Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №191/811/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/622/26 Справа № 191/811/25 Головуючий у першій інстанції: Окладнікова О. І. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Окладнікової О.І. від 24 червня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 27.07.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №503705-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронним повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» 27.07.2024 року було направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №503705-КС-002 про надання кредиту, яку останній прийняв. Позивач свої зобов`язання за договором виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 19000,00 грн. на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 . Відповідач порушив зобов`язання: кредит не повертає, заборгованість станом на 08.02.2025 року склала 56726,00 грн., яка складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту – 19000,00 грн., суми прострочених платежів по процентах – 37141,02 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість у загальному розмірі 56726,00 грн.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес Позика», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 56726,00грн, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено, що 27.07.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №503705-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронним повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в розмірі 19000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених договором та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика».

За положеннями пункту 2.3 вказаного вище договору, строк кредитування, тобто строк на який надається кредит позичальнику - 24 тижнів.

Відповідно до пункту 2.4 зазначеного договору, стандартна процентна ставка за кредитом в день - 1,15 фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом в день - 0,80 фіксована. Згідно п. 2.7 строк дії договору - до 11.01.2025.

На підтвердження суми заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитом №503705-КС-002 від 27.07.2024 року, яка становить загальний залишок заборгованості за наданим кредитом в сумі 56726,00 грн.

Також до матеріалів справи долучено копію інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» від 12.02.2025 року, з якої вбачається, що товариством було здійснено наступний переказ грошових коштів: номер карти НОМЕР_2 , емітент платіжної картки банк “Monobank”, час проведення - 27.07.2024 20:06:50, сума 19000,00 грн.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання кредиту №503705-КС-002 від 27.07.2024,де зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаними у договорі реквізитами, зокрема, платіжної інструкції, меморіального ордеру, виписки з особового рахунку, тощо.

Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Позивачем долучена до матеріалів справи лише копія інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» від 12.02.2025 року, з якої вбачається, що товариством було здійснено наступний переказ грошових коштів: номер карти НОМЕР_2 , емітент платіжної картки банк “Monobank”, час проведення - 27.07.2024 20:06:50, сума 19000,00 грн.

Однак, вказана вище довідка не є первинним бухгалтерським документом та допустимим доказом отримання позичальником кредитних коштів, не відповідає законодавчо визначеним вимогам бухгалтерських документів, які підтверджують вчинення фінансової операції.

Розрахунок заборгованості, що наданий разом з позовною заявою, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а, отже, не є належними доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок створений самим позивачем, а тому інформація, зазначена у ньому, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання позичальником кредитних коштів.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що банківська картка НОМЕР_2 відкрита на ім`я відповідача, а також зарахування на користь відповідача грошових коштів у сумі 19000,00 грн на його банківську картку/рахунок, тощо; клопотання про витребування відповідних доказів апеляційному суду - не заявлено.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність видачі ТОВ «Бізнес Позика» відповідачу кредитних коштів за умовами договору про надання кредиту №503705-КС-002 від 27.07.2024, у зв`язку з чим, недоведеність наявності заборгованості, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача за вказаним договором заборгованості у розмірі 56726,00 грн, з яких заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 19000,00 грн, заборгованість за відсотками - 37141,02 грн, комісія - 584,98 грн, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції нібито не здійснив усіх необхідних процесуальних дій та передчасно дійшов висновку про відсутність доказів отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки не дочекався відповіді від Банку щодо витребуваних доказів, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції задовольнив клопотання позивача про витребування доказів у АТ «Універсал Банк», тобто вжив усіх передбачених законом заходів для сприяння сторонам у поданні та дослідженні доказів. Водночас ненадання банком витребуваної інформації або її відсутність не може бути покладено в основу доведеності позовних вимог, оскільки відповідно до принципів змагальності та диспозитивності саме позивач зобов`язаний довести належними, допустимими та достатніми доказами факт укладення кредитного договору, належність банківської картки відповідачу та факт отримання відповідачем кредитних коштів.

При цьому позивач не був позбавлений можливості самостійно надати суду належні докази на підтвердження своїх вимог, зокрема, первинні документи щодо переказу коштів, підтвердження зарахування кредитних коштів саме відповідачу тощо.

На час розгляду справи апеляційним судом в матеріалах справи також відсутні письмові документи щодо надання АТ «Універсал Банк» інформації про зарахування відповідачу суми позики 19000,00 грн 27.07.2024 від позивача; клопотань про витребування відповідних доказів апеляційним судом - не заявлено.

Зазначена у розрахунку заборгованості інформація про сплату позичальником двох платежів сама по собі не може вважатися належним та достатнім підтвердженням факту видачі кредитних коштів. Позивачем не надано до суду виписки з особового рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом та могла б підтвердити рух коштів, зокрема факт їх перерахування відповідачу. Натомість розрахунок заборгованості є одностороннім документом, складеним самим позивачем, а тому без належного документального підтвердження не може свідчити про фактичне надання кредиту чи існування заборгованості у заявленому розмірі.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого суду – без змін.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»– залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складений 25 травня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова