Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №344/22783/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/22783/25

Провадження № 22-ц/4808/844/26

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Девляшевського В. А., Томин О. О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скарг у ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 лютого 2026 року, у складі судді Домбровської Г. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

в с т а н о в и в:

У 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що із визначеним судовим наказом, виданим Івано-Франківським міським судом 03 червня 2025 року у справі №344/9681/25, розміром аліментів позивач не згідний, оскільки судом не досліджувалися факти, які мають істотне значення для визначення розміру аліментів.

Зазначав, що на його утриманні перебуває ще одна неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також мати пенсійного віку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважав, що стягнення з нього 1/4 частини заробітку на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , покладає на нього не підйомний тягар і порушує права інших непрацездатних членів його сім`ї, яких він за законом зобов`язаний утримувати.

Просив змінити спосіб і порядок виконання судового наказу, виданого Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області 03 червня 2025 року у справі №344/9681/25 за заявою ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини; стягувати з нього щомісячну сплату аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000,00 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2026 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду прийнято без дотримання норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що при розгляді заяви ОСОБА_6 03 червня 2025 року про видачу судового наказу не досліджувались обставини справи щодо порушення прав інших непрацездатних членів сім`ї ОСОБА_1 , а саме неповнолітньої дитини ОСОБА_3 та матері позивача ОСОБА_4 пенсійного віку.

Відповідно до норм законодавства, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У 2026 року становить 1408,40 грн. Позивач просив суд встановити розмір аліментів у твердій грошовій сумі 4 000 грн щомісяця, гарантуючи їх сплату.

Зазначає, що окрім сплати розміру аліментів, регулярно надсилає ОСОБА_7 кошти на утримання дитини за кожним запитом, даний факт підтверджується банківськими виписками та не заперечується відповідачкою.

Відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 19.02.2025 у справі №367/10126/19, з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положенням статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою і зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі і навпаки).

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідачки ОСОБА_7 – адвокат Заяць Н. Я. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві зазначила, що саме стягувану аліментів, а не платнику аліментів, надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів – в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).

Малозначними є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); (п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що саме стягувачу аліментів, а не платнику, надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів – в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судовим наказом Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.06.2025 року у справі №344/9681/25 наказано стягувати із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованої АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , аліменти на утримання однієї неповнолітньої дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу), але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стягнення аліментів розпочато з 01 червня 2025 року і проводити до досягнення дитиною повноліття.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів – це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

За положеннями статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

В частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, , від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, від 19 лютого 2025 року у справі № 367/10126/19 та інших.

Зазначені обставини повною мірою були враховані судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Таким чином чинне законодавство України допускає зміну способу стягнення коштів. При цьому право вибору способу стягнення аліментів належить тому з батьків з ким проживає дитини і право ініціювати ініціювати зміну способу їх стягнення закон надає виключно одержувачу аліментів.

Позивач ОСОБА_1 просив змінити спосіб стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітнього сина з частки від доходу, який визначений судовим наказом про стягнення з нього аліментів, на тверду грошову суму у розмірі 4 000 грн щомісячно, посилаючись на те, що судом не досліджувались факти які мають істотне значення для визначення розміру аліментів. Зазначив, що стягнення з нього аліментів у розмірі частини заробітку покладає на нього не підйомний тягар і порушує права інших непрацездатних членів його сім`ї, яких він за законом зобов`язаний утримувати. При цьому позивачем не надано будь-яких доказів того, що розмір аліментів – частка його доходу є більшим твердої грошової суми - 4000 грн, про стягнення яких позивач просить постановити рішення.

Таким чином позивач фактично пред`явив позов не про зменшення розміру аліментів, який визначений судовим наказом, а про зміну способу стягнення аліментів з частки доходу платника аліментів на тверду грошову суму.

Суд першої інстанції відмовляючи в позові, правильно виходив із того, що саме стягувачу аліментів, а не платнику, надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів – в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі.

Суд обґрунтовано зауважив на суперечності та взаємовиключності обставин, на які позивач посилався у позовній заяві щодо надмірного для нього тягара визначеного судовим наказом розміру аліментів у 1/4 частки від його доходу, та поясненнями представника позивача про те, що фактично позов спрямований на збільшення розміру аліментів на дитину, що відповідає її, дитини, інтересам. При цьому, суд правильно зазначив, що позивач не позбавлений права виконувати свій обов`язок щодо утримання дитини в добровільному порядку, зокрема, шляхом виплати аліментів у більшому розмірі, аніж 1/4 частина від його доходу.

Нерелевантним є посилання позивача на постанову Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 367/10126/19, оскільки в даній справі одержувачка аліментів звернулась із позовом про збільшення розміру аліментів на утримання дитини та позбавлення відповідача батьківських прав.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сторони не позбавлені можливості, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів (стаття 192 СК України).

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про необґрунтованість вимоги ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 19 лютого 2026 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: В. А. Девляшевський

О. О. Томин