Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №461/10286/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/10286/25 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 22-ц/811/614/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Костюк С.О.

з участю: представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 30 січня 2026 року,-

ВСТАНОВИВ:

в грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, ОСОБА_3 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛАРІМА» про визнання недійсними прилюдних торгів та акту приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки.

29 січня 2026 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову.

В обгрунтування заяви покликається на те, що звернулася до суду з позовом про визнання недійсними електронних торгів, проведених ДП «СЕТАМ», оформлених відповідними протоколами щодо реалізації нежитлових приміщень адміністративного будинку загальною площею 128,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також акту про реалізацію предмета іпотеки, складеного у межах виконавчого провадження, які належали позивачу на праві власності та були предметом іпотеки. У межах примусового виконання рішення суду нежитлові приміщення були виставлені на електронні торги, організовані ДП «СЕТАМ», за результатами яких первісно було визначено переможця - ТОВ «АЛАРІМА», однак у зв`язку з невиконанням умов торгів, такі торги були визнані такими, що не відбулися. Іпотекодержатель скористався правом, передбаченим ст. 49 Закону України «Про іпотеку», та звернувся до приватного виконавця із заявою про залишення за собою нереалізованого предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку забезпечених вимог. 20.11.2025 року приватним виконавцем було складено акт про реалізацію предмета іпотеки, відповідно до якого спірне нерухоме майно передано у власність ОСОБА_3 , а 19.01.2026 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л.В. здійснено державну реєстрацію права власності на вказане майно за відповідачем. Вважає, що проведення електронних торгів, їх результати, а також подальша передача майна іпотекодержателю відбулися з порушенням вимог чинного законодавства, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. На даний час право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, який, як власник, має право вільно розпоряджатися ним, у тому числі шляхом його відчуження на користь третіх осіб. Існує обґрунтований ризик того, що ОСОБА_3 може відчужити спірне нерухоме майно до вирішення спору по суті, в результаті чого виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде істотно ускладнене або навіть неможливе, оскільки позивач буде змушений додатково оскаржувати правочини щодо відчуження майна.

З наведених підстав просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення адміністративного будинку, загальною площею 128,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 30 січня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на нежитлові приміщення адміністративного будинку, РНОНМ 657783446101, загальною площею 128,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт покликається на те, що позивач звернулася до суду з позовом про визнання недійсними прилюдних торгів та акту про реалізацію предмета іпотеки від 20.11.2025 року у виконавчому провадженні №78660589, складеного приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. Відповідно до протоколу №646402 від 16.12.2021 року ДП «Сетам» електронні торги не відбулися, тому як правочин не мужуть бути визнані недійсними. Неукладений правочин, на відміну від недійсного, вважається таким, що взагалі не відбувся через відсутність істотних умов. Суд першої інстанції не врахував, що позивач не оскаржує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та записів про реєстрацію права власності. Суд першої інстанції, забезпечивши позов шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення адміністративного будинку, загальною площею 128,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , не пересвідчився в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; не з?ясував обсяг позовних вимог, не застосував заходи зустрічного забезпечення для відшкодування можливих збитків відповідача внаслідок обтяження майна та не зобов?язав позивача внести кошти на депозитний рахунок суду. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 щодо її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір щодо визнання недійсними прилюдних торгів та акту приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, якими є нежитлові приміщення адміністративного будинку, загальною площею 128,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак забезпечення позову шляхом накладення арешту на ці нежитлові приміщення є співмірним заходом забезпечення позову щодо заявлених позовних вимог, який не призведе до порушення прав, а невжиття такого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями частини першої статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Забезпечення позову – заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову, які направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті – це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Частина 1 статті 150 ЦПК України визначає види забезпечення позову.

Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частина 1 статті 150 ЦПК України).

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України).

Відповідно до роз`яснень п.п. 1, 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого п. 4 ст. 151 ЦПК, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

При зверненні до суду із заявою про забезпечення позову позивач повинен, по-перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по-друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Підставою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, ОСОБА_3 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Аларіма» про визнання недійсними прилюдних торгів та акту про реалізацію предмета іпотеки.

Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень адміністративного будинку, загальною площею 128,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реалізованих на електронному аукціоні, проведеному ДП «СЕТАМ», згідно якого вказане майно передано ОСОБА_3 , які, на думку позивач, є недійсними.

Матеріалами справи підтверджується, що електронні торги, які позивач просить визнати недійсними, відбулися на виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року, залишеними без змін постановою Верховного Суду від від 12 листопада2025 року про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є нерухоме майно: нежитлові приміщення адміністративного будинку, загальною площею 128,5 кв.м., а саме: нежитлові підвальні приміщення та приміщення першого поверху, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач вказувала, що на даний час право власності на спірне нерухоме майно загальною площею 128,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами прилюдних торгів, які позивач вважає недійсними, зареєстроване за ОСОБА_3 , який, як власник, має право і можливість вільно розпоряджатися ним, у тому числі шляхом його відчуження на користь третіх осіб; існує обґрунтований ризик того, що ОСОБА_3 може здійснити відчуження спірного майна до вирішення справи по суті; у разі вчинення таких дій, виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде істотно ускладнене або навіть неможливе.

Судом встановлено, що право власності на спірні нежитлові приміщення загальною площею 128,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за стягувачем ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою про забезпечення позову про недійсність прилюдних торгів, за результатами яких майно набуте стягувачем ОСОБА_3 , за ним зареєстроване право власності, а відтак заявник вважає, що існує ризик подальшого відчуження цього майна.

Тобто, заява про забезпечення позову обґрунтована ризиком подальшого відчуження майна, що, на думку заявника, ускладнить виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції встановив наявність спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивачки, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у цій справі; співмірність обраного позивачкою виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.

Враховуючи те, що предметом позову є вимоги про визнання недійсними електронних торгів, за результатами яких відповідач набув право власності на майно, те, що 19.01.2026 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л.В. видала ОСОБА_3 свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та внесла до ДРРП запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3 прав власності на нежитлові приміщення адміністративного будинку загальною площею 128,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи оспорення позивачкою правомірності проведення електронних торгів, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов до обґрунтованого висновку про те, що невжиття заходів у виді арешту спірного нерухомого майна може істотно ускладнити чи унеможливити ефективне поновлення її порушених прав та інтересів, за захистом яких вона звернулася до суду, вжиття такого заходу забезпечення позову узгоджується зі змістом статей 149,150 ЦПК України.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту буде співмірний позовним вимогам та зможе забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі його задоволення, такі заходи забезпечення є адекватними предмету спору та співмірними з позовними вимогами та прямо спрямованими на збереження (не відчуження) предмета спору до моменту вирішення справи по суті.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що можливість відповідача ОСОБА_3 відчужити майно, власником якого він є, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, утруднить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.

Забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника ( ОСОБА_3 ), накладення арешту на майно не скасовує торги автоматично, не позбавляє набувача майна права володіння, лише тимчасово обмежує розпорядження спірним майном.

Можливість накладення арешту на майно ОСОБА_3 в порядку забезпечення позову у спорі про визнання прилюдних торгів недійсними є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане.

На думку колегії суддів позов про визнання прилюдних торгів недійсними може бути забезпечений шляхом накладення арешту на майно, яке було реалізоване на торгах, навіть якщо реалізація відбулася на виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У таких спорах предметом оскарження є не саме рішення суду про звернення стягнення, а процедура проведення торгів, дотримання вимог при реалізації майна, законність набуття права власності переможцем торгів.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував заходи зустрічного забезпечення для відшкодування можливих збитків відповідача внаслідок обтяження майна та не зобов?язав позивача внести кошти на депозитний рахунок суду, оскільки реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за винятком випадків, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, зокрема, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення, не є підставою для скасування оскарженої ухвали, оскільки не позбавляє відповідача права звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19 та від 30 червня 2021 року у справі № 752/2342/19, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/34352/21.

Перевіряючи законність та обгрунтованість оскаржуваної ухвали суду, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати питання що стосуються суті спору, підставності/безпідставності позову, а відтак колегія суддів відхиляє ці доводи апеляційної скарги.

З огляду на вищенаведене, повно та всебічно дослідивши заяву про застосування заходів забезпечення позову, установивши спір між учасниками справи щодо спірного майна, а також існування підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення адміністративного будинку загальною площею 128,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 30 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 травня 2026 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк