Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №450/758/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/758/25 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/811/3795/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Костюк С.О.

з участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2025 року, -

ВСТАНОВИВ:

в лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державне підприємство «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсними і скасування рішень та акту, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що він є власником земельних ділянок загальною площею 0,3020 га, розташованих у с. Підбірці Львівського району Львівської області, що підтверджується державним актом від 24.04.2001 року, якими він безперешкодно користується понад 20 років. Під час виготовлення кадастрового номера на земельну ділянку площею 0,0818 га землевпорядною організацією було встановлено накладення меж на суміжну земельну ділянку ОСОБА_3 з кадастровим номером 4623683800:01:001:0067. ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» підтвердило наявність перетину меж та зазначило, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру (присвоєння кадастрового номера) є неможливим через наявність накладення. З витягу з Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_3 площею 0,2033 га зареєстрована у 2018 році на підставі технічної документації та рішення сільської ради. Водночас рішенням сільської ради було надано дозвіл на виготовлення документації щодо ділянки площею 0,30 га, що свідчить про невідповідність відомостей кадастру фактичним правовстановлюючим документам. Висновком експерта від 20.05.2024 року встановлено, що накладення виникло внаслідок помилок у координатах поворотних точок меж земельної ділянки ОСОБА_3 під час складання технічної документації, а також через встановлення межових знаків на частині земельної ділянки позивача. З наведених підстав просить:

зобов`язати ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні його земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства, що належить позивачу на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 085481 від 24.04.2001 року, шляхом демонтажу металевих стовпців з протягнутим між ними металевим дротом, які влаштовані на частині земельної ділянки ОСОБА_1 на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_3 на території Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області»;

визнати недійсним та скасувати рішення № 21-615 Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 21 сесії 5-го демократичного скликання ради від 25.06.2009 року та рішення №27-723 від 15.06.2010 року Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 27 сесії 5-го демократичного скликання ради, на підставі яких ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 219082 від 25.08.2010 року;

визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 219082 від 25.08.2010 року, яким посвідчується право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,2033 га, кадастровий номер 4623683800:01:001:0067, що розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської області;

скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,2033 га, кадастровий номер 4623683800:01:001:0067, яка розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо згаданої вище земельної ділянки.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки загальною площею 0,3020 га у с. Підбірці Львівського району Львівської області, що підтверджується державним актом від 24.04.2001 року, якими він користується понад 20 років. Рішенням № 21-615 від 25.06.2009 року відповідачці надано дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 0,30 га в межах населеного пункту Підбірці для ведення особистого селянського господарства. Право власності на суміжну земельну ділянку ОСОБА_3 набула на підставі рішення № 27-723 Лисиничівської сільської ради та державного акту від 25.08.2010 року. У Державному земельному кадастрі наявні невірні відомості щодо документів, які стали підставою для виникнення у ОСОБА_3 права на земельну ділянку. Листом ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 30.12.2022 року позивача повідомлено про розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), згідно якої зменшилась площа ділянки з 0,0818 га до 0,0794 га. Згідно висновку експерта № 010/24 від 20.05.2024 року накладення земельної ділянки відповідачки на земельну ділянку позивача виникло у зв`язку із помилками в координатах кутів поворотів меж земельної ділянки із кадастровим номером 4623683800:01:001:0067 при складанні «Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 на території Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області», а на місцевості накладення виникло у зв`язку із влаштуванням межових стовпців на площі ділянки ОСОБА_1 . Відповідачка самовільно зайняла частину ділянки позивача, шляхом влаштування металевих стовпців, що позбавляє ОСОБА_1 можливості користуватися належною йому земельною ділянкою. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, як власником земельної ділянки, обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до державного акту про право приватної власності серії ІІІ-ЛВ № 085481, виданого 24.04.2001 року на підставі рішення Лисиничівської сільської Ради народних депутатів № 117 від 21.12.2000 року, ОСОБА_1 є власником земельних ділянок загальною площею 0,3020 га, що розташовані в с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл.

14.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» із заявою, у якій просив привести у відповідність межу земельної ділянки з його державним актом.

Відповіддю ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 9 від 31.01.2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що для встановлення фактичного місця розташування і дійсних розмірів земельної ділянки гр. ОСОБА_4 необхідно звернутись із клопотанням для укладення договору на виконання робіт з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, та обмінного файлу формату XML, оскільки дана документація розроблялась у попередні роки ДП «Львівський інститут землеустрою».

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001292982023 від 05.07.2023 року, земельна ділянка площею 0,2033 га, кадастровий номер 4623683800:01:001:0067, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, що розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., зареєстрована 16.08.2018 року у Державному земельному кадастрі за ОСОБА_3 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 24.06.2010 року.

Підставою для виникнення права ОСОБА_3 на вказану вище земельну ділянку є рішення № 27-723 Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 27 сесії 5-го скликання, а документом, що посвідчує право - державний акт серії ЯЛ № 219082 від 25.08.2010 року.

Із витягу з рішення № 21-615 Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 21 сесії 5-го демократичного скликання ради від 25.06.2009 року ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку площею 0,30 га в межах населеного пункту Підбірці для ведення особистого селянського господарства.

Як вбачається з витягу із рішення № 27-723 Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 27 сесії 5-го скликання від 15.06.2010 року, ОСОБА_3 уточнено і передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,2033 га, в межах населеного пункту Підбірці для ведення особистого селянського господарства.

У відповідності до державного акту про право приватної власності серії ЯЛ № 219082, виданого 25.08.2010 року на підставі рішення Лисиничівської сільської ради 27 сесії 5 скликання № 27-723 від 15.06.2010 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,2033 га, що розташована в с. Підбірці, Пустомитівського (Львівського) р-ну, Львівської обл.

Із витягу з протоколу № 23 засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 22.12.2022 року комісією погоджено межу земельної ділянки по лінії Б-В в с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., згідно акту встановлення узгодження меж земельної ділянки (виконавець робіт ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»).

Листом ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 265 від 30.12.2022 року ОСОБА_1 повідомлено про розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Уведення земельно-кадастрової інформації на магнітні носії (XML – присвоєння кадастрового номера) унеможливлюється, оскільки спостерігається перетин із суміжними ділянками. Виконання робіт (надання послуг) за договором № 186 від 19.09.2022 року призупинено до моменту вирішення питання по суті.

У відповідності до листа ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 176 від 19.08.2024 року ОСОБА_1 повідомлено, що при обробці геодезичних робіт (польових) встановлено накладення земельної ділянки гр. Скопик на земельну ділянку з кадастровим номером 4623683800:01:001:0067. Листом № 69 від 29.03.2023 року ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» звернулось до ОСОБА_5 для надання згоди на проведення робіт із землеустрою по виготовленню обмінного файлу у форматі XML, однак відповіді на такий не надходило.

З висновку експерта № 010/24 земельно-технічної експертизи по заяві ОСОБА_1 , складеного 20.05.2024 року судовим експертом Грінько О.І. для подання до суду, вбачається, що розташування земельної ділянки, яка знаходиться у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., площею 0,0818 га (0,0794 га), для ведення особистого селянського господарства, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 085481 від 24.04.2001 року, відповідає правовстановлювальним документам; межі фактичного використання земельної ділянки, яка розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., площею 0,0818 га (0,0794 га), для ведення особистого селянського господарства, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 085481 від 24.04.2001 року, можливо встановити по наявним межовим стовпцям, а також по межовій борозні, яка була наявною ще у 2006 році і, розташування якої згідно «Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 » відповідає правовстановлювальним документам. Крім того, витягом з протоколу № 23 засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 22.12.2022 року було погоджено розташування спірної межі у відповідності до Акту встановлення і узгодження меж земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , складеного ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»; на земельній ділянці, яка розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., площею 0,0818 га (0,0794 га), для ведення особистого селянського господарства, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 085481 від 24.04.2001 року наявні металеві стовпці з протягнутим між ними металевим дротом, які є влаштовані на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_3 на території Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області»; наявне накладання земельної ділянки iз кадастровим номером 4623683800:01:001:0067, яка розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., площею 0,2033 га, для ведення особистого селянського господарства, на земельну ділянку, яка розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., площею 0,0818 га (0,0794 га), для ведення особистого селянського господарства, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 085481 від 24.04.2001 року. Вказане накладання виникло у зв`язку із помилками в координатах кутів поворотів меж земельної ділянки із кадастровим номером 4623683800:01:001:0067 при складанні «Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_3 на території Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області», а також на місцевості накладання виникло у зв`язку із влаштуванням межових стовпців на площі ділянки гр. ОСОБА_1 . Для усунення вищевказаного накладення земельних ділянок гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 в натурі (на місцевості) необхідно змінити межі земельної ділянки ОСОБА_3 в південно-західному напрямку в т.В на 4,93 м, а в т.Б. на 2,37 м, можливо зі зменшенням її площі для уникнення накладення із земельною ділянкою гр. ОСОБА_6 .

Тобто, висновком експерта підтверджено наявність накладання земельної ділянки iз кадастровим номером 4623683800:01:001:0067, яка розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., площею 0,2033 га, для ведення особистого селянського господарства, на земельну ділянку, яка розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., площею 0,0818 га (0,0794 га), для ведення особистого селянського господарства, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 085481 від 24.04.2001 року і таке накладання виникло у зв`язку із помилками в координатах кутів поворотів меж земельної ділянки із кадастровим номером 4623683800:01:001:0067 при складанні «Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_3 на території Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області», а також на місцевості накладання виникло у зв`язку із влаштуванням межових стовпців на площі ділянки гр. ОСОБА_1 .

У цій справі ОСОБА_1 звернувся в суд за захистом свого права, як власник майна, у відповідності до положень статті 391 ЦК України, а саме із вимогою про зобов`язання ОСОБА_3 усунути йому перешкоди у користуванні його земельною ділянкою з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що належить позивачу на праві приватної власності, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 085481 від 24.04.2001 року, шляхом демонтажу металевих стовпців з протягнутим між ними металевим дротом, які влаштовані на частині земельної ділянки ОСОБА_1 на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_3 на території Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області», мотивували позовні вимоги зокрема тим, що ОСОБА_3 всупереч правовстановлюючим документам фактично володіє і користується частиною земельної ділянки позивача у межах площі накладення у базі Держгеокадастру.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначив про порушення його прав унаслідок накладення належної йому земельної ділянки на земельну ділянку, право власності на яку набула ОСОБА_3 , про що він дізнався з листа ДП «Львівський науково – дослідний та проектний інститут землеустрою» від 30.12.2022 року, посилався на те, що не може користуватись земельною ділянкою, що належить йому на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 085481 від 24.04.2001 року, у зв`язку із накладенням на частину такої земельної ділянки частини земельної ділянки відповідача ОСОБА_3 , що належить їй на праві приватної власності на підставі державного акту серії ЯЛ № 219082 від 25.08.2010 року, право власності на яку зареєстровано за останньою 16.08.2018 року у Державному земельному кадастрі.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

В силу вимог пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Вирішуючи спір суд повинен пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного азконом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі – наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Тлумачення наведеної вище норми права свідчить, що негаторний позов це вимога власника про усунення перешкод.

Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов пред`являється тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 947/30277/19 (провадження № 61-12547св21) вказано, що «у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю».

За змістом ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 року у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно врахував те, що позивач не може зареєструвати у встановленому законом порядку із присвоєнням кадастрового номеру належну йому на праві власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 085481 від 24.04.2001 року земельну ділянку площею 0,0818 га (0,0794 га), яка знаходиться у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку із її перетином (частковим накладенням) із суміжною земельною ділянкою площею 0,2033 га, кадастровий номер 4623683800:01:001:0067, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, що розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., а відтак належним способом захисту прав ОСОБА_1 є звернення до суду із віндикаційним позовом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) зазначено про те, що коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 та 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

Зазначені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 05.12.2018 року у справі №522/2202/15-ц, від 21.08.2029 року у справі 3911/3681/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 11.02.2020 року у справі №922/614/19, від 30.06.2020 року у справі №19/028-10/13, від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 219082 від 25.08.2010 року, яким посвідчується право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,2033 га, кадастровий номер 4623683800:01:001:0067, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, що розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., а також скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 0,2033 га, кадастровий номер 4623683800:01:001:0067, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, що розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., з одночасним припиненням всіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо згаданої вище земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов вірного та обгрунтованого висновку про те, що пред`явлення таких позовних вимог не є належним способом захисту прав ОСОБА_1 , оскільки при зверненні до суду із віндикаційним позовом та у випадку підставності такого, його задоволення, рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а пред`явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.( пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19.)

За вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов до обґрунтованого висновку, що звернення ОСОБА_1 з позовом про усунення йому перешкод у користуванні земельною ділянкою у даному випадку не є належним способом захисту його прав, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення порушених прав.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Позивач може обґрунтувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається, суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Оскаржувані ОСОБА_1 рішення вичерпали свою дію у зв`язку з їх виконанням.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення № 21-615 Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 21 сесії 5-го демократичного скликання ради від 25.06.2009 року та рішення №27-723 від 15.06.2010 року Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 27 сесії 5-го демократичного скликання ради, оскільки на їх підставі ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 219082 від 25.08.2010 року, площею 0,2033 га, кадастровий номер 4623683800:01:001:0067, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, що розташована у с. Підбірці, Львівського р-ну, Львівської обл., яка 16.08.2018 року зареєстрована за нею у Державному земельному кадастрі.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та постанові від 15 березня 2023 року по справі №725/1824/20, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновками суд першої інстанції про відмову в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки ефективним способам захисту права є пред`явлення позивачем віндикаційного позову.

Доводи апеляційної скарги про обрання позивачем ефективного способу захисту спростовуються вищенаведеним та вищезазначеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 травня 2026 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк