Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №442/2399/24 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/2399/24

Провадження №2/442/63/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі головуючого судді Гарасимків Л.І.

за участю секретаря судового засідання Петрів В.М.

учасників справи:

позивачки: ОСОБА_1

представник позивача- адвоката Попів-Кішко Р.Й.

представник відповідача –адвоката Крамар Ю. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Попів -Кішко Р.Й. до ОСОБА_2 за участю третьої особи приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Стадник Галини Ігорівни про виключення із Спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту.,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовною заявою до ОСОБА_2 за участю третьої особи приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Стадник Галини Ігорівни про виключення із Спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту.

Позовні вимови обгрунтовані наступними обставинами.

Так, вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що 19.12.2023 року було складено відповідний актовий запис про смерть № 233. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на нежиле приміщення у будинку АДРЕСА_1 та квартиру по АДРЕСА_2 . Бажаючи прийняти спадщину після смерті ОСОБА_3 вона звернулася до приватного нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини, та дізналася що 18 червня 2021 року приватним нотаріусом Стадник Г.І. був посвідчений заповіт ОСОБА_3 , яким остання заповіла належне їй майно ОСОБА_2 . Вважає , що заповіт має бути визнаний недійсним, оскільки у вказаний період ОСОБА_3 хворіла на тяжкі хвороби, внаслідок чого не могла оцінювати свої дії, усвідомлювати та керувати ними на момент складання заповіту. А ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не спілкувалися приблизно чотири роки, останній перестав відповідати на її телефонні дзвінки та піклуватися про неї. Вважає, що під час складання заповіту ОСОБА_3 внаслідок хвороби не могла оцінювати свої дії, усвідомлювати та керувати ними, отже спірний заповіт є недійсним у зв' язку з чим вона змушена звернутися до суду та просить виключити із Спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту.

14.05.2025 представником відповідача- адвокатом Крамар Ю.М. подано відзив на позовну заяву, у відповідності до змісту якого вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказав, що при вирішенні спору про недійсність заповіту принципове значення має наявність в особи права на звернення до суду з відповідним позовом, тобто підлягає з`ясуванню чи належить позивач до кола осіб, наділених правом на оскарження спірного заповіту. В той же час, в обгрунтування наведеного копію такого заповіту до позовної заяви долучено не було і такий у матеріалах справи відсутній, а відтак посилання на нього у позовній заяві до уваги прийматися не може. Також, відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом, що є підставою для відмови у позові. Тобто, позивачка спадщини не прийняла, не подала доказів того, що вона є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3 а тому не належить до кола осіб, наділених правом на оскарження заповіту, оскільки наявність цього заповіту не порушує її суб`єктивне цивільне-право та/або інтерес.Крім того зазначив, що ОСОБА_3 ніколи, в тому числі і на час оформлення заповіту, не мала будь-яких розладів психічної діяльності, завжди орієнтувалась в просторі і часі та у власній особі, розуміла значення своїх дій та керувала ними, її волевиявлення в частині того, що вона заповіла все своє майно відповідачу було вільним від будь-яких зовнішніх впливів, в тому числі і від будь-якого впливу зі сторони останнього. Тобто, волевиявлення заповідача ОСОБА_3 було вільним та відповідало її внутрінній волі, а саме заповісти все своє майно саме відповідачу ОСОБА_2 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача –адвокат Попів- Кішко Р.Й. підтримали позовні вимоги у повному обсязі на підставах, що викладені у позовній заяві та просять задовольнити з урахуванням досліджених письмових доказів та показань свідків. Крім того вказала, що ОСОБА_3 є сестрою її покійного чоловіка. За час свого життя остання склала три заповіти. Останній заповіт був складений на відповідача. У неї є всі оригінали заповітів. Про те, що ОСОБА_3 залишила заповіт на ОСОБА_4 їй було відомо ще за життя останньої. В даний час має намір поділити спадщину, оскільки саме вона здійснювала догляд за ОСОБА_3 ..

Представник відповідача – адвокат Крамар Ю.М. у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх безпідставність та необгрунтованість на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву. Акцентував увагу на тій обставині, що ані позивач, ані його представник не оспорюють, що заповіт підписаний саме заповідачкою. Як і не вказують на якість психічні чи фізичні вади здоров`я спадкодавця, що могли би перешкодити розуміти їй значення власних дій і можливості керувати ними. Крім того просить стягнути з позивача судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 тисяч гривень.

Представник третьої особи приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Стадник Галини Ігорівнив судове засідання не з`явилася, хоч належним чином була повідомлена про день та час слухання справи.

Суд, вивчивши доводи позивача, викладені у позовній заяві, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, допитавши свідків, перевіривши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як судом встановлено, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що стверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 18.12.2023 року виданого Бориславською міською Радою Львівської області.

Відповідно до заповіту від 18.06.2021 року посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області в реєстрі за № 457 вбачається, що ОСОБА_3 все своє майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не було і з чого б воно не складалося, а також все те на що вона за законом матиме право, в тому числі належну їй квартиру під номером АДРЕСА_3 заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно матеріалів спадкової справи № 1/2024 від 05.01.2024 року, вбачається, що із заявами про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 звернувся тільки відповідач ОСОБА_2 .

У ході судового розгляду було допитано також і свідків, заявленими сторонами по справі.

Свідок: ОСОБА_5 , яка є далекою родичкою позивача та свідок: ОСОБА_6 , яка є сусідкою позивача одноголосно вказали, що ОСОБА_4 із своєю сім`єю проживав разом з ОСОБА_7 , яка є рідною сестрою його батька. Коли ОСОБА_8 забрали в лікарню ОСОБА_4 перестав здійснювати догляд за нею. А коли остання померла, похоронами займалася позивачка.

Ухвалючи рішення по суті заявлених позовних вимог, судом враховано також наступне.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України).

За змістом частин першої третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (абзац 1 частини другої статті 1248 ЦК України).

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (абзац 2 частини другої статті 1248 ЦК України).

Вимоги, щодо форми та порядку посвідчення заповіту, встановлені статтями 12471253 ЦК України.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.06.2022 в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».

Доводи в обгрунтування позову, що ОСОБА_3 під час складання заповіту внаслідок хвороби не могла оціювати свої дії, усвідомлювати та керувати ними не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Суд констатує, що позивачем не надано будь-яких підтверджуючих офіційних медичних документів, що би могли підтвердити факти про які повідомила позивачка про обставини та час лікування ОСОБА_3 .

Сам по собі факт наявності у заповідача тяжкої хвороби не є достатнім доказом його неспроможності в межах, необхідних для волевиявлення і складення заповіту, та не спростовує презумпцію його психічного здоров`я, що повнстю відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 30.08.2022 року у справі №234/11122/18 (61- 1644св21).

Також судом враховано, що заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Крім того за змістом статей 16,203,215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

При вирішенні спору про недійсність заповіту принципове значення має наявність в особи права на звернення до суду з відповідним позовом, тобто підлягає з`ясуванню чи належить позивач до кола осіб, наділених правом на оскарження спірного заповіту.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом, тобто, позивачка спадщини не прийняла, не подала доказів того, що вона є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3 а тому не належить до кола осіб, наділених правом на оскарження заповіту, оскільки наявність цього заповіту не порушує її суб`єктивне цивільне-право та/або інтерес.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На думку суду, досліджені докази вказують про відсутність підстав вважати, що складений 18.06.2021 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Стадник Г.І. заповіт є нікчемним, оскільки позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні та не надав жодного доказу, що наявність цього заповіту порушує її суб`єктивне цивільне-право та/або інтерес.

Тим самим, з огляду на зазначене вище, на предмет та підстави позову, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити повністю.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Разом з тим, частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відзиві до позовної заяви представником відповідача –адвокатом Крамар Ю.М. зазначено, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи 30 000,00 грн. витрати на правничу допомогу і докази понесення зазначених витрат позивачем буде подано впродовж 5-ти днів після ухвалення судового рішення.

Крім того, суд звертає увагу, що за загальним правилом ст. 141 ЦПК України питання щодо судових витрат суд вирішує у рішенні або ухвалі.

Як виключення з цього правила, частиною 8 цієї статті передбачено можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Однак, така можливість допускається лише за наявності поважних причин неможливості надати до закінчення судового розгляду докази понесених судових витрат.

Таким чином, для вирішення питання про судові витрати після завершення розгляду справи та постановлення судового рішення судам необхідно було з`ясувати наявність для цього поважних причин, які б перешкоджали позивачу подати докази їх понесення до закінчення судових дебатів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року по справі №1640/2913/18.

Будь-яких обґрунтувань поважності причин, які б перешкоджали до закінчення судового розгляду надати докази понесених судових витрат представником відповідача –адвокатом Крамар Ю.М не зазначено і таких не встановлено судом.

За таких обставин суд не заходить підстав для призначення судового засідання з вирішення питання про судові витрати та встановлення представнику відповідача –адвокату Крамар Ю.М строку для подання доказів щодо їх розміру у відповідності до вимог п. 5 ч. 6 ст. 265 ЦПК України. Відтак, підстав для стягнення таких витрат у заявленому представником відповідача –адвокатом Крамар Ю.М розмірі 30 000 грн., судом не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 83, 89, 141, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Попів -Кішко Р.Й. до ОСОБА_2 за участю третьої особи приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Стадник Галини Ігорівни про виключення із Спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту, відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.05.2026

Суддя Л.І. Гарасимків