Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №711/4708/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 711/4708/25

Провадження № 22-ц/821/883/26

Категорія: 310040000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,

секретаря - Кукушкіної А. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Василя Сергійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 02.02.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Луцьким РВ ДРАЦС ГТУЮ у Волинській області зареєстровано шлюб, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.08.2020 розірваний.

У шлюбі між сторонами народилась дитина - донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що дитина проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Указана обставина підтверджується Інформацією про осіб, які задекларували або зареєстрували своє місце проживання (перебування) у житлі від 06.12.2024 №30543, а також рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.03.2023 у справі №161/21656/20.

З 2020 року дитина постійно проживає з позивачем та знаходиться на його повному утриманні та забезпеченні. Відповідач вже кілька років поспіль проживає за кордоном.

Вказує, що за період окремого проживання відповідач жодних дій, спрямованих на налагодження контакту з дитиною, не вчиняла та не вчиняє: не цікавиться її життям та здоров`ям, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не проявляє до дитини щонайменшої батьківської (материнської) турботи, не спілкується з нею, тобто свої батьківські (материнські) обов`язки у жоден спосіб не виконує, протягом тривалого часу жодної участі у вихованні та утриманні (забезпеченні) дитини не бере.

Позивач добросовісно виконує свої батьківські обов`язки з утримання та виховання доньки, самостійно займається її вихованням та піклується про неї, про її стан здоров`я, самостійно забезпечує всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини тощо.

Водночас, відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє жодного інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти тощо.

Просив позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що о позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків свідомо, а в даному випадку винна поведінка відповідача не встановлена, крім того це остаточно розірве зв`язок дитини з матір`ю, а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і тільки за наявності вини в діях матері, а тому суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків відносно доньки, а позбавлення батьківських прав відносно дитини не забезпечуватиме інтересів самої неповнолітньої.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук В. С. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач довів належними та допустимими доказами факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Вважає, що висновки суду першої інстанції щодо мотивів поведінки відповідача та посилання на «збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї», носять непроцесуальний характер, порушують принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, а також містять ознаки свавілля.

На думку скаржника, відповідач свідомо обрала такі життєві умови (ще до початку повномасштабного вторгнення рф), за якими її участь у вихованні їх спільної з позивачем малолітньої дитини є недостатньою.

Фактичні обставини справи

Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 17.05.2021 (а.с. 7).

Відповідно до Інформації про осіб, які задекларували своє місце проживання, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 06.12.2024 зареєстрована разом із своїм батьком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.03.2023 у справі № 161/21656/20 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 10-15).

Рішення набрало законної сили 08.05.2023.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 31.12.2024, сім`я ОСОБА_6 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , батько самостійно виховує та утримує ОСОБА_7 (а.с. 17).

Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 14.05.2025 затверджено висновок служби у справах дітей від 08.05.2025 № 116 «Про встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_1 малолітньої дитини» (а.с. 18).

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Луцької міської ради від 08.05.2025 № 116 «Про встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_1 малолітньої дитини», служба у справах дітей вважає за доцільне встановити факт самостійного виховання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 . У висновку зазначено, що матір дитини телефонує доньці один-два рази на місяць, приїжджала до ОСОБА_7 у вересні 2024 року, подарунки передає бабуся (а.с. 19-21).

Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 17.09.2025 затверджено висновок служби у справах дітей від 16.09.2025 № 229 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 » (а.с. 66).

Відповідно до висновку служби у справах дітей від 16.09.2025 № 229 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 » служба у справах дітей вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 66 зворот - 67).

У висновку зазначено, що 24.07.2025 ОСОБА_2 надіслала службі у справах дітей пояснення про те, що вона з 05.01.2022 проживає за кордоном. Кілька разів на місяць телефонує дочці, яку дуже любить, передає кошти дитині через свою матір. По можливості вона намагається приїжджати до ОСОБА_7 один раз на рік, востаннє вона приїжджала 05.06.2025 на тиждень, до цього була 21.09.2024 більше тижня.

Матір дитини подала до суду заяву про визнання позовних вимог, оскільки не хоче, щоб батька дитини мобілізували до ЗСУ. У висновку комісії зазначено, що жоден з батьків на засідання комісії не прибув. На засіданні була присутня бабуся дитини та ОСОБА_7 .

Відповідно до постанови Волинського апеляційного суду від 16.09.2025 у справі № 161/137/25, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.05.2025 залишено без змін. Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/10 частки від її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 січня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с. 74-76).

У постанові суду зазначено: «як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, мати дитини ОСОБА_2 не є померлою, не позбавлена батьківських прав, не визнана зниклою безвісті або безвісно відсутньою, не оголошена померлою, не відбуває покарання у місцях позбавлення волі, не є тяжко хворою, внаслідок чого не може взагалі брати участь у вихованні дитини, а перебуває за межами України. Виховання своєї дитини є обов`язком батьків та невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у суді не доведено, а відтак відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог».

Постанова набрала законної сили 16.09.2025.

Згідно з військово-обліковим документом, ОСОБА_1 має відстрочку до завершення мобілізації (а.с. 99).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука В. С. та ОСОБА_1, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає, виходячи з наступного.

Статтею 51 Конституції України, ч. 2, ч. 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи у сприятливих умовах дитина перетворюється на гідного правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною 1 ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. ч. 9-10 ст. 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване ст. 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, ст. 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Суди мають здійснювати поглиблене дослідження всієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, надавати збалансовану і розумну оцінку відповідних інтересів кожної особи при прийнятті найкращого для дитини рішення. Суди встановлюють справедливий баланс між різними конкуруючими правами та інтересами, забезпечуючи процесуальну справедливість усього процесу.

У ч. 5, ч. 6 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З наявних матеріалів справи встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з рішеннямПридніпровського районного суду м. Черкаси від 28.03.2023 у справі № 161/21656/20 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , відповідач тривалий час не бере участі у вихованні доньки.

Крім того, рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 14.05.2025 затверджено висновок служби у справах дітей від 08.05.2025 № 116 «Про встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_1 малолітньої дитини» згідно з яким доцільно встановити факт самостійного виховання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 . У висновку зазначено, що матір дитини телефонує доньці один-два рази на місяць, приїжджала до ОСОБА_7 у вересні 2024 року, подарунки передає бабуся.

З постанови Волинського апеляційного суду від 16.09.2025 у справі № 161/137/25 вбачається, що мати дитини ОСОБА_2 не є померлою, не позбавлена батьківських прав, не визнана зниклою безвісті або безвісно відсутньою, не оголошена померлою, не відбуває покарання у місцях позбавлення волі, не є тяжко хворою, внаслідок чого не може взагалі брати участь у вихованні дитини, а перебуває за межами України.

У вказаній постанові суд дійшов висновку, що невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в суді не доведено.

У висновку служби у справах дітей від 16.09.2025 № 229 «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 » зазначено, що 24.07.2025 ОСОБА_2 надіслала службі у справах дітей пояснення про те, що вона з 05.01.2022 проживає за кордоном. Кілька разів на місяць телефонує дочці, яку дуже любить, передає кошти дитині через свою матір. По можливості вона намагається приїжджати до ОСОБА_7 один раз на рік, в останнє вона приїжджала 05.06.2025 на тиждень, до цього була 21.09.2024 більше тижня.

Бабуся ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати позивача, яка була присутня на засіданні комісії не підтвердила, що ОСОБА_2 час від часу спілкується з дитиною по телефону, пересилає їй кошти на свята, раз на рік приїжджає в Україну.

Комісія з питань захисту дітей визнала доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом з тим, слід зазначити, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав, носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України апеляційний суд з ним не погоджується.

Відповідач ОСОБА_2 , зазначала, що визнання позову обумовлює тим, що не бажає, щоб батька дитини мобілізували до Збройних Сил України.

Щодо заяви відповідача про згоду із позбавленням її батьківських прав, то у справах про позбавлення батьківських прав визнання відповідачем позову суперечить закону, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Слід зазначити, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.05.2025у справі № 161/137/25, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16.09.2025, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/10 частки від її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 січня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

Сама лише несплата аліментів не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки існують інші правові механізми впливу на платника аліментів в разі допущення ним порушень (постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 295/12593/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 243/10188/19, від 18 травня 2023 року у справі № 759/3563/22).

Проте, матеріали справи не містять даних чи пред`явлено вказане рішення до виконання або чи наявна заборгованість по сплаті аліментів.

Отже, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу.

Колегія суддів вважає, що відповідач не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно дитини, що вказує на відсутність підстав для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав, а позивачем не надано доказів, що такий захід буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого рішення про відмову в позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 .

Водночас, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що обставини цієї справи вказують на наявність і достатність підстав для того, щоб попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

Апеляційний суд зауважує, що надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання дитини стосується, насамперед, урахуванню якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як матері стосовно дитини протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення її батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено нею дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, є аналогічними обставинам, викладеним в позовній заяві, які перевірені судом першої інстанції, а тому апеляційним судом не можуть бути взяті до уваги.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Василя Сергійовича - залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 25 травня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

О. М. Новіков