Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №335/1917/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/1917/26 2/335/1678/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого - судді Мінаєва М.М., за участю секретаря судового засідання Бойкинюк Д.П., відповідача – ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_2 про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 та стягнення судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, з 02.08.2014, актовий запис № 816.

Від шлюбу мають одну неповнолітню дитину – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спільне життя з відповідачем не склалося, зникло взаєморозуміння. Будь-які спроби свого часу примиритися не дали бажаних результатів, оскільки сторони мають різні погляди на сімейне життя та обов`язки. Подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим та буде суперечити інтересам позивача.

Ухвалою від 27.02.2026 було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судовий розгляд призначено на 25.03.2026.

Позивач в судове засідання, призначене на 13:30 годину 25.03.2026, не з`явилася, подавши заяву про розгляд справи без її участі та про підтримання позовних вимог.

Відповідач в судове засідання, призначене на 13:30 годину 25.03.2026, з`явився, проти розірвання шлюбу заперечував та наполягав на тому, що примирення між сторонами є можливим, а розірвання шлюбу було б передчасним. Пояснив, що напередодні подання позову між сторонами стався конфлікт на ґрунті різних поглядів на способи спілкування між собою та із спільною дитиною, і за згодою позивача відповідач на декілька днів змінив місце проживання, після чого позивач і звернулась до суду. Протягом часу після подання позову сторони неодноразово спілкувались, в тому числі на ґрунті догляду за дитиною. Під час спілкування з дружиною у відповідача виникла надія на те, що збереження сім`ї є можливим. Відтак, відповідач просив надати час для примирення строком на два місяці.

За клопотанням відповідача ухвалою від 25.03.2026 подружжю надано строк для примирення тривалістю два місяці та зупинено провадження у справі. Судове засідання з розгляду справи після спливу строку для примирення призначено на 13:00 годину 25.05.2026.

У судове засідання, призначене на 13:00 годину 25.05.2026, позивач не з`явилася, заяв чи клопотань по суті справи не подала, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Відповідач у судове засідання, призначене на 13:00 годину 25.05.2026, з`явився та повідомив, що за час, наданий судом для примирення подружжя, вживав заходів для відновлення шлюбних відносин, проте примирення між сторонами не відбулося, у зв`язку з чим він не заперечує проти задоволення позовних вимог, проте повідомив, що заперечує проти стягнення з нього судових витрат на правову допомогу у розмірі 12000 грн. у зв`язку із необґрунтовано завищеним розміром.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи позивача, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 02.08.2014 Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 816, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 02.08.2014.

Від шлюбу сторони мають одну неповнолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно 12.06.2025 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 911.

За ствердженням позивача, яке відповідач не спростував, шлюбні відносини між сторонами припинені, спільного господарства вони не ведуть? поновлення шлюбних відносин між сторонами неможливе.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно ч. 2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Частиною 3 ст. 115 Сімейного кодексу України передбачено, що документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу – одна з основних його засад. Шлюб – це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Позивач скористалася даним правом та звернулася до суду з даним позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем. З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

За таких обставин розірвання шлюбу між сторонами не буде суперечити правам та законним інтересам сторін, інших осіб.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Положенням п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Слід відзначити, що витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено: копію договору про надання юридичних послуг № Ж-13022602 від 13.02.2026, укладеного між ТОВ «Юридична Компанія «Лігал ЛТД Запоріжжя» та ОСОБА_2 ; копію платіжної інструкції № 8406-1617-5858-1559 від 13.02.2026 про сплату на рахунок ТОВ «ЮК Лігал ЛТД Запоріжжя» суми 12000,00 грн.

Однак надані позивачем документи не можуть бути підставою для стягнення з відповідача витрат на оплату правничої допомоги, з огляду на таке.

За змістом ст. 137 ЦПК України, відшкодуванню підлягають витрати, пов`язані з правничою допомогою саме конкретного адвоката, а не товариства як юридичної особи, навіть якщо такий адвокат діяв на підставі ордеру, виданого товариством. Однак в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, чи видавало ТОВ «Юридична Компанія «Лігал ЛТД Запоріжжя» ордер певному адвокату на надання правничої допомоги позивачу, які саме види правничої допомоги, були надані позивачу і чи надані вони особою, що має право на здійснення адвокатської діяльності.

Відповідно до п. 3.1 договору про надання юридичних послуг № Ж-13022602 від 13.02.2026, послуги вважаються наданими з моменту підписання сторонами Акта про надання юридичних послуг (надалі - АКТ). Проте до матеріалів справи позивачем не додано ані акта про надані юридичні послуги, ані акта виконаних робіт, ані детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, позовна заява та клопотання про проведення судового розгляду без участі позивача, надіслані до суду позивачем та підписані особисто ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

При цьому позивачем надано копію платіжної інструкції про сплату на рахунок ТОВ «ЮК «Лігал ЛТД Запоріжжя» суми 12000,00 грн (призначення платежу – сплата за договір ж-13022602), проте не надано документів, на підставі яких можна було встановити, яку саме винагороду отримав певний адвокат, що надавав правничу допомогу позивачу.

Відповідно до п. 4.1 договору про надання юридичних послуг № Ж-13022602 від 13.02.2026, вартість юридичних послуг, вказаних у п. 1.2 цього договору, становить 12000 грн. і сплачується замовником на у касу виконавця або на розрахунковий рахунок.

Виконавцем у вказаному договорі зазначене ТОВ «ЮК «Лігал ЛТД Запоріжжя».

Гонорар же Товариства з обмеженою відповідальністю. вочевидь належить йому як юридичній особі, і відшкодування такого гонорару за рахунок відповідача ЦПК України не передбачає.

Крім того, відповідач повністю заперечував проти стягнення з нього судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн, у зв`язку із необґрунтовано завищеним розміром, не співмірним до складності справи та таким, та таким, що не підтверджений належними документами.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат на оплату правничої допомоги в розмірі 12000,00 грн.

Відповідно до положень ст. 141, 142 ЦПК України, беручи до уваги факт визнання відповідачем позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача лише наполовину, а інша половина підлягає поверненню позивачу з державного бюджету.

Враховуючи вищенаведене, діючи на підставі ст.ст.104-105, 110-114 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу – задовольнити повністю.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 02 серпня 2014 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 816.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять грн. 60 коп.).

Повернути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову за квитанцією ID: 1239-5377-4915-2543 від 20.02.2026 у АТ «ТАСКОМБАНК» (одержувач ГУК у Зап. обл./м. Зап. Вознес. /22030101), а саме у розмірі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять грн. 60 коп.).

Рішення суду є документом, що підтверджує факт розірвання шлюбу судом після набрання ним законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з вручення копії рішення.

Суддя М.М. Мінаєв