Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №211/8002/25 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/8002/25

Провадження № 2/211/1056/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Н.О. Сарат

за участю секретаря судового засідання С.М. Зоріній

за участі представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Тараненко М.С.

представника третьої особи - Нацентової О.В.

розглянувши в судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Олійника Олександра Григоровича, представник ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа Департамент патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

встановив:

У провадженні Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває вищевказана цивільна справа, за позовом ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа Департамент патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Позивач просить суд, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , прож.: АДРЕСА_1 , грошові кошти в сумі 539466,67 (п`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста шістдесят шість грн. 67 коп.) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , прож.: АДРЕСА_1 , судові витрати.

В обгрунтування позову зазначено, що 24 грудня 2024 року працівниками Полку патрульної поліції у місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції складено протокол про адміністративне правопорушення ЕПРІ № 204380 щодо ОСОБА_2 за ч.1 ст.130 КУпАП. Складений відносно ОСОБА_2 протокол в справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП, був предметом розгляду в Довгинцівському районному суді м. Кривого Рогу, і постановою цього ж суду від 26 лютого 2025 року в справі № 211/181/25. Суд визнав ОСОБА_2 винним в тому що 24 грудня 2024 року, близько 22 год. 32 хв., під час керуванння автомобілем «ВАЗ 2110», державний номерний знак НОМЕР_2 , по вул. Мальовнича, 22 в Довгинцівському районі м. Кривому Рогу Дніпропетровськолї області, він був зупинений працівниками поліції, які виявили в нього ознаки наркотиченого сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, розширені зіниці очей, які не реагують на світло, підвищена жвавість ходи, мови. Від проходження огляду на визначення стану сп`яніння водій ОСОБА_2 відмовився в медичному закладі на місці зупинки транспортного засобу. Зафіксовано на нагрудні відеореєстратори №475631, №475627. Факт руху зафіксовано на відеореєстратор xiaomi. Дії ОСОБА_2 кваліфіковані судом за частиною 1 статті 130 КУпАП, і постановою від 26 лютого 2025 року в справі № 211/181/25 до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому вираженні становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_2 оскаржив його до Дніпровського апеляційного суду, який постановою від 22 травня 2025 року в справі № 211/181/25 задовольнив апеляційну скаргу захисника: постанову Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2025 року скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п 1 ст. 247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Таким чином, оскільки справу закрито з реабілітуючих підстав (відсутність події та складу адміністративного правопорушення), наявний факт незаконного притягнення особи до адміністративної відповідальності. В результаті незаконного притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності останньому завдано моральної шкоди. Згідно проведеного підрахунку, тривалість провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 становить 4 повних місяців і 28 днів. Так, протокол в справі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 240308 стосовно ОСОБА_2 складено 24 грудня 2024 року. Постанову Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу в справі №211/181/25, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, винесено 24 лютого 2025 року. Постанову Дніпровського апеляційного суду в справі №211/181/25, якою скасовано постанову суду першої інстанції та закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 з реабілітуючих підстав, винесено 22 травня 2025 року. Таким чином, сума, яка підлягає стягненню на користь позивача за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, складає: 4 (міс.)х8000 (грн.) + 8000/30х28 = 39466,67 (грн.).

Ухвалою суду від 16.07.2025 року провадження по справі відкрито та призначено підготовче судове засідання.

01.08.2025 року відповідачем надано відзив, згідно якого в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. На переконання Казначейства, позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів у справі, оскільки складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено виключно судом. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 312/262/18 та встановив, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. ВП ВС неодноразово досліджено питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема і у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18, вказано наступне: «Складання протоколу — це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду як доказ вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.». Просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.08.2026 року залучено третю особу Департамент патрульної поліції , які 12.08.2025 року надано пояснення третьої особи, згідно яких позовну заяву позивача вважають необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з такого. 24.12.2025 відносно Позивача інспектором полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській обалсті Департаменту патрульної поліції було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Щодо порядку відшкодування шкоди в порядку ст. 1167 ЦК України вважаю, що позивач не вірно зазначив у своєму позові, що його вимоги підпадають під норму статті 1167 ЦК України, оскільки шкода завдана незаконними рішеннями, діями, чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, така шкода відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу чи виправних робіт. Посадові особи патрульної поліції полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції не відноситься до органів, що здійснює оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, а також органів прокуратури чи суду. Правомірність оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП. Позивач вказав, що у зв`язку із протиправними діями інспектора ППП в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровьскій області ДПП йому завдано моральну шкоду. Разом з тим, складання протоколу про адміністративне правопорушення є виключно способом фіксування певних обставин, а не актом індивідуальної дії, аналогічна правова позиція викладена ухвалою Вищого Адміністративного Суду від 12 жовтня 2016 року по справі № 161/5061/16-а, постановою Київського Апеляційного адміністративного Суду від 23 лютого 2017 року по справі № 754/10278/16-а. ВП ВС неодноразово досліджено питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема і у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18, вказано наступне: «Складання протоколу — це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду як доказ вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень» Підсумовуючи викладене наголошуємо на тому, що Позивачем не надано жодних доказів наявності вини відповідача та третьої особи у спричиненні моральної шкоди та наявності такої шкоди. Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, наголошуємо, що Позивачем до позовної заяви не надано належних та у достатній кількості доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог.

Ухвалою суду від 23.02.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача Болотін А.Є. підтримав позов, пояснив по змісту позовної заяви.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 заперечувала проти позову, пояснила по змісту відзиву.

В судовому засіданні представника третьої особи ОСОБА_4 заперечувала проти позову, підтримала свої письмові пояснення, та просила відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши сторони, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 24 грудня 2024 року працівниками Полку патрульної поліції у місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції складено протокол про адміністративне правопорушення ЕПРІ № 204380 щодо ОСОБА_2 за ч.1 ст.130 КУпАП.

Складений відносно ОСОБА_2 протокол в справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП, був предметом розгляду в Довгинцівському районному суді м. Кривого Рогу, і постановою цього ж суду від 26 лютого 2025 року в справі № 211/181/25.

Суд визнав ОСОБА_2 винним в тому що 24 грудня 2024 року, близько 22 год. 32 хв., під час керуванння автомобілем «ВАЗ 2110», державний номерний знак НОМЕР_2 , по вул. Мальовнича, 22 в Довгинцівському районі м. Кривому Рогу Дніпропетровськолї області, він був зупинений працівниками поліції, які виявили в нього ознаки наркотиченого сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, розширені зіниці очей, які не реагують на світло, підвищена жвавість ходи, мови. Від проходження огляду на визначення стану сп`яніння водій ОСОБА_2 відмовився в медичному закладі на місці зупинки транспортного засобу. Зафіксовано на нагрудні відеореєстратори №475631, №475627. Факт руху зафіксовано на відеореєстратор xiaomi. Дії ОСОБА_2 кваліфіковані судом за частиною 1 статті 130 КУпАП, і постановою від 26 лютого 2025 року в справі № 211/181/25 до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому вираженні становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Постановою від 22 травня 2025 року в справі № 211/181/25 Дніпровський апеляційний суд, задовольнив апеляційну скаргу захисника: постанову Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 лютого 2025 року скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п 1 ст. 247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, за змістом якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загально конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(далі Закон № 266/94-ВР).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

Правомірність оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП. Позивач вказав, що у зв`язку із протиправними діями інспектора ППП в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровьскій області ДПП йому завдано моральну шкоду. Разом з тим, складання протоколу про адміністративне правопорушення є виключно способом фіксування певних обставин, а не актом індивідуальної дії, аналогічна правова позиція викладена ухвалою Вищого Адміністративного Суду від 12 жовтня 2016 року по справі № 161/5061/16-а, постановою Київського Апеляційного адміністративного Суду від 23 лютого 2017 року по справі № 754/10278/16-а.

ВП ВС неодноразово досліджено питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема і у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18, вказано наступне: «Складання протоколу — це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду як доказ вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень» .

Відповідно до статті 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Згідно частини 1 статті 255 КУпАП, уповноважені посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції) мають право складати протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП.

Протокол про адміністративне правопорушення є лише документом, в якому зафіксовані певні обставини, відтак, сам по собі протокол не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору, він не створює юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення, безпосередньо не впливає на права та обов`язки особи, щодо якої він складений, та не є обов`язковим для виконання, отже не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Відтак, такий документ є виключно способом фіксування певних обставин, а не актом індивідуальної дії, крім того, перевірка правильності його складення повинна поряд з іншим здійснюватися уповноваженим органом при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Велика Палати Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.

Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Суд окремо зазначає, що процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за статтею 130 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).

Щодо встановлення факту заподіяння моральної шкоди.

Як вже наголошувалось наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Третім обов`язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами.

Системне тлумачення норм права свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.

У підсумку суд дійшов висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 130 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.

Суд зазначає, що факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності події та складу такого порушення не презюмує завдання позивачу моральної шкоди.

Указане узгоджується з позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №335/6977/22.

Відтак, позивач, як особа, щодо якого було складено протокол у справі про вчинення адміністративного правопорушення, скористався наданим йому правом та в апеляційному порядку оскаржив постанову Довгинцівського районного суд м. Кривого Рогу від 26.02.2025 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 22.05.2025 р. було скасовано постанову Довгинцівського районного суд м. Кривого Рогу від 26.02.2025 року № 211/181/25 та закрито провадження стосовно ОСОБА_2 на підставі п. 1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

При цьому, зазначена постанова суду не містить даних про встановлення неправомірних або протиправних дій з боку співробітників патрульної поліції по відношенню до ОСОБА_2 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно за статтею 130 КУпАП.

Крім цього, позивачем не надано суду жодних доказів очевидної свавільності та протиправності дій поліцейських, які виразились у складенні щодо протоколу про адміністративне порушення.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За вимогами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відтак належних та допустимих та достовірних доказів того, що позивачу було заподіяно моральної шкоди позивачем до суду надано не було.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Відшкодування моральної шкоди не повинно приводити до безпідставного збагачення, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №752/17832/14-ц у постанові від 15.12.2020 (п. 90).

З огляду на вказане, суд дійшов до висновку, що у справі не установлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України для відшкодування шкоди та покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 76,77-80,81, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, ст.ст. 23, 1173,1174,1167 ЦК України суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Олійника Олександра Григоровича, представник ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа Департамент патрульної поліції про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 25 травня 2026 року.

Суддя: Н. О. Сарат