Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №752/20929/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/20929/25

Провадження № 2/752/2525/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини.

У позові зазначає, що шлюбні відносини між сторонами є фактично припиненими, а збереження шлюбу в подальшому є неможливим та таким, що суперечить інтересам як сторін, так і неповнолітньої дитини. Спільне життя не склалось через глибокі та непримиренні розбіжності у характерах, поглядах на сімейні цінності, обов`язки та майбутнє. З часом зникли почуття любові, поваги, довіри. Всі спроби налагодити стосунки та знайти порозуміння не дали позитивного результату. Конфлікти та суперечки набули систематичного та стійкого характеру, що унеможливлює нормальне співіснування та створює в родині психологічно напружену та нездорову атмосферу. Позивач та відповідач мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільна дитина проживає з позивачем. Відповідач, як батько дитини, не ухиляється від участі в її матеріальному забезпеченні повністю, однак надавана ним допомога не є офіційно зафіксованою та достатньою для забезпечення гармонійного та всебічного розвитку дитини. На даний час відповідач перераховує на банківські реквізити позивача кошти в розмірі 6 000,00 грн. на місяць, однак ця сума є недостатньою для задоволення базових потреб дитини. Щомісячні витрати на утримання сина значно перевищують вказану суму та включають витрати на якісне та збалансоване харчування, що відповідає віку дитини, придбання сезонного одягу, взуття, білизни, витрати на медичне обслуговування, профілактичні огляди, вітаміни та, за необхідності, лікування, забезпечення засобами гігієни, витрати на дошкільну освіту, витрати на всебічний розвиток та дозвілля, додаткові заняття, комунальні послуги, щорічне оздоровлення, послуги перукаря та інші побутова потреби.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11.09.2025р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, однак відзиву на позовну заяву до суду не направив.

На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані документи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтуються позовні вимоги, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Сторони перебувають у шлюбі з 29.07.2020 року, який зареєстровано Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №906, про що свідчить Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають спільну дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .

Причиною звернення позивача до суду з позовом про розірвання шлюбу стало те, що шлюб фактично припинив існування, сторони не ведуть спільний побут, мають різні погляди на життя, сім`ю, спільне проживання припинено.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.

Відповідно до ст. 111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Як роз`яснено в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державною полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Сторони не виявили бажання примиритись.

Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України примушування жінки та чоловіки до шлюбу не допускається.

Частинами 2, 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з

подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

За частиною 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі ст. 112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше сімейне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Враховуючи наведені норми, а також з огляду на те, що в суду склалася достатня переконаність у тому, що подальше спільне життя подружжя неможливе, що позивач наполягає на розлученні та має стійке волевиявлення до розірвання шлюбу, і що збереження шлюбу та подальше спільне проживання подружжя суперечить інтересам позивача, суд приходить до висновку, що шлюб підлягає розірванню.

Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Як встановлено вище, сторони від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спільна дитина проживає разом із позивачем.

Позивач з посиланням на положення ст. 51 Конституції України, ст.ст. 141, 180 - 183 Сімейного кодексу України просить стягнути з відповідача аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку.

Відповідно із статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини другої статті 182 Сімейного кодексу України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно із частинами другою, третьою статті 181 Сімейного кодексу України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Факт відсутності в батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів, і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини (Постанова Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18).

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 77-80 ЦПК України про їх належність, допустимість, достовірність та достатність. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

При цьому, згідно зі статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беручи до уваги викладене, з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи вік дитини, працездатний вік відповідача, суд дійшов висновку про необхідність визначити розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки на утримання малолітнього сина, в частці від заробітку (доходу) в розмірі заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягненню дитиною повноліття.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів - їх розмір може бути зменшено або збільшено за рішенням суду (частина перша стаття 192 Сімейного кодексу України).

Згідно зі статтею 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Як вбачається, позов був пред`явлений 25.08.2025р. Таким чином, аліменти слід призначити з 25 серпня 2025 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги, то відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати за вимоги про розірвання шлюбу у вигляді сплати судового збору в розмірі 1 211,20 гривень підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, судовий збір за вимоги про стягнення аліментів у дохід держави в розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити.

2. Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 29 липня 2020 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис 906.

3. Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від усіх його видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.08.2025р. і до досягнення дитиною повноліття.

5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

6. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 211,20 (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) грн. судового збору.

7. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) грн.

8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення

або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Повний текст рішення суду складено та підписано 21.05.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА