Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №638/19853/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 638/19853/24

Номер провадження 22-ц/818/1719/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

представника позивачки адвоката Стрикаля М.В.,

представника відповідача Громова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2025 року в складі судді Агапова Р.О. по справі № 638/19853/24 за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа: Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа: Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 42,7 кв м, житловою площею 30,3 кв м, що належала померлій на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого 19 листопада 1996 року Харківською товарною біржою за № Н4-532, форма власності приватна.

Вказала, що вона в передбачений чинним законодавством строк звернулася до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Однак їй видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 488/02-31 - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю оригіналу документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно, яке належало померлій. Отже, вона позбавлена можливості нотаріально оформити свої спадкові права.

Просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,7 кв м, житловою площею 30,3 кв м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

27 січня 2025 року від Харківської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що позивачкою не підтверджено право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , у т.ч. не надано актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим неможливо встановити, чи зареєстровано на сьогодні нерухоме майно на ім`я спадкодавця або кому саме на сьогодні належить вказане нерухоме майно, відсутність обтяжень щодо вказаного майна. Також позивачкою не доведено відсутності інших спадкоємців. ОСОБА_1 не вказала, за яких обставин ОСОБА_2 втрачено договір купівлі-продажу нерухомості, зареєстрований 19 листопада 1996 року Харківською товарною біржою № Н4-532, не надано доказів неможливості отримання дублікату зазначеного правовстановлюючого документу або здійсненних заходів щодо його отримання.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,7 кв м, житловою площею 30,3 кв м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 8867,69 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачка прийняла спадщину після смерті матері у визначений законом строк, є спадкоємицею першої черги, інших спадкоємців немає, отже вона має право на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , проте не може отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріальному порядку через відсутність правовстановлюючого документа. Спадкодавець ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру у передбаченому на час набуття майна порядку.

На вказане рішення суду 02 грудня 2025 року Харківська міська рада через систему «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка не вичерпала можливість здійснити свої спадкові права на відповідне майно у встановленому законом нотаріальному порядку, отримавши дублікат відповідного договору купівлі-продажу, зареєстрованого 19 листопада 1996 року Харківською товарною біржою № Н4-532. Також позивачкою не обґрунтовано, яким чином Харківською міською радою не визнається чи оспорюється її право на спадкове майно. Судом закрито підготовче провадження без отримання витребуваної інформації щодо зареєстрованого шлюбу ОСОБА_2 та наявності у неї дітей, тобто не встановлено коло спадкоємців і учасників справи. Покладення судових витрат на Харківську міську раду є безпідставним, оскільки вона не порушувала прав позивачки.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, зазначив, що Харківська міська рада не порушувала прав позивачки та не чинила перешкод у реалізації її прав на спадкування майна, представника позивачки адвоката Стрикаля М.В., який проти скарги заперечував та відмовився від вимог щодо стягнення з відповідача судових витрат, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Харківської міської ради слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , в якому матір`ю вказана ОСОБА_2 та свідоцтвом про шлюб, з якого вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в Муніципалітеті Арадипу району Ларнака, Кіпр, ОСОБА_4 уклала шлюб з Берл Дов Гроберман. У свідоцтві про шлюб батьками ОСОБА_5 вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Також у додатку до посвідчення особи ОСОБА_1 вказано її дівоче прізвище ОСОБА_8 (а.с. 9, 12, 13, 138-139, 142, 144, 146).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с. 16 зворот, 105, 150).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 42,7 кв м, житловою площею 30,3 кв м.

Вказана квартира належала на праві приватної власності померлій ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого 19 листопада 1996 року Харківською товарною біржою за № Н4-532, форма власності приватна (а.с. 19 зворот – 20, 155).

Зі змісту вказаного договору вбачається, що він зареєстрований на товарній біржі та органах БТІ, що підтверджується штампом про реєстрацію на договорі та довідкою Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації Харківської міської ради», згідно якої за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого 19 листопада 1996 року Харківською товарною біржею за № Н4-532, зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 23 зворот, 161).

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості щодо реєстрації права власності на вказану квартиру відсутні, як і відсутні відомості про обтяження цього майна, що підтверджується інформаційною довідкою № 441473751 від 29 серпня 2025 року (а.с. 126, 165).

У визначений законом строк, 12 липня 2023 року, ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 (а.с. 104).

21 серпня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 97).

21 серпня 2024 року державним нотаріусом Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Верещака Г.Л. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 488/02-31, якою ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю оригіналу документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно, яке належало померлій (а.с. 24 зворот – 25, 98, 162).

З копії спадкової справи вбачається, що інші особи із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 не звертались (а.с. 96-114).

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно частини 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у главі 29 ЦК України.

Згідно частини 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як передбачено частиною 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в т.ч. шляхом визнання права.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Ефективним способом захисту прав спадкоємця, що прийняв спадщину, є вимога про визнання права власності на спадкове майно за відсутності правовстановлюючих документів на нього.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 липня 2024 року в справі № 204/8935/22 (провадження № 61-7194св24), від 25 вересня 2024 року в справі № 707/2877/22 (провадження № 61-2621св24), від 03 січня 2025 року в справі № 754/7860/22 (провадження № 61-13339св24) та інших.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири було вчинено у 1996 році, то при вирішенні питання щодо наявності права власності на спірну квартиру у спадкодавця суд має застосовувати норми, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (в редакції на момент вчинення договору).

У статті 44 ЦК УРСР встановлено, що повинні укладатися у письмовій формі: угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі (частина перша статті 45 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 47 цього Кодексу нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

У статті 48 цього Кодексу визначено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Згідно з першим абзацом пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними» (зі змінами) з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах; міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

За змістом вказаного роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди:

- які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання (будинку або його частини - статті 425, 426 ЦК УРСР), застави (жилого будинку - стаття 184 ЦК УРСР), купівлі-продажу (жилих будинків - стаття 227 ЦК УРСР), в тому числі при придбанні на біржових торгах;

- міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини (стаття 242, частина третя статті 244 ЦК УРСР);

- дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб (частина перша статті 244 ЦК УРСР).

Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР).

Отже, за статтею 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21) зроблено висновок про те, що за статтею 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. Тому законодавство чинне на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не передбачало обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа, крім жилих будинків (стаття 227 ЦК УРСР).

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 904/4573/16, від 04 вересня 2019 року у справі справа № 903/729/16, від 27 листопада 2024 року у справі № 759/2572/23.

За змістом статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (у редакції, чинній на момент укладення договору) біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523свю23) відступлено від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 488/1937/17 (провадження № 61-4994св19) та в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 490/5891/19 (провадження № 61-18668св21). Вказано, що спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori).

Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Як встановлено судом, у спадкодавця ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 19 листопада 1996 року № Н4-532 виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,7 кв м, житловою площею 30,3 кв м. Договір було зареєстровано Харківською товарної біржею та у бюро технічної інвентаризації, що відповідало нормам чинного на той час законодавства. Отже, до спадкової маси після смерті ОСОБА_2 увійшла належна спадкодавцю квартира.

Матеріали справи свідчать про те, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є її дочка ОСОБА_1 . Відомості щодо інших спадкоємців у спадковій справі після смерті ОСОБА_2 відсутні, доводи апеляційної скарги Харківської міської ради в цій частині ґрунтуються на припущеннях.

Із урахуванням зазначеного, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку, що за встановлених у цій справі обставин права позивачки підлягають захисту шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування після смерті її матері на спірне нерухоме майно.

Посилання Харківської міської ради на те, що вона прав позивачки взагалі не порушувала, колегія суддів відхиляє, оскільки у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21 (провадження № 61-4074св23)).

Доводи Харківської міської ради про те, що визнання права власності в даному випадку не є винятковим способом захисту, оскільки немає перешкод для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що постановою державного нотаріуса Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Верещака Г.Л. від 21 серпня 2024 року № 488/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю оригіналу документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно, яке належало померлій.

Такі дії нотаріуса відповідають підпункту 4.15 пункту 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5), за яким видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Отримати дублікат договору купівлі-продажу квартири позивачка позбавлена можливості, оскільки вона не є стороною цього договору.

ОСОБА_1 , за відсутності позасудової можливості на отримання у власність спірного спадкового майна, звернулася до суду із відповідним позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті її матері на належне їй нерухоме майно, що є належним та ефективним способом захисту.

Отже, висновки суду першої інстанції по суті спору є законними та обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи Харківської міської ради щодо неправомірного покладення на неї судового збору за подачу позову.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивачки відмовився від вимог щодо стягнення судового збору.

Колегія суддів бере до уваги, що Харківська міська рада не є спадкоємцем, не порушувала прав позивачки та не чинила перешкод у реалізації її прав, тобто підстав для покладення на неї обов`язку з відшкодування судового збору немає.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне оскаржуване рішення суду скасувати в частині стягнення судового збору.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2025 року в частині стягнення з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 8867,69 грн скасувати.

Судові витрати за подачу позову залишити за ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 травня 2026 року

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина