Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №676/4395/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року

м. Київ

Справа № 676/4395/20

Провадження № 61-8632св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клюцука Віталія Петровича на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 червня 2025 року в складі колегії суддів П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2025 року в складі колегії суддів П`єнти І.В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області, ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації земельних ділянок та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 . У власності ОСОБА_1 також є сарай, який знаходиться на земельній ділянці, закріпленій за багатоквартирним житловим будинком за цією ж адресою.

31 серпня 1995 року рішенням Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради народних депутатів № 946 «Про наслідки інвентаризації земель забудованих кварталів у м. Кам`янець-Подільський» за будинком на АДРЕСА_2 закріплено земельну ділянку площею 1755 кв. м.

Рішенням виконкому та матеріалами інвентаризації були затверджені розміри та конфігурації земельних ділянок, а також зазначено розташовані на земельних ділянках багатоквартирні житлові будинки і належні до них будівлі.

На земельній ділянці на АДРЕСА_2 розташовані багатоквартирний житловий будинок (літ. А) і окремо розташовані господарські будівлі-сараї (літ. Б, В і Г). На частині земельної ділянки мешканцями будинку було посаджено плодовий сад і багаторічні насадження.

Вказувала, що в 2018 році співвласник квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 відгородив частину закріпленої за багатоквартирним житловим будинком земельної ділянки шляхом влаштування дерев`яної огорожі, а також викорчував дерева і багаторічні насадження.

Після звернення позивачки у різні інстанції з`ясувалось, що ще в 2016 році частину прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку передано у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області від18 жовтня 2016 року № 104/19 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та передачу її у власність ОСОБА_2 ». Вказаним рішенням затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 975 кв. м (0,0975 га) з кадастровим номером 6810400000:01:006:0066 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Вважає, що рішення Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року № 104/19 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки земельна ділянка площею 975 кв.м з кадастровим номером 6810400000:01:006:0066 є частиною прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 . Фактично співвласників багатоквартирного житлового будинку позбавлено прибудинкової території, яка є неподільною частиною житлового комплексу, і обмежено можливість належним чином користуватися будинком і господарськими будівлями.

Просила визнати недійсним вказане рішення міської ради.

Оскільки під час розгляду справи відбувся поділ спірної земельної ділянки, також просила суд скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, права власності на земельну ділянку в системі Державного земельного кадастру, кадастровий номер 6810400000:01:006:0082, площею 0,0567 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, права власності на земельну ділянку в системі Державного земельного кадастру, кадастровий номер 6810400000:01:006:0081, площею 0,0408 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

29 січня 2025 року рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, сформована за рахунок земель багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 , яка перебуває в спільному користуванні всіх співвласників, а тому є порушеними права позивачки оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування та державною реєстрацією за відповідачем двох земельних ділянок, які утворились внаслідок поділу спірної земельної ділянки.

Позивачка, з дотриманням правил статей 387 та 388 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, може витребувати належне їй майно від останнього набувача, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як потрапило у володіння кінцевого набувача. Отже, заявлені позивачкою позовні вимоги є неналежними, неефективними та не відновлять в повній мірі користування прибудинковою земельною ділянкою.

12 травня 2025 року додатковим рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогуу зв`язку з відмовою в задоволенні позову.

11 червня 2025 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Клюцуком В. П., на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 січня 2025 року задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Клюцуком В. П., на додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2025 року задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником адвокатом Стасишиним А. Л., на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 січня 2025 року задоволено частково.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 січня 2025 року та додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено.

Визнано незаконним рішення 19 сесії Кам`янець-Подільської міської ради 7 скликання від 18 жовтня 2016 року за №104/19 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та передачу її у власність ОСОБА_2 ».

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6810400000:01:006:0081, площею 0,0408 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 та скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:01:006:0081.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6810400000:01:006:0082, площею 0,0567 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 та скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:01:006:0082. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про порушення прав позивачки оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування та реєстрацією земельних ділянок і речових прав на них, проте помилково виснував про обрання позивачкою неправильного способу захисту порушеного права. Позивачка обрала ефективний спосіб захисту прав, а саме усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією шляхом скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрацію права власності відповідача на земельні ділянки та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок, що узгоджується з постановами Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 540/861/16-ц та від 10 квітня 2024 року в справі № 369/4912/18.

Відмовляючи в задоволенні вимоги позивачки про стягнення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що ні в позові, ні в заяві про збільшення позовних вимог позивачка не зазначила про те, що нею будуть понесені витрати на правничу допомогу та їх орієнтовний розмір.

У суді першої інстанції протягом розгляду справи та до закінчення судових дебатів позивачка та її представник Клюцук В. П. доказів понесення відповідних судових витрат не надали.

Представник позивачки повідомив суд про надання доказів понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення та подав їх докази до суду першої інстанції тільки із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення понесених витрат на правничу допомогу від 30 січня 2025 року.

24 червня 2025 року ухвалою Хмельницького апеляційного суду відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Клюцук В. П. про ухвалення додаткового рішення.

В ухвалі вказано, що в апеляційній скарзі та під час судового розгляду представником позивачки Клюцуком В. П. заявлялося про подання доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн протягом 5 днів після ухвалення судового рішення, які він подав з клопотанням про ухвалення додаткового рішення 17 червня 2025 року, тобто поза межами строку, визначеного частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

01 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клюцук В. П. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 червня 2025 року, в якій просить постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції скасувати, ухвалу про відмову в ухваленні додаткового судового рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

14 липня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2025 року, в якій просить її скасувати та повернути справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Клюцука В. П.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Клюцук В. П. послався на те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 08 квітня 2021 року в справі № 161/20630/18, від 21 вересня 2023 року в справі № 910/1925/21, про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат;

- від 15 вересня 2021 року в справі № 161/7163/20, про те, що у випадку подання стороною справи до суду заяви про надання доказів про витрати, які вона сплатила за професійну правову допомогу у зв`язку з розглядом справи, у п`ятиденний строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, суд позбавлений можливості розглядати питання розподілу витрат на професійну правову допомогу до закінчення цього строку;

- від 22 березня 2018 року в справі № 910/9111/17, від 14 січня 2019 року в справі № 927/26/28, про те, що, зважаючи на положення частини восьмої статті 141 ЦПК України, відшкодування судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови в справі.

Зазначив, що договір про надання правничої допомоги між адвокатом Клюцуком В. П. та ОСОБА_1 було укладено 06 травня 2022 року, що унеможливлювало зазначення в позовній заяві та в заяві про збільшення позовних вимог наміру стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн. У поданій до суду першої інстанції заяві від 16 травня 2024 року чітко було зазначено адвокатом Клюцуком В .П. в інтересах ОСОБА_1 про розмір понесених витрат останньою на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн та те, що докази понесення даних витрат будуть надані суду протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення по суті.

ОСОБА_1 30 січня 2025 року, тобто у п`ятиденний строк з дня ухвалення рішення суду першої інстанції подала до заяву про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу з усіма доказами понесений таких витрат, отже висновок суду апеляційної інстанції про відмову в стягненні витрат на правничу допомогу є помилковим.

Відмовляючи в стягнені витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції суд не врахував, що в заяві про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення від 17 червня 2025 року адвокат просив врахувати, що вперше з такою заявою він звернувся 16 червня 2025 року (яка була залишена судом без розгляду), тобто в межах п`ятиденного строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2

ОСОБА_2 у касаційній скарзі послався на те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені в постановах:

- Верховного Суду від 13 серпня 2020 року в справі № 369/3756/16-а, про те, що обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. Таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок;

- Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 917/593/22, від 08 серпня 2019 року в справі № 910/21468/17, про те, що право землекористування має бути підтверджено правовстановлюючими документами незалежно від періоду його виникнення;

- Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 20 липня 2022 року в справі № 203/4193/19, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, про те, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень;

- Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19, про те, що судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання в право мирного володіння майном.

- Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04 вересня 2018 року в справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, від 05 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19, про те, щоне є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації.

Вважає, що у справі не встановлено фактичних обставин, оскільки суд не досліджував і не встановлював факти порушення прав позивачки, так як остання не надала суду доказів на підтвердження передачі мешканцям будинку в спільне користування спірної земельної ділянки як прибудинкової; про створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку або обслуговуючої житлово-експлуатаційної контори, у якого на балансі була вказана земельна ділянка; щодо свого проживання за вказаною адресою; особистого використання спірної земельної ділянки як садом; наявність у своїй власності або користуванні господарських будівель(сараю) біля будинку, відсутністю доступу до будинку тощо.

У «Плані забудованого кварталу №151а» загальна площа інвентаризованої земельної ділянки зазначена як 0,1755 га, з якої: під багатоквартирним будинком та сараями - 0,0333 га, прибудинковою територією - 0,0552 га, під садом - 0,0864 га. Оскільки частина земельної ділянки площею 0,0975 га, що під садом була вільною, міська рада передала її для будівництва та обслуговування житлового будинку відповідачу, а інша частина площі земельної ділянки залишена під багатоквартирним будинком та біля нього і у жодному випадку не обмежує доступ його мешканців до заїзду у двір або доступ до господарських будівель.

Вважає, що заявлені позивачкою вимоги є неефективним способом захисту прав, оскільки вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. Така обставина є самостійною підставою для відмови в позові.

Інші доводи учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Клюцук В. П. зазначив, що апеляційний суд на підставі досліджених у справі доказів зробив обґрунтований висновок про порушення прав позивачки оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування та реєстрацією земельних ділянок та речових прав на них і наявність підстав для задоволення позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 серпня 1995 року рішенням Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради народних депутатів № 946 «Про наслідки інвентаризації земель забудованих кварталів в м. Кам`янець-Подільський», згідно з додатками, у кварталі АДРЕСА_3 закріплено земельну ділянку площею 1755 кв. м, де окремо розташовані господарські будівлі-сараї літ. Б, В і Г, та насаджений плодовий сад (т. 1, а. с. 30).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 18 лютого 2008 року в порядку приватизації ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 набули у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках - по 1/5 кожен (т. 1, а. с. 22)

30 серпня 2019 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського міського нотаріального округу Хмельницької області Мартинюк С. О. та зареєстрованим в реєстрі за № 1050, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 подарували ОСОБА_1 4/5 частини квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 26)

Отже, ОСОБА_1 стала одноосібним власником квартири АДРЕСА_1

ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 27 червня 1995 року, виданим відділом приватизації державного житлового фонду міськвиконкому (т. 1, а. с. 39).

31 травня 2016 року рішенням Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області № 41/13 надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проєту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1000 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 за рахунок земель Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області із земель житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (т. 1, а. с. 33).

18 жовтня 2016 року рішенням Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області № 104/19 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 975 кв. м (0,0975 га) за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки - 6810400000:01:006:0066, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (т. 1, а. с. 7).

У подальшому відбувся поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:01:006:0066 на дві земельні ділянки, а саме: на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0567 га з кадастровим номером 6810400000:01:006:0082 на АДРЕСА_2 та на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0408 га з кадастровим номером 6810400000:01:006:0081 на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 232, 233).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 12 грудня 2023 року № 1079/023:

- у користуванні співвласників житлового будинку АДРЕСА_2 фактично перебуває земельна ділянка орієнтовною площею 0,0998 га;

- фактичне землекористування співвласників багатоквартирного будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_2 не відповідає розмірам та конфігурації земельної ділянки площею 1755 кв. м, закріпленої за домоволодінням відповідно до рішення Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області від 31 серпня 1995 року № 946 «Про наслідки інвентаризації земель забудованих кварталів в м. Кам`янець-Подільський»;

- земельна ділянка з кадастровим номером 6810400000:01:006:0082 та земельна ділянка з кадастровим номером 6810400000:01:006:0081 на АДРЕСА_2 накладаються на земельну ділянку площею 1755 кв. м, закріплену за домоволодінням відповідно до рішення Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради від 31 серпня 1995 року № 946 «Про наслідки інвентаризації земель забудованих кварталів в м. Кам`янець-Подільський»;

- площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:01:006:0081 на земельну ділянку площею 1755 кв. м згідно з рішенням Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області від 31 серпня 1995 року № 946 становить 0,0374 га, тобто близько 92 %;

- площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:01:006:0082 на земельну ділянку площею 1755 кв. м згідно з рішенням Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області від 31 серпня 1995 року № 946 становить 0,0496 га, тобто близько 87 % (т. 3, а. с. 46-86).

Позиція Верховного Суду

Касаційні провадження в справі відкриті з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзиву та виснував, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокат Клюцук В. П. підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо розгляду справи по суті позовних вимог

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення правовідношення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункти 7, 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу (далі - ЗК) Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

За вимогами частини десятої статті 24 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає пункт 4 частини першої статті 1 Закону України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII).

У статті 1 цього Закону визначено, що прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

Згідно зі статтею 42 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України).

Співвласники мають право, зокрема, вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників (пункт 1 частини першої статті 6 Закону № 417-VIII).

Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (частина друга статті 6 Закону № 417-VIII).

Співвласники зобов`язані, зокрема, використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням (пункт 3 частини першої статті 7 Закону № 417-VIII).

Стаття 42 ЗК України не передбачає можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини (постанови Верховного Суду від 18 березня 2019 року в справі № 263/68/17 та від 25 травня 2022 року в справі № 344/12943/15).

У постановах Верховного Суду від 24 вересня 2025 року в справі № 303/3063/22, від 05 листопада 2020 року в справі № 766/8919/18 зазначено, що сам собою факт, що земельну ділянку не передано у власність чи в користування співвласникам багатоквартирного будинку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не змінює правового статусу цієї земельної ділянки як прибудинкової території та не дає право використовувати її без згоди співвласників будинку.

Отже, на підставі приписів пункту 6 статті 1 Закону № 417-VIII, статті 382 ЦК України, статті 42 ЗК України виключне право на отримання у власність чи постійне користування земельної ділянки комунальної власності, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, належить співвласникам багатоквартирного будинку.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається, встановлено, що земельна ділянка, яка відведена у власність ОСОБА_2 , сформована за рахунок земельної ділянки, закріпленої за багатоквартирним житловим будинком на АДРЕСА_2 , що перебувала у спільному користуванні всіх співвласників. Земельна ділянка площею 1755 кв. м є комунальною власністю територіальної громади міста, проте не була вільною, а тому приймаючи рішення про передачу частини такої земельної ділянки у власність фізичної особи, міська рада повинна була вирішити питання про вилучення такої земельної ділянки з користування співвласників багатоквартирного житлового будинку.

Зазначене підтверджено висновком судової земельно-технічної експертизи від 12 грудня 2023 року № 1079/023, яким встановлено, що фактична площа земельної ділянки, яка перебуває в користуванні співвласників житлового будинку на АДРЕСА_2 складає 0,0998 га, що не відповідає площі земельної ділянки 1755 кв. м, закріпленої за домоволодінням відповідно до рішення Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області від 31 серпня 1995 року № 946 «Про наслідки інвентаризації земель забудованих кварталів у м. Кам`янці-Подільському». За відсутності координат поворотних точок меж цієї земельної ділянки та через неможливість встановлення точного розташування межі з суміжним землекористуванням ОСОБА_2 судовий експерт приблизно визначив площу накладення земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:01:006:0066, яка була поділена на дві земельні ділянки площею 0,0567 га з кадастровим номером 6810400000:01:006:0082 та площею 0,0408 га з кадастровим номером 6810400000:01:006:0081, яка складає 0,0871 га (871 кв. м), тобто близько 89 % від площі ділянки ОСОБА_2 .

Суди попередніх інстанцій встановили, що земельна ділянка площею 975 кв. м, в результаті поділу якої утворились дві земельні ділянки площами 567 кв. м та 408 кв. м, є частиною прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку та накладається на неї.

Рішення Кам`янець-Подільської міською радою Хмельницької області про вилучення земельної ділянки площею 975 кв. м у власників багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 повністю або частково у встановленому законом порядку не приймалось і права користування даною земельною ділянкою мешканці багатоквартирного будинку не позбавлялись. Доказів протилежного відповідачами не надано.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року в справі № 540/861/16-ц виснувала про те, що зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом визнання недійсним рішення, на підставі якого видано відповідні державні акти, так і самих актів на право власності на земельні ділянки та скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки відповідачів.

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 24 вересня 2025 року в справі № 309/1100/22, від 10 квітня 2024 року в справі № 369/4912/18 та ін.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16 та ін.).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновкам суду апеляційної інстанції про те, що позивачка обрала ефективний спосіб захисту прав, а саме усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією шляхом скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрацію права власності відповідача на земельні ділянки та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що рішення Виконавчого комітету Кам`янець-Подільської міської ради народних депутатів від 31 серпня 1995 року № 946 «Про наслідки інвентаризації земель забудованих кварталів в м. Кам`янець-Подільський» не свідчить про закріплення земельної ділянки площею 1755 кв. м за багатоквартирним житловим будинком, а є лише інвентаризацією земель, і що земельна ділянка площею 1755 кв. м була вільною на час передачі її йому у власність, не підтверджені належними доказами і спростовують доводів позивачки та доказів наявних у матеріалах справи.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.

Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновком суду стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень (постанова Верховного Суду від 29 липня 2025 року в справі № 288/1595/13).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_2 на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду в перелічених ним постановах, є безпідставними, оскільки обставини цих справи не є подібними обставинам справи, що переглядається, оскільки:

у справі № 369/3756/16-а розглядався адміністративний позов про визнання незаконними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії з тих підстав, що відповідач не надає відповіді на запити про отримання публічної інформації, не надає дозволу на розробку проєкту, позбавляє його конституційного права на отримання земельної ділянки; у справі № 917/593/22 - відмовлено у визнанні недійсними та скасування рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки з тих підстав, що належними доказами в справі встановлено, що спірна земельна ділянка сформована та класифікована за цільовим призначенням, а саме - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України; у справі № 910/21468/17 - розглядався позов про визнання договору про будівництва житлового комплексу недійсним; у справі № 922/2416/17 - про звернення стягнення на предмет іпотеки; у справі № 203/4193/19 - про визнання договорів купівлі-продажу недійними з тих підстав, що особа, яка не мала права на спадкування, оформила право власності на спірну квартиру та відчужила її; у справі № 922/3537/17 - про визнання недійсними торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; в справі № 908/976/19 - про визнання недійсними результатів аукціону, протоколу, акта, договору купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності та здійснення державної реєстрації.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду.

Верховний Суд висловлює правові висновки в справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Інші доводи на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Щодо оскарження рішень апеляційного суду в частині відмови в стягненні витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій

Конституцією України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).

Згідно з статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

З огляду на статтю 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону в доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц).

Водночас, аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку в суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. У разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Аналогічні висновки Верховного Суду сформульовані в постановах від 17 лютого 2026 року в справі № 396/1191/22, від 03 вересня 2025 року в справі № 127/3691/24, від 08 березня 2023 року в справі № 755/7694/20 та ін.

Оскільки в поданій до суду першої інстанції (до закінчення судових дебатів) заяві від 16 травня 2024 року про орієнтовний розмір стягуваної суми понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Клюцуком В .П. в інтересах ОСОБА_1 заявлено, що попередньо розмір понесених буде складати 60 000,00 грн, про понесення яких докази будуть надані суду протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення по суті (т. 3, а. с. 125, 126), а 30 січня 2025 року, тобто в п`ятиденний строк з дня ухвалення рішення суду першої інстанції (29 січня 2025 року) адвокатом була подала заява про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн з доказами понесення таких витрат (т. 4, а. с. 32-34), висновок суду апеляційної інстанції про відмову в стягненні витрат на правничу допомогу з підстав ненадання позивачкою доказів, що підтверджують розмір витрат до закінчення судових дебатів у справі в першій інстанції, є помилковим та суперечить сталій практиці Верховного Суду.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокат Клуцюк В. П. надав:

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХМ № 000326;

- договір про надання правничої допомоги від 06 травня 2022 року, укладений зі ОСОБА_1 ;

- додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 06 травня 2022 року;

- акт приймання передачі грошових коштів за договором та довідка в розмірі 60 000,00 грн;

- детальний розрахунок наданих послуг (т. 4, а. с. 35-40).

Клопотань відповідачів щодо зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, у матеріалах справи немає.

У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23, у якій сторона не подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляла.

25 березня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою в справі № 372/6826/24 відмовила в прийнятті справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку, викладеного у її ж постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 у зв`язку з недоцільністю.

У постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У додатковій постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі від 18 лютого 2022 року в справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 206/6537/19, постановах від 16 лютого 2026 року в справі № 369/7558/21, від 17 березня 2026 року в справі № 570/5054/24 Верховний Суд зазначив, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17).

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, пропорційності задоволеним позовним вимогам у цій справі, колегія суддів вважає, що на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в розмірі по 10 000,00 грн з кожного відповідача.

Щодо оскарження ухвали апеляційного суду про відмову в ухваленні додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими з огляду на таке.

Так, в апеляційній скарзі та під час судового розгляду представником позивачки Клюцуком В. П. заявлялося про подання доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення від 11 червня 2025 року. Водночас таке клопотання він подав 17 червня 2025 року, тобто поза межами строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Посилання на подання аналогічної заяви 16 червня 2025 року такого висновку не спростовують, оскільки ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року цю заяву було повернуто заявнику без розгляду в зв`язку з неподанням доказів надіслання заяви іншим учасникам справи.

Щодо судових витрат на правничу допомогу у Верховному Суді

Представник ОСОБА_1 - адвокат Клюцук В. П. у відзиві на касаційну скаргу просить стягнути з відповідачів 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції (10 000,00 грн з Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області та 20 000,00 грн з ОСОБА_2 ), на підтвердження понесення яких він надав суду такі докази:

- договір про надання правничої допомоги від 30 червня 2025 року, укладений зі ОСОБА_1 ;

- додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 30 червня 2025 року;

- акт приймання передачі грошових коштів за договором в розмірі 30 000,00 грн;

- детальний розрахунок наданих послуг.

Вказаний відзив був направлений заявником відповідачам, проте вони не скористалися правом на подання заяви щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд зауважує, що фактичним результатом наданої адвокатом Клюцуком В. П. правничої допомоги позивачці є підготовка та подача касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу Коптєва О. В.

Верховний Суд, зважаючи на характер виконаної адвокатом роботи, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин цієї справи, її складності, керуючись висновком Великої Палати Верховного Суду в згадуваній постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23, вважає за необхідне частково задовольнити клопотання представника позивачки - адвоката Клюцука В. П. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції та стягнути з ОСОБА_2 9 000,00 грн, з Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області - 1 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клюцука В. П. задовольнити частково.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 415-419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2025 року в частині розгляду справи по суті позовних вимог залишити без змін.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клюцука Віталія Петровича задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2025 року в частині відмови в стягненні витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, понесені в суді першої інстанції, у розмірі по 10 000,00 грн з кожного.

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 червня 2025 року залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, понесені в суді касаційної інстанції, з ОСОБА_2 в розмірі 9 000,00 грн, з Кам`янець-Подільської міської ради Хмельницької області в розмірі 1 000,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді:В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська