Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №727/1814/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/1814/26

Провадження № 2/727/1234/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

головуючого судді: Одовічен Я.В.

за участю секретаря: Зінич О.С.

учасники справи:

позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

представника відповідача: Лєкар Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації у рахунок поділу спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації у рахунок поділу спільного майна подружжя.

Посилався на те, що 07.03.2002 року між сторонами було укладено шлюб, актовий запис №230. Під час перебування у шлюбі у них народилися: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Починаючи з вересня 2024 року по квітень 2025 року відповідач неодноразово тривалий час перебувала і проживала в центрі реабілітації «Нарконон» в с.Устимівка, Васильківського району, Київської області, куди без його відома та дозволу возила і спільних дітей та витрачала значні суми коштів для проведення тренінгів, духовних практик та навчання.

Довготривала відсутність та регулярне перебування ОСОБА_2 поза межами Чернівецької області в цей період підтверджується довідками та виписками АТ «Приватбанк».

Під час перебування ОСОБА_2 поза межами міста Чернівці всі витрати по матеріальному забезпеченню їх дітей він ніс одноособово.

У період з 21.08.2024 року по 23.02.2025 року позивач особисто переказав відповідачу на її банківську картку грошові кошти в сумі 178500 гривень. Вказані кошти отримані під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідач без його згоди одноосібно розпорядилася зазначеними спільними грошовими коштами, а саме: здійснювала регулярні перекази грошових коштів фізичним особам, які не є членам їх сім`ї, використала частину коштів на оплату юридичних послуг; здійснювала інші витрати, які не пов`язані з утриманням дітей чи потребами сім`ї.

У подальшому, рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29.05.2025 року шлюб між ними було розірвано.

На даний час він продовжує проживати разом із дітьми та матеріально їх забезпечувати.

Також зазначив, що ОСОБА_2 в жовтні минулого року звернулась до суду з позовом до нього про стягнення додаткових витрат на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 54362 грн. 70 коп.

Проте, рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11.11.2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено та встановлено, що витрати не доведені як пов`язані з утриманням чи лікуванням дитини; відсутні докази цільового використання коштів.

Оскільки відповідач не довела використання коштів у сумі 178500 гривень в інтересах та на благо сім`ї, він має право на компенсацію вартості спільних коштів, що становить 89250 гривень.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію у розмірі 89250 гривень у рахунок поділу спільного майна подружжя.

Представником відповідача було подано відзив на позов. У відзиві представник зазначив, що ОСОБА_2 не погоджується із твердженнями позивача щодо одноосібного нецільового використання нею грошових коштів у розмірі 178 500 гривень в період часу з 21.08.2024 року по 23.02.2025 року, які набуто сторонами за час перебування у шюбі.

Грошові кошти були необхідними для проведення медичного супроводу та лікування старшого сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який згідно епікризу з медичної картки стаціонарного хворого №13356 КНП «Психіатрія» перебував на лікуванні у відділенні №12 з діагнозом «Шизотиповий розлад».

Крім того, середній син сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , також отримував курси психологічного супроводу та реабілітації, які були оплачені нею з додатковим повідомленням ОСОБА_1 .

Повідомив, що син сторін ОСОБА_7 у жовтні 2024 року поступив до КНП «Психіатрія» з діагнозом шизотиповий розлад.

Після виписки сина з 12 відділення ОКНП «ЧОПЛ» відповідач прийняла рішення за рекомендацією лікарів надалі надавати дитині ОСОБА_3 психіатричну допомогу для відновлення стану здоров`я, що узгоджувала з позивачем.

Відтак, ОСОБА_2 звернулась із старшим сином спочатку до РЦ «Альтернатива», а потім до ГО «Центр Ментального здоров`я «Альта-Град», де ОСОБА_8 проходив курси психо-соціальної реабілітації.

У громадській організації «Центр ментального здоров`я «Альта-Град» ОСОБА_3 проходив лікування з 13.11.2024 року по 25.03.2025 року.

З вересня по жовтень 2025 року ОСОБА_3 проходив психокорекцію у ГО «Наркон».

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру від 09.10.2024 року ОСОБА_2 оплатила лікування ОСОБА_9 у закладі РЦ «Альтернатива» у сумі 30000 гривень.

Згідно довідки ГО «Наркон» від 09.03.2026 року, ОСОБА_2 з 26.09.2024 року по 10.10.2024 року перебувала на території ГО «Наркон» в с.Устимівка, Білоцерківського району, Київської області зі своїм сином ОСОБА_10 з метою отримання психо-соціальної реабілітації останнього. ОСОБА_2 було зроблено благодійний внесок у розмірі 50000 гривень.

Також відповідачем було укладено договір благодійної допомоги від 13.11.2025 року із ГО «Альта-град», відповідно до умов якого ОСОБА_3 дійсно проходив курси психосоціальної реаблітіції. Відповідно до виписок з банківської картки ОСОБА_2 , вбачається, що остання надсилала на ім`я директора цієї організації грошові кошти по факту отриманих послуг лікування її сина.

Внесення ОСОБА_2 благодійних внесків фактично є оплатою наданих послуг по лікуванню сина, оскільки центр не може функціонувати без надходження коштів у вигляді благодійної допомоги від фізичних осіб.

Крім того, відповідач постійно несла витрати, пов`язані з оплатою вартості палива, необхідного для заправки транспортного засобу, купівлі продуктів харчування та оплати проживання у м.Київ та Київській області разом із спільними дітьми за місцем знаходження центрів відновлення психічного стану здоров`я. До м.Києва також їздив їх середній син ОСОБА_11 .

Тому, твердження позивача про те, що вона перераховувала кошти невідомим особам та особисто розпорядилась спільними коштами подружжя є безпідставними та надуманими.

Також повідомила, що вона самостійно особисто сплачувала комунальні послуги без матеріальної підтримки з боку чоловіка, який проживає спільно із нею та дітьми за однією адресою. ОСОБА_2 є ФОП та мала чималий дохід від ведення господарської діяльності, пов`язаної з бджільництвом.

Вважає, що позивач не довів фактів нецільового використання відповідачем грошових коштів, а тому у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Позивачем подано відповідь на відзив. У відповіді ОСОБА_2 зазначив, що у період часу з 28.09.2023 року по 17.10.2023 року їх спільний із відповідачем син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 вперше перебував на лікуванні в ЦМДДзВПЗ Черівецької обдасної психіатричної лікарні. Йому був поставлений медичний діагноз і влітку 2024 року рішенням військово-лікарської комісії (результати медичного огляду) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнаний непридатним з виключенням з військового обліку (копія військово облікового документа №280620249334018900023 додається). У липні 2024 року стан здоров`я неповнолітнього погіршився, у стані неосудності він скоїв правопорушення і з 18.07.2024 року до кінця серпня 2025 року перебував на лікуванні в ЦМДДзВПЗ Черівецької обласної психіатричної лікарні.

Ухвалою Садгірського районного суду м.Чернівці від 16.09.2024 року у справі №726/2543/24, застосовано до неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за вчинення ним суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1.ст.289 КК України, примусові заходи медичного характеру, передбачені п.1 ч.1 ст. 94 КК України, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. У вересні 2024 року ОСОБА_2 без його відома та згоди одноособово прийняла рішення та забрала їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до громадської організації «Нарконон», що знаходиться с.Устимівка, Білоцерківського району Київської області. Там вони перебували з 26.09.2024 року до 10.10.2024 року. Під час перебування в ГО “Нарконон” стан здоров`я їх сина значно погіршився, і відповідач 09.10.2024 року уклала з ТзОВ «РЦ Альтернатива» договір про надання комплексу послуг з метою розв`язання життєвих проблем сина ОСОБА_3 та поліпшення його взаємин з оточуючим соціальним середовищем, оплативши 30000 гривень за ці послуги.

У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Дарницького районного суду м.Києва справа № 753/1692/25 провадження № 2/753/4419/25 з позовом до ТОВ «РЦ Альтернатива» про розірвання договору про надання послуг з підстав його істотного порушення, стягнення сплаченої за договором суми в розмірі 30 000 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Наявність такого судового спору свідчить про те, що Відповідач здійснювала значні витрати на власний розсуд.

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я, з 11.10.2024 до 07.11.2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебував на лікуванні в КНП «Психіатрія» м. Київ, що є державною медичною установою, де лікування проводиться безкоштовно. Після виписки з КНП « Психіатрія» м.Київ, відповідач повідомила, що їх сина, нібито за рекомендаціями лікарів державної установи, направили на лікування до «Центру ментального здоров“я «Альта-Град», де він перебував з 13.11.2024 року до 25.03.2025 року. Пізніше, відповідач стверджувала, що рекомендації були надані лікарями в усній формі. Остання не повідомила йому точного місця перебування дитини, контактів закладів та їх керівників, що унеможливлювало здійснення ним батьківського контролю. За період перебування сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , поза межами міста Чернівці, крім періоду перебування його у державній медичній установі КНП « Психіатрія» м. Київ, він не мав із ним зв`язку, рішення щодо перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зокрема у: Громадській організації «Нарконон», центрі « РЦ Альтернатива» та благодійній організації «Альта-град» відповідач приймала одноособово.

У лютому 2025 року відповідач повідомила, що їде на три дні з їх спільною донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Київ на екскурсію, але була відсутня разом з нею до кінця лютого 2025 року. Після повернення донька розповіла, що разом з матір`ю перебувала в ГО «Нарконон» с. Устимівка, Білоцерківського району, Київської області. У березні 2025 року відповідач без його згоди, одноособово прийняла рішення та забрала їх сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і відвезла його до громадської організації «Нарконон».

У березні 2025 року він ознайомився з договором, укладеним його неповнолітнім сином ОСОБА_3 з ГО ЦМЗ «Альта-Град», яка є громадською, благодійною, неприбутковою організацією, а також дізнався інформацію в інтернеті про ГО «Нарконон», отримав контакти цих закладів. Йому стало відомо, що зазначені установи не є медичними психіатричними закладами та взагалі не являються медичними закладами. До цього часу він вважав, що кошти використовуються ОСОБА_2 для організації належного лікування дитини та в інтересах сім`ї. Саме з цих підстав ним протягом тривалого часу здійснювалися регулярні перерахування коштів на банківський рахунок відповідача. Після з`ясування цих обставин він припинив подальші перерахування коштів Відповідачу. Своєї згоди на перерахування благодійних внесків за рахунок спільних коштів подружжя він не надавав.

Після повернення сина додому позивачем було організовано його лікування у ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» м. Чернівці під наглядом лікарів психіатрів, відповідно до призначеного судом амбулаторного лікування. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22.09.2025 року у справі № 727/11649/25 припинено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання - в умовах поліклінічного підрозділу ОКНП "Чернівецької обласної психіатричної лікарні".

У період з серпня 2024 року по лютий 2025 року позивачем було перераховано на банківський рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 178 500 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк». На момент здійснення цих переказів сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, а тому відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України зазначені кошти є спільною сумісною власністю подружжя. З банківських виписок, поданих ОСОБА_2 вбачається, що значна частина коштів перераховувалася ОСОБА_2 на банківські картки фізичних осіб, зокрема осіб, пов`язаних з діяльністю зазначених реабілітаційних центрів. Водночас, відповідач не надала суду належних доказів того, що такі платежі є офіційною оплатою медичних послуг і не надала доказів того що данні установи мають право надавати медичні послуги. Також, у березні 2025 року йому стало відомо про використання відповідачем значних коштів у сумі 12000 (дванадцять тисяч) гривень квитанція від 05.02.2025 року, 41200 (сорок одна тисяча двісті) гривень квитанція від 24.02.2025 року на оплату юридичних послуг, зокрема послуг юридичної компанії ТзОВ«Амадео Право». Такі витрати не можуть вважатися витратами на лікування чи утримання дитини чи в інтересах сім`ї.

Вважає, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не довела використання цієї суми у повному обсязі та в інтересах сім`ї. Оскільки Відповідач одноособово розпорядилась цими коштами та не довела їх використання в інтересах сім`ї, просить стягнути компенсацію його частки.

Процесуальні дії у справі :

Ухвалою суду від 18.02.2026 року провадження по справі було відкрито та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 28.04.2026 року у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів було відмовлено.

Позицій учасників справи у судовому засіданні:

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та підтвердив, викладені в позовній заяві та у відповіді на відзив обставини. Просив позов задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила суду, що вони з відповідачем вели спільну підприємницьку діяльність: бджільництво. У 2025 році вона офіційно задекларувала свою діяльність та дохід у розмірі 1200000 гривень. Кошти, які перераховував їй відповідач, були їх спільними та використовувались в інтересах сім`ї, зокрема: на лікування сина ОСОБА_7 , витрати, пов`язані з їх перебуванням у м.Київ, утримання інших дітей, сплату комунальних послуг та для ведення спільної підприємницької діяльності. Не в інтересах сім`ї вона кошти не використовувала. На лікування сина, відповідач також використала кошти, надані їй її батьками, у розмірі 2000 євро. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у поданому до суду відзиві. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Мотивувальна частина

Позиція суду

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом:

Судом встановлено, що 07.03.2002 року між сторонами було зареєстровано шлюб, актовий запис №230 (а.с.5).

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29.05.2025 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с.15).

Від шлюбу у сторін є діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.6-9).

Таким чином, шлюбні відносини між сторонами припинено, проте у добровільному порядку вони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна подружжя.

Як вбачається з дослідженої судом довідки АТ КБ «Приватбанк» від 21.05.2025 року, складеної за результатами банківських переказів від ОСОБА_1 на отримувача ОСОБА_2 , за період з 01.05.2024 року по 21.05.2025 року всього позивачем було перераховано 178500 гривень (а.с.20-22).

18.07.2024 року ОКНП «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» було видано довідку про те, що ОСОБА_3 , 2007 р.н., з 12.07.2024 року по 18.07.2024 року перебував на лікуванні (а.с.58).

Ухвалою Садгірського районного суду м.Чернівці від 16.09.2024 року у провадженні №726/2543/24 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру, пердбачені п.1 ч.1 ст.94 КК України, у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (а.с.80-82). Ухвалою суду було встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 страждає на психічне захворювання у формі шизофренії, параноїдної, текучий процес.

Відповідно до епікризу з медичної карти стаціонарного хворого № 13356, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період часу з 11 жовтня 2024 року по 07 листопада 2024 року перебував на лікуванні в КНП «Психіатрія» м. Київ з діагнозом: шизотиповий розлад; причина надходження: поступив вперше з метою обстеження, уточнення діагнозу та лікування. Рекомендації: спостереження психіатра, продовження лікування медичними препаратами, психокорекція сімейна та індивідуальна, консультація та лікування у нарколога (а.с.59).

13 листопада 2024 року між Громадською організацією «Центр ментального здоров`я «Альта-град»» (далі – Благодійник) та ОСОБА_3 (далі – Отримувач) було укладено договір благодійної допомоги у вигляді комплексу дій з реабілітації та ресоціалізації осіб з хімічною та не хімічною залежністю. Відповідно до п.1.1. Договору, на умовах і в порядку визначеному даним Договором, Благодійник на безоплатній основі протягом періоду реабілітації Отримувача, який потрапив в алкогольну та/або наркотичну залежність, обумовлений цим Договором, надає Отримувачу комплекс допомоги з метою реабілітації та ресоціалізації у відповідності до Благодійної Програми «Реабілітаційна Програма для нарко- і алкозалежних».

Надання благодійної допомоги здійснюється благодійником на виконання Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» з метою провадження діяльності відповідно до цілей, передбачених ст.3 Закону, а саме з некомерційною метою для цілей громадського здоров`я (п.1.4).

Основним методом ресоціалізації і реабілітації отримувача благодійної допомоги є його соціально-психологічна підтримка на проотязі всього періоду реабілітації, що має своєю основою пропаганду здорового споосбу життя (п.1.6).

Благодійник не надає послуг з медикаментозного лікування алкогольної та наркотичної залежності, психічних та/або інших захворювань (п.1.7).

Відповідно до п. 6.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом 6 (шести) місяців з 13 листопада 2024 року.

Згідно довідки від 29 січня 2025 року та довідки від 25 березня 2025 року, наданих ГО Центр Ментального Здоров`я «Альта-Град», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив стаціонарно курс психо-соціальної реабілітації з 13 листопада 2024 року по 25 березня 2025 року (а.с.63-64).

ОСОБА_2 09.10.2024 року сплачено РЦ «Альтернатива» кошти у сумі 30000 гривень, підстава: психокорекція, що підтверджується квитанцією до касового ордера від 09.10.2024 року (а.с.65).

Також, як видно з довідки громадської організації «Нарконон» від 09.03.2026 року, ОСОБА_2 дійсно з 26.09.2024 року по 10.10.2024 року перебувала на території ГО «Нарконон» в с.Устимівка, Білоцерківського району, Київської області, зі своїм сином ОСОБА_3 з метою отримання його психо-соціальної реабілітації. ОСОБА_2 було зроблено благодійсний внесок у розмірі 50000 гривень (а.с.69).

Крім того, 15.03.2025 року лікарем ОСОБА_12 було обстежено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та поставлено діазноз «гостра реакція на стрес», призначення: психотерапія (а.с.68).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.01.2026 року встановлено, що ОСОБА_2 10.06.2024 року була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності (а.с.66-67).

Відповідно до банківської виписки, сформованої АТ «КБ «ПриватБанк»» від 08.03.2025, по рахунку НОМЕР_1 Угода № НОМЕР_2 від 18.11.2021, та наданої ОСОБА_2 , вбачаються здійснені витрати за період з 05.07.2024 по 08.10.2024 на купівлю пального, витрати на купівлю медичних товарів в аптеках, придбання спортивного харчування. (а.с. 24-26). Одночасно судом було досліджено рецепти на придбання ліків для хворого ОСОБА_3 (а.с.70-71), квитнації за оплату проживання в готелі «Голосіївський» в м.Київ (а.с.72).

Відповідно до довідки від 20.03.2025 року, наданої АТ «КБ «ПриватБанк» клієнту ОСОБА_2 , по рахунку НОМЕР_1 Угода № НОМЕР_2 , вбачаються перерахування коштів за період з 18.12.2024 по 15.03.2025 на рахунок ОСОБА_13 та на картку НОМЕР_3 (а.с. 23).

Відповідно до довідки від 07.03.2025 року, наданої АТ «КБ «ПриватБанк» клієнту ОСОБА_2 , по рахунку НОМЕР_1 Угода № НОМЕР_2 , вбачаються перерахування коштів за період з 25.09.2024 по 06.03.2025, такі як: сплата за послуги тимчасового проживання, витрати на дорогу, купівля взуття та одягу, витрати на харчування (а.с. 27-32).

Відповідно до банківської виписки, сформованої АТ «КБ «ПриватБанк»» по рахунку НОМЕР_1 Угода № НОМЕР_2 від 18.11.2021 року, та наданої ОСОБА_2 , вбачаються здійснені витрати за період з 01.03.2025 по 24.03.2025 на купівлю пального, перерахування коштів ОСОБА_13 , зарахування на картку, витрати на купівлю медичних товарів (а.с. 34-37).

Відповідно до довідки від 11.03.2026 року, наданої АТ «КБ «ПриватБанк» клієнту ОСОБА_2 по окремим витратам по карткам/рахункам за період з 01.01.2024 року по 31.05.2025 року, відповідачем було сплачено за спожиті комунальні послуги кошти у сумі 60028 грн. 83 коп. (а.с. 117-122).

Судом також встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 05.05.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «РЦ Альтернатива» про розірвання договору, стягнення сплаченої за договором суми та відшкодування моральної шкоди було відмовлено (а.с.83-86). По вказаній справі за надання правничої допомоги відповідач сплатила 41200 гривень (а.с.89-92).

Мотиви та доводи, з яких виходив суд та застосовані норми права:

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно частини 1 статті 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Як було встановлено судом та не заперечується відповідачем ОСОБА_2 позивач дійсно в період з 01.05.2024 року по 21.05.2025 року перерахував на її рахунок кошти у сумі 178500 гривень.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом, стверджував, що відповідач використала зазначені кошти не в інтересах сім`ї, а тому просив стягнути з неї на його користь гроші у сумі 89250 гривень.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Тобто до кола об`єктів правовідносин відносять матеріально виражені речі, зокрема гроші. Юридичний аспект грошей полягає в розумінні поняття грошей як особливого об`єкта правовідносин. У цивільному праві гроші визнаються окремим різновидом речей.

Оскільки гроші також є майном, кожен з подружжя має право брати участь у розпорядженні грішми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

За змістом ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержанні з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Згідно статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя,який надав згоду.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст.206 ЦК України).

За змістом статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

З урахуванням зазначеного, у спорі підлягає доказуванню факт використання відповідачем коштів у сумі 89250 гривень не в інтересах сім`ї, а на власні потреби.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Для приватного права притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Згідно ч.2 ст.150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

У межах даного спору судом встановлено, що ОСОБА_2 використала спірні кошти у розмірі 89250 гривень в інтересах сім`ї, зокрема: на соціально-психологічну реабілітацію сина сторін ОСОБА_7 ; купівлю ліків, одягу, продуктів харчування, придбання пального, оплату проживання в м.Київ у зв`язку з перебуванням сина на реаблітації та сплату комунальних послуг.

На спростування доводів позивача відповідачем було подано до суду письмові докази, що були досліджені судом та повністю підтверджують наведені вище обставини.

У відповідності до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року № 63566/00).

Щодо розподілу судових витрат

У частині першій, другій статті 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням приписів цієї норми, понесені судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Висновки суду за результатами розгляду справи

Враховуючи викладене, суд приходить до переконливого висновку, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 57, 60, 61, 63, 69, 70, 71, 183, 319, 355, 356, 364, 372, 377, 380 Цивільного кодексу України; ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_4 ), проживаючого в АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_5 ), проживаючої в АДРЕСА_1 про стягнення грошової компенсації у рахунок поділу спільного майна подружжя – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Одовічен Я.В.