Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №569/22844/24 — Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 569/22844/24

провадження № 2/570/134/2026

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 травня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Ковтун Л.В.,

представника відповідача адвоката Твердого М.К.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: державний нотаріус Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Костюкова Оксана Олексіївна про визнання заповіту недійсним,

у с т а н о в и в:

покликаючись на те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, позивач у поданій до Рівненського міського суду Рівненської області 25 листопада 2024 року позовній заяві просить визнати недійсним заповіт, складений і посвідчений від імені померлої ОСОБА_3 04 серпня 2020 року державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Костюковою О.О., стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Відповідач відзив на позов не подала.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області 26 березня 2025 року справа передана за підсудністю до Рівненського районного суду Рівненської області і отримана 10 квітня 2025 року.

Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, у поданій до суду заяві просить розглянути справу у її відсутність через велику навантаженість.

Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати її особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, вважає, що можливо розглянути справу у відсутність третьої особи.

У судовому засіданні позивач позов підтримала повністю і по аналогічних мотивах.

По суті спору показала, що проживала з сім`єю сина та матір`ю у будинку останньої в м.Рівне. Стосунки з відповідачем завжди були напружені, зокрема, коли вона приходила провідувати матір, то неприязно ставилася до сім`ї сина, навіть не прийшла на його весілля. Коли вона їздила на заробітки в Польшу, то матір залишалася з сім`єю її сина, відповідач приходила провідувати і завжди була чимось незадоволена, тому періодично забирала матір проживати до себе в квартиру. Відповідач возила матір до психіатра, який прописав ліки, але вона їх викинула, бо не довіряє, а ліки знижували матері тиск і їй було погано, сама матір до психіатра не возила.

Коли відповідач дізналася, що мати подарувала будинок позивачу, забрала матір до себе, її документи, відключила матері телефон, залишала саму в квартирі, бо йшла на роботу. Вона з цього приводу зверталася в поліцію та прокуратуру, але їй нічого не допомогли.

Мати читала в окулярах, тому необхідності у свідках при посвідченні заповіту не було, якби хотіла, то підпис би на заповіті поставила сама, тому вважає, що таким чином відповідач вчинила на матір тиск, а свідки - це її друзі.

У них ще є один спадкоємець - син їх загиблої сестри ОСОБА_4 , який проживає у Львові і тому вона вважає, що бабуся не могла не подарувати щось йому, разом з тим він з тіткою не судиться. Вважає, що визнання заповіту недійсним призведе до того, що вони спадкуватимуть паї по закону: позивач, відповідач та племінник ОСОБА_4 .

Представник позивача, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, вважає вимоги обгрунтованими.

Вважає, що воля у заповіті не співпадає із волею заповідача, яку вона висловлювала за життя. Такий заповіт спадкодавиця або не хотіла, або не могла підписати. Жодних перешкод для укладання заповіту у загальному порядку не було: вона читала в окулярах, не хворіла. Заявою про прийняття спадщини, де вона повідомила про всіх спадкоємців, позивач підтвердила волю матері. Дійсно, після переїзду матері до відповідача позивач з нею не спілкувалася, а у сторін склалися неприязні відносини із-за того, що мати подарувала садибу лише позивачу, але це була така її воля.

Представник відповідач позов не визнав, оскільки заповіт складений у відповідності до закону та відповідав внутрішній волі заповідача. Щодо висловлювання заповідача про бажання розділити належне їй майно між трьома дочками, то відповідач підтверджує існування такого висловлювання, однак таке бажання матері стосувалося не лише двох земельних паїв поблизу Рівного, а й паї далеко від міста, та належної матері садиби в Рівному, яку позивач оформила на себе ще за життя матері і не у точній відповідності до її волі. Після переоформлення власності позивач почала здійснювати капітальний ремонт садиби, внаслідок чого мати, будучи інвалідом 1-ої групи, змушена була тривалий час проводити в інвалідній колясці на вулиці. Будучи дуже незадоволеню погіршенням умов її проживання, сама попросилася переїхати до відповідача, де проживала і згодом ініціювала укладення заповіту. Якби відповідач вчиняла тиск на матір, то, напевне, намагалася б отримати майно в дар, а не по заповіту.

Додатково стверджує, що у межах позову позивач мала б довести, що оспорюваний нею заповіт вчинений заповідачем без вільного волевиявлення через перебування її в момент його вчинення у психічному стані, внаслідок якого її волевиявлення укласти заповіт не було вільним, при цьому відсутній висновок психіатричної експертихи з цього приводу.

Суд встановив такі обставини.

Згідно з відповідю на запит начальник Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області №14286-2024 від 11.11.2024 повідомив, що згідно з обліковими записами ІКС ІПНП України в ІП "Єдиний облік" у період з 2020 року зареєстровані два звернення за повідомленням ОСОБА_1 : 08.03.2020 за №9261 про те, що по АДРЕСА_1 сестра вчиняє сварку; 07.09.2020 за №39387 щодо можливих неправомірних дій ОСОБА_5 . Разом з тим, надати копії матеріалів розгляду звернення за 2020 рік не представляється можливим, оскільки вони були знищені у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022.

04 серпня 2020 року ОСОБА_3 у присутності запрошених нею свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 склала заповіт, який цього ж дня був посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Хомутовським В.С. за №538,539. Оскільки стан її здоров`я (хвороба), позбавляла її можливості прочитати заповіт та власноручно його підписати, на її особисте прохання цей документ складався та нотаріально посвідчувався у присутності названих вище свідків, а підписання заповіту за її дорученням (за її проханням) здійснювалося ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дані обставини підтвердили вказані свідки при їх допиті в суді.

По суті показали, що посвідчення заповіту відбувалося у нотаріальній конторі, нотаріус прочитала заповіт вголос, бо у заповідача був поганий зір, мати сторін була на кріслі колісному, бо їй важко було рухатися, але психічно вона була при пам`яті до самої смерті, пересувалася по житлі. Вони матір знали і раніше та спілкувалися пізніше і та неодноразово стверджувала, що донькам та онукам розділила все своє майно по-справедливості.

Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №818099 від 26.07.2021 ОСОБА_3 мала групу інвалідності першу А з 07 липня 2021 року за загальним захворюванням (ураження центральної нервової системи) довічно, потребувала постійної допомоги та догляду сторонніх.

Відповідно до довідки КП "Рівненський обасний центр психічного здоров`я населення" РОР №3838 від 14.12.2023 ОСОБА_3 , 1941 р.н., за медичною допомогою до лікаря-психіатра та лікаря-нарколога в КП "РОЦПЗН" не зверталася.

Як показав свідок ОСОБА_9 - син позивача, разом з бабусею у її будинку проживала його мати та його сім`я: дружина та двоє неповнолітніх синів. Дізнавшись про те, що бабуся подарувала садибу лише одній з доньок, відповідач дуже обурилася, після цього сестри практично не спілкувалися, і відповідач забрала матір до себе жити, бабуся не була проти цього, свої документи забрала з собою. Вважає, що бабусі було б краще у будинку, а не у квартирі, тим більше, згодом відповідач залишила матір на свою сваху і поїхала в Польшу на заробітки. У 2018 році, коли ще разом проживали, бабуся давала на його довіреність на отримання коштів, бо їй важко було ходити. Вважає, що несправедливо, що відповідач отримала всі паї, хоча у неї ще є рідна сестра та син їх загиблої сестри. Стверджує, що його мати отримала в дар будинок та земельну ділянку в Рівному, а онуку побудували в Львові будинок та подарували квартиру. Кузен з тіткою судитися не бажає, але свідок вважає, що відповідач щось "намутила" із заповітом.

Свідок ОСОБА_10 - двоюрідна сестра сторін по материнський лінії показала, що тітка ОСОБА_11 за життя говорила, що будинок та все біля нього залишить ОСОБА_12 , а належні паї, які були її, її чоловіка та її батьків необхідно розділити на трьох: сторін та ОСОБА_13 - сина її третьої загиблої доньки. ОСОБА_14 , щоб вони гарно між собою жили, але дівчата постійно сварилися. Стан здоров`я у тітки був нормальний, але їй важко було ходити, тому возили на візку і для читання вона використовувала окуляри.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , яка була зареєстрована по АДРЕСА_1 .

23 жовтня 2023 року за заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 нотаріус Рівненської державної нотаріальної контори завів спадкову справу №185/2023 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 .

28 листопада 2023 року ОСОБА_1 подала до Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області заяву про прийняття спадщини за законом.

Згідно з наданими позивачу письмовими роз`ясненнями державного нотаріуса №1378/01-16 від 28.11.2023 до спадкової справи №185/2023 надана копія заповіту, складеного і посвідченого від імені померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до якого іншу особу призначено спадкоємцем всього майна, яке буде належати на день смерті спадкодавцю. Отже право на спадкування у ОСОБА_1 як спадкоємця за законом першої черги на майно відповідно до вимог ст.1217, п.1 ст.1223, ст.1233, 1235 ЦК України не виникає.

20 вересня 2024 року спадкоємиця за заповітом ОСОБА_2 отримала 7 /сім/ свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , а саме:

на земельну ділянку площею 1,8973 га, кадастровий номер 5624682000:04:028:0246 (зареєстроване в реєстрі за №1-636);

на земельну ділянку площею 0,2527 га, кадастровий номер 5624682000:04:031:0086, (зареєстроване в реєстрі за №1-637);

на земельну ділянку площею 1,8969 га, кадастровий номер 5624682000:04:028:0245, (зареєстроване в реєстрі за №1-638);

на земельну ділянку площею 0,2526 га, кадастровий номер 5624682000:04:031:0085, (зареєстроване в реєстрі за №1-639);

на земельну ділянку площею 0,1807 га, кадастровий номер 5624682700:05:019:0392, (зареєстроване в реєстрі за №1-640);

на земельну ділянку площею 3,9901 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:0848, (зареєстроване в реєстрі за №1-641);

на земельну ділянку площею 0,1822 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:0849, (зареєстроване в реєстрі за №1-642).

Того ж дня відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус як державний реєстратор провів державну реєстрацію права власності вищевказане нерухоме майно.

Суд дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу незгоди позивача із волею заповідача та отриманням відповідачем права власності на земельні ділянки, які залишились після смерті ОСОБА_3 .

Згідно з вимогами ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє /ч.4 ст.207 ЦК України/.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абз.3 ч.2 ст.1248 і ст.1252 цьогоКодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

У відповідності до п.1.8, 1.11 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.п.4-8 своєї постанови від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику у справах про визнанння правочинів недійсними", судам відповідно до ст.115 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

З огляду на зміст наведених норм закону дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно зі ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у ч.3 ст.203 ЦК України, за якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як виснував Верховний Суд у постанові від 14 травня 2018 року в справі №756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) щодо застосування ч.2 ст.1257 ЦК України «для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявленняце зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України».

Так, у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 через хворобу та поганий зір не могла самостійно прочитати та підписати заповіт, він складений у присутності двох свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також підписаний за заповідача ОСОБА_8 .. Вказані обставини підтверджуються як змістом заповіту, так і показаннями свідків, допитаними у судовому засіданні.

Дійсне волевиявлення ОСОБА_3 було перевірене приватним нотаріусом Хомутовським В.С., який встановив її особу та перевірив її дієздатність.

Таким чином, вимоги ст.207, 1248 ЦК України при оформленні спірного заповіту нотаріусом дотримані, оскаржуваний заповіт відповідає вимогам Інструкції та складений без порушення загальних правил, а тому підстав для визнання його недійсним відповідно до ст.1257 ЦК України немає.

Факт наявності у заповідача хвороби не є достатнім доказом фізичної неспроможності заповідача в межах, потрібних для волевиявлення. Доводи про складання оспорюваного заповіту під тиском взагалі не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Посилання сторони позивача щодо звернень в органи поліції суд вважає необгрунтованими, оскільки доказів протиправності дій з боку відповідача щодо останньої суду не надано. Інші доводи позивача не мають правового значення для вирішення справи, тому суд не бере їх до уваги при розгляді даного спору.

Суд приймає до уваги пояснення сторони відповідача, відповідно до яких ОСОБА_2 як донька проживала в одній квартирі із заповідачем протягом тривалого часу, піклувалася про неї, надавала їй допомогу, у зв`язку з чим у матері виникло бажання заповідати саме відповідачу належні їй земельні ділянки.

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), про те, що свобода заповіту є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, зокрема, повагу до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що заповіт, складений у присутності двох свідків, відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, викладений у виді письмового документу, підписаний за дорученням заповідача іншою особою у присутності нотаріуса, посвідчений нотаріусом, який перевірив дієздатність заповідача і з`ясував його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок його смерті. Доводи позивача щодо відсутності волевиявлення ОСОБА_3 на момент вчинення оспорюваного правочину не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Тобто, в межах спірних правовідносин волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його внутрішній волі.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Суд бере до уваги, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору залишаються на ньому.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

відмовити у цивільному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: державний нотаріус Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Костюкова Оксана Олексіївна, місцезнаходження: майдан Незалежності,7, м.Рівне.

Повне судове рішення виготовлене 25 травня 2026 року.

Суддя: Кушнір Н.В.