Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №320/42230/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/42230/25 Суддя першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі № 320/42230/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, скасування подання та наказу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Державної податкової служби України (далі - апелянт, відповідач, ДПС України) у якій просив суд:

- визнати протиправними дії дисциплінарної комісії ДПС України щодо викладення у поданні № 1516/99-00-02-ДК від 16.07.2025 висновків про наявність у діях позивача дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» - порушення Присяги державного службовця;

- визнати протиправним та скасувати подання дисциплінарної комісії ДПС України № 1516/99-00-02-ДК від 16.07.2025;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України № 19-дс від 25.07.2025 "Про закриття дисциплінарного провадження".

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі № 320/42230/25 позовну заяву задоволено з тих підстав, що дії дисциплінарної комісії щодо висновків про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, подання дисциплінарної комісії про застосування дисциплінарного стягнення та наказ про закриття дисциплінарного провадження, є протиправними, порушують права та інтереси ОСОБА_1 , можуть створити для нього негативні наслідки, у зв`язку з чим підлягають судовій перевірці на відповідність критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ДПС України звернулася з апеляційною скаргою у якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зауважує на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо здійснення судового контролю за правомірністю дій дисциплінарної комісії ДПС, які полягають у викладенні висновків у поданні № 1516/99-00-02-ДК від 16.07.2025, а також за правомірністю самого подання як рішення суб`єкта владних повноважень.

ДПС України наголосило на тому, що подання дисциплінарної комісії не є самостійним остаточним владним рішенням суб`єкта призначення. Підстави для таких висновків дає безпосередньо зміст статті 69 Закону № 889-VIII, якою встановлено, що подання дисциплінарної комісії має рекомендаційний характер для суб`єкта призначення. Тим більше, що саме суб`єкт призначення, а не дисциплінарна комісія, приймає остаточне рішення за результатами дисциплінарного провадження, що прямо передбачено статтею 77 Закону № 889-VIII.

Також відповідач звернув увагу на те, що із конструкції статей 69, 73, 77 Закону № 889-VIII убачається, що подання дисциплінарної комісії є елементом внутрішньої процедури дисциплінарного провадження та відображає висновок дисциплінарного органу, сформований на підставі досліджених матеріалів. Водночас таке подання саме по собі не змінює правового статусу державного службовця, не породжує безпосереднього юридичного наслідку у вигляді накладення стягнення та не припиняє державну службу.

Визнаючи дії дисциплінарної комісії ДПС та її подання самостійно оскаржуваними, суд першої інстанції фактично ототожнив процедурний рекомендаційний документ із рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правовий наслідок.

Втім, такий підхід суперечить приписам частини першої статті 5 КАС України, якими встановлено, що підставою для судового захисту є порушення прав, свобод або законних інтересів рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Сам по собі виклад висновків у поданні дисциплінарної комісії, яке має рекомендаційний характер, без прийняття рішення про застосування дисциплінарного стягнення ще не означає настання безпосереднього юридичного наслідку.

Крім того ДПС України зазначила, що рішення про накладення дисциплінарного стягнення на позивача не приймалося, а подання позову фактично спрямоване на оскарження внутрішньої дисциплінарної процедури та рекомендаційного висновку дисциплінарного органу як такого, а не на оскарження реального дисциплінарного стягнення.

Ухвалою апеляційного суду від 16.03.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву, витребувано справу із Київського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 у відзиві зазначив, що спір у цій справі виник у сфері публічно-службових правовідносин та стосується правомірності дій дисциплінарної комісії ДПС України, а також подання № 1516/99-00-02-ДК від 16.07.2025 й наказу ДПС України № 19-дс від 25.07.2025 «Про закриття дисциплінарного провадження», в яких зафіксовано висновок про наявність дисциплінарного проступку у вигляді порушення Присяги державного службовця. Ці обставини встановлені матеріалами справи та покладені в основу рішення суду першої інстанції.

Позивач звернув увагу на те, що подання дисциплінарної комісії та оскаржуваний наказ не відповідають вимогам пункту 33 Порядку № 1039, оскільки не містять встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку, не визначають його складу та не дають змоги встановити наявність вини позивача. Ці обставини також свідчать про порушення права позивача на захист, оскільки відсутність конкретизації обвинувачення позбавляє особу можливості надати ефективні пояснення та заперечення щодо суті закидів.

На переконання ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги не спростовують встановленого судом першої інстанції факту відсутності індивідуалізації відповідальності позивача та не містять посилань на конкретні докази, які б підтверджували протиправну поведінку саме позивача. Тобто висновок суду першої інстанції про відсутність належної конкретизації дисциплінарного проступку є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того, позивач зауважив на тому, що дії дисциплінарної комісії ДПС України, які полягають у викладенні у поданні № 1516/99-00-02-ДК від 16.07.2025 висновків про наявність порушення Присяги державного службовця, є протиправними, а оскаржувані подання та наказ про закриття дисциплінарного провадження підлягають скасуванню, оскільки містять необґрунтовані висновки про нібито несумлінне та недобросовісне виконання позивачем посадових обов`язків за відсутності будь-якого складу дисциплінарного проступку та вини.

Зі змісту оскаржуваних подання та наказу убачається, що відповідач фактично поклав на позивача відповідальність за узагальнені недоліки у діяльності департаменту, зокрема щодо функціонування ІКС «АСО», касаційного оскарження та організації роботи підрозділів, однак не конкретизував, які саме дії чи бездіяльність позивача спричинили такі порушення, не встановив причиннонаслідкового зв`язку та не довів його особисту вину.

ОСОБА_1 наголосив на тому, що доводи апеляційної скарги про те, що спірні дії, подання та наказ не спричинили жодних негативних наслідків для позивача, є помилковими та ґрунтуються на формальному підході до розуміння правової природи таких актів. Відповідно до статті 5 КАС України, підставою для судового захисту є порушення прав, свобод або законних інтересів особи рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. При цьому таке порушення не обмежується виключно випадками застосування санкції чи настання безпосереднього майнового або службового наслідку. Як правильно встановлено судом першої інстанції, подання дисциплінарної комісії та наказ ДПС України містять чітко сформульований висновок про наявність у діях позивача дисциплінарного проступку у вигляді порушення Присяги державного службовця, що саме по собі є юридично значущою негативною оцінкою службової діяльності особи. Такий висновок не є нейтральним чи внутрішньоорганізаційним, а безпосередньо впливає на правове становище позивача, оскільки: формує офіційну позицію суб`єкта владних повноважень щодо нібито вчинення ним тяжкого дисциплінарного проступку; впливає на його ділову репутацію як державного службовця; може бути використаний у подальших правовідносинах, у тому числі при працевлаштуванні, проходженні служби або оцінці професійної діяльності; створює правову невизначеність щодо оцінки його службової діяльності.

Тобто, на переконання позивача, навіть за відсутності застосування дисциплінарного стягнення, сам факт закріплення у поданні та наказі висновку про порушення Присяги є самостійним втручанням у права та законні інтереси позивача. Доводи апелянта про рекомендаційний характер подання дисциплінарної комісії не спростовують зазначеного, оскільки у цій справі оскаржується не формальний статус документа, а його зміст - а саме індивідуалізований висновок про наявність у діях позивача дисциплінарного проступку.

Аналогічно посилання апелянта на те, що наказ № 19-дс від 25.07.2025 не створює правових наслідків, є хибним, оскільки саме цим наказом суб`єкт владних повноважень офіційно підтвердив та відтворив висновки дисциплінарної комісії, надавши їм статус позиції органу влади. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що такі дії та рішення підлягають перевірці на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості, добросовісності, пропорційності та недопущення свавільного втручання у права особи.

Ухвалою апеляційного суду від 04.05.2026 розгляд апеляційної скарги ДПС України призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в межах її доводів та вимог, у їх сукупності, колегія суддів встановила таке.

ОСОБА_1 з 21.07.2022 обіймав посаду заступника директора департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України, за час роботи дисциплінарні стягнення до нього не застосовувались.

Під час проходження публічної служби позивачем, наказом ДПС України № 27-дп від 29.05.2025 стосовно нього було порушено дисциплінарне провадження для визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчинення дисциплінарного проступку. Цим наказом також утворено дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарної справи та затверджено її склад, а також зобов`язано Департамент правового забезпечення підготувати матеріали, передбачені ст. 73 Закону № 889, та направити їх до дисциплінарної комісії.

Відповідно до пункту 5 наказу № 27-дп від 29.05.2025, дисциплінарній комісії доручено здійснити дисциплінарне провадження протягом 35 календарних днів та за результатами розгляду дисциплінарної справи надати Голові Державної податкової служби України відповідне подання.

Відповідно до наказу ДПС України № 1584-о від 16.07.2025 державну службу ОСОБА_1 припинено та звільнено з посади заступника директора Департаменту правового забезпечення Державної податкової служби України відповідно до пункту 6 частини першої статті 83 Закону № 889, у зв`язку з незгодою на продовження проходження державної служби внаслідок зміни істотних умов державної служби.

Разом з цим, за результатами здійснення дисциплінарного провадження дисциплінарною комісією 16.07.2025 складено подання № 1516/99-00-02-ДК про результати розгляду дисциплінарної справи, у якому зазначено про встановлені під час перевірки недоліки щодо наповнення підсистеми «Суди» ІКС «АСО», організації касаційного оскарження судових рішень, а також долучення документів про сплату судового збору, з посиланням, зокрема, на вимоги Порядку, затвердженого наказом ДПС від 28.06.2022 № 357 (зі змінами), та Регламенту використання ІКС «АСО», затвердженого наказом ДПС від 16.01.2024 № 46.

За висновками дисциплінарної комісії, викладеними у резолютивній частині подання, у діях позивача встановлено наявність дисциплінарного проступку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 65 Закону № 889, а саме порушення Присяги державного службовця.

При цьому у поданні зазначено, що на момент його складення ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати, у зв`язку з чим дисциплінарною комісією запропоновано застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби у перший робочий день після закінчення відпустки.

Розглянувши подання дисциплінарної комісії, голова ДПС України прийняв наказ № 19-дс від 25.07.2025 про закриття дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 .

Вважаючи дії дисциплінарної комісії щодо складання подання, саме подання і наказ про закриття дисциплінарного провадження протиправними та такими, що порушують права та інтереси ОСОБА_1 , останній оскаржив їх до суду, і за результатами судового розгляду позовні вимоги були задоволені.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 69 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII) для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ, яка діє у складі не менше трьох членів.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення. На підставі пропозиції або подання дисциплінарної комісії, протягом 10 календарних днів суб`єкт призначення зобов`язаний прийняти рішення або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

Відповідно до статті 77 Закону № 889-VIII рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення.

У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.

Якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб`єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням).

Пропозиція, подання дисциплінарної комісії є обов`язковими для розгляду суб`єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.

Статтею 78 Закону № 889-VIII передбачено, що рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено державними службовцями до суду.

Аналогічні приписи містяться і в Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженому постановою КМУ № 1039 від 04.12.2019, який визначає процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія) дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців.

Отже, зміст вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що складання подання під час здійснення дисциплінарного провадження відносно державного службовця є обов`язком дисциплінарної комісії, утвореної встановленим порядком. Подання дисциплінарної комісії та його розгляд суб`єктом призначення є стадією дисциплінарного провадження і, оскільки подання має рекомендаційний характер (його висновки не є обов`язковими для суб`єкта призначення), само по собі воно не зумовлює зміну правового становища державного службовця.

Відповідно до статей 2, 5 та 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства чи обставини впливають на їх правове становище.

Конституційний Суд України в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Тобто під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації тощо.

У справі що розглядається, ОСОБА_1 своє звернення до суду з позовом обґрунтовує порушенням його законного інтересу, оскільки чітко сформульований висновок про вчинення дисциплінарного проступку у вигляді порушення Присяги державного службовця, який є юридично значущою негативною оцінкою службової діяльності особи, безпосередньо впливає на його правове становище, формує офіційну позицію суб`єкта владних повноважень щодо нібито вчинення тяжкого дисциплінарного проступку; впливає на ділову репутацію як державного службовця; може бути використаний у подальших правовідносинах, у тому числі при працевлаштуванні, проходженні служби або оцінці професійної діяльності; створює правову невизначеність щодо оцінки його службової діяльності.

Проте, як уже зазначалось, відповідно до частини першої статті 5 КАС України право на звернення до адміністративного суду виникає у разі, якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи законні інтереси. При цьому обов`язковою умовою надання судового захисту є встановлення факту такого порушення, яке має бути реальним, індивідуально визначеним та існувати на момент звернення до суду.

Колегія суддів зауважує, що подання дисциплінарної комісії та наказ відповідача, які є предметом оскарження у цій справі, самі по собі не спричинили жодних змін у правовому становищі позивача, не встановили для нього нових прав чи обов`язків та не обмежили його у реалізації належних йому прав.

Колегія суддів наголошує, що викладені у поданні дисциплінарної комісії та відтворені у наказі відповідача висновки щодо наявності у діях позивача ознак дисциплінарного проступку є результатом службової оцінки, здійсненої у межах дисциплінарної процедури, та не мають самостійного юридичного значення поза межами такої процедури.

Сам по собі факт формулювання у відповідних документах негативної оцінки дій особи не свідчить про порушення її прав у розумінні статті 5 КАС України, якщо така оцінка не трансформована у рішення, що має обов`язкові правові наслідки.

Доводи позивача про те, що зазначені висновки впливають на його ділову репутацію, можуть бути використані у подальших правовідносинах та створюють правову невизначеність, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі твердження мають гіпотетичний характер та не підтверджують наявності фактичного порушення прав позивача на момент звернення до суду. Адміністративне судочинство не передбачає захисту від можливих майбутніх порушень прав чи негативних наслідків.

Крім того, відсутність застосування до позивача дисциплінарного стягнення свідчить про те, що відповідачем не було прийнято рішення, яке б мало регулятивний вплив на права чи обов`язки позивача. За таких обставин правове становище позивача залишилося незмінним, а отже відсутній об`єктивний критерій втручання у сферу його прав та інтересів.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані дії та рішення суб`єкта владних повноважень не призвели до порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача що, своєю чергою, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши надані докази, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв`язку з цим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі № 320/42230/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, скасування подання та наказу - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 у справі № 320/42230/25 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, скасування подання та наказу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова