Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №570/6804/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/6804/25

провадження № 2/570/865/2026

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 травня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Оспанова Р.О.,

представника відповідача Миронюк Г.О.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ в порядку спрощенного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

у с т а н о в и в:

покликаючись на обов`язок відповідача по утриманню їх неповнолітньої дитини, позивач у поданій до суду 29 грудня 2025 року позовній заяві просить стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 всіх видів його доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, починаючи від дня подачі позову до суду і до повноліття дитини.

21 квітня 2026 року відповідач подав до суду відзив, у якому позовні вимоги визнав частково, стверджує, що не ухиляється від добровільної сплати аліментів, разом зі своєю матір`ю беруть участь у забезпеченні дитини всім необхідним, зокрема одягом та взуттям, продуктами харчування, предметами особистої гігієни. Стверджує, що надає систематично фінансову допомогу готівкою та у межах своїх фінансових можливостей. Пояснює, що непорозуміння між сторонами виникли у зв`язку зі зміною особистого життя ОСОБА_1 та її перебуванням у нових фактичних сімейних відносинах. Звертає увагу суду, що протягом тривалого часу повністю матеріально забезпечував як позивача, так і її дитину від попереднього шлюбу. Також позивач протягом приблизно шести років не здійснювала трудову діяльність та перебувала у відпустці по догляду за дитиною, у зв`язку з чим основне фінансове навантаження щодо забезпечення всіх членів сім`ї покладалося на відповідача. Зазначає, що на даний час його матеріальне становище є об`єктивно нестабільним, відсутній стабільний регулярний дохід, а тому не має можливості виконувати зобов`язання у розмірі, заявленому позивачем. Пояснює, що має на утриманні матір похилого віку, яка потребує регулярного лікування та догляду, та доньку ОСОБА_4 , 2006 р.н., яка навчається на денній формі навчання у Національному Транспортному Університеті в місті Київ за освітньою програмою "Економіка підприємства/Міжнародна економіка/ Економіко-правове забезпечення бізнесу", що підтверджується договором про навчання №ЕП121/23 від 12.08.2023. Крім цього, вказує, що поніс значні витрати на лікування в онкодиспансері батька ОСОБА_5 , який помер у 2023 році, що призвело до відсутності фінансових резервів та суттєвого погіршення матеріального стану. Вважає, що найбільш справедливим і реальним способом виконання обов`язку буде визначення аліментів у твердій грошовій сумі, що відповідатиме його фактичним фінансовим можливостям. Просить встановити розмір аліментів у сумі 5 000 грн., що буде співмірним його реальним фінансовим можливостям та відповідатиме вимогам розумності і справедливості; зобов`язати орган опіки та піклування здійснювати контроль за використанням аліментів виключно на потреби доньки ОСОБА_6 .

У поданій 24 квітня 2026 року до суду відповіді на відзив представник позивача адвокат Роман Оспанов вказує, що позивач не приховував той факт, що відповідач час від часу здійснював грошове забезпечення своєї дитини шляхом добровільної сплати аліментів. Пояснює, що відповідач не може мати доступу до місця проживання Злати не через перебування позивача у нових шлюбних відносинах, а через те, що він довгий час знаходиться та працює далекобійником в іноземній компанії «OPUSAVTO UAB», за адресою: Kauno str. 55, LT-21371 Vievis Lithuania. Щодо перебування на утриманні відповідача матері, стверджує, що остання довгий час працювала в Італії, отримує там пенсійне забезпечення. Крім того, згідно з інформаційною довідкою № 474162720 від 24 квітня 2026 року, у її власності перебуває три земельні ділянки та житловий будинок, а відтак вона цілком здатна самостійно себе забезпечувати. Крім цього, вказує, що надання фінансової допомоги доньці ОСОБА_4 не підтверджене жодними належними та допустимими доказами, а тому не може братися судом до уваги. Вважає позовні вимоги обгрунтованими, просить їх задоволити.

У поданих до суду запереченнях на позовну заяву відповідач не погоджується з позовними вимогами щодо визначення аліментів у розмірі 1/4 частки від його доходу, разом з тим не заперечує свого обов`язку утримувати дитину. Пояснює, що на теперішній час його дохід є нерегулярним, мінливим та залежить від випадкових підробітків, а саме по собі перебування особи за межами України в умовах воєнного стану не є підтвердженням наявності стабільного доходу. Зазначає, що твердження сторони позивача про наявність у його матері пенсійного забезпечення за кордоном не відповідає дійсності. Вважає, що доводи позивача не підтверджені належними доказами, є припущеннями, які не можуть братися до уваги судом. Підтримує зазначені у прохальній частині відзиву вимоги.

У суді позивач позов підтримала повністю і по аналогічних мотивах.

Стверджує, що з часу спільного проживання чоловік забезпечував сім"ю, але не повністю, багато допомагала її матір. Вона не працювала, бо донька хворіла, старшу дитини забезпечувала сім`я першого чоловіка. Востанє сторони бачилися в Польші навесні 2024 року, після цього кошти на дитину щомісяця у розмірі 150 євро приносила мати відповідача. Оскільки у грудні 2025 року кошти не надійшли, вона подала відповідний позов. Після отримання копію позову відповідачем у березні 2026 року аліменти припинилися зовсім, його мати приходила до неї на роботу зі скандалом.

Її представник, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, додатково стверджує, що утримання аліментів є правом матері, з якою проживає дитина і її право отримувати аліменти саме у частці від заробітку ніким не може бути оспорене.

Представник відповідача - його матір позов визнала частково, стверджує, що її син має можливість сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі 5 000 грн. - 7 000 грн. щомісяця. Підтверджує, що у зв`язку зі своєю операцією в онкодиспансері в листопаді 2025 року попросила позивача дати номер карточки для перерахунку коштів до її видужання. Та спочатку погодилася, а потім заборонила перераховувати кошти, бо це призведе до втрати нею субсидії. Абсурдними є покликання позивача на наявність у неї майна поза межами Рівненщини та отримання італійської пенсії. Ії пенсія становить 4 377 грн. 00 коп. і ті 150 євро, які вона щомісяця приносила позивачу для онуки - це кошти її сина на утримання дитини як сторони і домовлялися. До її зради кошти ОСОБА_7 передавав постійно і у великих розмірах, а коли дізнався, то домовилися лише аліменти на ОСОБА_6 у 150 євро щомісячно.

Суд встановив такі обставини.

Сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували, мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач, зі слів позивача, добровільно не надає достатніх коштів на утримання доньки.

Суд дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористалася правовою допомогою.

Предметом даного спору є право дитини на утримання від батька при відсутності відповідної домовленості між батьками при їх окремому проживанні.

Щодо стягнення аліментів

За змістом ст.3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ст.27 держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Зазначене кореспондується із нормами національного законодавства, зокрема, ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини /ст.12 вказаного Закону/. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім?ї (ч.7,8 ст.7 СК України).

При вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей і тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов?язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, що закріплений у ст.51 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява № 31111/04) вказав на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).

У п.17 постанови Пленуму ВС від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" №3 роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, із ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. При визначенні розміру аліментів суд враховує думку сторін, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів.

Суд наголошує, що виховання дітей одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дітей таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного.

Згідно з ч.1, 2 ст.141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Ст.150 цього Кодексу зобов"язує батьків піклуватися про виховання дитини, про її здоров`я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття /ст.180 СК України/. Крім того, ч.1, 2 ст.181 СК України передбачають, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сторони не домовилися про сплату аліментів, що є підставою для їх стягнення.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

- стан здоров?я та матеріальне становище дитини;

- стан здоров?я та матеріальне становище платника аліментів;

- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав:

2) доведені стягувачем аліментів витрати придбання нерухомого майна: та аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Ст.1 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначає прожитковий мінімум як вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років - 2 817 грн.

При визначенні розміру аліментів враховується як матеріальний стан відповідача, так і матеріальний стан позивача і дитини, стан їх здоров`я, а також те, що ст.182 СК України встановлено мінімальний розмір аліментів на утримання однієї дитини, меншим за який за даних обставин суд призначити аліменти на утримання однієї дитини не може.

Суд враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку із чим певним чином з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку - на позивача.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо надання добровільного щомісячного матеріального забезпечення своїй доньці як на підставу відмови у позові, оскільки ч.1, 2 ст.181 СК України, передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Існування між сторонами домовленості не позбавляє позивача, з якою проживає дитина, заявити позов до суду до батька про стягнення аліментів в примусовому порядку. Окрім того, відповідач не надав жодних доказів укладення договору між ним і позивачем про участь у витратах на дитину, який би був оформлений у встановленому законом порядку або обставин визнання недійсним такого договору.

Так, сторона відповідача, хоча і не визнає позовних вимог визначених у частці від доходу, однак не заперечує тієї обставини, що донька ОСОБА_6 проживає із позивачем та вказує про спроможність сплачувати ОСОБА_2 аліменти у розмірі 5 000 грн. щомісяця. Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Як неодноразово виснував Верховний суд у постановах від 11 березня 2020 року ( справа № 759/10277/18), від 04 липня 2018 року (справа №490/4522/16-ц) суд не має права виходити за межі позовних вимог та враховує положення ч.3 ст.181 СК України, оскільки спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Крім цього, у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі 523/2927/18 (провадження № 61-13820св19), від 03 листопада 2021 року у справі №487/5798/20 (провадження № 61-13023св21) зазначено, що кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Тобто, визначення способу (в твердій грошовій сумі чи частці) залежить тільки від вибору одержувача аліментів. При цьому для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі не має значення, що, зокрема: платник аліментів одержує заробіток (дохід) повністю або частково в іноземній валюті; або має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі.

Суд враховує те, що відповідач є молодою та працездатною особою, має на утриманні інших осіб, спільна дитина сторін проживає разом із матір`ю, відтак саме на неї лягає основний тягар по її утриманню та вихованню, тому враховуючи викладене, суд приходить висновку, що визначений позивачем розмір аліментів на неповнолітню дитину є достатнім та справедливим, не порушує прав ні отримувача, ні платника аліментів, а також забезпечуватиме належний рівень життя і розвитку їхньої спільної дитини.

Відповідач не подав докази щодо працевлаштування, розміру доходів, його стану здоров`я, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити неспроможність останнього сплачувати суму, яку позивач просить стягнути на утримання дитини.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 та від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19, зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

За таких обставин суд вважає, що в наявності є порушене право позивача, за захистом якого спрямоване його звернення до суду, тому позов підлягає задоволенню.

Щодо зобов`язання органу опіки та піклування здійснювати контроль за використанням аліментів виключно на потреби дитини

Згідно з ч.1, ч.2 ст.179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Відповідно до ч.1,2 ст.186 Сімейного кодексу України контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.

У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Згідно з п.1 «Порядку здійснення органами опіки та піклування контролю за цільовим витрачанням аліментів на дитину», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 15 листопада 2018 року № 1713, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 січня 2019 року за № 102/33073, цей Порядок визначає процедуру здійснення контролю за цільовим витрачанням коштів на утримання дитини (аліментів) одним із батьків або іншим законним представником дитини, разом з яким вона проживає (далі - одержувач аліментів).

Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюють органи опіки та піклування шляхом проведення інспекційних відвідувань одержувача аліментів /п.2 Порядку/.

Відповідно до п.4 Порядку підставою для проведення інспекційного відвідування одержувача аліментів є заява платника аліментів, подана до районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання одержувача аліментів або до відповідної служби у справах дітей.

Згідно з п.15 Порядку протягом 5 робочих днів після проведення інспекційного відвідування складається висновок за результатами інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину за формою згідно із додатком до цього Порядку.

Суд звертає увагу, що порушене відповідачем питання не відноситься до компетенції суду, разом з тим вважає за необхідне роз`яснити, що відповідач має законне право звернутись до належної служби у справах дітей з метою інспекційного відвідування отримувача аліментів та перевірити цільове використання коштів отриманих в рахунок сплати аліментів.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Щодо порядку і строку виконання рішення, суд повідомляє таке.

Відповідно до ч.1 ст.189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Згідно з ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів на дитину може бути згодом зменшений або збільшений за рішенням суду за позовом платника аліментів або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених законом. Аналогічна вимога міститься і у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» максимальний розмір аліментів не повинен перевищувати 50 % заробітної плати цієї особи, але це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати в разі стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 %.

Позов до суду пред`явлений 29 грудня 2025 року, а тому відповідно до ст.79, 191 СК України аліменти стягуються з указаної дати.

Згідно з п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд враховує положення ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільнялися позивачі, ) позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів. Відповідач пільг щодо сплати судового збору не має.

Оскільки позивач за подання позову майнового характеру до суду відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» мав би сплатити судовий збір, суд при ухваленні рішення присуджує стягнення з відповідача судового збору в прибуток держави у розмірі на час подачі позову.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 всіх доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 грудня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави (отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106; номер рахунку (ІВАN): UA908999980313111256000026001, банк одержувача: Казначейство України (ЕАП) , код банку 37993783 , МФО 899998) судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Рішення у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення виготовлене 25 травня 2026 року.

Суддя Кушнір Н.В.