Вирок від 24 травня 2026 р. у справі №645/2788/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/2788/26

Провадження № 1-кп/645/380/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді за участю секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченого -ОСОБА_1 , -ОСОБА_2 , -ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , -адвоката ОСОБА_5 , -ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025170040019093 від 28.10.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, який на момент вчинення правопорушення перебував на посаді старшого радіотелефоніста відділення зв`язку взводу управління артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «сержант», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 04.03.2021 Червонозаводським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 185 КК України до 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;

- 10.01.2022 Орджонікідзевським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до 2 років 1 місяця обмеження волі;

- 17.03.2025 Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч.1 ст. 309 КК України до 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік;

- 11.04.2025 Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді пробаційного нагляду на строк 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2025 № 131 сержанта ОСОБА_6 , призначеного наказом командира військової частина НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09 червня 2025 року № 88-РС на посаду старшого радіотелефоніста відділення зв`язку взводу управління артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , з 09.06.2025 справи та посаду прийняв і виконує обов`язки за посадою.

Відповідно до приписів ст.ст. 2,4,24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на момент вчинення злочину, сержант ОСОБА_6 вважався військовослужбовцем за мобілізацією, на особливий період.

Вимоги ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують сержанта ОСОБА_6 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

Відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІУ (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, сержант ОСОБА_6 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби, поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно з вимогами ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжено по теперішній час.

Сержант ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1,2,24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІУ, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551- XIV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Проте, сержант ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді старшого радіотелефоніста відділення зв`язку взводу управління артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби, маючи об`єктивні можливості продовжувати військову службу, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 22.08.2025 не з`явився вчасно без поважних причин на службу з відпустки, до місця дислокації підрозділу біля населеного пункту Битиця Сумської області та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 повністю визнав свою вину в обсязі обвинувачення, фактичні обставини кримінального правопорушення, яке інкримінується, зокрема, час, місце вчинення та його правову кваліфікацію не оспорює. Пояснив, що дійсно, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та обіймаючи посаду старшого радіотелефоніста відділення зв`язку взводу управління артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «сержант», 22.08.2025 не з`явився на службу з відпустки, місце дислокації підрозділу на той час було біля населеного пункту Битиця Сумської області. Зазначив, що перебував на лікуванні у зв`язку з пораненням і після реабілітації не повернувся на службу. З серпня 2025 до затримання знаходився у місті Харкові, де влаштувався на роботу. Зазначив, що бажав перевестися в іншу військову частину для продовження військової служби. Протиправність своєї дії розумів та усвідомлював наслідки не повернення його на службу, але умисно не повернувся.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтвердив, що вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнає добровільно, без примусу. У вчиненому щиро розкаюється, осуджує свої дії, бажає повернутися на військову службу та захищати Батьківщину.

Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Приймаючи до уваги послідовність показань обвинуваченого про обставини вчинення кримінального правопорушення, суд вважає ці показання достовірними.

Сторона захисту та обвинувачення не заперечували щодо розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України, наслідки, визначені ст.349 КПК України, зрозумілі.

З`ясувавши правильність розуміння обвинуваченим суті пред`явленого обвинувачення, не маючи сумніву у добровільності та істинності його позиції, суд, роз`яснивши учасникам судового провадження зміст ч. 3 ст. 349 КПК України, за їх згодою визнав недоцільним дослідження доказів фактичних обставин справи, та обмежився допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особу, оскільки показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ніким з учасників кримінального провадження не оспорюються. Одночасно учасникам судового провадження роз`яснено, що у такому випадку, вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За встановлених під час судового розгляду обставин суд вважає доведеною вину ОСОБА_6 в пред`явленому йому обвинуваченні та кваліфікує його дії за ч.5 ст. 407 КК України, як нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу з відпустки, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 встановлено, що він раніше судимий, одружений, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, тяжких захворювань чи інвалідності не має, має зареєстроване та фактичне місце проживання, є військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, на час вчинення кримінального правопорушенняперебував на посаді старшого радіотелефоніста відділення зв`язку взводу управління артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «сержант».

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_6 , відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, яке полягає у повному визнанні своєї вини обвинуваченим, осуду своїх дій, розуміння наслідків своїх дій.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 67 КК України, є рецидив злочинів.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд виходить з положень ст. ст. 50, 65 КК України, а також принципів законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу винного, його вік, стан здоров`я, сімейний стан, наявність пом`якшуючої та обтяжуючої покарання обставин.

При цьому суд дійшов висновку, що досягнення мети покарання щодо ОСОБА_6 в цілому, за наведених обставин, на теперішній час можливе шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 5 ст. 407 КК України.

Судом встановлено, що 17.03.2025 вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України і призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік із покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 та п.2 ч.3 ч.1 ст.76 КК України; 11.04.2025 вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України і призначено покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки з покладенням обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Оскільки за даним провадженням кримінальне правопорушення ОСОБА_6 вчинив після постановлення вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17.03.2025 та під час іспитового строку, та після постановлення вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.04.2025, тому остаточне покарання ОСОБА_6 слід призначити на підставі ч.1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до покарання за даним вироком невідбутої частини покарання у виді обмеження волі за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17.03.2025 за ч. 1 ст. 309 КК України та невідбутої частини покарання у виді пробаційного нагляду за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.04.2025 за ч. 1 ст. 309 КК України, з урахуванням положень п.п. а-1, п.п. б п.1 ч.1 ст.72 КК України, відповідно до якої, одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі та одному дню позбавлення волі відповідають два дні пробаційного нагляду.

Саме таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Підстав для застосування положень ст. ст. 69, 75 КК України не вбачається.

Оскільки обвинуваченому ОСОБА_6 судом призначено покарання у виді позбавлення волі, яке він повинний відбувати реально, тому до набрання вироком законної сили стосовно нього необхідно залишити без змін раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Строк відбування покарання у виді позбавлення волі обвинуваченому ОСОБА_6 необхідно рахувати з дня його затримання з 19.02.2026 року.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлений.

Керуючись ст. ст. 369-371, 381, 382, 373, 374, 392, 395 КПК України,суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 71, п.п. а-1, п.п. б п.1 ч. 1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків, до покарання призначеного за даним вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17.03.2025 та невідбуту частину покарання за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.04.2025, та остаточно призначити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з дня ухвалення вироку – 25.05.2026 року.

Відповідно до вимог ст.72 КК України зарахувати до строку покарання ОСОБА_6 строк його попереднього ув`язнення з 19.02.2026 року по 24.05.2026 року включно з розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили – залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Немишлянський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1