Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №460/15886/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/15886/24 пров. № А/857/37074/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року (головуючий суддя Щербаков В.В., м. Рівне) у справі №460/15886/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними і скасування наказу №95 від 16.09.2024 про призов на військову службу у зв`язку з мобілізацією, наказу №268 від 16.09.2024 в частині зарахування до списків особового складу частини та зобов`язання виключити його зі списків особового складу частини і звільнити з військової служби.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції надано неправильну оцінку преюдиційних обставин, а саме ухвали Березнівського районного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №555/2180/24, у якій прямо встановлено, що 13 вересня 2024 року працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 незаконно затримали ОСОБА_1 . Зазначає, що після незаконного затримання позивача працівники РТЦК під погрозами та проти його волі змусили його пройти військово-лікарську комісію. Такий медичний огляд відбувався у стані фактичного позбавлення свободи, без можливості надати повний пакет медичних документів, що підтверджують хронічні захворювання позивача. Вказує, що суд першої інстанції обмежився лише формальним посиланням на довідку ВЛК, не здійснивши належної оцінки іншим доказам, наданим позивачем. Вважає, що його мобілізація відбулась протиправно.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідачі відзиви на апеляційну скаргу не подали.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що таку слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та визнається сторонами, що 13.09.2024 ОСОБА_1 був затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказані дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано незаконними ухвалою судді Березнівського районного суду Рівненської області в порядку 206 КПК України від 31.10.2024 у справі №555/2180/24.

16.09.2024 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено заходи з обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_1 для визначення придатності для проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

За результатами медичного обстеження та медичного огляду позивач визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК №180/5 від 16.09.2024.

16.09.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 видано наказ №95, яким позивача призвано на військову службу та направлено для проходження військової служби у військову частину НОМЕР_1 .

Не погоджуючись з діями відповідачів щодо його мобілізації та зарахування до списків особового складу НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про відсутність правових підстав для призову позивача на військову службу, відтак суд прийшов до висновку, що підстав для скасування оскаржуваних наказів немає.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частинами другою, четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом ч.9 ст.1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення № 1153), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Пунктом 253 Положення №1153/2008 передбачено, що призови на військову службу військовозобов`язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.

Згідно із пунктом 20 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався. Так, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Законом України від 03 березня 2022 року №2105-ІХ затверджений Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" (далі - Указ №69/2022).

Відповідно до пункту 1 Указу №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно із частиною п`ятою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Абзацом першим пункту 252 Указу №1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Кабінет Міністрів України 23 лютого 2022 року постановою №154 затвердив Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154), пунктом 1 якого встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Таким чином, обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що доказів наявності у позивача підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач не подавав, як до ТЦК, так і до суду, такі не містяться в матеріалах справи.

Скаржником не заперечується, що станом на дату проведення мобілізації позивача він не мав відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Перевіркою облікових даних в АІТС «Оберіг» було встановлено, що позивач підлягає призову на військову службу.

У зв`язку з наведеним позивача згідно Порядку №560 скеровано для визначення стану придатності до військової служби за станом здоров`я та за результатами медичного обстеження та медичного огляду позивач визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК №180/5 від 16.09.2024.

Доводи скаржника про неврахування медичних документів, що підтверджують хронічні захворювання позивача, а саме, виписок №7060 від 23.12.2024, №6338 від 12.11.2024, №2798 від 15.10.2024, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідні медичні обстеження стану здоров`я позивача були проведені після проходження ВЛК та визнання його придатним до військової служби (16.09.2024), а тому комісія не мала можливості оцінити та врахувати вказані медичні документи.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ухвали Березнівського районного суду від 31.10.2024 у справі № 555/2180/24 слідчим суддею констатовано незаконність дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо затримання позивача 13 вересня 2024 року, при цьому погоджується з судом першої інстанції, що наведене не може бути підставою для визнання мобілізації протиправною.

Також апеляційний суд вважає за необхідне наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23.

Спірні накази є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, і станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби, а тому скасування наказів не є належним та ефективним способом захисту, оскільки не може привести до відновлення порушеного права.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі №460/15886/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш