Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №201/9793/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

ЄУН 201/9793/25

Провадження № 2/201/838/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого – судді Покопцевої Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні гаражем шляхом зобов`язання звільнення приміщення гаражу,

В С Т А Н О В И В:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він проживає в будинку АДРЕСА_1 . Йому належить 65/100 частин домоволодіння в якому він проживає на підставі свідоцтва про право власності від 31.05.1985р., яка складається з: в житловому будинку літ.А-2 приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9 1-10, 1-11, 1-12 житловою площею 51,9 м. кв., загальною площею 104.3 м. кв., гаража літ. Б-2, сарая літ. Г-2, сарая літ. Ж, літньої кухні літ. И-2, навіса літ. К, навіса літ. Л, навіса літ. М та споруд № 4-7, 9-12, 11; в загальному користуванні з відповідачем знаходяться погріб з шийкою літ. Б та споруди № 1-3, 1.

Право власності на вищевказану нерухомість підтверджується свідоцтвом про право власності, Актом від 22.07.2024р., технічним паспортом від 22.07.2024р., витягом з Державного реєстру речових прав.

Після повномасштабного вторгнення росії на Україну, відповідач попросив позивача надати йому в тимчасове, строком на два роки, користування перший поверх гаража для зберігання своїх речей. До теперішнього часу, не зважаючи на неодноразові вимоги позивача звільнити приміщення гаража, відповідач не реагує. Своїми діями відповідач порушує його право власності та створює перешкоди позивачу в користуванні гаражем, що створює йому певні незручності.

На підставі викладеного, просить суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні першим поверхом гаража за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом звільнення приміщення гаража від майна, яке там знаходиться та надання фактичного доступу до вказаного приміщення.

Судом в порядку ч.ч. 6,8 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб – відповідача, і за змістом отриманої відповіді його місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).

За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, – за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.

Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи – адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

Суд двічі направляв на зареєстровану адресу відповідача копії ухвал про відкриття провадження, та поштова кореспонденція повернута неврученою через відсутність адресата за зареєстрованим місцем проживання. Інша адреса, окрім зареєстрованої, суду не повідомлена.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17 відсутність відзиву на позов не є визнанням позовних вимог та не означає доведеність позовних вимог.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Встановлені наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 31.05.1985р., виданого виконкомом Жовтневої районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська, зареєстрованого в реєстровій книзі під № 441 за реєстровим № 84, позивач ОСОБА_1 є власником 65/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з належними до нього будівлями та спорудами (а.с. 3).

22.07.2024р. інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_3 складено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (а.с.4-10).

22.07.2024р. інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_3 , після обстеження обстежено домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , складено акт про те, що (далі дослівно) «при обстеженні встановлено, що житловий будинок літ. А-2, гараж літ. Б-2, погріб з шийкою літ. В, сарай літ. Г-2, сарай літ. Ж, літня кухня літ. И, навіс літ. К, навіс літ. Л, навіс літ. М та споруди №1-16, І, ІІ побудовані до 05.08.1992 року; вбиральня літ. Д знесена, що згідно "Інструкції ( із змінами та доповненнями) про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна", затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001р. (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за №582/5773), змінами і доповненнями, внесеними наказами Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 26 листопада 2002р. №73, від 15 червня 2005р. №92, затверджено наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 8 лютого 2006р. №42, наказом Міністерства з житлового-комунального господарства України від 1 червня 2010р. №167 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 липня 2010р. За №479/17774, наказами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09 серпня 2012р. №404, від 28 грудня 2012р. №658, від 08 січня 2013р. №2, “Порядку проведення технічної інвентаризації”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 488, не є самочинним та не потребує введення в експлуатацію. Вважати, що домоволодіння складається з: житлового будинку літ. А-2 житловою площею 82,8 м?, загальною площею 169,7 м?, гаражу літ. Б-2, погріба з шийкою літ. В, сараю літ. Г-2, сараю літ. Ж, літньої кухні літ. И, навісу літ. К, навісу літ. Л, навісу літ. М та споруд №1-16, І ,ІІ. 65/100 частин домоволодіння за вищевказаною адресою, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 31.05.1985р., залишається незмінною та складається з: в житловому будинку літ. А-2 прим. 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11, 1-12 житловою площею 51.9 м?, загальною площею 104.3 м?, гаражі літ. Б-2, сарай літ. Г-2, сарай літ. Ж, літня кухня літ. И, навіс літ. К, навіс літ. Л, навіс літ. М та споруди № 4-7,9-12,ІІ; в загальному користуванні погріб з шийкою літ. В та споруди №1-3, І».

23.07.2024р. державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградского району Дніпропетровської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі документів поданих позивачем для реєстрації: свідоцтва про право власності 31.05.1985р. та техпаспорту зареєстровано за позивачем ОСОБА_1 право власності на 65/100 домоволодіння АДРЕСА_1 , із вказівкою у додаткових відомостях, що 65/100 цього домоволодіння складаються з: в житловому будинку А-2 приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1,4,1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11, 1-12, житловою площею 51,9кв.м., загальною площею 104,3 кв.м., літ Б-2 – гараж, літ.Г-2 сарай, літ Ж – сарай, літ И – літня кухня, лік К – навіс, літ Л – навіс, літ М – навіс,; споруди 4-7, 9-12, ІІ; в загальному користуванні погріб з шийкою літ В та споруди 1-3, І (а.с.17).

Згідно відповіді № 2757469 від 19.05.2026 на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 2780010812020, житловий будинок садибного типу, з господарськими будівлями та спорудами, які складаються з: літ.А-2 - житловий будинок загальною площею 169,7 кв.м, житловою площею 82,8 кв.м; літ.Б-2 - гараж; літ.В - погріб з шийкою; літ.Г-2 - сарай; літ.Ж - сарай; літ.И - літня кухня; літ.К - навіс; літ.Л - навіс; літ.М - навіс; поз. № 1-16, І, ІІ – споруди, загальна площа: 169.7 кв.м., житлова площа: 82.8 кв.м. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право спільної часткової власності:

-07.07.2023р. за відповідачем на 35/100 частин на підставі свідоцтва про право власності від 31.05.1985р. Жовтневого районного відділу комунального господарства (реєстратор Одринська Олена Вячеславівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровська обл);

-23.07.2024р. на 65/100 частин за позивачем на підставі свідоцтва про право власності від 31.05.1985р., виконкому Жовтневої районної Ради народних депутатів м.Дніпропетровську Дніпропетровської області, р.№ 84 та технічного паспорту від 23.07.2024р., видавник: ЄДЕССБ, номер: TI01:8370-9062-6574-9129 (реєстратор Колесник Інга Миколаївна, Виконавчий комітет Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, Дніпропетровська обл).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Правовідносини щодо будівництва житлових (садових) будинків і набуття прав на них до 05.08.1992р. регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Також у пункті 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. № 127 (далі – Інструкція), міститься перелік об`єктів (будівельних робіт), які не належать до самочинного будівництва.

Зокрема, зазначено, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05.08.1992р.

Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127 (далі – Порядок), документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05.08.1992р, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією права власності на збудовані об`єкти нерухомого майна, нерозривно пов`язані з законодавством у сфері містобудування, а саме із Законом України від 17.02.2011р. № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності».

Так, відповідно до вказаного Закону обов`язковою умовою створення об`єкта містобудування як об`єкта цивільно-правових відносин, щодо якого можуть виникати речові права, є прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» набрав чинності з 12.03.2011р.

У пункті 9 Розділу V «Прикінцеві положення» цього Закону передбачений певний строк для проходження процедури прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами їх технічного обстеження.

Зокрема, до таких об`єктів було віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 05.08.1992 до 12.03.2011р.

Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05.08.1992р., не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України від 01.07.2004р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952-IV) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Отже, до 05.08.1992р. закон не передбачав процедури введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на той час, не пов`язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.

Документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Відповідна правова позиція є сталою в практиці Верховного Суду (див., наприклад постанови від 26.02.2020р. у справі № 607/16873/18 (провадження № 61-12451св19), від 10.08.2022р. у справі № 175/2629/18 (провадження № 61-17998св21), від 26.02.2020р. у справі № 607/16873/18 (провадження № 61-12451св19)).

З 26.08.1948 по 22.02.1988р.р. питання набуття права власності на житлові будинки регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948р. «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26.08.1948р.) і прийнятою відповідно до Указу від 26.08.1948р. постановою Верховної Ради СРСР від 26.08.1948р. «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26.08.1948р.), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26.08.1948р., кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26.08.1948р. визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03.08.2004р.) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв?язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Як встановлено з матеріалів справи, житловий будинок з належними йому будівлями та спорудами АДРЕСА_1 належить сторонам у справі з 31.05.1985р. на підставі свідоцтв про право власності, позивачу – 65/100 частин, відповідачу – 35/100 частин.

Згідно техпаспорту, гараж Б-2 збудований у 1986р., доказів того, хто здійснив будівництво гаражу, а відтак є його власником в силу положень Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948р. «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» суду не подано.

Відповідно до ст. ст.112-113 ЦК України (станом на 1986р.) розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди — спір вирішується судом.

Такі ж принципи закріплені й у діючому ЦК України.

Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Проте, як вбачається із встановлених судом обставин, спірне майно перебуває у спільній частковій власності сторін.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Як вбачається зі змісту ч. 4 ст. 358 ЦК України, договір про виділення у користування співвласнику конкретних частин спільного майна підлягає нотаріальному посвідченню.

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що при спільній частковій власності право кожного зі співвласників поширювалось і поширюється на весь об`єкт нерухомого майна в цілому (на кожну будівлю, споруду чи приміщення), якщо інше не встановлено письмовою домовленістю між ними або рішенням суду. Частка у праві спільної часткової власності є арифметично визначеною ідеальною часткою у праві, а не конкретно виділеним фізичним об`єктом нерухомості.

В свою чергу, акт та технічний паспорт є документами, які засвідчують факт існування об`єкта нерухомого майна й містять його технічні характеристики, містять пропозицію інженера щодо складу часток, проте вони не підтверджують домовленість сторін стосовно користування нерухомим майном (гаражом), не є правочинами про розподіл спільного майна в натурі чи встановлення обов`язкового для сторін порядку користування майном у розумінні ст. 358 ЦК України.

Слід також врахувати, що технічний паспорт виготовлено у 2024р., вже після реєстрації 07.07.2023р. за відповідачем його права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Акт інженера не містить погодження відповідача на виділ позивачу в його частку 65/100 домоволодіння фактично всіх надвірних будівель та споруд (окрім погрібу з шийкою та споруд 1-3, І).

Оскільки порядку користування господарськими будівлями та гаражем літ. Б-2 між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не визначено, кожен із співвласників має на нього рівні права володіння та користування виходячи з принципів добросовісності та взаємної згоди. Відсутність заперечень чи відзиву з боку відповідача не звільняє позивача від обов`язку довести законність своїх вимог та наявність у нього одноосібного права користування спірною спорудою.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Таким чином, з матеріалів справи встановлено, що позивачем не було надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що він є єдиним власником і користувачем гаражу літ. Б-2, що відповідач як інший співвласник домоволодіння дійсно чинить йому перешкоди у користуванні майном та у добровільному порядку відмовляється надати доступ до приміщення гаражу. Самі лише усні твердження позивача про наявність перешкод не можуть бути достатньою підставою для задоволення позову в розумінні вимог процесуального закону.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача та відповідачем не компенсуються.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76–81, 141, 259, 263–265, 274–279 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 317, 358, 391 ЦК України, суд —

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні гаражем шляхом зобов`язання звільнення приміщення гаражу.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Суддя Д.О. Покопцева