Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №203/2479/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №203/2479/26

Провадження №2/442/1445/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі головуючої судді - Курус Р.І., розглянувши в приміщенні суду в м. Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

в с т а н о в и в :

07.04.2026 до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з Центрального районного суду міста Дніпра надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позов мотивує тим, що 04 серпня 2000 року між ОСОБА_1 (громадянином України) та ОСОБА_2 (громадянкою росії), був укладений шлюб, про що відділом ЗАГС адміністрації м. Ковров, було зроблено актовий запис №483 та видане свідоцтво НОМЕР_1 .

За час шлюбу у подружжя народилось троє дітей : ОСОБА_3 , 2001 року народження, ОСОБА_4 , 2002 року народження, ОСОБА_5 , 2006 року народження, які станом на дату подання позову є повнолітніми.

Зі слів позивача, спільне життя у подружжя не склалось через відсутність розуміння, різні погляди на вирішення сімейних проблем, що призвело до втрати почуття любові та поваги один до одного.

Вказує на те, що з травня 2022 року сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, не мають спільного бюджету, діти проживають окремо. Вважає, що сім`я існує лише формально, відновити сімейні стосунки неможливо, оскільки це суперечитиме інтересах сторін.

Спору про розподіл майна, що є сумісною власністю подружжя, на даний час немає.

З огляду на викладене, позивач вважає за необхідне розірвати шлюб, оскільки примирення між ним і дружиною неможливе, просить не надавати терміну на примирення.

10.04.2026 суддею отримано відповідь з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, згідно якої ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає на АДРЕСА_1 . Статус довідки ВПО – діюча,/а.с.32/.

Ухвалою від 10.04.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін на 07.05.2026. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення,/а.с.33/.

Дана ухвала надсилалась сторонам, позивачем отримана в системі «Електронний суд», а.с. 34. Відповідачу була направлена за встановленою судом адресою її місця проживання, як внутрішньо-переміщеної особи, проте, кореспонденція, яка направлялась відповідачу, повернута з причин «закінчення встановленого терміну зберігання», /а.с.39/,

20.04.2026 позивачем подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції,/а.с.36/.

Ухвалою від 21.04.2026 у задоволенні клопотання позивача відмовлено,/а.с.37/.

Ухвалою від 07.05.2026 розгляд справи було відкладено у зв`язку з відсутністю даних про належне повідомлення відповідача про дату, час, місце та порядок розгляду справи на 26.05.2026, а.с. 40.

Дана ухвала надсилалась сторонам, позивачем отримана в системі «Електронний суд», а.с. 34. Відповідачу була направлена за встановленою судом адресою її місця проживання, як внутрішньо-переміщеної особи, крім цього, відповідача було повідомлено про дату, час, місце та порядок розгляду даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті «Судова влада України» за посиланням https://dgm.lv.court.gov.ua/sud1306/gromadyanam/vyklyky/, а.с. 41, 44.

Відтак, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про дату, час, місце та порядок судового розгляду зазначеної справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідачем клопотання про розгляд справи за участю сторін суду не надано, відзиву на позовну заяву не подано.

Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ненадходження від відповідача відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно із вимогами ч.1 ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право», шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Відповідно до ст. 279 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також шлюбу іноземців між особою в Україні здійснюється за законом України.

Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.

Згідно п. 2 ст. 28 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Україна/росія) в редакції від 21 січня 2006 року зазначається, що якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу.

Пунктом 2 статті 29 Конвенції визначено, що по справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 2 статті 28 компетентною є установа Договірної Сторони, на території якої проживає подружжя. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, по справах про розірвання шлюбу компетентні установи обох Договірних Сторін, на територіях яких проживає подружжя.

У зв`язку із порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акту, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24 лютого 2022 року нотифікувало мзс рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14 лютого 1992 року. Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Згідно із п.1 ст.16 Закону України «Про міжнародне приватне право», особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначається правовий статус та закріплюються основні права, свободи та обов`язки іноземців.

У ст.18Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено права у шлюбних і сімейних відносинах, зазначено, що іноземці можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України, та вказано, що іноземці мають рівні з громадянами України права і обов`язки у шлюбних і сімейних відносинах.

Відповідно до частини 1статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право», правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу проводиться за законодавством України.

Таким чином, розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також шлюбу іноземців між собою в Україні здійснюється за законом України.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 є громадянкою росії, якій видано посвідку на постійне проживання в Україні,/а.с.7-8/. Разом з тим, згідно отриманої судом інформації з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, відповідач зареєстрована у с. Сопине Донецької області,/а.с.32/.

Крім цього, відповідно до відповіді з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, згідно якої ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає на АДРЕСА_1 . Статус довідки ВПО – діюча,/а.с.32/.

Відтак, враховуючи, що сторони зареєстрували шлюб у російській федерації, однак, позивач є громадянином України, проживає на території України, де має постійне зареєстроване місце проживання, а відповідач, є громадянкою іноземної держави, яка має посвідку на постійне проживання в Україні та зареєстроване місце проживання в Україні, суд вважає за необхідне до зазначених правовідносин при вирішенні справи про розірвання шлюбу застосувати законодавство України.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Положеннями частин 3 та 4 Сімейного кодексу України визначено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім`ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чіткім дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя або прав та інтересів дітей.

Згідно з частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Матеріалами справи встановлено, що 04 серпня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , уклали шлюб, зареєстрований відділом ЗАЦС адміністрації м. Коврова Владимирської області, про що зроблено відповідний актовий запис №483 та видано свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 . Прізвище дружини після шлюбу – ОСОБА_7 ,/а.с.10-11/.

Частиною 3 статті 105 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні, так як примирення між сторонами є неможливим, оскільки між сторонами втрачено почуття взаємної любові та поваги.

Як встановлено, причиною припинення шлюбно-сімейних відносин між сторонами є постійні сварки та непорозуміння, на основі різних поглядів на життя та сімейні відносини, в результаті чого сторони не ведуть спільного господарства та не підтримують шлюбних відносин.

При таких обставинах суд вважає, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, а подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, у зв`язку з чим шлюб підлягає розірванню.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 247, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 04 серпня 2000 року та зареєстрований відділом ЗАЦС адміністрації м. коврова владимирської області, актовий запис №483.

Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_2 залишити без змін.

Рішення суду, після набрання ним чинності, направити до відповідного відділу реєстрації актів цивільного стану для реєстрації факту розірвання шлюбу.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 26 травня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання – АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання як ВПО – АДРЕСА_1 .

Головуюча суддя Курус Р.І.