Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №205/15830/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/15830/25

Номер провадження2/205/824/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Остапенко Н. Г.,

за участю секретаря судового засідання Сидорової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу №205/15830/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 20.10.2025 року звернулась до Новокодацького районного суду міста Дніпра з позовом, в якому просить визнати житловий будинок садибного типу А-1, загальною площею 46,3 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, а саме: житловою прибудовою А1-1, верандою а-1, літньою кухнею Б, погребом В, сараями Г, Д, Е, душем З, вбиральнею И, спорудами 1-5 та земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 1210100000:08:665:0127, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя – ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визначити, що кожному із співвласників: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить по 1/2 частині вказаного житлового будинку та земельної ділянки; в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на вказаний житловий будинок та земельну ділянку; стягнути з позивача на користь відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини зазначеного житлового будинку садибного типу та земельної ділянки в розмірі 99 850,00 грн; право спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок садибного типу та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 припинити.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили, що позивач та відповідач з 23 червня 1986 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. Спільне життя було фактично припинено з початку 2024 року та на сьогоднішній день вони живуть за однією адресою, але окремо, спільного побуту не ведуть. За час спільного шлюбу, а саме 14 листопада 2003 року між ОСОБА_3 - рідною тіткою, та відповідачем, за нотаріальної згоди позивача та в інтересах їхньої сім`ї, було укладеного договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грищенком В. І. Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 належне їй на праві приватної власності домоволодіння, яке складається з житлового будинку та земельної ділянки площею 0,15 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов`язався довічно утримувати ОСОБА_3 . За спільні кошти подружжя, та особисто позивач у повному обсязі виконувала взяті на себе зобов`язання, протягом 11 років піклувалась про ОСОБА_3 , забезпечувала її усім необхідним, доглядала за нею (гігієна), лікувала, готувала їжу, прибирала у житловому будинку, оброблювала земельну ділянку. Крім того, відповідач є інвалідом 3 групи (цукровий діабет), отримував мінімальну соціальну допомогу. Тому, усе грошове забезпечення здійснювалось за кошти позивача, яка є єдиною працездатною особою. Позивач одноосібно утримувала як відповідача, так і ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Відповідач, після смерті ОСОБА_3 , зареєстрував виключно на себе у повному обсязі право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Крім цього, позивачу стало відомо й про те, що ОСОБА_4 зареєстрував також виключно на себе право власності на земельну ділянку під вказаним будинком, кадастровий номер 1210100000:08:665:0127, площею 0,15 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3180011012101. Також, випадково знайшла документи, з яких дізналась, що відповідач, без згоди та повідомлення позивача, 27.08.2025 зареєстрував ОСОБА_5 у спільному домоволодінні. Крім того, 29 вересня 2025 року відповідач склав заповіт (розпорядження), згідно з яким житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3127672912020 та земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:08:665:0127, площею 0,15 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3180011012101 в повному обсязі заповідає ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказані правочини, не дивлячись на презумпцію спільного сумісного майна подружжя, відповідач вчинив без нотаріальної згоди позивача, що суттєво обмежує право власності позивача.

Ухвалою судді від 24 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення визначених в ухвалі недоліків.

05 листопада 2025 року представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків та збільшення позовних вимог, в якій просить суд визнати спільною сумісною власністю позивача та відповідача наступне майно: житловий будинок садибного типу А-1, загальною площею 46,3 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, а саме: житловою прибудовою А1-1, верандою а-1, літньою кухнею Б, погребом В, сараями Г, Д, Е, душем З, вбиральнею И, спорудами 1-5, та земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 1210100000:08:665:0127, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 199 700,00 грн.егковий автомобіль марки HYUNDAI, моделі TUCSON, державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, середня ринкова вартість якого становить 189 000,00 грн.; поділити між позивачем та відповідачем спільне майно наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок садибного типу та земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:08:665:0127, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право на частку у цьому майні другої сторони; визнати за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки HYUNDAI, моделі TUCSON, державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, припинивши право на частку у цьому майні другої сторони; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості майна у розмірі 10 700, 00 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування збільшених позовних вимог зазначили обставини, аналогічні викладеним у позовній заяві, а також зазначили, що згідно звітів про грошову оцінку майна, а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , вартість майна становить 199 700, 00 грн. Крім того, у період перебування сторін у шлюбі, а саме 19.07.2018 року, позивачем та відповідачем було також спільно придбано легковий автомобіль HYUNDAI TUCSON, державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску. Зазначений транспортний засіб, хоча й набувався у період шлюбу, однак був записаний на відповідача. На сьогодні, позивач з відповідачем не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, набутого ними в період шлюбу. Оскільки майно було придбане позивачем та відповідачем в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому позивач має намір поділити вищезазначене майно, шляхом визнання права власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 за нею, а автомобіля марки HYUNDAI моделі TUCSON, державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску за відповідачем, в порядку поділу майна, що є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя. Також звертали увагу суду на вартість спірного транспортного засобу, який підлягає поділу, яка відповідно до даних, взятих з відкритих джерел становить 4500,00 тис. доларів, що у гривневому еквіваленті складає 189 000,00 грн.

Ухвалою судді від 11 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача-адвокат Сахончик О.О. підтримала заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, просила їх задовольнити. В подальшому в судове засідання не з`явилась, однак надала суду заяву про розгляд справи без її участі та без участі позивача.

Відповідач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 визнав у повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення та суду пояснив, що за час шлюбу ними дійсно було набуто у спільну сумісну власність домоволодіння, що складається з житлового будинку садового типу та земельної ділянки, а також автомобіль. Не заперечує проти поділу спільного майна шляхом визнання за позивачем права власності на домоволодіння, а за ним – права власності на автомобіль з виплатою позивачем на його користь грошової компенсації у розмірі різниці вартості вказаного майна. В подальшому в судове засідання не з`явився, однак надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вислухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі з 23 червня 1986 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 .

14 листопада 2003 року між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грищенко В. І., відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 належне їй на праві приватної власності домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , який розташовано за земельній ділянці розміром 1780 кв.м., а ОСОБА_2 зобов`язався довічно цілком утримувати ОСОБА_3 , забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою і зберігши в її безплатному довічному користуванні одну житлову кімнату, розміром 13,8 кв.м.

Як видно з технічного паспорту, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , розташовано на земельній ділянці площею 1780 кв.м. та складається з: житлового будинку садибного типу А-1, загальною площею 46,3 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м., літньою кухнею Б, погребом В, сараями Г, Д, Е, душем З, вбиральнею И, спорудами 1-5,І.

Згідно витягу з державного реєстру речових прав №423732419 від 23.04.2025 право власності на житловий будинок садибного типу, загальною площею 46,3 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 14.11.2003.

Згідно витягу з державного реєстру речових прав №437482476 від 30.07.2025 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:08:665:0127, площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11.06.2025 у справі №205/1410/25.

Право власності на автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, також зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно звітів про оцінку ринкової вартості житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та про експертну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:08:665:0127, площею 0,15 га, за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість вказаного житлового будинку становить 189 900 грн., а земельної ділянки – 9 800 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявна спільна заява позивача та відповідача про узгодження вартості автомобіля HYUNDAI TUCSON, державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, у розмірі 189 000 грн.

Також судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок суду грошові кошти у сумі 10 700 грн., що підтверджується відповідною квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.4609641308.1 від 04.11.2025.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, завинятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Норми статті 60 СК України визначають презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Вказана позиція є сталою у практиці Верховного Суду.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.

Якщо презумцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Згідно з частиною другою статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною четвертою статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При цьому, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина третя статті 61 СК України) та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном (стаття 63 СК України).

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно зі статтею 746 ЦК України відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров`я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов`язок перед відчужувачем є солідарним. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Отже, цивільне законодавство визначає, що виникнення спільної сумісної власності кількох осіб на майно, передане за договором довічного утримання, зумовлює солідарне виконання ними обов`язків за цим договором на користь відчужувача.

Системний аналіз зазначених норм цивільного та сімейного законодавства у сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був цей договір укладений саме в інтересах сім`ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов`язки за таким договором солідарно з набувачем.

Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 332/1105/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 766/18678/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 185/3086/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 496/1069/18 від 01.11.2023 у справі № 760/4066/21.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружися або судовим рішенням.

Згідно частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Як встановлено, спірне майно у виді житлового будинку, земельної ділянки та автомобіля набуто сторонами у зареєстрованому шлюбі. Житловий будинок та земельна ділянка набуті відповідачем на підставі договору довічного утримання в інтересах сім`ї. Позивач нарівні з відповідачем виконувала зобов`язання, передбачені вказаним договором, тобто вказане майно в цілому є спільним майном подружжя, презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно не спростовано, отже воно підлягає поділу між позивачем та відповідачем, виходячи з правил рівності часток подружжя у спільному майні.

Таким чином, зважаючи на оціночну вартість спірного майна подружжя, що підлягає розподілу між сторонами, виходячи з принципу рівності часток у праві спільної сумісної власності, а також враховуючи досягнення між позивачем та відповідачем домовленості щодо порядку поділу, суд доходить висновку, що спільне майно позивача та відповідача підлягає поділу шляхом визнання за позивачем права власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , виділення відповідачу на праві власності автомобіля HYUNDAI TUCSON, державний номер НОМЕР_1 , та стягнення з позивача на користь відповідача грошової компенсації вартості частки спільного майна у сумі 10 700 грн., що становить різницю ринкової вартості житлового будинку з земельною ділянкою та автомобіля.

При цьому, суд зазначає, що право власності на автомобіль вже зареєстровано за відповідачем згідно відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, тож повторне визнання за ним права власності даним рішенням суду не вимагається.

Крім того, Велика Палата Верховного суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 вважала правильним висновок судів про те, що вимоги про визнання за відповідачем права власності на автомобіль і стягнення на користь позивачки відповідної грошової компенсації треба розглядати як вимогу про поділ цієї неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірного майна спільною сумісною власністю та припинення права на частку у майні після поділу майна, суд зазначає, що обраний спосіб захисту є неефективним, з огляду на таке.

Так, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі.

Отже, задоволення вимоги про поділ спірного майна як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем права власності на житловий будинок та земельну ділянку, а за відповідачем права власності на автомобіль зі стягненням з позивача на користь відповідача компенсації частини вартості майна, саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такі об`єкти.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові (пункт 40) від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 вже виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності також є неефективним способом захисту.

Така позиція суду також повністю узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного суду, що викладені у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок садибного типу А-1, загальною площею 46,3 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м. який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 1210100000:08:665:0127, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на транспортний засіб марки HYUNDAI, моделі TUCSON, державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за частку ринкової вартості спільного майна у розмірі 10 700 (десять тисяч сімсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 887 (три тисячі вісімсот вісімдесят сім) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: Н. Г. Остапенко