80 коп. за залучення експертів на проведення судових інженерно-транспортних експертиз.

Відповідно до ч.2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Враховуючи, що процесуальні витраті, зазначені в обвинувальному акті документально підтверджені матеріалами кримінального провадження (довідками про витрати на проведення експертиз № СЕ-19/108-25/2135-ІТ від 31.01.2025 року та № СЕ-19/108-25/22589-ІТ від 10.10.2025 року, тому суд вирішує про стягнення з обвинуваченого зазначених витрат на користь держави.

Постановою слідчого від 24.01.2025 року автомобіль, яким керував обвинувачений – «ВАЗ 211440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано речовим доказом та у подальшому повернуто ОСОБА_8 на відповідальне зберігання. Вважаю, що зазначений транспортний засіб необхідно залишити ОСОБА_8 враховуючи, що вказаний автомобіль не є власністю обвинуваченого. В даному випадку вказаний автомобіль – це майно, на якому збереглися сліди кримінального правопорушення і відповідно до вимог п.1 ч.9 ст.100 КПК України підлягає поверненню власнику.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.01.2025 року було накладено арешт на транспортний засіб «ВАЗ 211440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який необхідно скасувати з причини, зазначених вище.

Керуючись ст. ст. 349 ч.3, 366-368, 370-371, 373-374, 376, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, на підставі якої призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно з вимогами ст.76 КК України, у зв`язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, покласти на ОСОБА_8 такі обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Скасувати арешти на автомобіль «ВАЗ 211440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_13 від 27.01.2025 року.

Речовий доказ:

- автомобіль «ВАЗ 211440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебуває на відповідальному зберіганні у обвинуваченого ОСОБА_8 – залишити у останнього.

Затвердити мирову угоду щодо вирішення цивільного позову, укладену між потерпілою ОСОБА_14 та обвинуваченим ОСОБА_8 , згідно якої: обвинувачений ОСОБА_8 16.02.2026 року в рахунок відшкодування моральної шкоди передав потерпілій ОСОБА_5 грошову суму у розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн., яка погодилася на зменшення суми позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати у розмірі 10 123 (десять тисяч сто двадцять три) грн. 80 коп. за залучення експертів на проведення судових інженерно-транспортних експертиз.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілим та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя ОСОБА_1