Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №643/9743/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 643/9743/25

Номер провадження 22-ц/818/2321/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року в складі судді Сугачової О.О. за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі № 643/9743/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в твердій грошовій сумі 7000,00 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову і до повноліття дитини; судові витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача.

Вказала, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат на правничу допомогу складає 3633,60 грн, докази понесених судових витрат будуть подані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення суду.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини – ОСОБА_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2563,00 грн щомісячно, починаючи із дня пред`явлення позовної заяви до суду, тобто з 17 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн, відмовлено в іншій частині позовних вимог.

15 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 адвокат Міщенко Н.В. подала заяву, в якій просила ухвалити додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3633,60 грн.

Заява мотивована тим, що при ухваленні рішення судом не вирішено питання щодо розподілу судових витрат на правову професійну допомогу. Розрахунок судових витрат долучений до позовної заяви. Згідно з детальним описом послуг (виконаних робіт), долученим до заяви про попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, обсяг роботи адвоката у часовому еквіваленті становить 3 години, з урахуванням тарифу надання правової допомоги 1211,20 грн за одну годину роботи (що становить 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 травня 2025 року), розмір витрат на професійну правничу допомогу склав 3 633, 60 грн. Розрахунок вартості наданої правничої допомоги водночас є актом здачі-приймання виконаних робіт, що підтверджено підписами сторін договору про надання правової допомоги. Отже, загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, надану та оплачену позивачкою ОСОБА_1 становить 3 633,60 грн. Позивачкою дотримано передбачений законом строк для подання доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, оскільки про ухвалення рішення у порядку спрощеного провадження без виклику сторін її адвокату стало відомо випадково 13 жовтня 2025 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвала суду мотивована тим, що позивачкою подано заяву з пропуском передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України п`ятиденного строку з дня ухвалення рішення.

На вказане судове рішення 07 січня 2026 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 – адвокат Міщенко Н.В. до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3633,60 грн і витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 3993,60 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вимогами ст. 270 ЦПК України не передбачено залишення судом без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення. Суд повинен або задовольнити таку заяву, або відмовити у її задоволенні. Рішення суду від 07 жовтня 2025 року до електронного кабінету в ЄСІТС представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Міщенко Н.В. судом не направлялось і відсутнє там і донині, паперова копія рішення направлена судом на адресу позивачки лише 20 листопада 2025 року та отримана 25 листопада 2025 року. 13 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Міщенко Н.В. випадково на сайті Судова влада дізналась про ухвалення судом рішення від 07 жовтня 2025 року. Отже, позивачка в рамках визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України строку надала докази щодо розміру витрат на правову допомогу – банківську квитанцію та заяву про ухвалення додаткового рішення. Суд ухвалою від 28 жовтня 2025 року прийняв до розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення та призначив розгляд без виклику сторін, тобто вже зробив висновок про дотримання строків. Відсутність доказів фактичної оплати правової допомоги не є перешкодою у стягненні понесених витрат, а докази їх розміру були надані разом з позовом.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 21 травня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси учасників справи.

Представник позивачки адвокат Міщенко Н.В. отримала в електронному кабінеті 13 лютого 2026 року (а.с. 147).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Інтереси позивачки представляла адвокат Міщенко Н.В. на підставі ордеру ВІ № 1309402 від 13 червня 2025 року та договору про надання професійної правничої/правової допомоги від 11 квітня 2025 року (а.с. 18, 19).

У позовній заяві позивачка вказала, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на правничу допомогу складає 3633,60 грн, докази понесених судових витрат будуть подані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення суду.

Крім того, разом з позовною заявою ОСОБА_1 окремим документом подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3633,60 грн (а.с. 20).

До попереднього розрахунку долучено розрахунок вартості наданої правової допомоги за договором про надання професійної правничої допомоги від 11 квітня 2025 року б/н з детальним описом послуг (виконаних робіт) від 13 червня 2025 року, згідно якого адвокатом Міщенко Н.В. надано наступні послуги: консультація ОСОБА_1 з питання стягнення аліментів на утримання дитини, аналіз наданих документів, необхідних для підготовки позовної заяви, протягом 30 хвилин вартістю 605,60 грн, складання адвокатських запитів протягом 1 години вартістю 1211,20 грн, складання позовної заяви про стягнення аліментів протягом 1 години 30 хвилин вартістю 1816,80 грн. Всього витрачено 3 години часу, надана правова допомога на суму 3633,60 грн, що прийнята клієнтом і підлягає сплаті (а.с. 21).

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини – ОСОБА_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2563,00 грн щомісячно, починаючи із дня пред`явлення позовної заяви до суду, тобто з 17 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн, відмовлено в іншій частині позовних вимог (а.с. 76-80).

15 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 адвокат Міщенко Н.В. подала заяву, в якій просила ухвалити додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3633,60 грн (а.с. 82-87).

До заяви представником позивачки долучено копію платіжної інструкції № 503449448 від 03 липня 2025 року на суму 3658,18 грн та довідку з реквізитами адвоката Міщенко Н.В. (а.с. 89, 90).

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2025 року прийнято до розгляду заяву представника позивачки про ухвалення додаткового рішення. Вказано, що заява подана з додержанням вимог ч. 8 ст. 141, ст. 270 ЦПК України (а.с. 94).

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки її подано з пропуском передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України п`ятиденного строку з дня ухвалення рішення.

Пунктом 6 частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо того, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Згідно статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Додатковими судовими рішеннями вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).

Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

За приписами частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У частині 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.

Згідно вимог статей 137, 141 ЦПК України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Отже, у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі (в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі), повинна залишатися судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними (пункт 44 додаткової постанови Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 753/23417/19 (провадження № 61-3364св23)).

У справі, яка переглядається, встановлено, що рішення суду першої інстанції по суті спору ухвалено 07 жовтня 2025 року у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Тобто, у даному випадку позивачка мала право подати докази понесених витрат протягом 5 днів, а саме до 12 жовтня 2025 року (неділя, вихідний день). Враховуючи вимоги ст. 124 ЦПК України, останнім днем строку є 13 жовтня 2025 року (понеділок, перший робочий день).

Представником позивачки подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат 15 жовтня 2025 року, тобто з пропуском вказаного строкую

Разом з тим, до заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення були додані докази лише щодо перерахування коштів за оплату послуг адвокату Міщенко Н.В.

Відповідно до правової позиції, висловленої Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Тобто подання платіжних документів як підтвердження фактичної оплати витрат не є обов`язковим критерієм для стягнення судом таких витрат. Ключовим є саме належне підтвердження обсягу виконаних робіт, вартості послуг та наявність зобов`язання зі сторони клієнта здійснити оплату, що може бути встановлено, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та акту приймання-передачі виконаних робіт.

Таким чином, наявність чи відсутність квитанцій про оплату витрат на професійну правничу допомогу не позбавляє суд процесуальної можливості дослідити та оцінити наявні в матеріалах справи докази, що підтверджують характер, обсяг і вартість наданих послуг, та вирішити питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

Якщо докази понесених витрат були подані стороною до ухвалення рішення у справі по суті спору, тобто в межах встановленого процесуального строку, передбаченого частиною 8 ст. 141 ЦПК України, то формальне обмеження у п`ять днів після ухвалення рішення не може поширюватися на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки вимога цієї норми стосується виключно строків подання доказів, а не заяв про їх врахування.

Таким чином, частина 8 ст. 141 ЦПК України застосовується лише до доказів, які підтверджують розмір судових витрат. У випадку, якщо докази були подані вчасно, подання заяви про ухвалення додаткового рішення може бути здійснено і після спливу п`ятиденного строку без порушення вимог зазначеної норми.

З огляду на викладене, подання позивачкою 15 жовтня 2025 року заяви з доказами оплати витрат на професійну правничу допомогу не вплинуло на дотримання вимог частини 8 статті 141 ЦПК України, оскільки належні докази понесених витрат були подані ОСОБА_1 ще на стадії подання позовної заяви, тобто до ухвалення судового рішення по суті спору.

Так, у матеріалах справи наявні копія договору про надання правничої допомоги, ордеру та розрахунок вартості наданої правової допомоги, який по суті є актом виконаних робіт (а.с. 18, 19, 21), які підтверджують як сам факт надання професійної правничої допомоги, так і її вартість. Враховуючи, що ці документи були подані вчасно, разом із позовною заявою, вимоги щодо строків подання доказів, передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України, не є порушеними, і суд не позбавлений можливості розглянути заяву позивачки про ухвалення додаткового рішення на підставі та у порядку ст. 270 ЦПК України.

Суд першої інстанції на зазначене вище уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення заяви без розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, що може бути оскаржена окремо від рішення суду, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України.

Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті спору, та матеріали справи підлягають направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, питання щодо розподілу судових витрат апеляційним судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 379, ст.ст. 381-384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року скасувати, справу направити до Салтівського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 травня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина