Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №635/5805/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 635/5805/25 Головуючий суддя І інстанції Бобко Т. В.

Провадження № 22-ц/818/2568/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до заступника Височанського селищного голови Тройно Олега Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору, на стороні відповідача - Височанська селищна рада, про відшкодування завданої моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

28 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , заступника Височанського селищного голови, в якому просила стягнути з нього на її користь моральну шкоду у розмірі 3 000 000,00 гривень, завдану порушенням її прав, що гарантовані статтею 40 Конституцією України, а саме: наданням їй недостовірної інформації про відсутність у Височанській селищній раді в період з травня 2022 року по травень 2023 року продуктів харчування, які вона повинна була отримати від Височанської селищної ради відповідно до постанови КМУ № 328/22, що стало підставою порушення її прав, які гарантовано статтями 27, 48 Конституції України.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила таке.

Відповідно до постанови КМУ від 20 березня 2022 року №328 «Деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами тривалого зберігання в умовах воєнного стану» на обласні військові адміністрації було покладено обов`язок затвердити порядок безоплатної видачі продовольчих товарів населенню та забезпечення їх передачу населенню власними ресурсами. У Додатку до постанови було визначено перелік і обсяг продовольчих товарів, які видаються на одну особу.

На виконання постанови КМУ №328/22 ХОВА передала відповідні продовольчі товари до територіальних громад для передачі населенню, у тому числі такі товари отримала й Височанська селищна рада.

22 липня 2022 року позивач звернулась до Височанського селищного голови Мороза О. з пропозицією передати їй визначені постановою КМУ №328/22 продукти харчування, які їй повинні були бути видані, при цьому позивач вказала їх обсяг та перелік. На зазначену пропозицію ОСОБА_3 надав відповідь від 27 липня 2022 року №03-09/970 про те, що зазначені продукти на цей час у селищної ради відсутні, але при їх надходженні позивача про це повідомлять, і позивач їх отримає.

Від свого чоловіка ОСОБА_4 позивачка дізналась, що згідно з інформацією від ХОВА такі продукти до Височанської селищної ради постійно надходили в період з квітня 2022 року по травень 2023 року, що надавало можливість відповідачу ОСОБА_5 організувати їх видачу позивачу, або хоча б повідомити позивача про їх надходження.

Вважає, що відповідач ОСОБА_3 вирішив ввести її в оману і привласнити продукти харчування, які відповідно до постанови КМУ № 328/22 призначались для видачі позивачці.

З посиланням на норми Конституції України та ЦК України, позивач просить відшкодувати їй моральну шкоду, яку їй було завдано внаслідок того, що з вини відповідача їй не було надано продукти харчування, які призначались для збереження її життєдіяльності під час військового стану, внаслідок чого були порушені її конституційні права.

Позивач зазначила, що в даному випадку моральну шкоду позивачу завдано посадовою особою органу місцевого самоврядування ОСОБА_6 , оскільки він особисто повідомляв позивача про начебто відсутність вказаних продуктів харчування у Височанської селищної ради, хоча насправді такі продукти були в наявності.

Крім того, позивач при вирішенні питання про відшкодування їй моральної шкоди просить суд врахувати, що відповідач свідомо вчинив протиправні дії з використанням своїх повноважень, діяв заради особистих інтересів та вчинив протиправні дії стосовно особи похилого віку, яка потребує від держави соціального захисту. Більш того, ОСОБА_3 вчинив протиправні дії шляхом надання позивачу недостовірної інформації зі зухвалим цинізмом з метою привласнення собі продуктів харчування.

Позивач зазначає, що через протиправні дії відповідача до моменту звернення позивача до суду із даним позовом так і не вирішено питання про видачу останній продуктів харчування відповідно до постанови КМУ № 328/22, що свідчить про тривалість протиправної поведінки ОСОБА_7 стосовно позивача, при цьому відповідача не турбувало, що позивач від недоїдання могла померти або втратити здоров`я.

Зазначила, що внаслідок такої цинічної поведінки відповідача вона отримала сильні душевні страждання, які відчуває по цей час.

Позивач стверджує, що вона є особою похилого віку, яка опинилась у скрутній ситуації не за своєї волі та повинна була отримати допомогу від держави у забезпеченні своєї життєдіяльності у вигляді конкретного продуктового набору. Однак, особа яка повинна була передати позивачу цю допомогу, цинічно визначила, що їй ці продукти будуть зайві тому, що відповідні продукти харчування потрібні ОСОБА_5 для особистого збагачення. При визначенні розміру завданої позивачу моральної шкоди необхідно врахувати те, що позивач є людиною похилого віку – пенсіонером, має хронічні захворювання, які загострюються від її негативного емоційного стану.

28 серпня 2025 року до суду надійшов відзив на позов від відповідача ОСОБА_2 , в якому останній просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , за безпідставністю.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 29 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позов був заявлений до неналежного відповідача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Вважає, що суд встановлював ті обставини, які визначив самостійно, а не ті, які були предметом порушення прав позивача відповідачем.

Зазначає, що суд при розгляді справи вийшов за межі норм ЦПК України, розгляд справи здійснював по своєму розумінню здійснення судочинства, справу розглядав заради виправдання незаконних дій ОСОБА_3 , у рішенні застосував норму права, яку не мав права застосовувати.

Вказує, що суд при розгляді позовної заяви не був незалежним та об`єктивним, здійснював захист інтересів відповідача, при тому на підставі незібраних доказів, а своїх міркувань та припущень.

Крім того, прийнятим рішенням суд намагається Височанській селищній раді надати статус представницького органу Височанської територіальної громади Харківської області, що не передбачено законодавством, так як статус представницького органу громади набувається не за рішенням суду а на підставі прийняття відповідних документів належним суб`єктом та на підставі реєстрації цих документів у встановленому законом порядку.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржене судове рішення відповідає

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випаду у позивачки спір виник відповідно до ст. 1174 ЦК України не з заступником Височанської сільської ради Тройно О.В., а з самою селищною радою, яку він представляв.

При цьому суд вказав, що за заявленими позивачкою позовними вимогами має відповідати не та особа, яку зазначила позивачка, і вона наполягала на тому, що належним відповідачем за її вимогами є саме та особа, яку вона зазначила у своєму позові, відповідних заяв про залучення до справи Височанської сільської ради в якості відповідача до суду не надала та заперечувала проти цього.

З огляду на вищенаведене суд з покликанням на правові висновки ВС у справі з аналогічними обставинами (постанова від 19 листопада 2025 року у справі № 635/1409/24) залишив заяву без розгляду.

Водночас суд зауважив, що ОСОБА_1 не позбавлена права на пред`явлення такого позову до суду до належного відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, а доводи скарги їх не спростовують.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Харківському приміському об`єднаному управлінні ПФУ в Харківській області і отримує пенсію за віком.

22 липня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Височанського селищного голови Мороза О.В. з письмовою пропозицією, якою пропонувала забезпечити виконання пункту 4 статті 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 328 від 20.03.2022 «Про деякі питання забезпечення населенню продовольчих товарів тривалого зберігання та санітарно-гігієнічних товарів в умовах воєнного стану» щодо передачі позивачу продуктового набору продовольчих товарів, сформованих на замовлення Мінекономіки по визначеному в Додатку № 1 переліку, що повинен був виданий позивачу органом місцевого самоврядування у червні 2022 року.

Зазначена пропозиція отримана Височанською селищною радою 27 липня 2022 року (вхідний номер 397/03-16).

Височанська селищна рада листом № 03-09/970 від 27 липня 2022 року за підписом заступника Височанського селищного голови з питань житлово-комунального господарства Олега Тройна надала відповідь ОСОБА_1 на її пропозицію, в якій зазначила про відсутність на даний час у Височанської селищної ради продовольчих товарів тривалого зберігання, сформованих на замовлення Мінекономіки, та зазначила, що в разі надходження зазначених товарів позивачу буде повідомлено для можливості їх отримання.

Крім того, позивачем надано копію відповіді Департаменту масових комунікацій та забезпечення доступу до публічної інформації Харківської обласної військової адміністрації № 14.01.-12/519 від 19 лютого 2024 року, адресованої ОСОБА_8 на його запит від 14 лютого 2024 року. Зі змісту зазначеної відповіді слідує, що ОСОБА_8 наданий перелік переданих Департаментом продуктів харчування та продуктових наборів Височанській селищній раді у 2022 – 2023 роках відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 № 328.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини у позивачки у даному випадку дійсно виникли з приводу дій та бездіяльності ОСОБА_2 , який діяв офіційно, від імені Височанської селищної ради, органу місцевого самоврядування, а не як приватна особа.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.ч.1, п.2 ч.2, 3, 5 та ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень ст. ст.16, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1173 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Для покладення відповідальності на державу або орган місцевого самоврядування за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного суду від 19 листопада 2025 року по справі 635/1409/24.

Статтею 77 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування – за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки для наявності зобов`язання з відшкодування шкоди відповідно до ст. 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності посадової особи органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, ці обставини підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до ст.ст. 12,81ЦПК України є обов`язком позивача.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно з ч.1 ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

За ч.1,ч.2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 77 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Аналізуючи зміст положень статті 51 ЦПК України слід дійти висновку, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилалась на те, що їй завдано моральну шкоду протиправними діями заступника Височанського селищного голови О.В. Тройна, а саме наданням останнім у відповідь на її пропозицію недостовірної інформації про відсутність у Височанській селищній раді в період з травня 2022 року по травень 2023 року продуктів харчування, які вона повинна була отримати від Височанської селищної ради відповідно до постанови КМУ № 328/22, що призвело до порушення її прав, гарантованих Конституцією України.

Але, як слідує зі змісту письмової пропозиції, позивач ОСОБА_1 звернулась із зазначеною пропозицією саме до Височанської сільської ради, адресуючи її на ім`я Височанського селищного голови Мороза О.В.

Відповідь на вищезазначену пропозицію була надана від імені Височанської селищної ради за підписом заступника Височанського селищного голови Олега Тройна, який діяв у даному випадку від імені селищної ради як її представник.

Однак в даній справі позивач зазначив відповідачем заступника Височанського селищного голову ОСОБА_2 , який є посадовою особою Височанської селищної ради.

З огляду на вищенаведене суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги, за встановлених у цій справі обставин, задоволенню не підлягають, оскільки позивачем належна для захисту прав позивача вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої посадовими особи органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень має бути заявлена до відповідного органу місцевого самоврядування, а не до безпосередньо посадової особи Височанської селищної ради, проте позивач відмовилась від залучення у якості відповідача Височанську селищну раду.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 –залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 29 грудня 2025 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 26 травня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді колегії Ю.М.Мальований.

О.В.Маміна.