Вирок від 24 травня 2026 р. у справі №347/2767/25 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2767/25

Провадження № 1-кп/347/205/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2026 р. Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Косів кримінальне провадження №12025096190000113 від 10.12.2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП – НОМЕР_1 , уродженця,зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , з середньою освітою, громадянина України, неодруженого, маючого на утриманні п`ять малолітніх дітей, не працевлаштованого, не депутата, відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України,

в с т а н о в и в :

Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів).

Так, ОСОБА_4 згідно рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2023 року (справа №347/778/23), зобов`язаний сплачувати на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей:

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 – у твердій грошовій сумі по 1500 гривень щомісячно до досягнення нею повноліття;

- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 – у твердій грошовій сумі по 1500 гривень щомісячно до досягнення ним повноліття;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 – у твердій грошовій сумі по 1500 гривень щомісячно до досягнення ним повноліття;

- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 – у твердій грошовій сумі по 1300 гривень щомісячно до досягнення ним повноліття;

- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 – у твердій грошовій сумі по 1300 гривень щомісячно до досягнення нею повноліття.

Стягнення аліментів розпочато із 21 березня 2023 року.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2023 року (справа №347/778/23) набрало законної сили 30 червня 2023 року та 01 листопада 2023 року Косівським районним відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 73194314.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно положень, визначених ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України — при вирішенні будь-яких питань щодо дітей необхідно виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання.

Таке право кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дитину до її повноліття, який закріплений в Основному Законі (ст. 51 Конституції України), а також в Сімейному кодексі України (ст. 180) та гарантується Державою, в свою чергу, ст. 15 Сімейного кодексу України чітко регламентовано, що сімейні обов`язки не можуть бути перекладені на іншу особу.

Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного Кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплений також в ст. 180 Сімейного Кодексу України.

Крім того, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Проте, ОСОБА_4 маючи можливість сплачувати кошти в користь ОСОБА_5 на утримання п`ятьох малолітніх дітей, будучи належним чином повідомленим державним виконавцем ОСОБА_10 про можливе настання кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів, у Косівський відділ державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області на виклики не з`являється, на попередження державного виконавця про настання кримінальної відповідальності не реагує, аліменти добровільно не сплачує, внаслідок чого утворилась заборгованість за період часу 3 01 травня 2024 року по 18 грудня 2025 року в розмірі 153 595 грн., що сукупно становить суму виплат більшу, аніж сума відповідних платежів за три місяці.

Таким чином, ОСОБА_4 обгрунтовано обвинувачується у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 164 Кримінального кодексу України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, визнав повністю, підтвердив викладені в обвинувальному акті обставини та пояснив, що не мав можливості сплачувати аліменти у зв`язку з фінансовими труднощами. Будучи засудженим за попереднім вироком покарання у виді громадських робіт відбув. Наразі має стабільний дохід близько 3000 грн. на місяць та сплачував аліменти у 2026 році у сумх по 300 грн та 500 грн, на підтвердження чого надав відповідні квитанції. У подальшому буде сплачувати аліменти, але просить його суворо не карати і не призначати покарання аби він мав можливість заробляти і сплачувати аліменти.

Потерпіла ОСОБА_5 подала до суду заяву із проханням розглядати справу у її відсутності та просить суд ОСОБА_4 покарати суворо.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їхньої позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився показаннями обвинуваченого, потерпілої, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують його особу, визнав, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються та немає сумнівів у добровільності їх позицій.

Як підтверджуючі та характеризуючі особу обвинуваченого ОСОБА_4 судом досліджені наступні письмові докази:

- інформацію про особу та копію паспорта на ім`я ОСОБА_4 згідно яких останній є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем села Рожнів Косівського району Івано-Франківської області;

- лист Івано-Франківського обласного центру зайнятості № 1234-19.2/25-25 від 11.12.2025 року про те, що ОСОБА_4 на обліку як безробітний з року не перебував;

- лист ГУ ПФУ від 15.12.2025 року про те, що ОСОБА_4 на обліку не перебуває та виплат не отримує;

- Лист Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області № від року про те, що інформація про перетин кордону ОСОБА_4 з по відсутня;

- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від року, згідно якої на майно ОСОБА_4 накладено арешт року;

- лист № 6121 від 10.12.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_8 , згідно якої ОСОБА_4 перебував на обліку військовозобов`язаних, на військову службу по мобілізації не призивався, 07.12.2021 року був непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку;

- характеристику з місця проживання № 2344/2.2-03 від 10.12.2025 року, відповідно до якої ОСОБА_4 характеризується посередньо, проживає в с. Рожнів Косівського району Івано-Франківської області без реєстрації, інколи зловживає алкогольними напоями;

- довідку про судимість №62-05122025/26012, відповідно до якої ОСОБА_4 раніше притягався до кримінальної відповідальності по ч.1 ст.164 КК України, покарання у виді 80 годин громадських робіт відбув;

- лист Косівського РС філії ДУ «Центр пробації в Івано-Франківській області від 12.12.2025 року, за змістом якого року ОСОБА_4 був засуджений по ч.1 ст.164 КК України до 80 годин громадських робіт, з 01.09.2025 року по 29.10.2025 року перебував на обліку у центрі пробації, покарання відбув;

- копію вироку Косівського районного суду від 22.07.2025 року, яким ОСОБА_4 засуджено по ч.1 ст.164 КК України до 80 годин громадських робіт, які відбув;

- лист КНП «Кутська міська лікарня» №283 від 10.12.2025 року про те, що ОСОБА_4 з 01.04.2024 року по час надання відповіді за медичною допомогою не звертався до даного медичного закладу;

- лист КНП «Яблунівська районна лікарня» №216 від 10.12.2025 року про те, що ОСОБА_4 за медичною допомогою не звертався до даного медичного закладу;

- довідки КНП «Косівська центральна районна лікарня» №554 та №423 від 11.12.2025 року про те, що ОСОБА_4 у даному медичному закладі не перебуває на обліку у психоневрологічному та наркологічному кабінеті;

- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.12.2025 року про те, що ОСОБА_4 не має у власності нерухомого майна;

- квитанції про сплату заборгованості по аліментам ОСОБА_4 на суми 300 грн. від 05.03.2026, 500 грн від 27.02.2026, 300 грн від 03.03.2026, 500 грн від 16.01.2026, 300 грн від 30.01.2026, 500 грн від 19.02.2026.

Дослідивши матеріали обвинувального акту та матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, суд прийшов до висновку, що вина ОСОБА_4 у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів), доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.164 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують (обтяжують) покарання.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є проступком.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття винного та його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Також суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Отже, враховуючи думку потерпілої, обставини вчинення кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, неодружений, має на утриманні п`ятеро неповнолітніх дітей, не працевлаштований, відповідно до ст. 89 КК України не судимий, попереднє покарання відбув повністю та не ухилявся від його відбуття, у подальшому має намір сплачувати аліменти на утримання дітей, наявність пом`якшуючих покарання обставин, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, тому покарання йому слід обрати у межах санкції ч.1 ст.164 КК України у виді громадських робіт. Таке покарання, на думку суду, буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.

Речовим доказом у даному кримінальному провадженні є копії матеріалів виконавчого провадження АСВП: 73194314, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження.

За правилами п.7 ч.9 ст.100 КПК України – документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Отже, речові докази – матеріали виконавчого провадження АСВП: 73194314 - підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження.

Керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, та призначити йому покарання у виді 80 (вісімдесяти) годин громадських робіт.

Речові докази - копії виконавчого провадження АСВП: 73194314 – залишити при матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому, прокурору та потерпілій.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, крім оскарження з підстав, визначених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Суддя ОСОБА_1