Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №761/41818/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року

м. Київ

справа № 761/41818/21

провадження № 61-9273св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку»,

третя особа -Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Мамаєвим Дмитром Юрійовичем, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року у складі судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Желепи О. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України (далі ДП МОУ) «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», третя особа - Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України, про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», з 14 липня 2021 року обіймав посаду помічника директора з технічних питань та був звільнений 18 жовтня 2021 року на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказом підприємства від 18 жовтня 2021 року № 46, який підписаний тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» ОСОБА_5 «Про притягнення до відповідальності посадової особи Підприємства», до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з 18 жовтня 2021 року відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України.

У цей самий день роботодавець виніс наказ № 85-к, яким звільнено його за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Підстава: Наказ від 18 жовтня 2021 року № 46 «Про притягнення до відповідальності посадової особи Підприємства».

До цього, роботодавець застосовував до нього дисциплінарні стягнення у виді доган.

Вказував, що порушення, за які його було притягнуто до відповідальності та звільнено з посади заступника директора ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, мали місце до того часу коли він перебував на посаді тимчасово виконуючого обов`язки директора. Фактично, за виконання покладених на нього функцій саме заступника директора жодних дій, за які необхідно притягнути до відповідальності, він не вчиняв.

Крім того, його не ознайомлено з правилами трудового розпорядку та посадовою інструкцією.

Позивач зазначав, що його звільнення є незаконним, оскільки здійснено з порушенням норм КЗпП України.

Вважав, що неправомірними діями роботодавця йому завдано моральної шкоди. У разі визнання звільнення незаконним, він також має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: скасувати накази про його звільнення від 18 жовтня 2021 року № 85-к та від 18 жовтня 2021 року № 46; поновити його на роботі на посаді заступника директора ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку»; стягнути із ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду, завдану неправомірним звільненням, у розмірі 100 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 червня

2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав докази на підтвердження незаконності дій роботодавця, як при винесення догани, так і при звільненні на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Не доведено обставин на підтвердження недотримання відповідачем процедури звільнення. Роботодавець довів законність звільнення позивача.

Решта вимог є похідними, тому у їх задоволенні також було відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2025 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Мамаєв Д. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про те, що його було звільнено законно. Суди не перевірили, чи відповідали покладені на ОСОБА_1 обов`язки тій посаді, з якої його було звільнено. Вказує, що його було звільнено з посади, яку він не займав. Фактично, на момент оголошення догани та до дня звільнення, він обіймав посаду помічника директора з технічних питань іншого підприємства - «База ремонту техніки». Вказує, що він не був належно призначений на посаду заступника директора ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», з якої його було звільнено. Його належно не ознайомлювали з посадовими обов`язками за цією посадою.

Крім того, його незаконно було звільнено на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки роботодавець не довів, що порушення трудової дисципліни було систематичним.

У порушення статті 149 КЗпП України роботодавцем не було відібрано у нього письмових пояснень перед звільненням, що є самостійним порушенням його трудових прав.

Також посилається на надання судами неправильної оцінки поданим сторонами доказам, зокрема показанням свідка.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2025 року ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи не спростовують правильність ухвалених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, а доводи позивача є безпідставними, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення та постанову судів - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

19 березня 2026 року, після неодноразових нагадувань, справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2026 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до наказу Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 15 січня 2021 року № 2-ДП тимчасове виконання обов`язків директора державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний засов засобів зв`язку» покладено на помічника директора з технічних питань державного підприємства Міністерства оборони України «База ремонту техніки» ОСОБА_1 (за його згодою). Підстава: подання начальника Головного управління майна та ресурсів, заява ОСОБА_1 від 26 жовтня 2020 року до вх. № 326/дкп (том 1, а. с. 57).

Відповідно до наказу ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» від 12 лютого 2021 року № 8-К ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора підприємства (том 2, а. с. 182).

З 14 липня 2021 року ОСОБА_1 на підставі наказу від 14 липня 2021 року № 35-ДП, увільнено від тимчасового виконання обов`язків директора та він повернувся до виконання обов`язків за посадою помічника директора з технічних питань ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» (том 1, а. с. 33).

Наказом тимчасово виконувача обов`язків директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» ОСОБА_5 від 20 вересня 2021 року № 36 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », у зв`язку з порушенням трудової дисципліни - невиконання заступником директора ОСОБА_1 розпорядження директора ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», керуючись результатами проведеної службової перевірки, яка призначена наказом від 13 вересня 2021 року № 35, заступнику директора ОСОБА_1 оголошено догану та наказано не застосовувати до нього заходи заохочення протягом строку дії дисциплінарного стягнення відповідно до статті 151 КЗпП України, пункту 8.4. Додатку 6 Колективного договору (том 1, а. с. 83).

У подальшому, наказом підприємства від 18 жовтня 2021 року № 46, який підписаний тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» ОСОБА_5 «Про притягнення до відповідальності посадової особи Підприємства», застосовано до заступника директора ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з 18 жовтня 2021 року відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України.

У цей самий день роботодавець виніс наказ № 85-к, яким звільнено 18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 , заступника директора, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Підстава: Наказ від 18 жовтня 2021 року № 46 «Про притягнення до відповідальності посадової особи Підприємства» (том 1, а. с. 5).

В оскаржуваному наказі від 18 жовтня 2021 року № 46 зазначено, що ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з пунктом 7.10 Статуту Підприємства в частині обов`язків і відповідальності директора Підприємства, Аудиторським звітом від 10 вересня 2021 року № 234/40/6/14 «Оцінка фінансово-господарської діяльності» ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку у частині 1.1.1 Резюме ІІ, Аналітична частина; Колективним договором у частинах п. п. 2.1.1., 2.1.2., 5.2.1., 8.1.4., 8.1.8., п. 2.1., п.3; Протоколом № 3 зборів трудового колективу від 10 червня 2021 року, актом службової перевірки «Про здійснення перевірки відображення операцій за рахунками з ПДВ та недоліків в бухгалтерському обліку» від 23 вересня 2021 року; актом про відвідування робочого місця під час дії листка непрацездатності від 21 вересня 2021 року; Службовою запискою про несанкціоноване проникнення в реєстр накладних ME.DOC та реєстрацію податкових накладних.

У вказаному наказі зазначено, серед іншого, що до ОСОБА_1 застосований такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення, зокрема за порушення, яке відображено у пункті 4 наказу: «За - неправомірне втручання в бухгалтерський та податковий облік Підприємства (внесення недостовірної інформації ME.DOC, вхід без дозволу керівника при перебуванні на лікарняному)».

ОСОБА_1 у судовому засіданні суду першої інстанції не заперечував той факт, що 21 вересня 2021 року він займав посаду заступника директора і у цей день був на лікарняному, але фактично зайшов і був на підприємстві на робочому місці, проте він пояснив, що електронним ключем особисто не користувався і особисто в ME.DOC ніяку інформацію не вносив.

Актом від 21 вересня 2021 року підтверджено відвідування позивачем в період з 10 год. 45 хв. до 12 год. 35 хв. робочого місця та території підприємства під час дії листка непрацездатності.

Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_2 , яка на той час працювала бухгалтером, засвідчила, серед іншого, що особисто позивач не мав можливості формулювати податкові накладні, так як програма ME.DOC знаходилась на сервері, а доступу до сервера у позивача не було і при ній ОСОБА_1 ніколи не користувався ME.DOC.

22 вересня 2021 року, наступного дня після відвідування позивачем місця роботи під час дії листка непрацездатності, економістом із планування ОСОБА_3 було складено і подано службову записку в якій повідомлено, що 21 вересня 2021 року у системі реєстрації податкових накладних у програмному забезпеченні ME.DOC було створено 5 податкових накладних. При цьому, особою-створювачем вказаних податкових накладних зазначено ОСОБА_1 (том 1, а. с. 42).

Відповідно до акту службової перевірки від 23 вересня 2021 року комісія дійшла висновків, що за І півріччя 2021 року бухгалтерський та податковий облік на підприємстві вівся з грубим порушенням законодавства. Це призвело до фінансових втрат підприємства і збільшення заборгованості по виплатах до державного бюджету. На момент складання акту заборгованість по розрахункам з бюджетом по ПДВ за період з 01 січня 2021 року до 30 червня 2021 року складала 133 913,57 грн.

Відповідно до пункту 7.10 статуту підприємства, передбачений обов`язок директора нести відповідальність за своєчасні внесення платежів до державного бюджету і виплату заробітної плати.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 761/45743/19,

від 30 вересня 2021 року у справі № 753/22115/18, від 12 квітня 2022 року у справі № 219/9462/20, від 04 квітня 2023 року у справі № 640/8348/21, від 04 липня

2023 року у справі № 738/38/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 357/15166/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мамаєва Д. Ю., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20 зазначено, що «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором, суди повинні встановлювати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, працівник може бути звільнений за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю).

При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення».

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку доводам сторін, наданим доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, врахувавши виключні обставини цієї конкретної справи, суди першої та апеляційної інстанції, дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність позовних вимог ОСОБА_4 та відсутність підстав для задоволення його позову про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 було звільнено з посади, яку він не займав, є безпідставними та були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідного обґрунтування, а також щодо неврахування відповідних доказів.

Судом встановлено, що наказом Міністерства оборони України від 15 січня 2021 року № 2-ДП на помічника директора з технічних питань державного підприємства Міністерства оборони України ОСОБА_1 покладено тимчасове виконання обов`язків директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку».

Відповідно до наказу Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» від 12 лютого 2021 року № 8-К ОСОБА_1 також прийнято на посаду заступника директора підприємства.

Тобто, ОСОБА_1 був тимчасово виконуючим обов`язки директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» та обіймав посаду заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку».

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 14 липня 2021 року № 35-ДП ОСОБА_1 увільнено від тимчасового виконання обов`язків директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» та доручено йому повернутися до виконання обов`язків за посадою помічника директора з технічних питань державного підприємства Міністерства оборони України «База ремонту техніки».

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 продовжував обіймати посаду заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» до моменту свого звільнення.

Посилання заявника на те, що він не був належно призначений на посаду заступника директора ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», з якої його було звільнено, є безпідставним та спростовується наданою відповідачем копією наказу ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» від 12 лютого 2021 року № 8-К, відповідно до якого ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора підприємства на підставі його заяви (том 2, а. с. 182), а також міститься його підпис про ознайомлення із цим наказом (на звороті).

Не заслуговують на увагу й доводи заявника про те, що його не було ознайомлено з його посадовими обов`язками заступника директора підприємства, оскільки, як правильно вказав суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, ОСОБА_1 з 15 січня 2021 року до 14 липня 2021 року був тимчасово виконуючий обов`язки директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», тому, як керівник підприємства, він зобов`язаний був ознайомитись з усіма установчими документами та іншою наявною документацією, на підставі якої відбувалась діяльність роботодавця, зокрема, із правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовими інструкціями всіх працівників.

Верховний Суд також відхиляє посилання позивача про те, що його незаконно було звільнено на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки роботодавець не довів, що порушення трудової дисципліни було систематичним, так як до звільнення ОСОБА_1 вже було притягнуто до дисциплінарного стягнення у виді догани наказом відповідача від 20 вересня 2021 року № 36 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 »

Колегія суддів частково погоджується з доводами касаційної скарги, що роботодавцем у супереч статті 149 КЗпП України не було відібрано у нього письмових пояснень перед звільненням, що є порушенням його трудових прав, проте ця обставина сама по собі не може бути підставою для його поновлення на роботі.

При доведеності порушення працівником трудової дисципліни, невідібрання у нього письмових пояснень не може бути підставою для визнання наказу про звільнення незаконним.

Така правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх постановах (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 359/7299/16-ц (провадження № 61-32152св18), від 19 жовтня 2020 року у справі № 341/102/18 (провадження № 61-1086св19), від 08 листопада 2020 року у справі № 305/1418/19 (провадження № 61-8743св20), від 19 листопада 2020 року у справі № 308/3556/17 (провадження № 61-6097св20), від 26 лютого 2021 року у справі № 686/18381/17 (провадження № 61-1566св19), від 01 квітня 2021 року у справі № 733/1695/17 (провадження № 61-4784св20) та є сталою.

Оскільки в цій справі роботодавець довів факт правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, що є обов`язком роботодавця, тому відсутні підстави для визнання оспорюваних наказів про звільнення незаконними через відсутність доказів відібрання від працівника письмових пояснень перед звільненням.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Мамаєвим Дмитром Юрійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк