Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №345/6215/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/6215/25

Провадження № 22-ц/4808/658/26

Головуючий у 1 інстанції Сухарник І. І.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Луганської В.М., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Панасюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Крикун Тетяни Олександрівни на заочне рішення Калуського міськрайонного суду від 29 січня 2026 року, ухвалене в складі судді Сухарник І.І. в м. Калуші, у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сегежа Оріана Україна» про стягнення недоотриманої заробітної плати та заробітної плати за період простою,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Сегежа Оріана Україна» про стягнення недоотриманої заробітної плати та заробітної плати за період простою.

В обґрунтування позову вказав, що з 24 січня 2008 року перебуває з ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» у трудових відносинах, працює слюсарем-ремонтником шостого розряду згідно з наказом від 07 листопада 2016 року.

20 червня 2022 року його було звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Вказане звільнення вважав незаконним, тому оскаржив його в судовому порядку. Рішенням Калуського міськрайонного суду від 13 лютого 2023 року у справі № 345/1914/22 його позов до ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» про поновлення на роботі задоволено та поновлено на посаді слюсаря-ремонтника шостого розряду з 20 червня 2022 року.

Пізніше ним було подано до суду позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тоді між ним і ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» спір було врегульовано в позасудовому порядку, і відповідач добровільно здійснив позивачу виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за досягнутою домовленістю.

Згодом позивач дізнався, що з цих виплат ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» не провело відповідних відрахувань до ПФУ. Такі відрахування були сплачені лише після його звернень.

Зазначав, що після цього відповідач не припинив порушень трудового законодавства, оскільки перші місяці після поновлення на роботі по липень 2024 року позивачу виплачувалася заробітна плата згідно з тарифом слюсаря-ремонтника шостого розряду, а потім - за тарифом слюсаря-ремонтника п`ятого розряду.

На його звернення відповідач повідомив, що раніше ОСОБА_1 помилково платили за тарифом «слюсар з ремонту технічного устаткування (старший майстер)» – 81,73 грн за годину, а тепер платять за тарифом «слюсаря-ремонтника шостого розряду» – 79,28 грн за годину. Проте, на думку позивача, така інформація є неправдивою, оскільки згідно зі штатним розписом тариф «слюсаря-ремонтника п`ятого розряду» становить 79,28 грн за годину, а отже тариф «слюсаря-ремонтника шостого розряду», який має більший розряд і вищу кваліфікацію, не може бути ідентичним.

Крім того, витягу зі штатного розпису із зазначенням тарифних ставок «слюсаря-ремонтника п`ятого розряду» та «слюсаря-ремонтника шостого розряду» відповідач йому так і не надав, хоча позивач неодноразово звертався з таким запитом.

Тому вважав, що з липня 2024 року по травень 2025 року відповідачем йому було недонараховано заробітну плату в розмірі 2,35 грн за годину, що загалом за відпрацьовані у вказаний період 1 192 години складає 2 801,20 грн.

Крім того, на підприємстві відбувається простій з вини підприємства. Територія підприємства закрита, працівників до роботи не допускають, заробітну плату з червня 2025 року не нараховують, а не виплачувати заробітну плату почали ще з січня 2025 року.

Ця обставина, за твердженням позивача, підтверджується відповіддю Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на його звернення від 02 вересня 2025 року щодо порушення законодавства про оплату праці в ПрАТ «Сегежа Оріана Україна», згідно з якою станом на 19 вересня 2025 року ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» господарську діяльність не здійснює, територія підприємства зачинена, працівників на робочих місцях немає.

Посилаючись на ст. 113 КЗпП України, зазначав, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду. Виходячи з його тарифу слюсаря-ремонтника шостого розряду 81,73 грн за годину та кількості годин, які він відпрацював у ці ж місяці у 2024 році, вважає, що відповідач повинен оплатити йому період простою з вини підприємства з червня 2025 року по жовтень 2025 року в сумі 50 345,08 грн.

Посилаючись на зазначені обставини та норми законодавства, просив суд стягнути з відповідача на його користь недораховану заробітну плату за відпрацьовані 1 192 год у період з липня 2024 року по травень 2025 року в сумі 2 801,20 грн та 50 345,08 грн за час простою з червня 2025 року по жовтень 2025 року, що разом складає 53 146,28 грн; стягнути з відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду від 29 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крикун Т.О., подав апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд першої інстанції не перевірив належним чином доводи позивача щодо недонарахування йому заробітної плати за період з липня 2024 року по травень 2025 року в розмірі 2,35 грн за годину, що склало 2 801,20 грн.

Зазначає, що з метою забезпечення доказів позивач просив витребувати у відповідача документи. Суд першої інстанції задовольнив це клопотання та ухвалою від 03 листопада 2025 року витребував у ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» витяг зі штатного розпису із зазначенням у ньому тарифних ставок «слюсаря-ремонтника по п`ятому розряду» та «слюсаря-ремонтника по шостому розряду».

Однак відповідач у суд не з`являвся, відзиву на позов не подав, витребуваних документів суду також не надав. Тому, на думку апелянта, суд першої інстанції, не перевіривши цю обставину та не дослідивши витребувані ним же докази, дійшов неправильного висновку про те, що порушень щодо нарахування заробітної плати не було і що позивачу на законних підставах виплачували заробітну плату в менших розмірах.

Також зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач з липня 2024 року по даний час не звертався зі скаргами і заявами до жодного органу з приводу неправильного нарахування заробітної плати, не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи міститься відповідь Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на звернення позивача від 02 вересня 2025 року щодо порушення законодавства про оплату праці в ПрАТ «Сегежа Оріана Україна». Вказує, що позивач звертався до цього органу щодо проведення перевірки всіх порушень законодавства щодо оплати праці зі сторони відповідача. Однак таку перевірку не було здійснено, оскільки ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» господарську діяльність не здійснює, територія підприємства зачинена, працівників на робочих місцях немає.

Щодо позовної вимоги про стягнення заробітної плати за період простою з червня 2025 року по жовтень 2025 року вказує, що місцевий суд дійшов неправильних висновків і переклав на працівника обов`язок доказування неправомірності прийнятих рішень, вчинених дій власником підприємства. Зазначає, що суд вважав, що саме позивач мав довести факт простою підприємства та надати відповідно оформлений власником підприємства наказ про простій.

Однак, за доводами апелянта, з матеріалів справи вбачається, що підприємство закрите, не працює, на його територію неможливо потрапити. Більше того, суд першої інстанції кілька разів надсилав ухвалу на адресу підприємства, і вона повернулася без вручення, про що зазначено в самому рішенні. Тому позивач у жодний спосіб не міг отримати наказ про простій, оскільки хоча підприємство не працює, це не оформлено відповідним наказом, працівники також не вивільнені, однак потрапити на роботу не можуть, бо територія закрита, їх не звільняють, трудові книжки їм не віддають, жодних виплат і нарахувань по заробітній платі з червня 2025 року не проводять.

Вказує, що відповідь Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на звернення позивача від 02 вересня 2025 року фактично підтверджує факт простою підприємства і безпідставно не взята судом першої інстанції до уваги як доказ.

Також зазначає, що суд не врахував висновки Верховного Суду, відповідно до яких у справах, що випливають з трудових відносин, тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця.

Просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове по суті заявлених позовних вимог.

Позиція інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача у справі до Івано-Франківського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заяви (клопотання) учасників справи

В судове засідання апеляційного суду сторони не з`явилися.

Представник апелянта – адвокат Крикун Т.О. подала заяву про розгляд справи в її та апелянта відсутності.

Представник відповідача причини неявки суду не повідомив. Повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, в тому числі через підсистему «Електронний суд».

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення судузазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із Приватним акціонерним товариством «Сегежа Оріана Україна», працює слюсарем-ремонтником по шостому розряду.

02.12.2024 генеральним директором Приватного акціонерного товариства «Сегежа Оріана Україна» Грищук О. надано ОСОБА_1 відповідь на звернення від 14.11.2024, в якій зазначено, що при перевірці фінансової документації щодо нарахування та виплати заробітної плати працівникам Приватного акціонерного товариства «Сегежа Оріана Україна» було виявлено розбіжності у встановлених тарифних розрядах та фактичному розмірі нарахованої заробітної плати деяким працівникам. Було встановлено, що працівник ОСОБА_1 згідно штатного розкладу має посаду «Слюсар-ремонтник 6-го розряду» із погодинною тарифікацією оплати праці 79,38 грн на годину. Було виявлено, що з 01.01.2024 при піднятті заробітної плати на підприємстві помилково (не з вини працівника) ОСОБА_1 застосовувався тариф, що відповідає посаді «Слюсар з ремонту технологічного устаткування (старший майстер)», на якій встановлена погодинна тарифікація оплати праці 81,73 грн на годину. Таким чином, у період часу з 01.01.2024 по 01.07.2024 ОСОБА_1 проводилося нарахування та виплата заробітної плати не за його займаною посадою «Слюсар-ремонтник 6-го розряду», а помилково за посадою «Слюсар з ремонту технологічного устаткування (старший майстер)». У зв`язку з цим, було усунуто недоліки в документах бухгалтерської звітності. З 01.07.2024 встановлено для ОСОБА_1 «Слюсаря-ремонтника 6-го розряду» погодинну тарифікацію оплати праці 79,38 грн на годину згідно займаній посаді (а.с. 5).

Додатком до цього листа є виписка з особового рахунку за період з 01.06.2022 по 31.10.2024 про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 «Слюсарю-ремонтнику 6-го розряду», з якої вбачається, що ОСОБА_1 займає посаду «Слюсаря-ремонтника 6-го розряду». З січня 2024 року по жовтень 2024 року його тариф оплати праці (погодинно) згідно штатного розпису становив: 79,38 грн. Фактично нараховано було оплату праці по тарифу (погодинно): з січня по червень 2024 року – 81,73 грн; з липня по жовтень 2024 року – 79,38 грн (а.с. 6-8).

Також до позовної заяви позивачем додано розрахункові листки ОСОБА_1 (посада: Слюсар-ремонтник 6-го розряду) за червень 2024 року, серпень-листопад 2024 року, січень-травень 2025 року. Так, в червні 2024 позивачу застосовувався оклад/тариф 81,73 грн за годину; в серпні-листопаді 2024 року - 79,38 грн за годину; в січні-травні 2025 року - 79,38 грн за годину (а.с. 9-17).

Згідно вказаних особового рахунку за період з 01.06.2022 по 31.10.2024 та розрахункових листків позивачем відпрацьовано: в липні 2024 – 192 год; в серпні 2024 – 144 год; у вересні 2024 року – 180 год; в жовтні 2024 - 216 год; в листопаді 2024 - 156 год; в січні 2025 – відповідачу нараховано відпускні за 24 зміни; в лютому 2025 - 32 год; в березні 2025 – 16 год; в квітні 2025 - 32 год; в травні 2025 року – 32 год. (а.с. 6-17).

25.09.2025 Південно-Західним управлінням міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надано відповідь на звернення позивача від 02.09.2025 щодо можливого порушення законодавства про працю в частині оплати праці в ПАТ «Сегежа Оріана Україна». Повідомлено, що 19.09.2025 Міжрегіональним управлінням було здійснено спробу проведення позапланового заходу контролю в ПАТ «Сегежа Оріана Україна» за адресою: вул. Заводська, 2, м. Калуш. Однак, за результатами відвідування встановлено, що станом на 19.09.2025 «ПАТ «Сегежа Оріана Україна» господарську діяльність не здійснює, територія підприємства зачинена, працівників на робочих місцях немає. Також встановлено, що відповідно до ухвали Калуського міськрайонного суду від 26.08.2025 (у справі № 345/4221/25) генерального директора ПАТ «Сегежа Оріана Україна» станом на 19.09.2025 відсторонено від займаної посади. Таким чином, вручити направлення керівнику ПАТ «Сегежа Оріана Україна» неможливо (а.с. 4).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_1 за період з липня 2024 року по травень 2025 року неправомірно нараховувалася заробітна плата за тарифною ставкою 79,28 грн на годину, хоча повинна була нараховуватися за тарифною ставкою 81,73 грн на годину. Жодних доказів на підтвердження цього позивачем не надано. Також факт простою підприємства не підтверджено належним чином. Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача заробітної плати за період простою з червня 2025 року по жовтень 2025 року теж слід відмовити.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628.1475.19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону України «Про оплату праці» закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 29 Закону України «Про оплату праці» визначено, що при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з позовом до суду, в якому, в тому числі, просив стягнути з відповідача 2 801,20 грн недонарахованої заробітної плати з липня 2024 року по травень 2025 року в розмірі 2,35 грн за годину, оскільки вважав, що за вказаний період йому неправомірно нараховувалася заробітна плата за тарифною ставкою 79,28 грн на годину, хоча повинна була нараховуватися за тарифною ставкою 81,73 грн на годину.

З матеріалів справи вбачається, і позивачем не заперечується, що він працює в ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» на посаді слюсаря-ремонтника 6-го розряду із погодинною тарифікацією оплати праці.

Згідно особового рахунку за 01.06.2022-31.10.2024 КС-0000547 слюсаря-ремонтника 6-го розряду Ремонтної служби ОСОБА_1 його тариф (погодинно) згідно штатного розпису з січня 2024 року встановлено 79,38 грн (а.с. 6).

І саме за таким тарифом йому нараховувалася заробітна плата з липня 2024 року по травень 2025 року, про що свідчать копії розрахункових листків за вказаний період (а.с. 9-18).

При цьому, як зазначено генеральним директором Приватного акціонерного товариства «Сегежа Оріана Україна» у відповіді позивачу 02.12.2024, ОСОБА_1 згідно штатного розкладу має посаду «Слюсар-ремонтник 6-го розряду» із погодинною тарифікацією оплати праці 79,38 грн на годину. З 01.01.2024 при піднятті заробітної плати на підприємстві помилково (не з вини працівника) ОСОБА_1 застосовувався тариф, що відповідає посаді «Слюсар з ремонту технологічного устаткування (старший майстер)», на якій встановлена погодинна тарифікація оплати праці 81,73 грн на годину. Таким чином, у період часу з 01.01.2024 по 01.07.2024 ОСОБА_1 проводилося нарахування та виплата заробітної плати не за його займаною посадою «Слюсар-ремонтник 6-го розряду», а помилково за посадою «Слюсар з ремонту технологічного устаткування (старший майстер)». У зв`язку з цим, було усунуто недоліки в документах бухгалтерської звітності. З 01.07.2024 встановлено для ОСОБА_1 «Слюсаря-ремонтника 6-го розряду» погодинну тарифікацію оплати праці 79,38 грн на годину згідно займаній посаді (а.с. 5).

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачу виплачувалася заробітна плата за вказаний період відповідно до встановленого тарифу та розряду. І підстав для її донарахування за вищим тарифом немає.

Також колегія суддів погоджується з тим, що хоча на витребування ні місцевого, ні апеляційного суду відповідачем не було надано належним чином засвідчені витяги зі штатного розпису із зазначенням в ньому тарифних ставок «слюсаря-ремонтника по п`ятому розряду» «та слюсаря-ремонтника по шостому розряду» за 2024-2025 роки, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено нарахування заробітної плати позивачу за встановленим тарифом для слюсаря-ремонтника 6-го розряду. А доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Верховний Суд уже зауважував, що для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі саме позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постановах від 16.08.2018 у справі № 242/5780/16-ц, від 11.04.2019 у справі № 242/314/17, від 31.05.2021 у справі № 242/3051/18, від 17.01.2024 у справі № 182/5/22, від 19.02.2025 у справі № 587/1641/21.

Також суд не бере до уваги твердження апелянта про те, що він не погоджувався із таким розміром оплати праці і заявляв про неправомірність нарахування йому заробітної плати за нижчим тарифом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Згідно копії відповіді Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 25.09.2025 звернення позивача мало місце 02.09.2025. Тоді як він вважав, що йому неправомірно виплачується заробітна плата за нижчим, на його думку, тарифом з липня 2024 року.

Що ж стосується вимоги позивача про стягнення заробітної плати за період простою з червня 2025 року по жовтень 2025 року, апеляційний суд зазначає наступне.

Питання простою регулює стаття 34 КЗпП України.

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Відповідно до ст. 113 КЗпП України про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб.

Час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (ч. 1 ст. 113 КЗпП України).

Як зазначено в листі Міністерства праці та соціальної політики від 23 жовтня 2007 року № 257/06/187-07 «Щодо організації роботи під час простою на підприємстві», на час простою не з вини працівника оформлюється акт простою (фіксуються причини, які зумовили призупинення роботи) та наказ власника або уповноваженого ним органу. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі. Питання необхідності присутності або відсутності на роботі працівників у разі простою може бути вирішено у Правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Отже, відповідно до ст.ст. 34, 113 КЗпП України простій - це зупинення роботи з незалежних від працівника причин, який підлягає оплаті за умови його належного оформлення.

Для підтвердження простою роботодавець має видати відповідний наказ чи акт про простій підприємства.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження простою на ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» з червня по жовтень 2025 року.

Доводи апелянта про те, що наявність простою на підприємстві вбачається із відповіді Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на звернення позивача від 02 вересня 2025 року, є безпідставними. Саме по собі зазначення, що територія підприємства зачинена, працівників на робочих місцях немає, а генерального директора станом на 19.09.2025 відсторонено від займаної посади, не свідчить про запровадження простою у встановленому законом порядку. А без доведення такого факту безпідставне визначення оплати такого періоду працівникові на підставі ч. 1 ст. 113 КЗпП України.

Щодо доводів апелянта, що суд переклав на працівника обов`язок доказування неправомірності прийнятих рішень, вчинених дій власником підприємства, то відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Положеннями частини 5 статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.

Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ухвалою від 20 квітня 2026 року Івано-Франківським апеляційним судом було витребувано у ПрАТ «Сегежа Оріана Україна», серед іншого, належним чином засвідчену копію наказу про запровадження простою Приватного акціонерного товариства «Сегежа Оріана Україна», який діяв на 2025 рік. Однак, зазначені докази до суду подано не було.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки до позовної заяви не було додано належних і допустимих доказів оголошення у червні-жовтні 2025 року у ПрАТ «Сегежа Оріана Україна» простою працівників, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині у зв`язку з відсутністю належної доказової бази.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Крикун Т.О. слід залишити без задоволення, а заочне рішення Калуського міськрайонного суду від 29 січня 2026 року - без змін.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Крикун Тетяни Олександрівни залишити без задоволення.

Заочне рішення Калуського міськрайонного суду від 29 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: В.М. Луганська

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 25 травня 2026 року.