Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №627/3/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 627/3/23

Номер провадження 22-ц/818/2518/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 08 грудня 2025 року в складі судді Бугаєнко І. В. по справі № 627/3/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказав, що він прийняв спадщину після смерті батька в установлений строк, за його заявою 01 грудня 2021 року Богодухівською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 598/2021.

До складу спадкового майна входить земельна ділянка площею 18,79 га, кадастровий номер: 6323580500:01:001:0041, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території колишньої Вязівської сільської ради Краснокутського району Харківської області (наразі територія Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області), що належала померлому на підставі державного акту серії ІV-ХР № 003593, виданого Вязівською сільською радою Краснокутського району Харківської області.

У серпні 2022 року він звернувся до Богодухівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку. Однак, йому було відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки батько залишив після себе заповіт, посвідчений 13 квітня 2012 року секретарем Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області Фесик В.М., зареєстрований в реєстрі за № 13, яким вказану земельну ділянку заповів дружині - ОСОБА_2 .

Інших спадкоємців ОСОБА_3 за законом та заповітом немає.

Зазначив, що заповіт, складений від імені його батька, є недійсним, оскільки батько його не підписував, його волевиявлення не було вільним, а також заповіт посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка не мала на те повноважень.

Просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 13 квітня 2012 року секретарем Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області Фесик В.М., зареєстрований у реєстрі за реєстровим № 13; а також визнати за ним право на спадкування за законом після батька, ОСОБА_3 , земельної ділянки площею 18,79 га, кадастровий номер: 6323580500:01:001:0041, сільськогосподарського призначення, вирішити питання щодо судових витрат.

23 лютого 2023 року від представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Данько Л.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що на підтвердження своїх доводів позивачем не надано жодних доказів. Підпис ОСОБА_3 в заповіті підтвердив його намір та волю на особисте розпорядження земельною ділянкою. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, на яку посилається позивач, втратила чинність ще до дати складання заповіту. Оскаржуваний заповіт посвідчений уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування на підставі повноважень, покладених на неї рішенням сесії сільської ради, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з дотриманням Закону України «Про нотаріат» та ст. 1247, 1251 ЦК України. Секретар сільської ради, як це установлено у ч. 4 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за посадою входить до складу виконавчого комітету ради, а отже виконання ним повноважень з вчинення нотаріальних дій узгоджується з приписами норми п.п.5 п. «б» ч.1 ст. 38 цього Закону, на яку посилається позивач в частині делегованих повноважень виконавчих органів рад. Формальність або технічний недолік в роботі органів місцевого самоврядування не може бути підставою для визнання заповіту недійсним/нікчемним і нівелювати тільки з цієї незначної причини основоположне право особи зробити посмертне розпорядження щодо свого майна. ОСОБА_3 неодноразово говорив, що має намір розпорядитися своїм майном за життя, справедливо по відношенню до рідних: мав намір сину подарувати квартиру, а дружині залишити земельну ділянку, що і зробив, уклавши з сином договір дарування квартири 20 вересня 2011 року та склавши 12 квітня 2012 року заповіт на розпорядження земельною ділянкою на свою дружину. Підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним відсутні.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 08 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що підстав для визнання заповіту недійсним не встановлено. Доводи позивача про те, що заповіт було підписано не його батьком, ОСОБА_3 , спростовуються висновком судової почеркознавчої експертизи. Вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу закону. Крім того, розпорядженням сільського голови Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 15 від 19 листопада 2010 року на секретаря сільської ради Фесик В.М. покладено обов`язки щодо вчинення нотаріальних дій в Степнянській сільській ради.

На вказане судове рішення 20 січня 2026 року через систему «Електронний суд» адвокатом Колєсніком І.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , до суду апеляційної інстанції подано апеляційну скаргу, в якій він просив скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що його батько на момент складання заповіту і в подальшому постійно проживав у м. Богодухові, де є нотаріус, та ніколи не проживав в с. Степне, не був членом цієї громади, що підтверджується даними записів погосподарської книги. Отже, секретар Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області не мав повноважень посвідчувати спірний заповіт, такими повноваженнями міг бути наділений виключно нотаріус за місцем проживання спадкодавця, що свідчить про недійсність (нікчемність) заповіту. У зв`язку із цим, волевиявлення спадкодавця на розпорядження цим майном не було вільним та не могло бути посвідчено в правомірному порядку.

16 лютого 2026 року від представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Данько Л.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін. Відзив мотивовано тим, що апелянт не зазначив жодної норми закону, яка б забороняла секретарю Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області ОСОБА_4 вчиняти нотаріальні дії на підставі відповідного рішення ради. Матеріали справи містять копію рішення № 4 – VI від 17 листопада 2010 року Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області І сесії VI скликання, яким було утворено виконавчий комітет Степнянської сільської ради та затверджено його персональний склад, в якому серед інших значиться і ОСОБА_4 , яка є секретарем сільської ради. Крім того, розпорядженням сільського голови Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 15 від 19 листопада 2010 року, відповідно до статті 37 Закону України «Про нотаріат», на секретаря сільської ради Фесик В.М. покладено обов`язки щодо вчинення нотаріальних дій в Степнянській сільській раді. Судом надано належну оцінку вказаним доказам та зроблено правильний висновок, що вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу закону. Територіального обмеження щодо посвідчення заповіту немає: заповіт може бути посвідчений будь-яким нотаріусом України незалежно від місця проживання заповідача чи місцезнаходження майна. Водночас посадові особи органів місцевого самоврядування посвідчують заповіти лише в населених пунктах, де немає нотаріуса, і в межах своєї адміністративної одиниці.

В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 21 травня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси учасників справи.

Представник позивача адвокат Колєснік І.А. та представник відповідачки адвокат Данько Л.В. отримали в електронних кабінетах 11 лютого 2026 року (а.с. 202, 203 том 3).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Богодухів Харківської області помер ОСОБА_3 (а.с. 12, 31 том 1).

Позивач ОСОБА_1 є сином померлого ОСОБА_3 (а.с. 13, 32 том 1).

01 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав до Богодухівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька (а.с. 147 том 1).

Як вбачається з копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 67556107 від 01 грудня 2021 року Богодухівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 598/2021 після померлого ОСОБА_3 (а.с. 14, 33 том 1).

21 січня 2022 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 звернулась ОСОБА_2 (а.с. 151 том 1).

За життя, 13 квітня 2012 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого земельну ділянку площею 18,79, розташовану на території В`язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, що належить йому на підставі Державного акту серії ІV-ХР № 003593, виданого на підставі рішення ХХІІ сесії ХХІІІ скликання В`язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 10 грудня 2001 року, заповів ОСОБА_2 .

Заповіт посвідчено секретарем Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області Фесик В.М. Зазначено, що заповіт записаний секретарем зі слів гр. ОСОБА_3 , до підписання прочитаний вголос заповідачем і власноручно підписаний ним у присутності секретаря об 11 годині 50 хвилин. Особу відповідача встановлено, дієздатність його перевірено. Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 13 (а.с. 15, 34-35, 153 том 1).

З витягу зі Спадкового реєстру № 33167283 вбачається, що заповіт зареєстровано 31 січня 2013 року (а.с. 77 том 1).

Рішенням № 4-VI від 17 листопада 2010 року Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області І сесії VI скликання утворено виконавчий комітет Степнянської сільської ради та затверджено його персональний склад, в якому серед інших значиться і ОСОБА_4 , яка є секретарем сільської ради (а.с.117 том 1).

Розпорядженням сільського голови Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 15 від 19 листопада 2010 року, відповідно до статті 37 Закону України «Про нотаріат», на секретаря сільської ради ОСОБА_4 покладено обов`язки щодо вчинення нотаріальних дій в Степнянській сільській раді (а.с.116 том 1).

З відповіді завідувача Богодухівської державної нотаріальної контори № 412/01-16 від 18 серпня 2022 року, що надана ОСОБА_5 , вбачається, що на його усний запит щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, в тому числі на земельну ділянку площею 18.79 га, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 , нотаріальна контора повідомляє, що ОСОБА_3 залишив заповіт на земельну ділянку площею 18.79, розташовану на території В`язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, на користь своєї дружини ОСОБА_2 . Заповіт був посвідчений секретарем Степнянської сільради Богодухівського району Харківської області, 13 квітня 2012 року за реєстром № 13. Вказаний заповіт не змінено та не скасовано. У відповіді додатково зазначено, що він є спадкоємцем померлого за законом на незаповідане майно в одній другій частці разом з вказаною вище дружиною, яка є спадкоємицею на іншу одну другу частку спадкового майна (а.с. 16, 36 том 1).

Висновком експерта № 9105/9540 від 21 листопада 2024 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи за цивільною справою № 627/3/23 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у двох примірниках заповіту від 13 квітня 2012 року, посвідченого секретарем Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області Фесик В.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 13, розташовані на лицьових сторонах першого аркуша документа, у рядках «підпис заповідача», - виконано ОСОБА_3 (а.с. 1-11 том 3).

20 вересня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 подарували ОСОБА_1 2/3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 за договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Богодухівської ДНК Харківської області за № 2-2208 (а.с. 154 том 1).

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до змісту статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин не може бути визнаний недійсним.

У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання заповіту свого батька недійсним та визнання за ним права на спадкування за законом, посилаючись на те, що спадкодавець не підписував заповіт, а також він посвідчений неуповноваженою особою.

Твердження ОСОБА_1 про те, що заповіт було підписано не його батьком, ОСОБА_3 , спростовуються висновком експерта № 9105/9540 від 21 листопада 2024 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, доводів щодо незгоди з яким апеляційна скарга не містить.

Щодо доводів ОСОБА_1 про посвідчення заповіту неуповноваженою особою, оскільки у м. Богодухів, де мешкав заповідач, є нотаріуси, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом, оспорюваний заповіт від імені ОСОБА_3 посвідчено секретарем Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області Фесик В.М., на яку покладено обов`язки щодо вчинення нотаріальних дій в Степнянській сільській ради розпорядженням сільського голови Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 15 від 19 листопада 2010 року (а.с.116 том 1).

ОСОБА_3 на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою адміністратора відділу ЦНАП від 23 листопада 2021 року і штампом у його паспорті (а.с. 17, 18-19, 37-39 том 1).

Водночас, з наданих ГУ ПФУ в Харківській області копій заяв ОСОБА_3 вбачається, що 04 жовтня 2005 року він просив перевести виплату пенсії з поштового відділення у м. Богодухів на поштове відділення у с. Степне, а у грудні 2018 року просив внести зміни до пенсійної справи та вказати адресу згідно довідки Степнянської сільської ради у АДРЕСА_2 (а.с. 30, 31 том 2).

При цьому, з копії погосподарської книги № 4 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрована лише ОСОБА_2 (а.с. 45-47 том 3).

Отже, заповідач мав місце реєстрації у м. Богодухів, тоді як заповіт посвідчено у с. Степне.

Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 693/1314/19 (провадження № 61-4348св23), 27 лютого 2023 року у справі № 334/5171/13-ц (провадження № 61-8309св22), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/4875/17 (провадження № 61-5403св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) сформовано правову позицію про те, що право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Принципи свободи заповіту та поваги до останньої волі заповідача є основоположними принципами спадкового права, які забезпечуються та охороняються державою.

Втручання у заповідальне розпорядження спадкодавця без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатися у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.

Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіт нікчемним, зокрема, з тих підстав, що уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт ОСОБА_3 не за місцем його реєстрації, де є нотаріуси, вкрай нерозумно.

Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.

Інший підхід призводить до необґрунтованості покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанови Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15-ц, від 11 серпня 2021 у справі № 220/183/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 688/3144/20).

Таким чином, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи, яка проживає не в межах дії цього органу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги ЦК України про порядок його посвідчення, які тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

Як наслідок, немає жодних підстав уважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування заповіту поза межами цього органу тягне його нікчемність.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 190/234/22 (провадження № 61-7045св23), від 28 червня 2023 року у справі № 291/1024/19 (провадження № 61-12010св22), від 30 жовтня 2024 року у справі № 738/218/23 (провадження № 61-1601св24).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23) зазначив, що «для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини.

При цьому можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.

На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту.

Законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача».

У даній справі оспорюваний ОСОБА_1 заповіт посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування з дотриманням вимог щодо його посвідчення, визначених ЦК України та Порядком.

Посвідчення заповітів не за місцем проживання заповідача не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та можуть вплинути на дійсність заповіту, та не скасовує вільне волевиявлення заповідача.

Жоден із законодавчих актів не містить заборону уповноваженій посадовій особі органу місцевого самоврядування вчиняти посвідчення заповіту особі, яка проживає в населеному пункті, в якому є нотаріус, але яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування (постанова Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 139/483/17).

Заповідач на момент складання заповіту мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним, відповідало його внутрішній волі та було спрямоване на настання наслідків, зазначених у заповіті на розпорядження належним йому майном на випадок своєї смерті.

Визнання заповіту нікчемним без установлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства» від 07 липня 1989 року, де зазначається, що в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда, і, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати в порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.

Позивач у цій справі не довів, що спірний заповіт не відповідав внутрішній (дійсній) волі заповідача ОСОБА_3 , порушення вимог до його форми, тож відсутні підстави вважати його нікчемним і визнавати за позивачем права на спадкування спірної земельної ділянки за законом після смерті батька.

При цьому, сама по собі вимога про визнання заповіту недійсним не відповідає належному способу захисту прав позивача, оскільки, як зазначалось вище, нікчемний правочин не може бути визнаний недійсним, тому судом розглянуті доводи позивача про нікчемність правочину у межах його вимоги щодо застосування наслідків такого правочину – визнання за позивачем права на спадкування.

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Апеляційну скаргу залишено без задоволення, отже підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 травня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина