Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №184/850/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/571/26 Справа № 184/850/25 Головуючий у першій інстанції: Коваленко В. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 02.01.2024 року між ним відповідачем було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1325-2826, відповідно до умов якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 11100,00 грн.; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 21 днів; промо-ставка – 0,01% в день; знижена % ставка – 2,50 % в день; стандартна % ставка – 2,50 % в день. Також додатковою угодою №1 від 05.01.2024 року до договору про відкриття кредитної лінії №1325-2826 від 02.01.2024 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1600,00 грн. Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору. Оскільки відповідач не належним чином виконував взяті на себе кредитні зобов`язання, станом на 24.03.2025 у нього утворилася заборгованість за кредитним договором в сумі 101308,69 грн, а саме прострочена заборгованість за кредитом – 12700,00 гривень,- прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 88608,69 гривень. Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг, а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 37808,69 гривень за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 63500,00 гривень. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість у розмірі 63500,00 грн, а саме прострочена заборгованість за кредитом – 12700,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 50800,00 грн.

Рішенням Покровського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором №1325 2826 від 02.01.2024 в розмірі 63500,00 грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом – 12700,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 50800,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» судовий збір в сумі 2422,40 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 63500,00 грн, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування оскаржуваного рішення з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 02.01.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1325-2826, за умовами якого кредитодавець відкриває для позичальника кредитну лінію із сумою кредиту 11100,00 грн, строком кредитування - 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику, датою повернення кредиту - 27.10.2024, зі сплатою процентів за користування кредитом: промо-ставка – 0,01% в день; знижена % ставка – 2,50 % в день; стандартна % ставка – 2,50 % в день.

У вказаному договорі зазначено, що укладення цього договору відбувається в електронному вигляді з використанням одноразового ідентифікатора.

Також на підтвердження позовних вимог надано копію додаткової угоди №1 від 05.01.2024 року до договору про відкриття кредитної лінії №1325-2826 від 02.01.2024 року, відповідно до якої сторони домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1600,00 грн.

Кошти надано шляхом перерахування відповідачу 11100,00 грн 02.01.2024 та 1600,00 грн 05.01.2024 за реквізитами платіжної банківської картки № НОМЕР_1 , вказаної клієнтом, що підтверджується копією листа АТ КБ «ПриватБанк» від 26.03.2025.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором №1325-2826, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» станом на 24.03.2025 нараховано заборгованість у розмірі 63500,00 грн, з яких 12700,00 грн – прострочена заборгованість за кредитом, 50800,00 грн – прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Саме у такий спосіб було підписано кредитний договір від 02.01.2024 року №1325-2826 року за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором пароль С4263.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

При цьому у відповідності до ч. 3 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

При цьому принцип юридичної сили електронного правочину найбільш повно відображається у вимогах щодо форми правочину. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: ч. 1 ст. 8 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах - повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; стаття 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об`єднаних Націй з права міжнародної торгівлі - інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних. Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг": юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31.08.2022 у справі №280/4456/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19, від 09.06.2023 у справі №280/4461/20.

Отже, відповідач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, отриманого від позикодавця, прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір від 02.01.2024 року №1325-2826 (здійснив акцепт пропозиції), тобто договір вважається укладеним у відповідності до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення сторонами кредитного договору від 02.01.2024 року №1325-2826 та додаткового договору до нього, отримання позичальником кредитних коштів; встановивши неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення кредиту, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за вказаним договором заборгованості за кредитом (тілом кредиту) в сумі 12700,00 грн.

Зазначена вище заборгованість підтверджується також представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачем.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність факту видачі кредитних коштів колегія зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію договору про відкриття кредитної лінії від 02.01.2024 року №1325-2826 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , укладеного в електронному вигляді з використанням одноразового ідентифікатора, а також копію листа АТ КБ «ПриватБанк» від 26.03.2025 щодо перерахування відповідачу кредитних коштів за реквізитами платіжної банківської картки № НОМЕР_1 .

Відповідачем не заперечується факт укладення ним вказаного вище кредитного договору та не спростовано отримання кредитних коштів, зокрема, доказів відсутності у спірний період відкритої на його ім`я в банківській установі платіжної картки за № НОМЕР_1 та зарахування на відповідний рахунок 11100,00 грн 02.01.2024 та 1600,00 грн 05.01.2024.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, – колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками в розмірі 12700,00 грн.

Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та в частині розподілу судових витрат, з ухваленням у цій частині нового судового рішення.

За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. ст. 141 ЦПК України).

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору (2422,40 грн), пропорційно задоволеним позовним вимогам (44,84%) в сумі 1086,20 грн.

На позивача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого відповідачем судового збору при поданні апеляційної скарги (3633,60 грн), пропорційно залишеним без задоволення вимогам (55,16%) в сумі 2004,29 грн.

Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з позивача (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) різницю сум на користь відповідача у розмірі 918,09 грн (2004,29 грн - 1086,20 грн).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» простроченої заборгованості за нарахованими процентами в сумі 50800,00 грн та в частині розподілу судових витрат – скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) прострочену заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 12700 (дванадцять тисяч сімсот) грн 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 918 (дев`ятсот вісімнадцять) грн 09 коп.

В іншій частині рішення Покровського міського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складений 25 травня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк