Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №354/1369/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 354/1369/25 пров. № А/857/54700/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.

за участю представника відповідача Гіглюк Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2025 року, прийняте суддею Ваврійчук Т.Л. о 09 годині 30 хвилині, у м. Яремче у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби в особі Яремчанського відділу ЗМУ ДМС про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби в особі Яремчанського відділу ЗМУ ДМС (далі – ДМС, відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Яремчанського відділу Західного міжрегіонального управління ДМС №2612130100019601 від 07.10.2025 про її примусове повернення до країни походження або третьої країни.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2025 в задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив з того, що позивачка не надала в якості доказу до суду довідку про звернення за захистом в Україні, тому немає підстав вважати, що на неї поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту», як на особу, якій надано статус біженця чи яка потребує додаткового захисту, а відтак вона не підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У матеріалах справи також немає доказів про наявність обставин, перелічених у статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які є перешкодою для повернення позивачки до країни походження.

Саме по собі проживання іноземця на території України протягом певного часу не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням стороною позивача подано апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи просить таке скасувати та позов задовільнити.

Обґрунтування полягають в тому, що під час розгляду справи в суді першої інстанції стороною відповідача не надано доказів та не наведено жодних фактичних обставин, які б свідчили про наявність підстав, передбачених пунктом 1.6 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України, Службою безпеки України від 23 квітня 2012 за №353/271/150 (далі – Інструкція №353/271/150) при прийнятті уповноваженим державним органом оскаржуваного рішення.

Також вказує на те, що у діях позивачки відсутні порушення норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» , оскільки на даний час зупинено строки надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру.

Протилежною стороною подано відзив на апеляцію з якої спростовуються доводи останньої та підтримуються мотиви судового рішення.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації та документована паспортним документом № НОМЕР_1 , в якому на сторінці 44 наявний штамп Надвірнянського відділу УДМС про продовження строку перебування в Україні до 14.05.2022.

Згідно відомостей інтегрованої міжвідомчої системи «Аркан» у період з 10.01.2019 ОСОБА_1 неодноразово прибувала на територію України та виїжджала за її межі, зокрема: 10.01.2019, 03.06.2019, 23.06.2019, 08.10.2019, 17.12.2019, 08.01.2020, 26.02.2021, 10.05.2021 зафіксовано виїзд позивачки за межі України, а 26.02.2019, 07.06.2019, 28.06.2019 01.11.2019, 18.12.2019, 04.02.2020, 26.02.2021 та востаннє 24.08.2021 в`їзд в Україну.

Відповідно до інформації з бази ЄІАС УМП підсистеми «Облік іноземців та біженців» станом на 20.10.2025, позивачка 19.10.2018 звернулась до органів ДМС із заявою про видачу посвідки на тимчасове проживання та 03.11.2018 їй була видана посвідка із терміном дії до 05.04.2019. В подальшому, 07.03.2019 ОСОБА_1 звернулась із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання і 25.03.2019 їй була видана посвідка із терміном дії до 25.02.2020. Надалі, 05.02.2020 позивачка подала заяву про обмін посвідки на тимчасове проживання і 14.02.2020 їй була видана посвідка, яка скасована та вилучена 16.06.2020, виходячи з пояснень представника відповідача, на підставі п.п.6-1 п.63 постанови Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018.

10.11.2021 ОСОБА_1 звернулась у Надвірнянський відділ УДМС в Івано-Франківській області із заявою про надання дозволу на імміграцію за територіальним походженням, номер справи 4000037116, а 13.11.2021 із заявою про продовження строку перебування на території України №500033659 на підставі якої строк перебування іноземки в Україні був продовжений до 14.05.2022, що сторонами не заперечується.

Згідно довідки №2621-822/2621.1-22 від 27.07.2022 за підписом начальника Надвірнянського відділу УДМС України в Івано-Франківській області, ОСОБА_1 дійсно 10.11.2021 звернулася до Надвірнянського відділу УДМС в Івано-Франківській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну (справа №400037116).

Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області листом за вих. №2601.5-5178/26.3-22 від 18.11.2022 за результатами розгляду звернення від 10.11.2022 щодо отримання дозволу на імміграцію в Україні повідомило про те, що ОСОБА_1 належить до громадянства країни-агресора. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2022 за №1232 «Деякі питання надання державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» (далі – Постанова №1232) передбачено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам російської федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей, а саме: розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором. Із урахуванням вищенаведеного розгляд заяви про надання дозволу на імміграцію в Україні ОСОБА_1 зупинений.

У адресованому позивачці повідомленні від 10.12.2022 за вих.№2621.2-1402/2621.1-22 Надвірнянський відділ УДМС в Івано-Франківській області повідомив ОСОБА_1 про необхідність не пізніше 20.12.2022 звернутись у відділ для перевірки правомірності перебування на території України.

25.08.2023 Надвірнянським відділом УДМС в Івано-Франківській області складено висновок про зупинення розгляду заяви громадянки російської федерації ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, або до закінчення 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану, запровадженого на території України, в якому зазначено, що позивачка була запрошена на прийом до Надвірняського відділу УДМС в Івано-Франківській області, у ході якого було встановлено відсутність у неї інших підстав для надання дозволу на імміграцію.

Рішенням Яремчанського відділу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби №2612130100019601 від 07.10.2025 вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку російської федерації ОСОБА_1 та зобов`язано останню покинути територію України у термін до 27.10.2025.

Як зазначено у рішенні, 07.10.2025 під час проведення цільових профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства у міграційній сфері під умовною назвою «Мігрант» у м. Яремче виявлено громадянку рф ОСОБА_1 . З метою з`ясування правового статусу та підстав подальшого перебування на території України проведено відповідну перевірку у ході якої з`ясовано, що вказана громадянка прибула востаннє на територію України 24.08.2021 через КПП «Лужанка» по паспортному документу 755786075. Даній іноземці 07.11.2023 було зупинено розгляд справи, а саме, дозвіл на імміграцію. Однак іноземка після дозволеного терміну перебування не покинула територію України, чим порушила законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні.

ОСОБА_1 , 07.10.2025 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено на неї адміністративний штраф у сумі 5100,00 грн., який нею було сплачено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та оспореному судовому рішенню в межах вимог ст. 308 КАС України, суд приходить до наступного.

Згідно п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі – Закон № 3773-VI ) нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Дії громадянки рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме нею вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП – проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, що вбачається з постанови №ПН МІФ 001609 від 07.10.2025, якою на позивача накладено штраф в розмірі 5100,00 грн..

Інформація щодо звернення позивачки з заявою щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту – відсутня, позаяк ОСОБА_1 не надала в якості доказу до суду довідку про звернення за захистом в Україні, тому немає підстав вважати, що на неї поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту».

З матеріалів справи не вбачається також звернень позивачки до міграційних органів в період з 14.05.2022 до 07.10.2025, чим спростовуються доводи останньої.

Частиною 1 статті 15 Закону № 3773-VI наведений перелік документів, за якими здійснюється в`їзд в Україну та виїзд з України іноземцями та особами без громадянства. Основними такими документами є паспортний документ за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України, відповідні посвідки на постійне або тимчасове проживання, посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон, проїзний документом для виїзду за кордон тощо.

Подати при наявності законодавчих підстав заяву на будь-який інший міграційний статус (оформлення посвідки на тимчасове чи постійне проживання, дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України) має право лише іноземець чи особа без громадянства, який станом на день подачі відповідної заяви на законних підставах перебуває на території України.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» (далі – Порядок №150) іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

- протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

- не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Згідно п. 4. Порядку №150 строк перебування іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України (крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» звільняються від реєстрації або реєструються у МЗС та його представництвах), продовжується ДМС, її територіальними органами за наявності обґрунтованих підстав (лікування, пологи, догляд за хворим членом родини, вимушена зупинка на території України у зв`язку з надзвичайними обставинами, оформлення спадщини, наявність підстав для оформлення посвідки на постійне чи тимчасове проживання, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, а також інші обставини, що унеможливлюють виїзд іноземця або особи без громадянства) та за умови подання підтвердних документів на період існування таких підстав. В подальшому якщо іноземець не бажає залишати територію України, він зобов`язаний до спливу терміну перебування звернутися за продовженням строків перебування, подати заяву на посвідку при наявності законодавчих підстав, звернутися за дозволом на імміграцію тощо. Іноземці зобов`язані підтверджувати законність свого перебування на території України. Законність перебування іноземця на території України, підтверджується, у тому числі наданим візою дозволом в межах строку дії візи; посвідкою на тимчасове чи постійне проживання; довідкою про звернення за захистом в Україні; дозволом на імміграцію тощо.

Недотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визнання цих осіб нелегальними мігрантами та вжиття заходів щодо їх притягнення до адміністративної відповідальності з подальшим прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення та видворення.

Також слід врахувати, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого Указами Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку із повномасштабною збройної агресією зі сторони російської федерації.

Відтак, громадяни російської федерації належать до громадянства країни агресора. Згідно основних засад міжнародного права іноземець, який перебуває за кордоном, користується захистом та заступництвом держави свого громадянства, не втрачає юридичного зв`язку зі своєю державою та підпорядковується нормам законодавства країни свого громадянства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не зверталася за продовженням строків перебування, ухилилася від виїзду з України після закінчення строків перебування на території України, не вживала заходів щодо оформлення легального статусу перебування на території України, та на день складення адміністративних матеріалів справи не мала статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У строки і порядок встановлені законодавством з відповідною заявою не зверталася, підстави для законного перебування на території України на момент прийняття рішення – відсутні та документально не доведені.

Частиною першою статті 26 Закону № 3773- VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо, зокрема, їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Згідно п. 5. розділу І Інструкції № 353/271/150 підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є, зокрема, дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що має місце і в нашому випадку.

Слід наголосити на тому, що рішення про примусове повернення передбачає таке повернення не лише в країну походження, а і в третю країну, що спростовує побоювання повернення позивачки в країну походження.

Соціальні зв`язки, активна громадянська позиція не спростовують та не скасовують встановлені стороною відповідача порушення законодавства України про правовий статус іноземців ОСОБА_2 , оскільки чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України, та не звільняють від обов`язку доводити законність свого перебування.

Аналогічні висновки наведені Верховним Судом у постанові від 18 березня 2021 у справі № 522/14416/18.

Оскільки доводи та аргументи сторони позивача ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а натомість оскаржуване рішення відповідача про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни було прийнято в межах повноважень, на підставі та на виконання законодавства України з питань незаконного перебування іноземців на території України і протидії нелегальній міграції, тому суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення.

З приводу вмотивованості судового рішення, суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Пронін проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належні обґрунтування та переконливі докази, які були б безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2025 року у справі №354/1369/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 25.05.2026.