Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №369/20122/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20122/25

Провадження № 2/369/7098/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22.05.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Лисяк К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/20122/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Виконавчий комітет Боярської міської ради Київської області, як орган опіки та піклування про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в:

28 жовтня 2025 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просить суд позбавити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає в АДРЕСА_1 батьківських прав, щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , в розмірі 3 196 грн. (три тисячі сто дев`яносто шість) гривень, починаючи з 28.10.2025 до досягнення дитиною повноліття.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він та відповідачка є батьками малолітньої ОСОБА_3 , яка народилась у шлюбі.

12 червня 2014 року шлюб був розірваний.

З грудня 2016 року ОСОБА_3 проживає з позивачем у м. Боярка, Київської області.

На підставі рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 16 січня 2016 року задоволено зустрічний позов позивача до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 . Визначено місце проживання з позивачем у м. Боярка, Київської області.

ОСОБА_2 не цікавиться процесом виховання доньки і не приймає участі в ньому. Спільна донька перебуває на повному забезпеченні позивача,

За весь час проживання доньки у позивача в м.Боярка ОСОБА_2 або ж її родичі жодного разу не надавали матеріальної допомоги на утримання малолітньої ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 фактично самоусунулась навіть у спілкуванні з донькою. В цілому упродовж року остання дзвонить доньці не більше 3-4 разів. Обов`язки щодо забезпечення необхідних умов життя, вихованням дитини не займається, не цікавиться навчанням доньки, не піклується про її фізичний та духовний розвиток.

Нещодавно позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 використала наявність начебто утримання неповнолітньої дитини для вчинення злочину. Що підтверджується відомостями реєстру судових рішень (ухвала Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13.04.2023 № 725/2312/23).

Посилаючись на положення ст.ст. 164, 165 СК України позивач просить задовольнити його вимоги.

Ухвалою суду від 10.11.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 17.02.2026 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 29.04.2026 року не з`явилася, про день та час слухання справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі, заява про розгляд справи у її відсутність до суду не надходила.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду відзиву від відповідачки не надходило.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Боярської міської ради Київської області в судове засідання 29.04.2026 року не з`явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі, заява про розгляд справи у її відсутність до суду не надходила.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду пояснення щодо позову від третьої особи не надходило.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини. Сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 жовтня 2011 року.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 27 липня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються батьками дитини ОСОБА_3 .

Актом обстеження умов проживання від 29 квітня 2025 року проведеного Службою у справах дітей Боярської міської ради встановлено, що ОСОБА_3 проживає з позивачем в приватному будинку площею 160 м.кв. У дитини є власна кімната, є місце для навчання, гаджети, є речі по сезону. Умови проживання комфортні, наявна вся побутова техніка, у будинку чисто.

Згідно Акту обстеження житлових умов від 14 травня 2025 року проведеного депутатом Борської міської ради Отрішко В.П. вбачається що малолітня ОСОБА_3 утримується в належних умовах.

Відповідно до характеристики виданої директором ліцею «Престиж» Боярської міської ради вбачається що ОСОБА_3 навчається в ліцеї з вересня 2020 року. Зарекомендувала себе як дисциплінована, старанна учениця. Мати дитини, за весь період навчання дитини в закладі, навчанням та вихованням доньки не цікавилася, жодного разу не приходила до школи, на зв`язок з класним керівником не виходила.

Згідно висновку Служби у справах дітей Борської міської ради «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої ОСОБА_3 затвердженого рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 18.09.2025 № 9/59 вирішено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_3 .

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово- психологічної експертизи від 04.09.29025 № 65-ПЕ встановлено, що: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , проявляє виражені ознаки емоційної прив`язаності до батька ОСОБА_1 . Щодо матері ОСОБА_2 , у дитини порушена прихильність та наявне дистанціювання від неї, страх, що матір може зруйнувати стале життя.

Виявлені під час психологічного дослідження індивідуально-психологічні якості і властивості особистості ОСОБА_1 є цілком сприятливими для успішного й ефективного здійснення виховних і педагогічних функцій відносно своєї доньки ОСОБА_3 . Психологічні установки ОСОБА_1 , як батька є продуктивними, конструктивними і такими, що здатні забезпечити повний психологічний комфорт і благополуччя дитини.

Згідно наданої характеристики ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем роботи, має простійний сталий дохід.

Судом встановлено, що встановлено що ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 13.04.2023 № 725/2312/23 ОСОБА_2 визнано винною у чиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям.

Спірні правовідносини регулюються нормами матеріального права визначені, зокрема, Сімейним кодексом України.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Аналогічні обов`язки батьків передбачені у статті 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Згідно із ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Так, частиною 1 ст. 164 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно положень ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З аналізу вказаної статті, суд вважає, що зазначені підстави є вичерпними та позбавлення батьківських прав є правом, а не обов`язком суду.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Згідно зі ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Органом опіки та піклування подається суду письмовий висновок щодо розв`язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Інтереси дітей захищаються передусім не лише національним законодавством, але й нормами міжнародного права.

Так, згідно з положеннями ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також на положення ч.8 ст.7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 9 даної Конвенції, передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Згідно принципу статті 6 Декларації, дитина для повного і гармонічного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» (Заява № 39948/06) зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8. Суд також наголосив, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом роз`яснень, викладених у п.п. 15, 16 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Верховний Суд у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 215/3495/21 у п.53 - «Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини діях батьків». У п.54 зазначеної постанови Верховний суд зазначив: «Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17».

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Так, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Позивач надав суду переконливі докази, які свідчать про наявність підстав для позбавлення батьківських прав відповідачки, що визначені пунктом другим частини першої ст. 164 СК України.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню доньки, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, що об`єктивно підтверджено в наданими доказами.

Яких-небудь перешкод у спілкуванні із дитиною позивач відповідачці не чинив. Сама відповідачка не чинить спроб, ані бажання щодо корегування своєї поведінки, не здатна проявити свою турботу та піклуватися про свою дитину.

Так, за змістом п. 2 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України, п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, коли вони свою винною поведінкою, свідомо нехтуючи своїми обов`язками та інтересами дитини, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, судом встановлено, що відповідачка по справі ОСОБА_2 дійсно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, в ії утриманні участі не приймає, вона не піклується про фізичний і духовний розвиток, його навчання, підготовку до самостійного життя, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, навіть не спілкується, що підтверджено дослідженими в ході судового засідання письмовими доказами та показами свідків.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідачка за власною ініціативою самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини.

Оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, судом встановлені суттєві порушення прав малолітнього з боку його матері. Невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків, щодо виховання та утримання сина, негативно впливає на його розвиток, а відтак суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав відповідача.

Частина 2 ст. 166 СК України передбачає, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.

З відповідача на користь позивача на підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню 1 211,20 грн судового збору за позовну вимогу про позбавлення батьківських прав.

Крім того, враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів, з відповідача в дохід Держави підлягає стягненню 1211,20 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 19, 150, 164, 166, 170 СК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Виконавчий комітет Боярської міської ради Київської області, як орган опіки та піклування про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав – задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) батьківських прав відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3 196 грн. (три тисячі сто дев`яносто шість) гривень 00 коп., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.10.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах місячного платежу.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) 1211,20 гривень судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід Держави судовий збір в сумі 1 211 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 22.05.2026 року.

Суддя А.В. Янченко