Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №216/1985/26 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/1985/26

Провадження № 2/216/2806/26

З А О Ч Н Е

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року місто Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Онопченка Ю.В.,

за участю: секретаря судового засідання Авшаряна С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради міста Кривого Рогу, про захист прав малолітньої дитини, -

в с т а н о в и в:

17 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про захист прав малолітньої дитини.

Позовна заява мотивована тим, що сторони мають спільну доньку ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 . З січня 2023 року сімейне життя між сторонами почало поступово погіршуватись, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин у грудні 2023 року. Кожен з подружжя живе окремим життям, та своїми інтересами, не ведуть спільного господарства, сімейний бюджет розділений та ведеться окремо.

Відповідачка проживає окремо від дитини, не приймає участі у її вихованні, не цікавиться її життям. Починаючи з 2024 року позивач взяв на себе всі батьківські обов`язки, самостійно виховує та утримує доньку, яка залишилася проживати разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач веде моральний та здоровий спосіб життя, має стабільний дохід, та забезпечує дитину харчуванням, ліками, одягом, піклується про її здоров`я, займається її навчанням та розвитком, як духовним так і фізичним. Пройшло майже 2 роки з часу коли відповідачка припинила приймати участь в житті та вихованні дитини, не турбується про неї, не цікавиться її станом здоров`я, матеріальної допомоги не надає. Відповідачка, як мати самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, не надає дитині материнського тепла, турботи. Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просив суд задовольнити позов.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про час, день та місце слухання справи повідомлялася належним чином.

Представниця третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи без представника органу опіки та піклування виконкому районної у місті ради.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в заочному порядку позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 08 вересня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданого Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 585.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 75, ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_2 матір`ю ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно акту обстеження умов проживання, складеного Службою у справах дітей виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради 27.04.2026, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 проживаютьза адресою: АДРЕСА_1 . Житло розташоване на першому поверсі одноповерхового будинку, складається з п`яти кімнат. Умови проживання задовільні, в будинку чисто, затишно, кімнати просторі, добре обладнані меблями, побутовою технікою. Дитина має окрему кімнату, забезпечена одягом, взуттям, продуктами харчування, має розвиваючі ігри, та інші речі особистого вжитку.

Стосунки в сім`ї доброзичливі. Позивачем створені належні умови для повноцінного життя і розвитку дитини. На момент перевірки позивач та його донька перебували вдома. Ураховуючи вік малолітня дитина не здатна усвідомлено висловлювати свою думку щодо предмета спору як то передбачено статтею 171 СК України.

Згідно висновку виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради від 29.04.2026 № 4/33-1780, виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, як орган опіки та піклування, вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 ,відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у своїх рішеннях зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Згідно приписів статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 №789-ХІІ, яка є частиною національного законодавства України у відповідності до статті 9 Конституції України, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини, а також дитині забезпечується такий захист i піклування, якi необхiднi для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, цією статтею; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як встановлено статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В ході судового розгляду – досліджених письмових матеріалів справи, встановлено, що відповідачка залишила піклування малолітньої дитини з 2024 року на батька, позивача у справі, після чого перестала приймати участь у вихованні, спілкуванні та матеріальному утриманні доньки.

Судом встановлено, що відповідачка – мати малолітньої дитини впродовж останніх двох років взагалі не спілкується з дитиною, не цікавиться її розвитком, станом здоров`я, в той час як інтереси дитини, особливо малолітньої полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості.

На теперішній час захист, піклування, та благополуччя чотирьохрічної дитини здійснює батько самостійно, а мати самоусунулась від виконання своїх обов`язків, що на думку суду, з урахуванням віку дитини, негативно впливає на гармонічний розвиток дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

ЄСПЛ розглядаючи справи на підставі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував на необхідність поглибленого вивчення національними судами всієї сімейної ситуації і відповідних факторів, а також проведення збалансованої та обґрунтованої оцінки відповідних інтересів кожної особи з постійним прагненням віднайти найкраще рішення для дітей.

Тобто, в оцінці обставин справи слід зазначити, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення.

Суд враховує, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів) є крайнім заходом, проте й враховує, що згідно з ч. 1 ст. 168 Сімейного кодексу України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров`ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.

Також суд зауважує, що справа розглядається в порядку заочного розгляду, тож відповідачка не позбавлена права подати заяву про перегляд заочного рішення, та спростувати доводи позивача та висновок органу опіки та піклування.

Крім того, в порядку ч. 1 ст. 169 Сімейного кодексу України якщо змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

У цій справі встановлено, що відповідачка залишила чотирьохрічну дитину з батьком, самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, з 2024 року і по теперішній час не проживає разом зі своєю донькою, не бере участі у її вихованні, не надає фінансову допомогу, і не підтримував зв`язок майже два роки поспіль. Дитина прив`язана до батька, який повністю взяв на себе роль обох батьків.

Доказів того, що батько – позивач чинить перешкоди у спілкуванні матері з донькою не встановлено, так само як і не встановлено, що мати зверталася за допомогою до органів опіки та піклування чи суду для організації доступу та контактів з дитиною.

На думку суду, відповідачка могла і повинна була усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з малолітньою дитиною зокрема, враховуючи вік останньої в той час, коли їх контакт припинився (два роки), може призвести не лише до значного ослаблення, а той повного розриву, зв`язку між нею та дитиною, яка в цьому віці потребує особливої опіки матері.

Саме бездіяльність відповідачки призвела до розриву зв`язків між нею та донькою, доказів протилежного не здобуто.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що у судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідачка не тільки ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню та матеріальному утриманню дитини, а й свідомо передала свої обов`язки по вихованню дитини батькові, нехтує своїми батьківськими обов`язками, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не забезпечує належного харчування, медичного огляду, лікування, не спілкується з дитиною в повному обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню дитини загальноприйнятих норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, а отже ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не проявляє батьківської турботи, але має реальну можливість виконувати такі обов`язки, а тому є всі підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Зважаючи на те, що мати дитини відповідачка по справі самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, вихованням, утриманням дитини не займається, не піклуються про здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток доньки, суд приходить до висновку про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Також, позивачем заявлену вимогу про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини, та на думку суду вказаний розмір аліментів відповідатиме гармонійному розвитку дитини.

При визначенні розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідачки суд враховує, що остання є працездатною, за своїм віком може та повинна працювати та забезпечувати дитину всім необхідним, дитина самостійного джерела засобів до існування не має.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Таким чином, вимога позивача про стягнення аліментів обґрунтована, та її слід задовольнити.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн за вимогу про позбавлення батьківських прав, та відповідно вказана сума підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

Відповідно до вимог п. 3 статті 5 Закону України «Про судовий збір» та положень статті 141 ЦПК України, позивач звільнений від сплати судового збору при звернені до суду з вимогою про стягнення аліментів, тому з відповідачки в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради міста Кривого Рогу, про захист прав малолітньої дитини– задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати щомісячно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 17 березня 2026 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 (двадцять) коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 (двадцять) коп.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України рішення суду про стягнення аліментів допустити до негайного виконання у межах суми платіж за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В.Онопченко