Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №761/23560/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 761/23560/23

провадження № 61-3955св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.

у справі за позовомОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК» про скасування наказу, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії.

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК» (далі - ТОВ «ДТЕК») про скасування наказу, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтовував тим, що позивач тривалий час працює у ТОВ «ДТЕК», остання посада, яку обіймає позивач з 2019 року є посада менеджера у прямому підпорядкуванні директора з інновацій ТОВ «ДТЕК».

05 квітня 2022 року відповідач як роботодавець повідомив позивача як працівника електронним листом, що через неможливість надання роботи на період дії воєнного стану у зв`язку з військовою агресією проти України було призупинено дію трудового договору позивача на підставі наказу відповідача за № 39-к від 04 квітня 2022 року, при цьому роботодавець деактивував та заблокував робочий ноутбук позивача та закрив доступ до корпоративних програм.

В досудовому порядку (23 травня, 15 серпня, 31 жовтня 2022 року, 01 лютого 2023 року) позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких просив роботодавця поновити дію трудового договору, здійснити виплати всіх заохочувальних сум, у зв`язку з його успішною щорічною оцінкою діяльності за 2021 рік.

Проте відповідач на зазначені листи надсилав відповіді без надання обґрунтованих підстав зупинення дії його трудового договору та не виплатив належних позивачу заохочувальних сум.

На думку позивача, відповідач як роботодавець не мав правових підстав для зупинення дії трудового договору позивача, оспорюваний наказ за № 39-к від 04 квітня 2022 року є незаконним, оскільки не відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Однак, позивач неодноразово повідомляв відповідача про можливість виконувати свої трудові обов`язки. Також позивач вважає безпідставними дії/бездіяльність відповідача щодо невиплати йому заохочувальних сум за результатами оцінки його діяльності в компанії за 2021 рік. Позивачу достеменно відомо, що у відповідача продовжується робота над старими та новими проектами, працівники мають можливість працювати в офісі компанії.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір неможливо, з метою захисту своїх трудових прав, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «ДТЕК» від 04 квітня 2022 року № 39-к «Про призупинення дії трудового договору» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- поновити з 05 квітня 2022 року дію трудового договору ОСОБА_1 з ТОВ «ДТЕК»;

- стягнути з ТОВ «ДТЕК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня ухвалення судом рішення по справі;

- зобов`язати ТОВ «ДТЕК» здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 заохочувальні та компенсаційні виплати, належні йому за результатами успішного щорічного оцінювання діяльності за 2021 рік;

- стягнути з ТОВ «ДТЕК» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, що підлягають оплаті у разі задоволення позову в розмірі, встановленому судом на підставі поданих протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду доказів;

- рішення суду в частині поновлення дії трудового договору та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 17 липня 2024 року, яке Київський апеляційний суд постановою від 17 лютого 2025 року залишив без змін,позов залишив без задоволення.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що роботодавець правомірно призупинив дію трудового договору на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки внаслідок військової агресії та змін у діяльності підприємства об`єктивно не мав можливості забезпечити позивача роботою, а позивач не довів протилежного. Відтак відсутні підстави для поновлення договору та стягнення заробітку. Крім того, у частині вимог про виплату заохочувальних сум суд зазначив, що такі виплати є дискреційним правом роботодавця, не мають обов`язкового характеру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 березня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Шевченківського районного суду міста Києва.

09 квітня 2025 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Верховний Суд ухвалою від 25 березня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 26 березня 2026 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22, від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22, від 27 березня 2024 року у справі № 504/1435/22 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статтю 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в частині обставин, які слід встановити, а також неправильно оцінили докази, які стосуються наказу від 04 квітня 2022 року № 39-к. Скаржник зазначав, що роботодавець може призупинити трудовий договір із своїм працівником за умови наявності обов`язкових вимог: роботодавець має перебувати у таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику; працівник має перебувати у таких обставинах, коли він не може виконати роботу для роботодавця; неможливість обох сторін трудових відносин виконувати свої обов`язки за трудовим договором повинна бути пов`язана із збройною агресією проти України.

Суди не врахували, що по суті дирекція з інновацій надалі функціонує, має доступ до офісу і в роботі є інноваційні проєкти, а діяльність усього структурного підрозділу не припинялася.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2025 року ТОВ «ДТЕК» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 04 квітня 2022 року відповідач видав наказ № 39-к, відповідно до пункту 1 якого було призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 , у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання роботи на період дії воєнного стану, введеного Президентом України відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (т. 1 а. с. 191).

Пунктом 2 вказаного наказу було встановлено, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат на час призупинення дії трудового договору здійснюється в порядку, встановленому статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

05 квітня 2022 року позивачу на корпоративну електронну пошту надійшов електронний лист від дирекції з персоналу, соціального розвитку та екології, яким було повідомлено позивача про призупинення з ним дії трудового договору (т. 1 а. с. 19).

З матеріалів справи відомо, що позивач звертався в досудовому порядку до відповідача із заявами (23 травня, 15 серпня, 31 жовтня 2022 року, 01 лютого 2023 року), в яких просив роботодавця поновити дію трудового договору, здійснити виплату всіх заохочувальних сум, у зв`язку з його успішною щорічною оцінкою діяльності за 2021 рік, при цьому, позивач зазначав, що у зв`язку з активними бойовими діями в Київській області, він в змозі подати заяву про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (т. 1 а. с. 22-40).

Як відомо з матеріалів справи, на вимоги позивача листом від 02 червня 2023 року за № 01/6-77/2023 відповідач повідомив, що вторгнення російської федерації на територію України суттєво вплинуло на господарську діяльність ТОВ «ДТЕК», у зв`язку з чим компанія змушена була переглянути напрями своєї діяльності та суттєво скоротила напрями інновацій.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 201/791/23.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що станом на 24 лютого 2022 року, всі проекти, які були на виконанні в дирекції з інновацій відповідача, над якими працював безпосередньо позивач, були закінчені або припинені.

Також встановили, що на початок повномасштабного вторгнення рф до України, у відповідача відбулося суттєве скорочення штату чисельності працівників, і в тому числі, аналогічних посад, яку обіймає позивач (менеджер у прямому підпорядкуванні директора з інновацій), зокрема, крім позивача в дирекції працювало ще 12 осіб на аналогічних посадах, з них дев`ять осіб звільнилися протягом 2022 року.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог законодавства, правомірно зупинивши дію трудового договору з позивачем із урахуванням приписів статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач повторно підтвердив свою позицію щодо можливості виконання трудових обов`язків виключно у дистанційному форматі, а також зазначив, що фактично не перебуває в місті Києві. Водночас представник відповідача підтвердила, що будь-які розпорядчі акти про направлення позивача у відрядження за межі міста Києва не видавалися. Крім того, встановлено, що всі інноваційні проєкти, у яких позивач раніше брав участь, на момент виникнення спірних правовідносин були завершені.

З огляду на викладене, доводи скаржника щодо неправильного застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зокрема в частині визначення та встановлення юридично значущих обставин, не знайшли свого підтвердження та спростовуються зібраними у справі доказами.

Подібні правові висновки Верховний Суд зробив у постанові від 03 березня 2026 року у справі № 758/9037/24.

Щодо вимог позивача про нарахування та виплату заохочувальних і компенсаційних виплат за результатами оцінювання за 2021 рік, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у їх задоволенні, оскільки у відповідача відсутні внутрішні акти, що регулюють порядок і систематичність таких виплат, раніше виплачені винагороди мали разовий характер і не були прив`язані до визначених показників, а преміювання належить до дискреційних повноважень роботодавця.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 161/7449/22, від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22, від 27 березня 2024 року у справі № 504/1435/22 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги оскаржувані судові рішення залишає без змін, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький

Судді В. М. Ігнатенко А. А. Калараш І. В. Литвиненко

Є. В. Петров