Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №945/1991/23 — Миколаївський апеляційний суд

19.05.26

22-ц/812/772/26

Провадження № 22-ц/812/772/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

19 травня 2026 року м. Миколаїв

справа № 945/1991/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,

за участі представника позивача Васеньова Д.О., представників відповідача Рубаник О.О., Ротар А.Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області, ухваленого 22 січня 2026 року під головуванням судді Шаронової Н.О., в приміщенні цього ж суду, дата складення повного судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У вересні 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Васеньова Д.О., звернувся з позовом до Відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (далі - ВОКМСТ Ольшанської селищної ради) про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що він перебував на посаді директора дитячо - юнацької спортивної школи Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

31 липня 2023 року його було ознайомлено з наказом ВОКМСТ Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області № 47-к/тм від 30 червня 2023 року “Про оголошення догани ОСОБА_1 ”.

01 серпня 2023 року наказом ВОКМСТ Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області № 90-к/тр від 01 серпня 2023 року ОСОБА_1 , звільнено з посади директора дитячо - юнацької спортивної школи Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, з 02 серпня 2023 року на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Зазначав, що його звільнено, у зв`язку з систематичним невиконанням своїх трудових обов`язків без поважних причин, за що йому були оголошені догани наказами № 59-к/тм від 01 грудня 2022 року; № 20-к/тм від 20 квітня 2023 року; № 47-к/тм від 30 червня 2023 року.

Своє звільнення позивач вважає незаконним. Накази № 47-к/тм від 30 червня 2023 року “Про застосування дисциплінарного стягнення”; № 90-к/тр від 01 серпня 2023 року “Про звільнення” - протиправними, та такими, що підлягають скасуванню, оскільки для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він учинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто, допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, і щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Позивач вказував на те, що його дійсно притягали до дисциплінарної відповідальності та оголошували йому догани наказом № 59-к/тм від 01 грудня 2022 року та наказом № 20-к/тм від 20 квітня 2023 року, при цьому позивач не погодився з вказаними вище наказами та оскаржив їх у суді, про що відповідачу було достеменно відомо.

За таких обставин не можна вважати, що він систематично порушував трудову дисципліну, адже суд ще не розглянув його позови про законність винесених наказів.

Також, позивач зазначав, що наказ ВОКМСТ Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області № 47-к/тм від 30 червня 2023 року "Про оголошення догани ОСОБА_1 " є необґрунтованим, оскільки догану було оголошено, за начебто незадовільний рівень контролю за навчально - тренувальним процесом в дитячо - юнацькій спортивній школі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, однак які саме нормативно - правові акти було порушено позивачем, не зрозуміло. Навіть, якщо ним було вчинено дисциплінарний проступок, то застосовуючи дисциплінарне стягнення, роботодавець повинен був вказати, яка його тяжкість, які негативні наслідки потягнуло це для роботодавця та інших осіб, чи була внаслідок цього спричинена шкода. Разом з тим, оскаржуваний наказ вказаним вимогам не відповідає. Позивач вважає, що вказане свідчить про упередженість відповідача та намагання знайти будь - які недоліки в його роботі.

Крім того, позивач посилався на те, що в порушення вимог закону, його двічі було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за одне порушення трудової дисципліни, оскільки звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення (Постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 592/6444/16-ц).

Позивач вважає, що накази № 47-к/тм від 30 червня 2023 року та № 90-к/тр від 01 серпня 2023 року було видано відповідачем за відсутності належних на те правових підстав, без відповідних доказів на підтвердження порушення позивачем діючого законодавства на посаді директора ДЮСШ, у зв`язку з чим, вони є незаконними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача.

Посилаючись на викладене позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ВОКМСТ Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області № 47-к/тм від 30 червня 2023 року "Про оголошення догани ОСОБА_1 ";

-визнати незаконним та скасувати наказ ВОКМСТ Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області № 90-к/тр від 01 серпня 2023 року "Про звільнення директора ДЮСШ Ольшанської селищної ради Чайки В.В.";

-поновити ОСОБА_1 на посаді директора дитячо - юнацької спортивної школи Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2023 року по дату прийняття судом рішення, та судові витрати.

Узагальнені доводи інших учасників справи

Під час розгляду справи відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки спірні накази відповідачем було винесено правомірно і вони відповідають вимогам закону. ОСОБА_1 з липня 2020 року по серпень 2023 року працював на посаді директора дитячо - юнацької спортивної школи Ольшанської селищної ради. Перебуваючи на посаді директора ОСОБА_1 неналежно виконував посадові обов`язки, покладені на нього Посадовою інструкцією та Наказом відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Ольшанської селищної ради № 6 від 02 січня 2023 року “Про призначення відповідальних за ведення загального діловодства, збереження архівних справ та виконавську дисципліну”.

Крім того, зауважує, що вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2023 року є незаконною, оскільки за 02 серпня 2023 року (день звільнення), ОСОБА_1 отримав заробітну плату за повний робочий час.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено визнати незаконним та скасувати наказ Відділу освіти, молоді, спорту та туризму Ольшанської селищної ради від 01 серпня 2023 року № 90-к/тр “Про звільнення директора ДЮСШ Ольшанської селищної ради ОСОБА_1 ”.

Поновити ОСОБА_1 , на посаді директора ДЮСШ Ольшанської селищної ради з 02 серпня 2023 року.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника ОСОБА_1 .

Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2023 року по 22 січня 2025 року, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Крім того, суд розподілив судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в оскаржуваному наказі № 47-к/тм від 30 червня 2023 року зазначено, в чому саме полягає порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, оскільки вказані фактичні обставини, які послужили підставою для застосування до нього заходу дисциплінарного стягнення, а відсутність посилання на конкретні пункти Посадової інструкції директора дитячо - юнацької спортивної школи Ольшанської селищної ради, чи інших локальних чи законодавчих актів самі по собі не можуть бути підставою для визнання його незаконним.

Отже, відповідачем доведений факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, за яке до нього було застосовано дисциплінарне стягнення, що відповідно до статті 147 КЗпП України є підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, а тому відсутні підстави для скасування наказу № 47-к/тм від 30 червня 2023 року, яким до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

При цьому, суд враховує, що відповідачем було дотримано вимоги статей 148, 149 КЗпП України щодо строку та порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Матеріали справи не містять доказів про те, що у період з 30 червня 2023 року до 01 серпня 2023 року позивач вчинив новий проступок, за який до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Оскільки підставою для звільнення позивача з роботи 01 серпня 2023 року стало систематичне невиконання ним своїх посадових обов`язків, за які його вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, зокрема, 01 грудня 2022 року, 20 квітня 2023 року та 30 червня 2023 року, після чого він не вчинив нового проступку, у відповідача не було підстав для його звільнення, адже за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення догана чи звільнення.

Таким чином, відповідачем не дотримано норм трудового законодавства при звільненні позивача з роботи.

Отже, вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу Відділу освіти, молоді, спорту та туризму Ольшанської селищної ради від 01 серпня 2023 року № 90-к/тр “Про звільнення директора ДЮСШ Ольшанської селищної ради Чайки В.В.” та поновлення на роботі, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд дійшов такого. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, з дня звільнення - з 02 серпня 2023 року по день поновлення на роботі - 22 січня 2026 року.

Оскільки ОСОБА_1 не надано довідки про його виплати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тому суд позбавлений можливості обрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, відділ освіти, культури, молоді, спорту та туризму Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просив рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначав, що суд першої інстанції, зосередившись виключно на формальному аналізі трудових гарантій, фактично не надав оцінки:

-масштабності негативних наслідків для дітей;

-соціальній значущості діяльності закладу;

-ризикам повторного порушення прав вихованців у разі поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника.

Баланс між правом працівника на працю та суспільним інтересом у цій справі не може тлумачитися абстрактно. У випадку конфлікту приватного інтересу однієї особи та інтересів невизначеного кола дітей, перевага має надаватися забезпеченню стабільного та законного функціонування дитячого закладу.

Апелянт вважає, що у зв`язку із систематичним невиконанням протягом 2022-2023 навчального року директором дитячо-юнацької спортивної школи ОСОБА_1 різних складових своїх посадових обов`язків, наявність негативних змін в роботі дитячо-юнацької спортивної школи (зменшення кількості вихованців до критичного рівня), відсутність позитивних наслідків неспланованої та неефективної роботи позивача на посаді директора ДЮСШ Ольшанської селищної ради до позивача правомірно було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Поновлення на посаді керівника особи, діяльність якої призвела до фактичної деградації роботи школи створює обґрунтований ризик повторення негативних наслідків, що суперечить принципу пріоритетності інтересів дітей та суспільному інтересу громади.

Вважає, що підстави для скасування наказу № 90-к/тр від 01 серпня 2023 року “Про звільнення директора ДЮСШ Ольшанської селищної ради ОСОБА_1 ” та поновлення його на роботі відсутні.

Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, не з`ясовано із яких складових складається заробітна плата позивача, не надано оцінки доводам відповідача в частині того, що позивач неодноразово вчиняв протиправні дії з метою підвищення своєї заробітної плати, тобто не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Позивачем не доведено і судом першої інстанції не було встановлено середньоденний заробіток ОСОБА_1 ; кількість днів вимушеного прогулу позивача; загальну суму до стягнення, зокрема не наведено математичний розрахунок. Таким чином, рішення є невизначеним, не містить конкретного розміру грошового зобов`язання та фактично перекладає обов`язок здійснення розрахунків на стадію виконання рішення, що є неприпустимим.

Резолютивна частина рішення повинна бути чіткою, повною та такою, що підлягає безпосередньому виконанню без додаткових розрахунків. У даному випадку ці вимоги порушені.

Апелянт вважає, що суд безпідставно задовольнив вимогу про стягнення середнього заробітку, оскільки позивачем не надано жодного доказу, який підтверджує розмір його середньої заробітної плати. Отже, розмір грошових вимог є повністю недоведеним, а суд визначаючи суму стягнення, фактично діяв на припущеннях, що суперечить статтям 76-81 ЦПК України та правовим позиціям Верховного Суду.

Щодо вимушеного прогулу

Оскільки, ОСОБА_1 майже одразу після звільнення відповідачем, працевлаштувався (вступив до лав Національної Гвардії України) це виключає наявність тривалого періоду вимушеного прогулу, оскільки:

-позивач не перебував у стані вимушеного прогулу, за який законом передбачене стягнення середнього заробітку;

-будь-яке стягнення середнього заробітку за цей період є безпідставним;

-відсутній обов`язок роботодавця відшкодовувати компенсацію за період вимушеного прогулу, коли працівник фактично отримував дохід. Судом першої інстанції не було з`ясовано дату фактичного працевлаштування позивача після звільнення, не витребувано документів, що підтверджують отримання доходу позивачем за період з 02 серпня 2023 року по 22 січня 2026 року, не визначено реальний період вимушеного прогулу, не надано оцінки факту отримання заробітної плати від іншого роботодавця. За такого, це є неповним з`ясуванням обставин справи, що є істотним порушенням статті 228 ЦПК України.

Крім того, апелянт зазначав, що з боку відповідача впродовж усього розгляду справи не було допущено жодних зловживань своїми процесуальними правами, а тому відсутня вина відповідача у тривалому розгляді справи. Тож суд, не мав підстав перекладати на відповідача відповідальність за тривалість розгляду справи та стягувати з нього середній заробіток за 29 місяців (з 02.08.2023 по 22.01.2026) нібито вимушеного прогулу ОСОБА_1 .

Також, апелянт вказував, що судом першої інстанції не було надано жодної правової оцінки тому, що за фактом підроблення документів, відносно позивача ОСОБА_1 було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні. Судом проігноровано той факт, що згідно Акту від 07 грудня 2023 року, що складений за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці у ВОКМСТ Ольшанської селищної ради порушень виявлено не було. Вказані аргументи мали істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки підтверджували відсутність правових підстав для задоволення правових вимог. При винесенні рішення, суд залишив поза увагою аргументи відповідача, які спростовували правову позицію позивача.

Узагальнені доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, на безпідставність апеляційної скарги, позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В обґрунтування відзиву позивач зазначав, що апеляційна скарга ґрунтується виключно на припущеннях, дублює пояснення та доводи надані відповідачем у суді першої інстанції, які було всебічно та повно досліджено судом та не містить жодних доказів, якими підтверджується правова позиція апелянта.

Зазначав, що оскільки підставою для звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи 01 серпня 2023 року стало систематичне невиконання ним своїх посадових обов`язків, за які його вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, зокрема, 01 грудня 2022 року, 20 квітня 2023 року та 30 червня 2023 року, після чого він не вчинив нового проступку, у відповідача не було підстав для його звільнення, адже за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із заходів стягнення догана чи звільнення. Таким чином, відповідачем не дотримано норм трудового законодавства при звільненні позивача з роботи.

Крім того, відповідач посилався в апеляційній скарзі на акт від 07 грудня 2023 року. Але, ознайомившись з актом №ПД/МК/23229/012 від 07 грудня 2023 року (Додаток 1), вбачається заповнення акту на загальних формулюваннях. А саме п.3.28 «За кожне порушення дисципліни застосовується лише одне дисциплінарне стягнення» - відповідь «Так», що суперечить дійсності, адже при звільненні ця вимога порушена. Крім того, аргументи відповідача щодо повторення негативних наслідків, що суперечить принципу пріоритетності інтересів дітей та суспільному інтересу громади у разі поновлення позивача є відверто маніпулятивними. Наголошує, що у 2023 році саме відповідач виступав ініціатором закриття даного навчального закладу (Додаток 2 Довідка про стан роботи Дитячо-юнацької спортивної школи Ольшанської селищної ради), а саме п.2 «Розпочати процедуру призупинення освітнього процесу в дитячо-юнацькій спортивній школі Ольшанської селищної ради» п.3 «Клопотати перед Ольшанською селищною радою щодо прийняття рішення про закриття дитячо-юнацької спортивної школи Ольшанської селищної ради та проведення відповідних процедур». Таким чином, дії відповідача свідчать про відсутність реального інтересу у збереженні спортивної установи, а наведені в апеляційній скарзі доводи є лише спробою уникнути виконання вимог закону щодо поновлення незаконно звільненого працівника.

ОСОБА_1 зауважував, що скорочення контингенту вихованців та ускладнення організації роботи закладу були спричинені об`єктивними обставинами, зокрема: введенням воєнного стану та наслідками збройної агресії проти України; мобілізацією працівників закладу; наслідками пандемії COVID-19 та тривалим дистанційним навчанням; вимушеним виїздом вихованців та їхніх родин за межі України; відстороненням директора від виконання службових обов`язків. Зазначені обставини мають характер форс-мажорних та не залежать від професійної діяльності директора закладу. Таким чином, твердження про нібито неналежне виконання директором своїх посадових обов`язків не відповідають фактичним обставинам та потребують об`єктивної оцінки з урахуванням умов воєнного стану.

Крім того, у суді першої інстанції відповідач зазначав кількість дітей, які є вихованцями дитячо-юнацької спортивної школи Ольшанської селищної ради (175 вихованців) та кількість населених пунктів громади (13 населених пунктів), що відображено в матеріалах справи. Водночас в апеляційній скарзі відповідач посилається на іншу кількість дітей ( 185 вихованців) та кількість населених пунктів громади (12 населених пунктів). Такі суперечливі твердження свідчать про непослідовність позиції відповідача та ставлять під сумнів достовірність його доводів. Крім того, до апеляційної скарги не додано належних та допустимих доказів, які б підтверджували зазначені обставини або пояснювали розбіжності між відомостями, наданими відповідачем у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі. За таких обставин доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Позивач, як досвідчений керівник, навіть у період судового спору продовжує роботу в інтересах закладу. Зокрема, позивачем було проведено переговори та досягнуто домовленостей із тренерами-викладачами, які виявили бажання працювати в ДЮСШ у навчальному році (2023-2024 рр.), написали заяви про прийняття на роботу та продовжують працювати по теперішній час. Це свідчить про високий авторитет позивача у спортивній спільноті та його здатність забезпечити кадрове наповнення школи, що прямо суперечить заявам відповідача про нібито негативні наслідки його поновлення.

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про законність звільнення позивача. Фактично апеляційна скарга зводиться до незгоди відповідача з висновками суду та спрямована на повторну оцінку тих самих обставин, яким суд уже надав належну правову оцінку.

Щодо вимушеного прогулу то стаття 235 КЗпП України чітко зазначає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У цій статті немає жодних виключень щодо того, що виплата скасовується, якщо людина мобілізована, отримує пенсію, допомогу по безробіттю або працює на іншій роботі. Крім того, позивач мав відстрочку від служби як керівник позашкільного закладу згідно Постанови КМУ від 14 червня 2000 року № 963 (із змінами). Той факт, що працівник мав відстрочку до звільнення, лише підтверджує, що саме незаконні дії роботодавця призвели до того, що він втратив підставу для неї. Його мобілізація стала наслідком з втратою місця роботи, де він мав відстрочку. Це лише додатково підтверджує наявність збитків у працівника. Вважає, що висновок суду щодо необхідності виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам трудового законодавства України.

Посилання відповідача на те, що позивач на даний час проходить військову службу за мобілізацією та отримує грошове забезпечення, не є підставою для скасування або зміни рішення суду в частині виплати середнього заробітку. Законодавством України не передбачено винятків, які б звільняли роботодавця від обов`язку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі мобілізації працівника.

Доводи відповідача про відсутність його вини у тривалому розгляді справи є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач не може посилатися на тривалість розгляду справи як на підставу для уникнення або обмеження виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки збільшення строків розгляду справи було зумовлено саме його клопотанням про зупинення провадження у справі.

Зауважує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача і наявність підстав для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Посилання відповідача на наявність кримінального провадження щодо можливого підроблення документів не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки кримінальне провадження закрито 29 грудня 2023 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Відтак відповідні доводи відповідача є безпідставними та не підтверджуються належними доказами.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на посаді директора та тренера дитячо - юнацької спортивної школи Ольшанської селищної ради (далі - ДЮСШ Ольшанської селищної ради).

ДЮСШ Ольшанської селищної ради підпорядкована Відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Ольшанської селищної ради.

Начальником ВОКМСТ Ольшанської селищної ради 15 лютого 2021 року затверджено посадову інструкцію директора ДЮСШ Ольшанської селищної ради. ОСОБА_1 був ознайомлений з її змістом 15 лютого 2021 року (а.с.19-20 т.1).

Наказами ВОКМСТ Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області № 59-к/тм від 01 грудня 2022 року, № 20-к/тм від 20 квітня 2023 року та № 47-к/тм від 30 червня 2023 року ОСОБА_1 оголошено догани.

01 серпня 2023 року наказом ВОКМСТ Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області № 90-к/тр від 01 серпня 2023 року ОСОБА_1 , звільнено з посади директора дитячо - юнацької спортивної школи Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, з 02 серпня 2023 року за систематичне невиконання працівником трудових обов`язків без поважних причин на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення в наказі вказано: накази ВОКМСТ № 59-к/тм від 01 грудня 2022 року; № 20-к/тм від 20 квітня 2023 року; № 47-к/тм від 30 червня 2023 року.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до змісту статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У цій же статті Основного Закону громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Аналогічні норми закріплені в статті 5-1 КЗпП України.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У справах про поновлення на роботі особи, звільненої за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 1 серпня 2023 року стало систематичне невиконання ним своїх посадових обов`язків, за які його вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності 1 грудня 2022 року, 20 квітня та 30 червня 2023 року. Водночас, в період після накладення на нього дисциплінарного стягнення 30 червня 2023 року ОСОБА_1 дисциплінарних проступків не вчиняв.

За такого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки до позивача повторно застосовано дисциплінарне стягнення за попередні дисциплінарні проступки, а тому трудові права позивача підлягають захисту шляхом визнання незаконним та скасування наказу від 1 серпня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлення його на роботі на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому оскаржуване рішення в частині вимог про поновлення на роботі належить залишити без зміни на підставі вимог статті 375 ЦПК України.

Рішення суду в частині вимог визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 47-к/тм від 30 червня 2023 року сторони не оскаржували, а тому в цій частині колегія суддів рішення не переглядає.

Що стосується середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначено: «На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства».

ОСОБА_1 просив стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 2 серпня 2023 року по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі, що відповідає змісту частини другої статті 235 КЗпП України.

Задовольняючи вказані вимоги, суд постановив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2023 року по 22 січня 2025 року, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. При цьому суму середнього заробітку суд не визначав.

Оскаржуючи рішення в цій частині, апелянт посилався на те, що рішення є невизначеним, не містить конкретного розміру грошового зобов`язання та фактично перекладає обов`язок здійснення розрахунків на стадію виконання рішення, що є неприпустимим.

Колегія суддів з такими доводами апеляційної скарги погоджується.

При цьому колегія вважає, що суд першої інстанції не дотримався вимог статті 12 ЦПК України, за якою суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, та задовольнивши вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, помилково не зробив його розрахунок, тому рішення суду першої інстанції підлягають зміні в частині вирішення вказаної позовної вимоги.

Так, судом першої інстанції встановлено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 2 серпня 2023 року по 22 січня 2026 року.

Статтею 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок № 100) передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно довідки відповідача – ВОКМСТ Ольшанської селищної ради, наданої під час розгляду справи в апеляційному суді, середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 становить 430,48 грн.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду погодився з таким розміром середньоденної заробітної плати та зазначив, що враховуючи цей розмір, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 2 серпня 2023 року по 22 січня 2026 року включно, тобто за 641 робочий день, становить 275 937,68 грн (430,48 грн * 641).

Заперечень щодо вказаного розрахунку відповідачем не надано, тому колегія суддів погоджується з таким розрахунком.

За такого, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 2 серпня 2023 року по 22 січня 2026 року включно в розмірі 275 937,68 грн з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Посилання апеляційної скарги на відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, оскільки ОСОБА_1 майже одразу після звільнення працевлаштувався, а також відсутня вина відповідача у тривалому розгляді справи, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Зазначене відповідає сталій позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, та постанові Верховного Суду від 5 січня 2024 року у справі № 204/8655/21.

Враховуючи викладене, рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить змінити на підставі пунктів 3,4 частини 1 статті 376 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2023 року по 22 січня 2026 року в розмірі 275937,68 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 січня 2026 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити.

Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (ЄДРПОУ 41334728) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2023 року по 22 січня 2026 року в розмірі 275937 (двісті сімдесят п`ять тисяч дев`ятсот тридцять сім) грн 68 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Рішення в частині вимог про поновлення на роботі залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими у статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський

СуддіТ.Б. Кушнірова

Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 25 травня 2026 року.