Вирок від 24 травня 2026 р. у справі №461/2284/26 — Галицький районний суд м. Львова

461/2284/26

1-кп/461/428/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.05.2026 м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючої судді — ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання — ОСОБА_2 ,

прокурора — ОСОБА_3 ,

обвинуваченого — ОСОБА_4 ,

захисника — ОСОБА_5 ,

потерпілої — ОСОБА_6 ,

представника потерпілої – ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026141360000225 від 16 лютого 2026 року про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Республіки Молдова, молдаванина, громадянина Республіки Молдова, неодруженого, який на утриманні неповнолітніх дітей не має, студента першого курсу НУ «Львівська політехніка», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , згідно зі ст. 89 КК України не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 Кримінального кодексу України, —

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_8 15 лютого 2026 року близько 16 год. 47 хв., керуючи електровелосипедом марки «ELLEK», на перехресті площі Катедральна з вулицями Театральна та Беринди у місті Львові, грубо порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами та доповненнями, а саме: Розділу 1 пунктів: 1.3, 1.5, 1.10 (у частині значення термінів: «дорожня обстановка», «транспортний засіб»); Розділу 2, пункту 2.3 (підпунктів «б» та «д»); Розділу 12, пункту 12.3, внаслідок чого відбулась дорожньо-транспортна пригода у виді наїзду керованого ним транспортного засобу на пішохода ОСОБА_6 , у результаті чого потерпіла ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ст. 291 КК України, тобто порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, що спричинило тяжкі наслідки.

Обвинувачений ОСОБА_8 був допитаний у судовому засіданні, після роз`яснення йому суті обвинувачення визнав себе винним, підтвердив вищезазначені обставини та надав суду показання про те, що все викладене в обвинувальному акті відповідає дійсності та ним не оспорюється. Зокрема вказав, що того дня, а саме 15.02.2026, на перехресті площі Катедральна з вулицями Театральна та Беринди у місті Львові він їхав електросамокатом та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6 . Зазначив також, що перед наїздом він подав звуковий сигнал потерпілій, будучи на відстані приблизно 10 метрів від неї, проте уникнути наїзду не вдалося, Додатково зазначив, що рухався приблизно 25-30 км год, а потерпіла ОСОБА_6 у момент наїзду розмовляла по телефону. У вчиненому щиро кається, просить суворо не карати.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Незважаючи на позицію обвинуваченого щодо визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, відповідно до ч. 2 ст. 349 КПК України, суд також допитав потерпілу.

Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 надала показання про те, що подія дійсно відбулося у час і місці, як зазначено в обвинувальному акті. До події потерпіла з обвинуваченим не була знайомою. Пересуваючись на перехресті площі Катедральна з вулицями Театральна та Беринди у місті Львові, повідомила про те, що не очікувала руху електросамоката у цьому місці і не звернула увагу на обвинуваченого. Далі відбувся наїзд, звукові сигнали перед наїздом потерпіла не чула. Також зазначила, що обвинувачений намагався покинути місце події, проте його зупинив сторонній чоловік. Після наїзду потерпіла самотужки встати не могла, їй допомогли піднятися випадкові перехожі. Далі прибула карета швидкої медичної допомоги і, доволі швидко, потерпіла уже була у лікарні. Цього дня потерпілій наклали гіпс, з яким вона проходила з 15 лютого по 18 березня. По теперішній час потерпіла проходить реабілітацію.

Суд, відповідно до ст. 349 ч. 3 КПК України, за згодою всіх учасників процесу визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які не оспорюються обвинуваченим, переконавшись, що він правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви у добровільності його позиції, та роз`яснивши про позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведеним у тому, що він вчинив порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, що спричинило тяжкі наслідки, і ці його дії кваліфікує його за ст. 291 КК України.

При призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, особу винного, який хоч і не вперше притягається до кримінальної відповідальності, однак попередня його судимість погашена, є студентом, офіційно не працює, має постійне місце проживання, на обліку у наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до ст. 66 КК України визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Так, зокрема у ході судового розгляду обвинувачений надав визнавальні покази та засудив свою протиправну поведінку у присутності учасників процесу.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд не встановив.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст. ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Водночас, суд враховує положення ч. ч. 1, 2 ст.50 КК України, згідно з якими покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є нетяжким злочином, обставини справи та наведені вище дані, які характеризують особу обвинуваченого, суд дійшов до висновку, що йому слід призначити покарання у межах санкції ст. 291 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

Водночас, оскільки на час розгляду справи обвинувачений повністю визнав свою вину, а отже, готовий нести кримінальну відповідальність, враховуючи ставлення винного до вчиненого та його наслідків, пом`якшуючі обставини у вигляді щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, а також усі обставини справи в сукупності, суд дійшов до висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без відбування покарання, а тому суд вважає за можливе на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст.76 КК України, що буде оптимальним, покаже стійкість такого виправлення і неможливість вчинення ним в подальшому інших злочинів.

Оцінюючи заявлений у справі цивільний позов, суд виходить з таких доводів, міркувань та мотивів.

Потерпіла ОСОБА_6 подала цивільний позов, у якому просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 як зі цивільного відповідача 300’000,00 грн моральної шкоди.

В обґрунтування моральної шкоди, цивільна позивачка зазначає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 15.02.2026 у м. Львові, вона зазнала тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинило значне погіршення стану здоров`я та призвели до тривалого і виснажливого лікування. Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста від 15.02.2026, виданого КНП «1 територіальне медичне об`єднання м. Львова» (ВП «Лікарня Святого Пантелеймона»), потерпіла звернулася за медичною допомогою зі скаргами на біль у правій гомілці в ділянці проєкції малогомілкової кістки. За результатами проведеного рентгенологічного обстеження (Rtg) встановлений діагноз: закритий перелом малогомілкової кістки правої нижньої кінцівки. Під час огляду виявлено припухлість м`яких тканин правої гомілки, локальну болючість при пальпації, при цьому ознак порушення кровообігу та іннервації не встановлено. З метою лікування проведено іммобілізацію правої нижньої кінцівки гіпсовою пов`язкою. Пацієнтці було рекомендовано госпіталізацію, від якої вона відмовилась, у зв`язку з чим призначено амбулаторне лікування з подальшим рентген-контролем та визначенням подальшої тактики лікування. Відповідно до медичного висновку від 18.03.2026, потерпіла звернулась за медичною допомогою повторно у зв`язку з наслідками отриманої травми. З анамнезу встановлено, що травма отримана внаслідок дорожньо транспортної пригоди 15.02.2026, у результаті якої потерпіла була збита скутеристом та доставлена до медичного закладу. На момент огляду пацієнтка скаржилась на біль у правому колінному суглобі. Об`єктивно встановлено набряк м`яких тканин у ділянці правого колінного суглоба, наявність гіпсової іммобілізації та болючість при пальпації. За результатами обстеження встановлено діагноз: перелом проксимального кінця малогомілкової кістки правої нижньої кінцівки (S82.41), середнього ступеня тяжкості. ОСОБА_6 призначене подальше амбулаторне лікування, у тому числі проведення рентгенологічного контролю, медикаментозну терапію та реабілітаційні заходи. Відповідно до направлення на медичну реабілітацію від 18.03.2026, виданого лікарем КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Городоцької міської ради Львівської області», потерпіла направлена на отримання послуг з медичної реабілітації. Зазначене направлення видане у зв`язку з наявними наслідками отриманої травми та необхідністю відновлення функцій опорно-рухового апарату після перенесеного перелому. Відповідно до змісту направлення, реабілітаційні заходи передбачені в межах Програми медичних гарантій, що свідчить про необхідність тривалого відновного лікування та збереження функціональних порушень станом на момент його видачі. Вказані тілесні ушкодження призвели до душевних переживань, потерпіла відчувала як фізичні незручності, пов`язані з постійними болями внаслідок отриманих травм, так і психологічний дискомфорт. Вказаною подією були порушені її актуальні життєві плани, вона була змушена вживати додаткові зусилля для організації свого життя після отриманих тілесних ушкоджень та відновлення свого стану здоров`я. Також внаслідок отриманих травм вона впродовж тривалого часу не мала можливості працювати та отримувати кошти на своє існування, що зумовило пов`язані із цим додаткові душевні переживання щодо неможливості належного забезпечення особистого проживання. Внаслідок ДТП потерпіла перенесла фізичний біль та психологічну травму, а перебування на вулиці, зокрема поблизу проїжджої частини, дотепер викликає у неї стрес та напади неконтрольованого страху. Потерпіла не може відновити свій звиклий ритм життя, у неї присутні постійні болі правої ноги, які проявляються при найменшому навантаженні та рухах. Окрім цього, у потерпілої порушився сон, працездатність та життєва активність істотно знизились. Відчуває суттєвий дискомфорт у повсякденному житті та побуті. Постійно змушена займатися реабілітацією, відмовляти собі в багатьох елементарних речах, які доступні звичайним пересічним, здоровим людям. Усе це сильно пригнічує її морально, викликає постійну тривогу і страх за своє майбутнє. Також, потерпіла є матір`ю неповнолітньої дитини — ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження. Потерпіла самостійно здійснює виховання та утримання неповнолітньої дитини, що об`єктивно ускладнює її становище у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями та проходженням тривалого лікування і реабілітації. Окрім фізичної шкоди, дії цивільного відповідача також завдали позивачці немайнових витрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у її житті: негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблеми одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, побоювання щодо майбутнього стану здоров`я. У момент дорожньо-транспортної пригоди позивачка перенесла значний фізичний біль, переживала емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху за своє здоров`я, а головне страху за своє подальше життя. У подальшому позивачка вимушена була проходити лікування з періодичним відвідуванням лікувального закладу з метою огляду та проведення лікування. Її лікування та реабілітація триває дотепер. Позивачка почувається незручно, дискомфортно, була змушена пристосовуватись до негативних умов існування. У період лікування Позивачка потребувала сторонньої допомоги, що з огляду на те, що вона самостійно виховує неповнолітнього сина, викликало у неї значні моральні переживання, пов`язані з неможливістю належним чином забезпечувати його потреби та здійснювати догляд. На теперішній час продовжуються проблеми зі здоров`ям у вигляді періодичних болів, обмеження фізичної активності. Необхідно проходити подальші реабілітаційні заходи. Водночас, у такий протиправний спосіб була принижена її честь та гідність. Окрім цього, тривалість лікування та необхідність подальшої реабілітації призвело також до обмеження її трудової діяльності та активного способу життя. Враховуючи характер отриманих травм, тривалість лікування, тяжкість психологічних наслідків, а також істотні зміни у житті позивачки після ДТП, розмір моральної шкоди позивачка оцінює у 300 000 грн.

Обвинувачений-цивільний відповідач відзив на цивільний позов суду не надав. У судовому засіданні обвинувачений зазначив, що частково заперечує проти цивільного позову, оскільки заявлений потерпілою розмір моральної шкоди є непомірним для нього. Зазначив, що готовий відшкодувати потерпілій 40000,00 грн, адже офіційно не працевлаштований, постійного доходу у нього немає.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У статті 11 ЦК України визначені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, серед яких передбачено, у тому числі, і завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У частині першій ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16 Цивільного кодексу України.

За змістом п. 9 частини другої ст.16 ЦК України, одним зі способів захисту порушеного права є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст. 1166 ЦК України), необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина 2 ст. 1166 ЦК України).

Вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суть якого полягає у порушенні чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, що спричинило тяжкі наслідки, підтвердилася у судовому засіданні, а також не заперечується самим обвинуваченим.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Визначення поняття моральної шкоди та способи її відшкодування і визначення розміру наведені у статті 23 ЦК України.

Згідно з пунктами 1 і 2 частини 2 цієї статті, моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Верховний Суд України у п. 9 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, суд бере до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі та гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Як наведено вище, на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, цивільна позивачка посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_8 спричинив значну шкоду моральному здоров`ю позивачки, зокрема, у момент дорожньо-транспортної пригоди позивачка перенесла значний фізичний біль, переживала емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху за своє здоров`я, а головне страху за своє подальше життя. У подальшому позивачка вимушена була проходити лікування з періодичним відвідуванням лікувального закладу з метою огляду та проведення лікування. Її лікування та реабілітація триває дотепер. У період лікування Позивачка потребувала сторонньої допомоги, що з огляду на те, що вона самостійно виховує неповнолітнього сина, викликало у неї значні моральні переживання, пов`язані з неможливістю належним чином забезпечувати його потреби та здійснювати догляд. На теперішній час продовжуються проблеми зі здоров`ям у вигляді періодичних болів, обмеження фізичної активності. Необхідно проходити подальші реабілітаційні заходи.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, відповідно до положень частини 3 статті 23 ЦК України, суд бере до уваги характер правопорушення, вчиненого обвинуваченим, ступінь його вини, а також майновий стан, враховує вимоги розумності і справедливості, надані суду докази щодо заподіяння моральної шкоди, а тому, виходячи з наведеного, вважає обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 50’000,00 гривень.

Арешт, накладений з ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 20.02.2026 слід скасувати на підставі ч. 4ст. 174 КПК України.

Питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Відповідно до ст. 124 КПК України, витрати на проведення судової інженерно-транспортної експертизи № CE-19/114-26/3713-IT від 19.03.2026 у сумі 4’457,00 грн, судової інженерно-транспортної експертизи № CE-19/114-26/3714-IT від 23.03.2026 у сумі 6’685,50 грн та судової інженерно-транспортної експертизи № CE-19/114-26/3715-IT від 26.03.2026 у сумі 4’457,00 грн. слід стягнути з обвинуваченого в дохід держави.

Запобіжний захід як захід забезпечення кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався, підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 374, ч. 16 ст. 615 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

2. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням та призначити йому іспитовий строк 1 (один) рік.

3. Початок іспитового строку рахувати з моменту проголошення вироку, а саме з 25.05.2026.

4. На підставі ст. 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.

5. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням – задовольнити частково.

6. Стягнути зі ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_6 50’000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень) компенсації спричиненої моральної шкоди.

7. У решти позовних вимог – відмовити.

8. Стягнути зі ОСОБА_4 на користь держави судові витрати на залучення експертів для проведення експертиз у розмірі 15’599,50 грн (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень п`ятдесят копійок).

9. Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 20.02.2026 у справі №463/1474/26 (провадження №1-кс/463/1886/26) на електровелосипедом марки «ELLEK».

10. Речові докази: - електровелосипедом марки «ELLEK» — повернути власнику за належністю;

- диск DVD-R та медичні документи, а саме: рентгензнімок № 1518, рентгенологічне дослідження № 1518, консультативний висновок ортопед-травматолога, 3 рентгензнімки на папері із 3 результатами рентгенологічного дослідження № 973, результат ультразвукового обстеження, результат ультразвукового обстеження, рентгенографії у цифровому виді у кількості 3 знімків на диску DVD-R, копію результату рентгенологічного обстеження № 19079, копію результату рентгенологічного обстеження 19080, копію результату ультразвукового дослідження, дані комп?ютерної томографії у цифровому виді на диску DVD-R, копію результату обстеження комп?ютерної томографії № 1574/4242, копії 4 консультаційних висновків спеціалістів — залишити у матеріалах кримінального провадження.

11. Роз`яснити учасникам, що вирок — не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

12. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_10