Вирок від 17 травня 2026 р. у справі №952/23/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 952/23/26 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1036/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.4 ст.187 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Зачепилівського районного суду Харківської області від 13 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_7 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, українця, громадянина України, непрацюючого, неодруженого, не має повної вищої освіти, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, -

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, і йому призначено покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахується з моменту затримання, тобто з 17 листопада 2025 року.

Вирішено долю речових доказів.

Як встановив суд, ОСОБА_7 17 листопада 2025 року, близько 12.00 год., перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де у останнього виник злочинний умисел на заволодіння чужим майном, а саме грошовими коштами раніше знайомої ОСОБА_9 .

Після чого, з метою реалізації свого злочинного умислу, взяв за місцем свого мешкання кухонний ніж та направився до місця проживання ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 . Прийшовши до домоволодіння за вказаною адресою, ОСОБА_7 , реалізуючи свій прямий умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами потерпілої, зайшов на територію домоволодіння та відчинив вхідні двері до житлового будинку, після чого проник до його середини, де на той час перебувала ОСОБА_9 .

Далі, перебуваючи у коридорі житлового будинку, ОСОБА_10 , продовжуючи реалізацію свого прямого умислу, спрямованого на заволодіння грошовими коштами потерпілої, маючи корисливий мотив та мету збагачення, розуміючи суспільно- небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно- небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання, тримаючи ніж у лівій руці, тим самим виражаючи погрозу застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, почав вимагати у ОСОБА_9 надати йому грошові кошти.

Почувши вказану протиправну вимогу ОСОБА_7 та побачивши у лівій руці останнього ніж, ОСОБА_9 спробувала залишити будинок, але ОСОБА_10 зачинив вхідні двері до будинку та повторно висловив вимогу потерплій щодо надання йому грошових коштів, продовжуючи тримати в лівій руці ніж.

В подальшому ОСОБА_9 , розуміючи протиправність дій ОСОБА_7 , сприймаючи поведінку останнього як загрозу для власного життя та здоров`я, втекла з коридора до спальної кімнати будинку, де зачинила за собою двері, та зателефонувавши до свого чоловіка ОСОБА_11 повідомила йому про те, що до будинку зайшов ОСОБА_7 з ножем та вимагає у неї грошові кошти. Під час телефонної розмови потерпілої з чоловіком, ОСОБА_7 намагався відчинити двері до спальної кімнати, де перебувала потерпіла, але почувши розмову потерпілої зі своїм чоловіком, ОСОБА_7 почав виходити з будинку. При цьому, залишаючи будинок, ОСОБА_7 побачив на підвіконні коридору, в якому він перебував, три пачки цигарок «Marlboro Red з фільтром», після чого взяв одну пачку вищевказаної марки цигарок та залишив місце вчинення злочину.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок суду стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню – ст.69 КК України, та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

В іншій частині вирок залишити без змін.

В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.69 КК України, лише послався на обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особистості винного та думку потерпілої. При цьому, судом не конкретизовано, в чому саме полягали такі пом`якшуючі обставини, як активне сприяння розкриттю злочину, пробачення потерпілою ОСОБА_9 обвинуваченого та відсутність тяжких наслідків. Крім того, у вироку не конкретизовано, чому призначення нижчого покарання, ніж передбачено санкцією статті, буде відповідати меті кримінального покарання та запобіганню вчинення обвинуваченим нових злочинів. Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_7 за місцем мешкання характеризується посередньо та не працює, що негативно характеризує особу обвинуваченого, а пробачення потерпілою його дій, в сукупності з вказаними обставинами, не зможе сприяти подальшому виправленню ОСОБА_7 та запобігти вчиненню інших протиправних діянь останнім. На думку апелянта, підстав для застосування вимог ст.69 КК України не вбачається, а призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.69 КК України, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення та вважали вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтується на доказах, досліджених у судовому засіданні, аналіз яких даний у вироку.

Оскільки фактичні обставини кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 ніким не оскаржені, то висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин перевірці судом апеляційної інстанції не підлягають, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України.

Перевіряючи вирок в межах доводів апеляційної скарги прокурора, тобто в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів погоджується з ними частково.

Так, при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд діяв з дотриманням вимог статей 50 та 65 КК України, а саме, суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином, конкретні обставини справи, а також відомості про особу обвинуваченого, який на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває та за допомогою до них не звертався, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, за яким характеризується посередньо, а також стан здоров`я обвинуваченого.

До обставин, що відповідно до ст.66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції визнав щире каяття.

Крім того, суд першої інстанції, відповідно до ч.2 ст.66 КК України, при призначенні покарання врахував відсутність тяжких наслідків та думку потерпілої ОСОБА_9 , яка прийняла вибачення обвинуваченого ОСОБА_7 та просила знизити строк покарання.

Обставин, що відповідно до ст.67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом першої інстанції не встановлено.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що обвинувачений ОСОБА_7 як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду визнав вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, дав критину оцінку своїм діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою вину, зробивши належні висновки, що свідчить про його щире каяття.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.187 КК України із застосуванням ст.69 КК України до основного покарання, а саме нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.187 КК України, у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді конфіскації майна.

При цьому, суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування положень ст.75 КК України.

Разом з тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому основного покарання не в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, яке є особливо тяжким злочином, вчинене в умовах воєнного стану в Україні, що є об`єктивно несприятливим для держави та суспільства часом та істотно підвищує суспільну небезпечність вчиненого.

Поряд із цим, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що законодавець свідомо посилив кримінальну відповідальність за вчинення злочинів, вчинених під час дії воєнного чи надзвичайного стану, оскільки ціллю було втримання можливого росту злочинності під час війни.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.187 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 4 років позбавлення волі, неповно врахував вимоги ст.65 КК України та в достатній мірі не взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального провадження та відомості про особу обвинуваченого.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційних доводів прокурора щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

Згідно п.2 ч.1 ст.420 КПК України, необхідність застосування більш суворого покарання є підставою для скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку.

Дослідженням даних про особу обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_7 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце мешкання, за яким характеризується посередньо, однак вчинив умисне корисливе кримінальне правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином.

Відповідно до ст.66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 , колегія суддів визнає щире каяття у вчиненому злочині.

Крім того, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч.2 ст.66 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому, враховує відсутність тяжких наслідків та думку потерпілої ОСОБА_9 , яка прийняла вибачення обвинуваченого та просила знизити строк покарання.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про відсутність такої обставини, яка пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину, але при призначенні ОСОБА_7 покарання враховує наявність трьох вищезазначених пом`якшуючих покарання обставин, а саме щире каяття, відсутність тяжких наслідків та думку потерпілої ОСОБА_9 , яка прийняла вибачення обвинуваченого та просила знизити строк покарання.

Обставин, що обтяжують покарання, згідно ст.67 КК України, колегією суддів не встановлено.

При призначенні покарання ОСОБА_7 , необхідного і достатнього для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, колегія суддів, керуючись вимогами ст.65 КК України, враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, вищенаведені відомості про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин і вважає за необхідне вирок в частині призначеного обвинуваченому покарання скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами та вимогою прокурора щодо необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.187 КК України у виді 9 років позбавлення волі, з наступних підстав.

Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими та іншими особами.

Згідно ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків передбачених законом, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

КСУ у своєму рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

При визначенні виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності» (остаточне рішення ЄСПЛ від 30 січня 2015 року у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. При цьому, колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09 жовтня 2003 року у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року та у справі «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Також у справі «Ізмалов проти Росії» від 16 жовтня 2008 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Наведені правові тези Суду, щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні доводи прокурора в частині неможливості застосування до обвинуваченого положень ст.69 КК України – є суб`єктивними та безпідставними, оскільки під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду ОСОБА_7 визнав вину у вчиненому ним кримінального правопорушення, дав критичну оцінку своїм діям та його негативним наслідкам, висловив осуд своєї поведінки та готовність понести покарання, що свідчить про його щире каяття, що на думку колегія суддів свідчить про те, що суспільна небезпечність особи істотно знижена.

При цьому, колегія суддів враховує також думку потерпілої ОСОБА_9 , яка пробачила обвинуваченого, який вибачився перед нею, та просила його суворо не карати, а також відсутність тяжких наслідків вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що колегія суддів також вбачає як пом`якшуючи покарання обставини.

Колегія суддів вважає за необхідне у даному конкретному випадку при призначенні ОСОБА_7 покарання застосувати положення ст.69 КК України, відповідно до яких за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Належить врахувати те, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За таких обставин, з урахуванням наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання, а також враховуючи цілком позитивну поведінку обвинуваченого після вчиненого правопорушення та вищезазначені відомості про особу обвинуваченого, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне, на підставі ст.69 КК України, призначити обвинуваченому основне покарання за ч.4 ст.187 КК України у виді 5 років позбавлення волі, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, і дійшла висновку, що таке покарання буде необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_7 і попередження нових кримінальних правопорушень, і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, – воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Поряд із цим, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткове покарання, передбачене санкцією ч.4 ст.187 КК України, у виді конфіскації майна.

Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.

З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду в частині призначення покарання скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку.

Поряд з цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 414, 418, 420, 615 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - задовольнити частково.

Вирок Зачепилівського районного суду Харківської області від 13 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.187 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі із конфіскацією майна.

В решті вирок Зачепилівського районного суду Харківської області від 13 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий –

Судді: