Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №541/3864/25 — Полтавський апеляційний суд

Суд: Полтавський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про поновлення на роботі, з них

Дата: 11 травня 2026 р.

Справа: №541/3864/25

Суддя: Панченко О. О.

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/3864/25 Номер провадження 22-ц/814/1561/26Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Панченка О.О.,

суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.І.

при секретарі Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 листопада 2025 року ухвалене суддею Городівським О.А., повний текст рішення складено - дати не вказано

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 01.06.2021 ОСОБА_1 був призначений на посаду підземного гірничого майстра Відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Новодонецьке» Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» (з повним робочим днем), про що є запис в трудовій книжці.

26.08.2025 наказом №480к його звільнено з посади гірничого майстра дільниці з видобування вугілля №2 Відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Новодонецьке» Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» з 14.08.2025 року за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважав своє звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України з наступних підстав.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та триває і наразі.

10.08.2025 року у житловий будинок АДРЕСА_1 влучила ворожа ракета.

З 13.08.2025 року у місті Білозерське Донецької області було оголошено примусову евакуацію населення, указану інформацію також було розміщено на офіційному сайті Донецької обласної державної адміністрації о 14:40 13 серпня 2025 року.

14.08.2025 року у Відокремленому підрозділі «Шахтоуправління «Новодонецьке» Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» позивач відпрацював на посаді гірничого майстра дільниці з видобування вугілля №2 у другу зміну.

Виконуючого обов`язки начальника дільниці №2 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на робочому місці не було. Ніхто з керівництва підприємства не повідомив про подальші дії працівників та роботу підприємства загалом під час оголошення примусової евакуації.

15.08.2025 року ОСОБА_1 повідомив виконуючого обов`язки помічника начальника дільниці №2 ОСОБА_4 у мобільному застосунку «Телеграм» та в.о. механіка дільниці ОСОБА_5 у телефонній розмові про свою евакуацію. ОСОБА_3 пообіцяв йому оформити відпустку, оскільки в ОСОБА_1 залишилось невикористаних 168 календарних днів щорічної відпустки.

15.08.2025 року, піклуючись про свою матір похилого віку – ОСОБА_6 , та батька – ОСОБА_7 , інваліда ІІІ групи, рятуючи власне життя, позивач виїхав на підконтрольну Україні територію, а саме у м. Миргород Полтавської області.

18.08.2025 року ОСОБА_1 став на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 .

22.08.2025 року позивач провів телефонну розмову з ОСОБА_2 , якому повідомив, що повернеться на робоче місце, як тільки знайде житло для оренди в більш безпечному населеному пункті, зокрема в смт. Новодонецьке чи смт. Олександрівка Донецької області.

01.09.2025 року через мобільний додаток «Viber» від ОСОБА_2 позивач отримав фото наказу про його звільнення, що підтверджується роздруківкою переписки, однак копію наказу №480к від підприємства він не отримав. Також не отримав від відповідача й остаточного розрахункового листа.

Стосовно трудової книжки, то з листопада 2023 року відділ кадрів підприємства їх роздав на руки кожному працівнику, тому запис про звільнення наказом №480к від 26.08.2025 року у трудовій книжці відсутній.

Позивач вважав, що приймаючи рішення про звільнення його із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, підприємством не було враховано поважні причини відсутності на роботі. Звільнення згідно наказу №480к від 26.08.2025 було проведено з порушеням КЗпП України.

Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Новодонецьке» Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» про звільнення №480к від 26.08.2025, поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі в розмірі 69 215 грн 38 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вказаними рішеннями, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції у резолютивній частині судового рішення зазначено неналежного відповідача по справі – Відокремлений підрозділ «Шахтоуправління «Новодонецьке» Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток», який є філією юридичної особи й не може бути відповідачем у цивільній справі з огляду на відсутність цивільної процесуальної дієздатності.

Зазначає, що частиною 3 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року визначено, що у період дії воєнного стану працівник, робоче місце якого розташоване на територіях активних бойових дій, який відсутній на роботі, не підлягає звільненню на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Час відсутності на роботі такого працівника не підлягає оплаті та не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад на території України від 28.02.2025 року № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 р. за № 380/43786, Новодонецьку селищну територіальну громаду з 24.02.2022 року визнано територією, на якій ведуться (велися) бойові дії.

Суд при прийнятті рішення про відмову в задоволенні позовної заяви помилково дійшов висновку, що посилання позивача на вищевказану норму закону є безпідставними і не впливає на правомірність звільнення.

Суд врахував лише доводи відповідача про те, що позивачем неправильно застосовано ч. 3 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з огляду на те, що Новодонецька селищна громада віднесена до території можливих бойових дій, але не до територій активних бойових дій, що є обов`язковою умовою застосування зазначених норм.

Проте поза увагою суду залишилося письмове клопотання представника відповідача Державного підприємства «Добропілля-видобуток» Сидорченка В.С. про долучення до матеріалів справи письмових пояснень відповідача щодо обставин справи та доказів, доданих до них, у яких відповідач зазначає, що надані докази не могли бути подані в зазначений процесуальним законом строк з поважних причин, а саме: 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указу Президента України № 64/2022, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, яким введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан продовжувався та триває й наразі.

Відповідно до частини першої ст.. 1Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.05.2022 № 75 Добропільська міська територіальна громада Покровського району Донецької області була включена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

За наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 Добропільська міська територіальна громада Покровського району Донецької області включена до переліку територій , на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (рядок UA 14160070000097326, підпункт 1.2, пункт 1 «Території можливих бойових дій», розділ І «Території, на яких ведуться (велися) бойові дії»).

У зв`язку з просуванням військ російської федерації, Добропільська міська територіальна громада, з 26.06.2025 включена Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, до «території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси». Враховуючи, що зазначені документи перебували за місцем розташування підприємства Донецька обл., Покровський район, м. Добропілля, вул. Шевченка, 2, яке перебуває у зоні активних бойових дій, відповідач не мав можливості надати їх у встановлений строк для подання доказів.

Отже відповідачем визнається факт розташування підприємства у зоні активних бойових дій, тому звільнення згідно наказу № 480к від 26.08.2025 року є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Вказує, що хоч і був відсутній на роботі, проте з поважних причин, зазначене виключає вину останнього у відсутності на роботі та, як наслідок, порушення трудової дисципліни зі звільненням по пункту 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Суд першої інстанції не врахував того, що відповідачем не дотримано процедуру звільнення позивача на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України оскільки наказ про надання пояснень з метою з`ясування причин відсутності працівника на робочому місці підприємством взагалі не видавався та не вручався ОСОБА_1

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу №86к від 31.05.2021 ОСОБА_1 призначений на посаду підземного гірничого майстра Відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Новодонецьке» Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» у порядку переведення (а.с. 10 зворот).

Відповідно до копії наказу ВП «Шахтоуправління «Новодонецьке» ДП «Добропіллявугілля-видобуток» №480к від 26 серпня 2025 року ОСОБА_1 було звільнено з посади гірничого майстра дільниці з видобування вугілля №2 з 14.08.2025, у зв`язку з прогулом без поважних причин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. Наказано бухгалтерії виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 168 календарних дні невикористаної щорічної відпустки (а.с. 11).

14.08.2025 у Відокремленому підрозділі «Шахтоуправління «Новодонецьке» Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» позивач перебував на робочому місці в якості майстра дільниці з видобування вугілля № 2, працював у другу зміну.

15.08.2025, ОСОБА_1 повідомив виконуючому обов`язки помічника начальника дільниці №2 ОСОБА_4 у мобільному застосунку «Телеграм» та в.о. механіка дільниці ОСОБА_5 у телефонній розмові про свою евакуацію з місця проживання і роботи.

18.08.2025 року ОСОБА_1 став на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 18.08.2025 №1632-7002285164 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 8 зворот).

22.08.2025 представник підприємства начальник дільниці телефонував до ОСОБА_1 , у присутності членів комісії, із пропозицією стати до роботи та надати письмові пояснення своєї відсутності на робочому місці, про що складено відповідний акт фіксації телефонної розмови від 22.08.2025 (а.с. 39 зворот).

25.08.2025 комісія у тому ж складі провела фіксацію відсутності кореспонденції від позивача у журналі вхідної кореспонденції ВП «ШУ «Новодонецьке» та провела звірку виходів на дільниці із даними відділу контролю трудової дисципліни, якою було підтверджено відсутність позивача з 15.08.2025 року по 25.08.2025 року, про що було складено відповідний акт (а.с. 39).

У зв`язку з тим, що позивач із 15.08.2025 по 25.08.2025 року був відсутній на робочому місці без поважних причин, не повідомив роботодавця про причини такої відсутності та не надав жодних пояснень чи документів, які могли б підтвердити поважність причин пропусків, роботодавець прийняв рішення про його звільнення. ОСОБА_1 було звільнено на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України – за прогули без поважних причин. Наказ №480к від 26.08.2025 року визначає датою звільнення 14.08.2025 року як останній відпрацьований день, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

За змістом ст.ст.77-80ЦПК України докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, передбаченими ст.ст.77-80 ЦПК України.

Згідно з положеннями ст.12, ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності (п.4 ч.3 ст.2 ЦПК України) забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Cуд першої інстанції, вирішуючи спір, обгрунтовано оцінив доводи і докази сторін у розрізі вимог закону щодо добросовісності і розумності поведінки сторін і зробив правильний висновок, що дії (поведінка) позивача не відповідала критеріям, визначеним ст.139 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Відповідно до пункту 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україну воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (Закон №2136-IX), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні, незалежних від форм власності, виду діяльності та галузевої діяльності. належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії військового стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим військового стану».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 15.08.2025 року не вийшов на роботу про, що начальником дільниці було подано відповідну доповідну записку керівнику 18.08.2025 року.

Крім того матеріалами справи підтверджено, що 25.08.2025 року комісією ВП «ШУ «Новодонецьке» було здійснено наступні дії: 1) перевірку журналу вхідної кореспонденції для встановлення факту подання позивачем будь-яких заяв чи пояснень; 2) звірку виходів працівників на дільниці із даними відділу контролю трудової дисципліни.

Комісією встановлено, що позивач ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 15.08.2025 року по 25.08.2025 року, і жодних документів, які б підтверджували поважність причин такої відсутності, а також жодних заяв про надання відпустки, від нього не надходило. З цього приводу був складений відповідний акт.

Щодо посилання позивача на примусову евакуацію, суд першої інстанції обґрунтовано врахував пояснення представника відповідача, згідно з якими рішенням Регіональної комісії з питань ТЕБ та НС Донецької області обов`язкова евакуація стосувалася лише родин з дітьми, і не встановлено, що евакуація була обов`язковою для працівників Відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Новодонецьке» Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» як об`єкта критичної інфраструктури. Також не доведено, що позивач ОСОБА_1 не мав можливості повідомити роботодавця шляхом офіційного електронного листа чи поштового відправлення.

Зважаючи на встановлені фактичні обставини, характер спірних правовідносин і зроблені по справі правові висновки, апеляційний суд приходить до висновку, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними і такими, що потребують детальних відповідей у відповідності усталеної практики Європейського суду з прав людини у питанні тлумачення пункту першого статті 6 Конвенції (доступ до правосуддя) міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В апеляційній скарзі не наведено нових фактів та відповідних доказів, які б спростовували правильні по суті висновки суду першої інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 12 травня 2026 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді Т.В. Одринська

В.П. Пікуль

Оригінал: reyestr.court.gov.ua