Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №2н-3726/2009 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 2н-3726/2009

Провадження № 22-ц/4808/636/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2026 року, постановлену суддею Польською М.В. в м. Івано-Франківську, у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Кредитна спілка «Івано-Франківська», про зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст скарги

У лютому 2026 року ОСОБА_1 (заявник) подав скаргу, в якій просив зобов`язати Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати арешт на все нерухоме майно та оголошення заборони на його відчуження, накладений постановою АА667306 від 08.09.2009 року МВ ДВС Калуського МРУЮ в області про арешт майна ОСОБА_1 , зареєстрованого за реєстраційним номером обтяження №9040993 від 10.09.2009 року та виключити цей запис про обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Мотивував скаргу тим, що 20.01.2026 року, перебуваючи у нотаріальній конторі з метою відчуження належної йому квартири, йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав наявності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно арешту на квартиру, накладеного на підставі постанови державного виконавця Калуського МР ВДВС у виконавчому провадженні з примусового виконання судового наказу №2н-3726, виданого Івано-Франківським міським судом 01.06.2009 року.

Відповідь Калуського відділу ДВС про відмову скасувати вказаний арешт на підставі його звернення, він отримав 30.01.2026 року, з якої дізнався, зокрема, що відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень на виконанні у МВ ДВС Калуського МРУЮ в області перебувало виконавче провадження ВП №32915830 з примусового виконання судового наказу №2н-3726, виданого Івано-Франківським міським судом 01.06.2009 року, про стягнення з нього на користь КС «Івано-Франківська» 14918,70 грн боргу та 74,59 грн судових витрат; згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження №9040993 від 10.09.2009 року на підставі постанови АА667306 від 08.09.2009 року МВ ДВС Калуського МРУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; державним виконавцем 30.04.2014 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з відсутністю у боржника майна). Відділ ДВС також зазначив, що надати копії матеріалів виконавчого провадження неможливо, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені, підстави для зняття арешту згідно з ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні, виконавча служба не може винести постанову про скасування арешту.

Заявник вважає, що стягувач втратив право на примусове стягнення боргу, оскільки пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, тому, посилаючись на зазначені обставини, просив скаргу задовольнити.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Кредитна спілка «Івано-Франківська», про зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту.

Ухвала суду мотивована тим, що заявник обрав неправильний спосіб захисту, подавши скаргу на дії державного виконавця, а мав звертатися у порядку позовного провадження.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із ухвалою, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, зокрема, зазначає, що утравні 2025 року він уже звертався з позовом до Кредитної спілки «Івано-Франківська», треті особи без самостійних вимог: Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Івано-Франківська філія державного підприємства «Інформаційний центр Міністерства юстиції, про скасування арешту, однак ухвалою суду від 25.06.2025 року у справі № 345/3145/25 йому відмовлено у відкриті провадження, оскільки боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, а має право на оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України; при цьому, суд вказав, що, навіть, після завершення виконавчого провадження ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися зі скаргою на бездіяльність виконавчої служби саме за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України буде ефективним способом захисту порушеного права. Позивачем не спростовано належними доказами, що арешт накладено на майно останнього, який був боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

ОСОБА_1 стверджує, що після цього він подав скаргу (у цій справі), у задоволенні якої оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції відмовлено з підстав неправильно обраного способу захисту, так як з приводу порушеного питання йому треба звертатися у порядку позовного провадження.

Вважає, що виникла правова колізія щодо належного способу захисту порушених прав. Водночас, судова практика Івано-Франківського апеляційного суду з приводу аналогічних спірних питань у справі № 345/3742/25 свідчить про те, що належним способом захисту боржника є звернення із скаргою на дії державного виконавця, а не подання позову.

Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

Представник КС «Івано-Франківська» подала додаткові пояснення, у яких не висловлено жодної позиції щодо суті скарги, а тільки зазначено прохання здійснювати розгляд справи без їхнього представника.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Учасники справи (їх представники) у судове засідання не прибули, хоча їх належним чином повідомлено судом про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

ОСОБА_1 подав заяву, в якій просить здійснювати розгляд справи без його участі, доводи апеляційної скарги підтримує.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.06.2009 року Івано-Франківський міський суд видав судовий наказ №2н-3726 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь КС «Івано-Франківська» заборгованості за кредитним договором у розмірі 14918,70 грн. держмита у розмірі 74,59 грн та судових витрат у розмірі 15 грн. (за запитом суду вказаний судовий наказ та матеріали судової справи знищено).

Щодо примусового виконання цього судового наказу відкрито виконавче провадження №32915830.

На підставі постанови державного виконавця АА667306 від 08.09.2009 року МВ ДВС Калуського МРУЮ в області накладено арешт на майно ОСОБА_1 .

Вказані обставини підтверджуються інформацією виконавчих проваджень з АСВП (Автоматизованої системи виконавчих проваджень) (а.с.9-10).

На звернення ОСОБА_1 23.01.2026 р. до Калуського відділу ДВС, надано відповідь 30.01.2026 року про те, що у ВДВС перебувало ВП №32915830 щодо виконання судового наказу №2н-3726, виданого Івано-Франківським міським судом 01.06.2009 року, про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 14918,70 грн, держмита у розмірі 74,59 грн та судових витрат у розмірі 15 грн; згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна було зареєстровано за реєстраційним номером обтяження 9040993 від 10.09.2009 року на підставі постанови АА667306 від 08.09.2009 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис про обтяження: арешт нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 , обтяження зареєстровано реєстратором Івано-Франківська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження серії АА667306 від 08.09.2009, МВ ДВС Калуського МРУЮ, реєстраційний номер обтяження 9040993.

Заявник у скарзі посилався на те, що вказане обтяження у виді арешту на належне йому нерухоме майно накладено постановою державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції у межах вищевказаного виконавчого провадження з виконання судового наказу Івано-Франківського міського суду від 22.04.2009 по справі №2н-3726/2009, тобто в рамках виконавчого провадження, у якому він був боржником.

Із відповіді від 30.01.2026 року, наданої відділом ВДВС, встановлено, що державним виконавцем 30.04.2014 року у виконавчому провадженні ВП №32915830 щодо виконання судового наказу №2н-3726/2009 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю у боржника майна.

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 зазначив, що оскільки виконавчий документ – вищезазначений судовий наказ повернуто стягувачу, який пропустив визначений законом строк на повторне пред`явлення його до виконання, то дія арешту, накладеного на його майно, суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Застосовані норми права, мотиви та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Із висновком місцевого суду щодо відмови у задоволенні скарги суд апеляційної інстанції не погоджується, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час проведення виконавчих дій з виконання судового наказу Івано-Франківського міського суду від 22.04.2009 по справі №2н-3726/2009 були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV (тут і далі - у редакції, чинній на час проведення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами першою, другою статті 11 Закону№ 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ,на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV). Аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення (див. п.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11(провадження № 14-137цс24)).

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.

Частиною першою статті 50 Закону № 606-XIV визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1404-VIII уразі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду(частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

Водночас законодавець у Законі № 1404-VIII передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

У цій справі, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою про арешт майна боржника та заборони на його відчуження серії АА667306 від 08.09.2009, МВ ДВС Калуського МРУЮ під час виконання судового наказу Івано-Франківського міського суду від 22.04.2009 у справі №2н-3726/2009 накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого нерухомого майна, яке належить останньому.

Із відповіді від 30.01.2026 року, наданої відділом ВДВС, встановлено, що державним виконавцем 30.04.2014 року у виконавчому провадженні ВП №32915830 щодо виконання судового наказу №2н-3726/2009 винесено постанову про повернення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у cправі №2/1522/11652/11(провадження № 14-137цс24) дійшла правових висновків, що «положеннями частин першої статті 50 Закону № 606-XIV передбачено два випадки, коли державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Оскільки частиною першої статті 50 Закону № 606-XIV не визначалось обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, то відсутні підстави стверджувати, що пункт 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачав такий наслідок» (пункти 65, 66).

Крім того, у пункті 87 вказаної постановиВелика Палата Верховного Суду зазначила, що «законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».

Водночас, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження сплати боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження за судовим наказом Івано-Франківського міського суду від 22.04.2009 у справі №2н-3726/2009.

Подібні висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 947/20140/24.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що накладений арешт порушує права заявника, оскільки пропущено строк пред`явлення вищевказаного судового наказу до виконання, стягувач не має претензій, зокрема, у суді апеляційної інстанції не висловив жодних заперечень щодо задоволення скарги.

З огляду на зазначене, відсутні підстави для зняття арешту виконавцем. У цьому випадку арешт може бути знятий судом, оскільки цей випадок охоплюється формулюванням ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII «У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду».

В апеляційній скарзі Одежинський посилається на те, що він уже звертався з позовом до Кредитної спілки «Івано-Франківська», треті особи без самостійних вимог: Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Івано-Франківська філія державного підприємства «Інформаційний центр Міністерства юстиції, про скасування арешту, однак ухвалою суду від 25.06.2025 року у справі № 345/3145/25 відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаним позовом.

Для перевірки доводів апеляційної скарги судом апеляційної скарги витребувано для огляду у судовому засіданні справу № 345/3145/25, із матеріалів якої встановлено, що дійсно зазначені заявником обставини щодо звернення з позовом та відмови у відкритті провадження у справі мали місце.

Отже, ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження за його позовом про скасування арешту і роз`яснено, що він має звертатися із скаргою на дії державного виконавця, він так і вчинив, подавши скаргу у цій справі, однак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що йому необхідно звернутися із позовом про зняття арешту майна.

У цій ситуації колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що арешт у цій справі, враховуючи положення законодавства, може бути знятий судом за результатами розгляду позову, а не державним виконавцем. Водночас, оскільки заявник уже звертався із відповідним позовом, у відкритті провадження за яким відмовлено з підстав обрання неналежного способу захисту порушеного права, а оскаржуваною ухвалою у задоволенні скарги заявника відмовлено з тих підстав, що він знову обрав неналежний спосіб захисту, оскільки мав звертатися у позовному провадженні, то скаргу заявника необхідно задовольнити, захистивши його порушене право, бо судові процедури не мають ставити заявника у невизначене процесуальне становище.

Отже, у вказаній частині колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали суду першої інстанції обгрунтованими.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи (факт звернення заявника з позовом про скасування арешту), колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, скасувати ухвалу місцевого суду, задовольнити частково скаргу ОСОБА_1 , зобов`язавши Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт, накладений на невизначене майно все нерухоме майно заявника, зареєстрований за реєстраційним номером обтяження №9040993 від 10.09.2009 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Задовольнити частковоапеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2026 року.

Задовольнити частково скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Кредитна спілка «Івано-Франківська», про зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту.

Зобов`язати Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт, накладений на невизначене майно все нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований за реєстраційним номером обтяження №9040993 від 10.09.2009 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

В.М. Барков

Повний текст постанови складено 25 травня 2026 року.