Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №203/7210/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року

м. Київ

справа № 203/7210/23

провадження № 61-12769св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход Аліна Олексіївна, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року у складі судді Колесніченко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року Дніпровська міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області), про припинення права власності на житловий будинок, скасування державної реєстрації права власності, визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на об`єкт нерухомості, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що метою звернення до суду із цим позовом є захист інтересів територіальної громади м. Дніпра у формуванні земельної ділянки комунальної власності з урахуванням обмежень землекористування в режимі зон охорони «Центрального» історичного ареалу та в її наступному оплатному відчуженні на конкурентних засадах з підстав їх порушення незаконною державною реєстрацією Відділом у Сосницькому районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області 15 лютого 2021 року присадибної ділянки площею 0,0964 га земель житлової та громадської забудови з присвоєнням кадастрового номера 1210100000:06:081:0083 за цільовим призначенням під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за землевпорядною технічною документацією, замовленою відповідачем ОСОБА_1 , як власником житлового будинку загальною площею 222,1 кв. м за цією адресою.

Зазначала, що формування земельної ділянки комунальної власності, кадастровий номер 1210100000:06:081:0083, здійснено всупереч містобудівним вимогам з огляду на її розміщення в зоні існуючої змішаної багатоквартирної житлової забудови (різної поверховості) та належності до історичного ареалу «Центральний» за матеріалами історико-архітектурного опорного плану міста, затвердженого у складі генерального плану за рішенням Дніпровської міської ради від 02 вересня 2020 року № 84/60, тоді як за розміром земельна ділянка відповідає нормі безоплатної приватизації, через що державна реєстрація права власності на індивідуальний житловий будинок, розміщений на цій ділянці, перешкоджає її оплатному відчуженню на земельних торгах. Водночас, незаконне рішення про державну реєстрацію права власності з відкриттям нового розділу у Державному реєстрі прав на індивідуальний житловий будинок прийнято необґрунтовано на підставі фіктивного висновку щодо технічної можливості об`єднання нерухомого майна в один об`єкт від 19 жовтня 2020 року № 20/1019-1, який не відповідає дійсності, оскільки жодних будівельних робіт для реконструкції чи капітального ремонту, спрямованих на об`єднання в індивідуальний житловий будинок самостійних об`єктів нерухомого майна у вигляді чотирьох ізольованих квартир багатоквартирного одноповерхового будинку з цоколем, фактично не проводилося, а дозвільні документи на такого роду будівельні роботи ніколи не видавалися.

За відсутності у відповідача ОСОБА_1 , який скупив у спірному багатоквартирному будинку всі чотири квартири, дійсних підстав для державної реєстрації права власності на новостворений шляхом об`єднання цих квартир індивідуальний житловий будинок, Дніпровська міська рада просила суд захистити її законні інтереси у такий спосіб:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 04 листопада 2020 року індексний номер 54955230, прийняте державним реєстратором Сакалюком С. С. про реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з описом: житловий будинок літ. «А-1», прибудова літ. «а1-1», сходи літ. «а2», сходи літ. «а3», загальна площа 222,1 кв. м, житлова площа 159,7 кв. м за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2212315012101);

- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити право власності за ОСОБА_1 (номер запису про право власності/довірчої власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 39013415) на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером: 2212315012101, а саме: житловий будинок літ. «А-1», прибудова літ. «а1-1», сходи літ. «а2», сходи літ. «а3», загальна площа 222,1 кв. м, житлова площа 159,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , із відкриттям розділу;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:06:081:0083, загальною площею 0,0964, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному земельному кадастрі, з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру 1210100000:06:081:0083 з Державного земельного кадастру та закриттям поземельної книги відносно вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року позовні вимоги Дніпровської міської ради задоволено частково. Припинено право власності ОСОБА_1 на житловий будинок під літ. «А-1» з прибудовою під літ. «а1-1» та сходами під літ. «а2», «а3» загальною площею 222,1 кв. м та житловою площею 159,7 кв. м, за місцезнаходженням у АДРЕСА_1 , якому привласнений реєстраційним номер об`єкта нерухомого майна 2212315012101, скасувавши державну реєстрацію набуття цього права за внесеним до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записом під № 39013415. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюка С. Г. з індексним номером 54955230 від 04 листопада 2020 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на індивідуальний житловий будинок під літ. «А-1» з прибудовою під літ. «а1-1» та сходами під літ. «а2», «а3» загальною площею 222,1 кв. м та житловою площею 159,7 кв. м за місцезнаходженням у АДРЕСА_1 , з привласненням реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна 2212315012101. Скасовано проведену відділом у Сосницькому районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області 15 лютого 2021 року державну реєстрацію присадибної ділянки земель житлової та громадської забудови, сформованої на АДРЕСА_1 площею 0,0964 га за цільовим призначенням (02.01) під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за присвоєним кадастровим номером 1210100000:06:081:0083. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Судові витрати стягнуто на користь Дніпровської міської ради з ОСОБА_1 в сумі 12 499,64 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться зруйнована будівля без даху та внутрішніх ізольованих приміщень, яка відповідно до статей 380, 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважається знищеною, відповідач ОСОБА_1 умисно ввів державного реєстратора в оману шляхом подання недостовірного технічного паспорта про фіктивне об`єднання раніше знищених квартир в один індивідуальний житловий будинок, вчинив дії для формування у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,0964 га в межах «Центрального» історичного ареалу м. Дніпра за технічною документацією без обов`язкового дозволу міської ради з метою безкоштовного заволодіння землею в обхід її викупу на земельних торгах, чим порушив публічний порядок та законні інтереси територіальної громади, то наявні належні, достовірні та правові підстави для припинення права власності відповідача на неіснуючу річ, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора від 04 листопада 2020 року № 54955230 та скасування державної реєстрації земельної ділянки, площею 0,0964 га, кадастровий номер 1210100000:06:081:0083, у Державному земельному кадастрі

Водночас відмовляючи у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради, у частині закриття поземельної книги та виключення відомостей про кадастровий номер 1210100000:06:081:0083 земельної ділянки, а також закриття розділу у Державному реєстрі речових прав, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки в силу імперативних приписів частини восьмої статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у кадастрі постійно, а скасування судом державної реєстрації ділянки та рішення реєстратора про відкриття розділу вже є самостійною та достатньою підставою для закриття такого розділу і кадастрового номера уповноваженими державними реєстраторами у встановленому законом порядку, то належні, достовірні та правові підстави для задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради в цій частині, які за своєю суттю є технічними похідними діями та дублюють обраний ефективний спосіб захисту, відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скороход А. О. залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход А. О., із через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволення позову Дніпровської міської ради відмовити повністю.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 04 грудня 2024 року у справі № 485/1500/21, від 09 червня 2022 року у справі № 759/18854/20, від 17 січня 2019 року у справі № 588/249/20, від 21 травня 2025 року у справі № 617/1856/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 345 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права щодо дослідження доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що позивач не довів яким чином прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 04 листопада 2020 року за індексним номером 54955230, про реєстрацію права власності не житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за касатором порушує його законний інтерес;

- не витребували та не дослідили реєстраційну справу, яка формувалась після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 2212315012101, та містить документи, на підставі яких було проведено реєстраційну дію, яка оскаржувалась позивачем;

- безпідставно послались на рішення виконкому Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради народних депутатів від 28 жовтня 1988 року № 1366, як доказ віднесення багатоквартирного житлового буднику на АДРЕСА_1 до категорії «ветхого фонду», оскільки таке рішення не містить будь-якого уточнення, деталізації, переліку об`єктів нерухомого майна, які були затверджені згаданим вище рішенням;

- не врахували, що оскільки квартири у багатоквартирному житловому буднику на АДРЕСА_1 були приватизовані громадянами у період з 1997 року до 2004 року, то з огляду на положення пункту 2 статті Закону України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» такі квартири не перебували в аварійному стані;

- не звернули увагу на те, що в матеріалах справи немає належних доказів факту знищення спірного майна;

- проігнорували, що будівля на АДРЕСА_1 не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка місцевого чи національного значення;

- не врахували, що порушення порядку проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 допущено не було;

- вийшли за межі заявлених позивачем підстав позову;

- не надалиналежну оцінку всім доводам і аргументам заявника, тощо.

У листопаді 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход А. О., в якій заявник просить зупинити дію рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход А. О., не надходили.

Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход А. О., не містить доводів щодо оскарження рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року, як залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про виключення з Державного земельного кадастру відомостей щодо кадастрового номеру 1210100000:06:081:0083 та закриття поземельної книги щодо вказаної земельної ділянки, то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року переглядаються Верховним Судом, лише в частині задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради про припинення права власності на житловий будинок і скасування державної реєстрації права власності, визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на об`єкт нерухомості, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход А. О., на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход А. О., залишено без руху та надано заявнику строку для усунення недоліків, зокрема уточнення підстав касаційного оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход А. О., з підстав визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Центрального районного суду міста Дніпра матеріали справи № 203/7210/23; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У листопаді 2026 року матеріали справи № 203/7210/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход А. О., про зупинення дії рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за інформацією Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради від 15 червня 2020 року № 4/6-157, на АДРЕСА_1, не пізніше як з липня 2015 року знаходиться геть непридатна для проживання зруйнована окрема будівля капітального типу з високим ступенем збереженості в автентичному стані частини фасаду, але без даху і без жодних внутрішніх ізольованих приміщень, що не відповідає визначенню житлового будинку і квартири відповідно до статей 380, 382 ЦК України, як об`єктів цивільних прав, що, таким чином, вважаються знищеними, а незалежно від стану своєї збереженості колись створений людиною цей занехаяний нерухомий об`єкт міг розглядатися лише як виконаний у «катеринославському цегляному» стилі еклектики об`єкт архітектури з характерними відзнаками епохи дореволюційного Катеринослава кінця XIX сторіччя, який серед об`єктів культурної спадщини, що не перебувають на державному обліку в якості пам`ятки історії, відноситься до категорії «рядової історичної забудови».

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 24 жовтня 2023 року № 24/10/23-Є Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради, у вільному доступі на земельній ділянці комунальної власності площею 0,0964 га з присвоєним 15 лютого 2021 року кадастровим номером 1210100000:06:081:0083, на яку на час обстеження право власності або право оренди ні за ким не зареєстроване, розміщена у занедбаному стані споруда зруйнованої одноповерхової будівлі з цоколем з червоної цегли без вікон, без дверей, без даху, без внутрішніх перекриттів, що обвалилися, по периметру якої збереглися несуче-огороджувальні конструкції зовнішніх стін з віконними отворами і дверними прорізами, забитими листами з профнастилу.

Про занедбаний стан та те, що спірний будинок не підлягав капітальному ремонту свідчать також фотознімки, виконані під час перевірки технічного стану пам`ятки культурної спадщини за актом від 12 березня 2018 року та фотографія супутникової зйомки фасадної стіни цієї ж споруди станом на липень 2015 року, які у своїй сукупності спростовують відомості технічного паспорту на будинок садибного типу про існування у вересні 2020 року внутрішніх ізольованих приміщень, перекриттів та внутрішньо-будинкового інженерного обладнання.

Відповідно до облікової картки пам`ятки історії місцевого значення з охоронним № 1445, наданої в копії за супровідним листом від 27 грудня 2024 року № 4/6-389, у флігелі спірної історичної будівлі садиби купця ОСОБА_2 у 1903-1922 років мешкала сім`я ремісника ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (у дівоцтві ОСОБА_5 ), у яких народився майбутній поет і драматург ОСОБА_6 . На честь єврейського поета ОСОБА_7 . За рішенням виконкому Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 08 вересня 1970 року № 618 на цегляній стелі праворуч історичної будівлі садиби купця ОСОБА_2 з червоної лінії вулиці, на той час - АДРЕСА_1 , була встановлена меморіальна дошка, що після свого зникнення у середині 2000-х рр. не відновлювалася, втративши статус пам`ятки історії місцевого значення за наказом Мінкульту від 11 квітня 2019 року № 298.

За рішенням виконкому Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради народних депутатів від 18 жовтня 1988 року № 1366 історична будівля на АДРЕСА_1 була віднесена до категорії старих «ветхих» будинків з відселенням мешканців для виключення з житлового фонду цього будинку, як такого, що не підлягає капітальному ремонту, з переведенням його у нежилий.

31 січня 2020 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. посвідчила з вчиненням записів в реєстрі за №№ 138, 141, 144, 147 укладені відповідачем ОСОБА_1 договори купівлі-продажу, за умовами яких відповідач викупив у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 набуті ними у 2017 році у власність чотири квартири (по дві на першому і на цокольному поверхах) будинку на АДРЕСА_1 , як такі, що, начебто, збереглися в натурі і передані у складі відповідно до технічних паспортів.

Списання будинку на АДРЕСА_1 з балансу міста погоджено рішенням Дніпровської міської ради від 22 липня 2020 року за № 43/59, з урахуванням внесених змін для виправлення балансоутримувача на КП «Жилсервіс-5» згідно з рішенням Дніпровської міської ради від 26 травня 2021 року за № 42/7, після чого затверджений директором КП «Жилсервіс-5» ДМР акт списання цього багатоквартирного будинку з балансу поданий до виконкому Дніпровської міської ради, який тільки 28 березня 2023 року своїм рішенням № 5-28/3 погодив цей акт.

30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся за державною реєстрацією права власності (з відкриттям розділу) на новостворений шляхом об`єднання квартир індивідуальний житловий будинок під літ. «А-1» з прибудовою під літ. «а1-1» та сходами під літ. «а2», «а3» загальною площею 222,1 кв. м та житловою площею 159,7 кв. м, за місцезнаходженням - АДРЕСА_1 , з привласненням цьому об`єкту реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна 2212315012101.

04 листопада 2020 року державним реєстратором Сакалюком С. С. прийнято рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 54955230, щодо реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з описом: житловий будинок літ. «А-1», прибудова літ. «а1-1», сходи літ. «а2», сходи літ. «а3», загальною площею 222,1 кв. м, житловою площею 159,7 кв. м, за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2212315012101).

Також судами встановлено, що порівняння технічного паспорта на цілісний будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 (станом на 05 вересня 2020 року) з технічними паспортам (станом на липень 2016 року) на чотири квартири цього ж будинку під літ. «А-1» свідчить про те, що жодних змін у складі 222,1 кв. м. загальної та 159,7 кв. м жилої площі у будинку не відбулося. У технічному висновку, по суті обґрунтовуючи відсутність потреби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 приймати в експлуатацію новостворений об`єкт після робіт з об`єднання квартир, інженером зазначено, що перепланування здійснено без порушення несучих капітальних стін та перегородок.

Правове обґрунтування

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою визначено перелік способів захисту прав та інтересів осіб, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (стаття 182 ЦК України.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно зі частинами першою, другою та п`ятою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. (частина перша статті 228 ЦК України

Відповідно до частини першої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Право власності на майно припиняється в разі його знищення (пункт 4 частини першої статті 346, стаття 349 ЦК України).

Згідно зі статтею 377 ЦК України (в редакції закону станом на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до статті 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно з частиною першою статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Пунктом «а» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить зокрема розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону (стаття 83 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Відповідно до статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР)сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з підпункту 5 пункту «б» статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, в тому числі облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України № 1952-IV визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону України № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Стаття 18 Закону України № 1952-IV передбачає, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (уразі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 №1127 (в редакції на момент реєстрації права власності за відповідачем) передбачена Державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, у тому числі в результаті виділення окремого об`єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об`єктів, або об`єднання майна, проводиться за умови наявності технічної можливості такого поділу або об`єднання нерухомого майна та можливості використання такого майна як самостійного об`єкта цивільних правовідносин.

Для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу або об`єднання, подаються: документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його поділу або об`єднання (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (крім випадків, коли об`єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об`єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення); технічний паспорт на новостворений об`єкт нерухомого майна.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952 (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію правна підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон №3613-VI) державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

За приписами частин першою, четвертої та дев`ятої статті 9 Закону № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Статтею 16 Закону № 3613-VI встановлено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Відповідно до статті 20 Закону № 3613-VI відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Згідно з частиною десятою статті 24 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив з того, що оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться зруйнована будівля без даху та внутрішніх ізольованих приміщень, яка відповідно до статей 380, 382 ЦК України вважається знищеною, відповідач ОСОБА_1 умисно ввів державного реєстратора в оману шляхом подання недостовірного технічного паспорта про фіктивне об`єднання раніше знищених квартир в один індивідуальний житловий будинок, вчинив дії для формування у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,0964 га в межах «Центрального» історичного ареалу м. Дніпра за технічною документацією без обов`язкового дозволу міської ради з метою безкоштовного заволодіння землею в обхід її викупу на земельних торгах, чим порушив публічний порядок та законні інтереси територіальної громади, то наявні належні, достовірні та правові підстави для припинення права власності відповідача на неіснуючу річ, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора від 04 листопада 2020 року № 54955230 та скасування державної реєстрації земельної ділянки, площею 0,0964 га, кадастровий номер 1210100000:06:081:0083, у Державному земельному кадастрі

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не довів яким чином прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 04 листопада 2020 року за індексним номером 54955230, про реєстрацію права власності не житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за касатором порушує його законний інтерес, є безпідставними, оскільки як правильно встановлено судами у цій справі та підтверджується наявними у справі доказами оскаржуване рішення державного реєстратора безпосередньо порушує законний інтерес Дніпровської міської ради як власника землі, що полягає у формуванні земельної ділянки комунальної власності з дотриманням містобудівних обмежень «Центрального» історичного ареалу м. Дніпра та її наступному відчуженні на конкурентних засадах (земельних торгах). Реєстрація права власності на фіктивно «новостворений» житловий будинок (який насправді залишився у аварійному стані) дозволила касатору в обхід закону сформувати присадибну ділянку площею 0,0964 га за процедурою безоплатної приватизації. Вчинення реєстраційних дій щодо неіснуючого об`єкта нерухомості з протиправним відкриттям розділу створило штучний титул власності, що за принципом єдності юридичної долі землі та будівлі позбавило територіальну громаду права розпоряджатися своєю землею.

Отже, позивач як представник територіальної громади міста Дніпра у цій справі довів наявність у нього охоронюваний законом інтересу у відновленні законного стану інформації щодо спірного об`єкту нерухомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та усуненні перешкод для цивільного обороту цього майна, шляхом зокрема скасування незаконного рішення державного реєстратора від 04 листопада 2020 року за індексним номером 54955230.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно послались на рішення виконкому Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради народних депутатів від 28 жовтня 1988 року № 1366, як доказ віднесення багатоквартирного житлового буднику на АДРЕСА_1 до категорії «ветхого фонду», оскільки таке рішення не містить будь-якого уточнення, деталізації, переліку об`єктів нерухомого майна, які були затверджені згаданим вище рішенням, є неспроможними та спростовуються матеріалами справи, виходячи з такого.

Оцінка судом першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вказаного рішення здійснювалася не окремо, а в сукупності з іншими наявними у справі доказами відповідно до статті 89 ЦПК України, зокрема актами обстеження та фотофіксацією. Ці акти підтверджують реальний стан руйнування спірної будівлі будівлі, починаючи щонайменше з 2015 року (т. 1 а.с. 100-103). Відсутність деталізованого пооб`єктного переліку безпосередньо у тексті рішення виконкому не нівелює його доказового значення, оскільки факт виключення спірного будинку з житлового фонду та повного відселення мешканців у 1989 році підтвердили у своїх усних поясненнях у судовому засіданні суду першої інстанції самі ж представники відповідачів (т. 3 а.с. 137). Більше того, вони підтвердили і подальше знищення даху будівлі пожежею у 2007-2008 роках та тривалу бездіяльність власників квартир будинку, що остаточно призвело до їй фізичного знищення як об`єктів цивільних прав. Таким чином, оскаржуване рішення виконкому 1988 року було належно оцінене судом як один із доказів у справі, що доводить триваючий та безповоротний процес руйнування історичної садиби. Формальні недоліки в тексті архівного акта індивідуальної дії не спростовують встановлений судом факт фізичної відсутності внутрішніх ізольованих приміщень на момент вчинення реєстраційних дій у 2020 році.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не витребували та не дослідили реєстраційну справу, яка формувалась після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 2212315012101, та містить документи, на підставі яких було проведено реєстраційну дію, яка оскаржувалась позивачем, Верховний Суд відхиляє, оскільки відповідно до принципів диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін, які закріплені статтями 12, 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, а обов`язок доведення своїх заперечень покладається саме на сторону відповідача. Заявник, будучи зацікавленим у підтвердженні законності реєстраційної дії, мав можливість самостійно надати суду документи, які стали підставою для реєстрації права власності, або заявити клопотання про їх витребування, чим він не скористався.

Крім того, Верховний Суд вважає, що неподання паперової реєстраційної справи не перешкодило суду повно та всебічно встановити обставини цієї справи. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, безпосередньо дослідив електронні відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які є офіційними, загальнодоступними та містять вичерпні дані про підстави, час та суб`єкта вчинення оскаржуваної дії. Наявні у справі докази (зокрема акти огляду та фотознімки стану об`єкта) достовірно підтверджують факт критичного аварійного стану спірного об`єкта нерухомості ще до 2020 року, тому матеріали реєстраційної справи не змогли би спростувати факт незаконності реєстрації права власності за позивачем спірний об`єкт та вплинути на правильність вирішення спору по суті.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, з рішенням його погодився й апеляційний суд, вийшов за межі заявлених позивачем підстав позову, Верховний Суд також відхиляє, оскільки у цій справі суд першої інстанції діяв в межах фактичних обставин, наведених позивачем у позовній заяві. Позивач, обґрунтовуючи позов, чітко вказав на неправомірність дій державного реєстратора щодо оформлення титулу власності на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , який фізично припинив своє існування. Натомість, обов`язок надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».

Посилання у касаційній скарзі на те, що будівля на АДРЕСА_1 не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка місцевого чи національного значення є безпідставними, оскільки сама по собі відсутність індивідуального охоронного статусу у зруйнованого будинку не давала касатору права в обхід закону формувати нову земельну ділянку площею 0,0964 га у «Центральному» історичному ареалі міста Дніпра під виглядом реєстрації прав на нібито «новостворене» майно. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, у цій справі дійшов правильного висновку про те, що протиправні дії реєстратора щодо відкриття нового розділу на неіснуючу будівлю порушили встановлений законом публічний порядок щодо охорони історичного середовища міста та законні інтереси територіальної громади, що робить факт відсутності будівлі в Державному реєстрі пам`яток абсолютно незначним для вирішення цього спору.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 04 грудня 2024 року у справі № 485/1500/21, від 09 червня 2022 року у справі № 759/18854/20, від 17 січня 2019 року у справі № 588/249/20, від 21 травня 2025 року у справі № 617/1856/19 є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і аргументам заявника, Верховний Суд відхиляє, оскільки як неодноразово вказував Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Аргументи касаційної скарги про те, що оскільки квартири у багатоквартирному житловому буднику на АДРЕСА_1 були приватизовані громадянами у період з 1997 року до 2004 року, то з огляду на положення пункту 2 статті Закону України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» такі квартири не перебували в аварійному стані, зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм чинного законодавства України. Факт аварійного стану будівлі на АДРЕСА_1 підтверджується наявними у цій справі доказами, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належну правову оцінку.

Доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо статті 345 ЦК України у подібних правовідносинахє безпідставними з огляду на те, що практика суду касаційної інстанції щодо питання застосування вказаної норми цивільного законодавства та підстав набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності та фактично існує є сталою.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход А. О., підлягає залишенню без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скороход Аліна Олексіївна, залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник