Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №204/1237/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/1237/26

Провадження № 2/204/2247/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Павлюк Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди в якій просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

В обґрунтування позову, позивач вказав на те, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебував на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_2 . При виключенні зі списків особового складу частини позивачу було виплачено грошове забезпечення не в повному обсязі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі №160/10979/25, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р. та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови №704 при обчисленні грошового забезпечення у період з 21.05.2022 р. по 01.08.2022 р. включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови. Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 21.05.2022 р. по 01.08.2022 р. включно, виходячи із розмірів посадового окладу на місяць та окладу за військовим званням на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р. та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови №704 (в редакції чинній з 29.01.2020 р.) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» за №1928-ІХ від 02.12.2021 р. станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 21.05.2022 р. по 01.08.2022 р. включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 21.05.2022 р. по 01.08.2022 р. включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р., з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вищезгаданого рішення позивачу були видані виконавчі листи. Постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження від 27.01.2026 року ВП №80091773 та від 27.01.2026 року ВП № 80091294. Станом на день звернення до суду, рішення суду ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконано, як в частині виплати відповідних коштів, так і в частині їх нарахування. Визначений розмір моральної шкоди (20 000 грн.), на думку позивача, відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини посадових осіб органу державної влади у завданні моральної шкоди, його важкої хвороби, проходження військової служби та те, що він є учасником бойових щодо захисту батьківщини, а також тих обставин, що є наведеними вище.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 16.02.2026 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

З урахуванням вимог ст.ст. 19, 274, 276, 277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

09 березня 2026 року через систему «Електронний суд» представником відповідача – Ковтун С.Л. подано до суду відзив на позовну заяву в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначає наступне. Основні фонди і матеріальні цінності ІНФОРМАЦІЯ_3 є державною власністю, перебувають у сфері управління Міністерства оборони України і закріплені за ІНФОРМАЦІЯ_3 на праві оперативного управління. За таких обставин ІНФОРМАЦІЯ_3 , як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом. Отже, ІНФОРМАЦІЯ_3 не може провести виплати на виконання Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі №160/10979/25, яке набрало законної сили, за рахунок інших коштів (заробітної плати працівників, грошового забезпечення військовослужбовців). Всі витрати ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснюються за рахунок Державної казначейської служби України, на замовлення та одержання яких потрібен певний час. ІНФОРМАЦІЯ_3 вжито вичерпних заходів щодо виконання рішення суду, а саме подані начальнику забезпечувального фінансового органу у жовтні – грудні 2025 року та січні-лютому 2026 року основні заявки-розрахунки для фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення. Оскільки відсутнє відповідне фінансування з Державного бюджету України, то у відповідача не має можливості виплатити позивачу недоотриману суму коштів. Вказував, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Окрім того, звертав увагу на те, що позивачем не додано до позову жодних належних доказів отримання ним моральних страждань, які негативно вплинули на його здоров`я чи завдали душевних, моральних страждань, в тому числі втрати нормальних життєвих зв`язків, зниження його авторитету серед колег та друзів, а також приниження честі, гідності, ділової репутації, або порушили його права та охоронювані законом інтереси. За таких обставин, просив у задоволені позову відмовити.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, постановлено: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р. та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови №704 при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 21.05.2022 р. по 01.08.2022 р. включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.05.2022 р. по 01.08.2022 р. включно, виходячи із розмірів посадового окладу на місяць та окладу за військовим званням на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 р. та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови №704 (в редакції чинній з 29.01.2020 р.) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» за №1928-ІХ від 02.12.2021 р. станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.05.2022 р. по 01.08.2022 р. включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.05.2022 р. по 01.08.2022 р. включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р., з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволені іншої частини позовних вимог, відмовлено.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України Романюк Р.О. від 27.01.2026 року відкрито виконавче провадження №80091294 та №80091773 з виконання виконавчих листів №160/10979/25 виданих 20.10.2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом. У постанові зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (а.с.10-11, 12-13).

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, на момент звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом, рішення суду від 16 червня 2025 року не виконано.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

За приписами статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.

За статтею 18 ЦПК України судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Право на справедливий суд, гарантоване особам у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, §63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, §40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п.46) Європейський Суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання» (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), №8415/02, п.19, від 27.05.2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), №6725/03, п.43, від 31.05.2007 року). У п.54 суд звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Сокур проти України» (Sokur v.Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009 року).

У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу.

Згідно з приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Практика Європейського Суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio!». Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Поряд з цим, відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1167 ЦК України передбачено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно з якою моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 46 рішення від 13 липня 2006 року у справі "Сілін проти України" (Заява N 23926/02), ЄСПЛ зазначив, що … [суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як вимагається статтею 41 Конвенції (995_004), вважає, що визнання порушення само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду].

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно зі ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини цих органів.

Норми статей 1173,1174 ЦК України є спеціальними, і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності Держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.

Необхідною умовою для притягнення Держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди, є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №920/715/17.

Так, відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Верховний Суд у своїх постановах від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17 та від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №750/1591/18-ц, зазначила, що Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00, пункт 44, від 20.07.2004 року) зауважив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення Європейського Суду з прав людини від 26.04.2005 року у справі «Сокур проти України», заява №29439/02, та від 19.02.2009 року у справі «Крищук проти України», заява №1811/06).

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Пунктом 46 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» встановлено, що щодо питання прийнятності скарг про невиконання рішення від 29 липня 2003 року, Суд повторює, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.

У справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) (п.26) Європейський Суд з прав людини зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Тобто, відсутність коштів у жодному разі, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, не є підставою і не виправдовує невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених ЗУ «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлені ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Статтею 2 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).

Таким чином, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.

Відповідачем не надано доказів, які підтверджують відсутність його вини у завданні такої шкоди, а тому шкода, завдана таким органом внаслідок його неправомірних дій, повинна бути відшкодована за рахунок Державного бюджету України. Вказане відповідає дії презумпції заподіяння позивачу моральної шкоди через порушення принципу належного врядування.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 10 лютого 2021 року у справі №761/24143/19 та від 8 грудня 2022 року у справі №370/2383/20.

Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилався на ту обставину, що факт неправомірних дій та бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_6 встановлено судовим рішенням у справі №160/10979/25, а також невиконанням такого, що завдало йому моральних страждань, які виражені стражданнями, переживаннями, що спричинено відчуттям несправедливості, що крім іншого, вплинуло на його побут.

Так, матеріали справи свідчать та не заперечується відповідачем, що рішення суду станом на момент звернення позивача до суду із вказаним позовом не виконано, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про спричинення позивачу моральної шкоди.

Згідно заявлених позовних вимог, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

На думку суду, такий розмір моральної шкоди є дещо завищений та не відповідає принципам розумності та справедливості.

При цьому, визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду.

Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту.

Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

З урахуванням тривалого невиконання рішення суду, на які позивач мав сподівання, що, в свою чергу, потягло моральні страждання, а тому такий має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 3 000 грн, які, на думку суду, будуть достатнім розміром сатисфакції для позивача та не стане надмірним тягарем для Держави, яка за загальновідомими обставинами повномасштабного вторгнення агресора - російської федерації, перебуває на час ухвалення цього рішення у вкрай важкій політичній та економічній ситуаціях.

Керуючись ст. ст.4, 15, 16, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст. ст.2, 4, 7, 9, 10, 12, 76-81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ),

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 (ЄДРПОУ – НОМЕР_3 . місцезнаходження: АДРЕСА_2 )

Суддя Н.В. Токар